Постанова
Іменем України
26 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 741/714/15
провадження № 61-44862св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 24 листопада 2017 року у складі судді Киреєва О. В. та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 27 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Бобрової І. О., Висоцької Н. В., Шитченко Н. В.
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України» про відшкодування майнової та моральної шкоди.
В обґрунтування своїх вимог зазначала, що на виконання рішення Європейського суду з прав людини на її ім`я надійшли кошти в сумі 170 842,63 грн, які 12 вересня 2014 року були зараховані відповідачем на її пенсійний рахунок з утриманням банком з цієї суми 854,22 грн, як комісії. Позивач вважає дії банку щодо утримання комісії неправомірними, у зв`язку з чим неодноразово зверталась до відповідача про повернення зазначеної суми. 19 березня 2015 року незаконно утримані кошти в сумі 854,22 грн були зараховані відповідачем на її поточний рахунок. У зв`язку з чим, позивач просила стягнути з відповідача кошти з врахуванням індексу інфляції з 12 вересня 2014 року, пеню в сумі 3 % річних від простроченої суми, штраф за прострочку платежу, завдану моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.
У серпні 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ПАТ «Державний ощадний банк України», в якому просили: визнати незаконними дії банку щодо несвоєчасного зарахування на рахунок ОСОБА_1 грошових коштів; стягнути майнову шкоду, розмір якої визначить експертиза, та моральну шкоду в розмірі 500 грн на користь ОСОБА_1 , за неповідомлення позивачів про надходження коштів від Міністерства юстиції України стягнути майнову шкоду, яку визначить судова експертиза, та по 1 000 грн кожному позивачу в рахунок завданої моральної шкоди; за розголошення банківської таємниці про надходження коштів від Міністерства юстиції України стягнути кожному позивачу по 2 500 грн на відшкодування моральної шкоди; за невідкриття поточного рахунку згідно з нотаріальною довіреністю на ОСОБА_2 стягнути майнову шкоду, що визначить судова експертиза, та відшкодувати моральну шкоду 20 000 грн на користь ОСОБА_1 ; за нарахування комісійної винагороди в розмірі 854,22 грн стягнути майнову шкоду, що визначить бухгалтерська експертиза, та 5 000 грн моральної шкоди.
Ухвалою Носівського районного суду Чернігівської області від 21 серпня 2015 року зазначені вище позови були об`єднані в одне провадження.
Після неодноразових уточнень позовних вимог, позивачі остаточно просили:
визнати неправомірними дії ПАТ «Державний ощадний банк України» при: зарахуванні грошових коштів, що надійшли до банку; неповідомленні отримувачів грошових коштів про їх надходження; нарахуванні комісійної винагороди; розголошенні банківської таємниці; відмові у відкритті поточного рахунку та порушенні прав клієнта при отриманні депозиту;
стягнути з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування майнової шкоди 5 387,51 грн;
стягнути з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування майнової шкоди 5 607,89 грн.
