Постанова

Іменем України

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 740/5510/19-ц

провадження № 61-19282св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Луєнком Юрієм Васильовичем, на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 26 серпня 2020 року, додаткове рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03 вересня 2020 року у складі судді Ковальової Т. Г. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року і додаткову постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Мамонової О. Є., Бобрової І. О., Шитченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення без надання іншого жилого приміщення.

Позов обґрунтовував тим, що відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 12 серпня 2019 року, укладеного із ОСОБА_4 , він придбав житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , для особистого проживання. Право власності у встановленому порядку зареєстроване 12 серпня 2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У придбаному ним будинку до цього часу зареєстровані та проживають відповідачі, чим створюють йому перешкоди у здійсненні права власності

і вільного користування та розпорядження належним йому майном.

12 вересня 2019 року він надіслав відповідачам вимогу про усунення перешкод

у користуванні власністю шляхом виселення, яку вони отримали 13 вересня

2019 року, але до цього часу відповідачі продовжують чинити йому перешкоди у користуванні житловим будинком.

Посилаючись на викладене, просив усунути йому перешкоди у користуванні житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами (садибою)

за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із вказаного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами (садиби) без надання іншого житлового приміщення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 26 серпня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковим рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03 вересня 2020 року стягнено із ОСОБА_1 на користь

ОСОБА_2 6 000,00 грн в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 26 серпня 2020 року та додаткове рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03 вересня 2020 року залишено без змін.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що відповідачі не підлягають виселенню зі спірного будинку без надання іншого жилого приміщення, оскільки спірний будинок був предметом іпотечного договору, однак відповідач ОСОБА_3 будинок та земельну ділянку набула у власність відповідно до договорів дарування, тобто будинок набуто не за рахунок кредитних коштів. Цей будинок придбав на прилюдних торгах ОСОБА_4 та згодом відчужив його позивачеві у цій справі ОСОБА_1 .

Суди першої та апеляційної інстанцій також врахували, що рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 05 лютого 2018 року

у справі № 740/2807/17, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 31 травня 2018 року, задоволено позов

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа - ПАТ «Чернігівобленерго», про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням. Вказаним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 правомірно проживають у спірному житловому будинку та мають право користуватися ним.

Додатковою постановою Чернігівського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто 2 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У грудні 2020 року адвокат Луєнко Ю. В., діючи в інтересах ОСОБА_1 , надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись

на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 26 серпня 2020 року, додаткове рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області

від 03 вересня 2020 року, постанову Чернігівського апеляційного суду

від 03 листопада 2020 року та додаткову постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неналежним чином оцінили співмірність втручання у мирне володіння ним своїм майном, поклали на нього обов`язок із забезпечення відповідачів житлом і не врахували, що відповідачі мають інше житло і їх виселення не зробить їх безхатченками.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 як на підставу для оскарження в касаційному порядку прийнятих у справі судових рішень посилається на те, що судами застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13, від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц, від 21 серпня 2019 року у справі

№ 569/4373/16-ц, постановах Верховного Суду України від 16 листопада

2016 року у справі № 6-709цс16, від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 6-131цс16.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Указував, що касаційна скарга не містить належних обґрунтувань та доказів.

Договір купівлі-продажу будинку від 12 серпня 2019 року містить посилання

про те, що він зареєстрований у спірному будинку, а судовими рішеннями в іншій справі підтверджено його та ОСОБА_3 правомірне користування цим будинком.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 740/5510/19 та витребувано її з Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суди встановили, що відповідно до іпотечного договору від 05 червня 2008 року ОСОБА_3 передала спірний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку за цією ж адресою, які належали їй на праві приватної власності на підставі договору дарування,

в іпотеку як забезпечення виконання нею зобов`язань за договором кредиту від 05 червня 2008 року № 935/8-193.

Під час здійсненні виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-685, виданого Ніжинським міськрайонним судом

07 липня 2010 року, для задоволення грошових вимог кредитора в сумі

550 029,20 грн проведено прилюдні торги з реалізації нерухомого майна - спірного будинку та відповідно до акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 09 липня 2012 року спірний житловий будинок

із земельною ділянкою купила переможець торгів ОСОБА_4 , про що їй видано свідоцтво про право власності від 23 липня 2012 року, зареєстроване в реєстрі за № 1112.

12 серпня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 46,6 кв. м та у цей же день нотаріусом проведено державну реєстрацію права власності на вказаний житловий будинок за ОСОБА_1 , номер запису про право власності 32787816, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 43196774104.

Відповідно до пункту 1.6 договору купівлі-продажу від 12 серпня 2019 року продавець стверджує, що на момент укладення цього договору житловий будинок, який відчужується, не перебуває під арештом чи забороною, щодо нього не ведуться судові спори, він не заставлений, у податковій заставі

не перебуває, відносно нього не укладено будь-яких договорів з відчуження

чи щодо користування іншими особами, як внесок до статутного фонду юридичних осіб не переданий, як юридична адреса він не використовується. Треті особи не мають права на цей житловий будинок.

Пунктами 4.2 - 4.5 договору визначено, що покупцеві відомо, що в житловому будинку, який відчужується, зареєстрований ОСОБА_2 , що підтверджено довідкою від 29 липня 2019 року за № 18-29/1943, виданою виконавчим комітетом Ніжинської міської ради.

Продавець засвідчив, що право користування відчужуваним житловим будинком у третіх осіб відсутнє. Зміст статей 403 405 ЦК України нотаріусом роз`яснено.

Сторони погодили, що житловий будинок, який відчужується, повністю звільнений для вільного і безперешкодного користування покупцем.

12 вересня 2019 року ОСОБА_1 направив відповідачам вимогу

про виселення з житлового будинку у десятиденний строк з дня її отримання

(а. с. 12-19).

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживають у цьому житловому приміщенні, ОСОБА_2 зареєстрований у ньому (а. с. 22), ОСОБА_3 проживає без реєстрації. Вказані обставини сторонами

не оспорюються.

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 19 серпня 2016 року, ухваленим у справі № 740/981/16-ц відмовлено у позові ОСОБА_4

до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення (а. с. 33-39). Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_4 набула право власності на спірний будинок у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки, і з цих підстав просила виселити ОСОБА_2 та колишнього власника будинку ОСОБА_3 , яка передала в іпотеку будинок, придбаний не за рахунок кредиту, а набутий

за договором дарування, тому передбачені законом підстави для виселення відповідачів із спірного житлового будинку без надання їм іншого постійного житла відсутні.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 05 лютого 2018 року у справі № 740/2807/17, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 31 травня 2018 року, задоволено позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа - ПАТ «Чернігівобленерго», про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням. Усунунено перешкоди ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у користуванні спірним житловим будинком шляхом зобов`язання ОСОБА_4 відновити електропостачання до нього через відповідне звернення у встановленому порядку до ПАТ «Чернігівобленерго». Вказаним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 правомірно проживають у спірному житловому будинку та мають право користування ним.

Згідно з довідкою відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб Броварської міської ради Київської області від 14 листопада 2019 року

№ 1-11/2196 ОСОБА_3 зареєстрована у гуртожитку за адресою:

АДРЕСА_2 з 28 квітня

2011 року.

Право власності на будь-яке нерухоме майно за ОСОБА_2 не зареєстровано, відомості про інші речові права відсутні.

За ОСОБА_1 , крім права власності на спірний житловий будинок, також зареєстровано право приватної власності на трикімнатну квартиру

АДРЕСА_3 , набуте відповідно

до договору купівлі-продажу від 08 вересня 2011 року № 3171.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права

без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Правомочності власника не є абсолютними, законом можуть встановлюватися певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються

з метою забезпечення балансу інтересів у суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб`єктами права. Покупець житла, що перебувало в іпотеці мав оцінити ризики та обмеження пов`язані з його придбанням, у тому числі щодо права проживання попередніх власників.

Укладаючи договір купівлі-продажу, ОСОБА_1 був достовірно обізнаний про наявність осіб, які зареєстровані у будинку, а продавець спірного житлового будинку ОСОБА_4 була достовірно обізнана про право відповідачів

на користування житловим будинком та про обтяження спірного будинку

у вигляді постійного проживання у ньому відповідачів, адже до укладення договору купівлі-продажу будинку із ОСОБА_1 . ОСОБА_4 було відмовлено у задоволенні позову про виселення відповідачів.

Отже, обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статей 109 Житлового кодексу Української РСР та статті 40 Закону України «Про іпотеку»,

є передбачуваними. До спірних правовідносин між власником, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки,

та особами, які мають право користування таким приміщенням, підлягають застосуванню норми статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР.

Такий висновок відповідає правовому висновку, сформульованому у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі

№ 753/12729/15, від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц, а також

у постановах об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16, від 12 квітня 2021 року

у справі № 310/2950/18.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин

та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги щодо незастосування судами першої й апеляційної інстанцій правових висновків Верховного Суду та Верховного Суду України, викладених у зазначених у касаційній скарзі постановах, на увагу

не заслуговують, оскільки ухвалені у цій справі рішення не суперечать цим висновкам, а кожен із наведених правових висновків обґрунтовано саме оцінкою доказів співмірності втручання у права осіб на житло.

При цьому, оцінюючи права ОСОБА_1 на володіння, користування

та розпорядження своїм майном, колегія суддів зауважує про наявність інших шляхів захисту таких прав, ніж виселення осіб, які користуються чужим майном.

Так, право користування чужим майном передбачене статтями 401-406 ЦК України.

Частиною першою статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Частиною першою статті 402 ЦК України визначено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення

є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів

не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Луєнком Юрієм Васильовичем, залишити без задоволення.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 26 серпня 2020 року, додаткове рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03 вересня 2020 року, постанову Чернігівського апеляційного суду

від 03 листопада 2020 року і додаткову постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:С. Ю. Бурлаков В. М. Коротун М. Є. Червинська