стягнути з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рахунок відшкодування моральної шкоди по 10 000 грн кожній.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 24 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано неправомірними дії ПАТ «Державний ощадний банк України» при зарахуванні грошових коштів, що надійшли до банку, неповідомленні отримувачів грошових коштів про їх надходження, нарахуванні комісійної винагороди, розголошенні банківської таємниці, відмові у відкритті поточного рахунку та порушенні прав клієнта при отриманні депозиту. Стягнуто з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування майнової шкоди 5 387,51 грн та в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 000 грн. Стягнуто з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування майнової шкоди 5 607,89 грн та в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 000 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що права позивачів були порушені неправомірними діями відповідача, які були допущені при зарахуванні грошових коштів, що надійшли позивачам на виконання рішення Європейського суду з прав людини, та при їх видачі. Розмір майнової шкоди підтверджений висновком експертизи, розмір моральної шкоди визначений судом з урахуванням моральних страждань позивачів.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 27 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без задоволення, апеляційну скаргу ПАТ «Державний ощадний банк України» задоволено частково. Рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 24 листопада 2017 року скасовано в частині визнання дій ПАТ «Державний ощадний банк України» щодо: зарахування грошових коштів, що надійшли до банку на ім`я ОСОБА_2 ; неповідомлення отримувачів грошових коштів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про їх надходження; розголошення банківської таємниці, та в частині стягнення 3 % річних, інфляційних втрат і моральної шкоди, що пов`язані з указаними позовними вимогами, та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в позові. Зменшено суму майнової шкоди, що стягнута з ПАТ «Державний ощадний банк України на користь ОСОБА_1 з 5 381,51 грн до 323,51 грн, а суму моральної шкоди з 1 000 грн до 300 грн. Зменшено суму майнової шкоди, що стягнута з ПАТ «Державний ощадний банк України на користь ОСОБА_2 з 5 607,89 грн до 263,05 грн, а суму моральної шкоди з 1 000 грн до 100 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання неправомірними дій щодо зарахування грошових коштів, що надійшли до банку на ім`я ОСОБА_2 та неповідомлення отримувачів про їх надходження, апеляційний суд виходив із того, що на час надходження коштів до банку ОСОБА_2 не мала відкритого рахунку в установі відповідача, картковий рахунок був відкритий 18 вересня 2014 року і в цей же день гроші були перераховані на її рахунок.
Що стосується неповідомлення позивачів про надходження коштів, то апеляційний суд виходив із того, що Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» в редакції, чинній на час здійснення переказу, не містив вимоги про повідомлення отримувача коштів про наявний переказ. Ураховуючи те, що апеляційним судом не встановлено неправомірних дій відповідача, тому не підлягають задоволенню й вимоги ОСОБА_2 про стягнення з банку 3 % річних та інфляційних втрат за період з 09 вересня 2014 року по 18 вересня 2014 року.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання незаконними дій банку щодо розголошення банківської таємниці та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд виходив із недоведеності позову в цій частині. У зв`язку з викладеним відсутні й підстави для відшкодування моральної шкоди.
Що стосується вимог про визнання незаконними дій банку щодо відмови у відкритті за довіреністю виданою ОСОБА_3 поточного рахунку на ім`я ОСОБА_2 , то апеляційний суд виходив із недоведеності вимог в цій частині, оскільки банком, на підставі довіреності виданої ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_3 , та написаної останнім відповідної заяви, було відкрито саме картковий рахунок. Будь-яких заяв про відкриття інших рахунків не надходило. Крім того, в цей же день на відкритий рахунок були зараховані кошти в розмірі 169 988,41 грн, частина яких була отримана ОСОБА_2 , що відповідно до статті 241 ЦК України, свідчить про схвалення правочину щодо відкриття зазначеного рахунку.
Залишаючи без змін рішення місцевого суду в частині визнання незаконними дій відповідача щодо порушення прав клієнта при отриманні депозиту, апеляційний суд виходив із того, що оскільки ОСОБА_1 не змогла отримати власний депозит на першу вимогу, що не заперечується відповідачем, тому наявні підстави для задоволення позову в цій частині.
Також апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивачів 3 % річних та інфляційних втрат, на підставі статті 625 ЦК України, за невчасне повернення утриманого банком при надходженні коштів комісійного нарахування в сумі 854,22 грн. Крім того, визначений судом розмір 3 % річних та інфляційних втрат узгоджується з висновком судової економічної експертизи від 16 червня 2017 року.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди та зменшуючи її розмір, апеляційний суд виходив із положень статті 23 ЦК України та частини першої статті 1167 ЦК України. При цьому врахував всі обставини справи та моральні страждання позивачів спричинені незаконними діями відповідача, які частково знайшли підтвердження в судовому засіданні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати судове рішення апеляційної інстанції в повному обсязі, а рішення суду першої інстанції змінити в частині відшкодування моральної шкоди, а в іншій частині залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована не врахуванням апеляційним судом при ухваленні рішення того, що при надходженні грошових коштів на ім`я позивачів від Міністерства юстиції України, відповідач мав вчинити такі дії, однак не вчинив: повідомити клієнта про надходження коштів; не розголошувати відомостей про надходження грошових коштів на вказане в платіжному дорученні ім`я стороннім особам; зарахувати грошові кошти на рахунок клієнта; укласти договір про відкриття банківського рахунку з клієнтом або особою, на ім`я зазначене в документі; за розпорядженням клієнта видати з його рахунку грошові кошти готівкою при зверненні клієнта в період операційного часу. Також, визначаючи розмір моральної шкоди в розмірі 300 грн та 100 грн відповідно, апеляційний суд не послався, яким законодавством керувався, та не врахував душевні страждання та відчуття приниження честі та гідності, а також ділової репутації позивачів.
Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У поданому в лютому 2019 року відзиві, ПАТ «Державний ощадний банк України» просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги зводяться до повторного викладу позовних вимог, емоційних виразів незгоди з постановою апеляційного суду та до переоцінки доказів, що зводиться до прохання позивачів переглянути справу ще раз, що не входить до компетенції Верховного Суду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції, в частині яка не змінена та не скасована апеляційним судом, та рішення апеляційного суду - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини, винесеним у справі «Поживотько проти України», яке набуло статусу остаточного 17 січня 2014 року, Міністерство юстиції України 09 вересня 2014 року перерахувало у ПАТ «Державний ощадний банк України» на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошові кошти по 170 842,63 грн кожній.
Ці суми були зараховані 10 вересня 2014 року на транзитний рахунок банку для подальшого перерахування на особисті рахунки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Вказані грошові кошти в сумі 169 998,41 грн були перераховані на поточний пенсійний рахунок позивача ОСОБА_1 12 вересня 2014 року, а на рахунок ОСОБА_2 - 18 вересня 2014 року, у день відкриття на її ім`я відповідного карткового рахунку.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини другої статті 1068 ЦК України банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.
Згідно із статтею 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до підпунктів 30.1, 30.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» в редакції, чинній на час здійснення переказу, переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі. Банк отримувача в разі надходження суми переказу протягом операційного дня зобов`язаний її зарахувати на рахунок отримувача або виплатити йому в готівковій формі в той самий день або в день (дата валютування), зазначений платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки.
З урахуванням вказаних вимог закону суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку щодо задоволення позову в частині визнання неправомірними дій банку щодо затримки у зарахуванні грошових коштів на рахунок ОСОБА_1 та стягнення на її користь 3 % річних за період з 10 по 11 вересня 214 року, оскільки ПАТ «Державний ощадний банк України» перерахував кошти на рахунок ОСОБА_1 не в день їх надходження від Міністерства юстиції України 09 вересня 2014 року або на наступний робочий день 10 вересня 2014 року, як вимагає закон, а лише 12 вересня 2014 року. Підстав для стягнення інфляційних втрат за цей період немає, оскільки сума боргу виникла та була погашена в період з 01 по 15 вересня 2014 року.
Що стосується позовних вимог ОСОБА_2 про визнання неправомірними дій банку щодо затримки у перерахунку коштів у період з 09 по 18 вересня 2014 року, то Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що, оскільки ОСОБА_2 до 18 вересня 2014 року не мала відкритого рахунку в ПАТ «Державний ощадний банк України» та в матеріалах справи відсутні доказі того, що вона зверталася до відповідача за виплатою цих коштів, тому відсутні підстави для задоволення позову в цій частині та в частині стягнення на її користь 3 % річних та інфляційних втрат за період з 09 по 18 вересня 2014 року.
Верховний Суд також погоджується з висновком апеляційного суду щодо відмови в задоволенні позову в частині визнання незаконними дій банку щодо неповідомлення ОСОБА_1 про надходження грошових коштів з Міністерства юстиції України, які були зараховані 12 вересня 2014 року на її поточний рахунок та відшкодування майнової і моральної шкоди, оскільки ОСОБА_1 не надано доказів того, що укладений між нею та банком договір про відкриття поточного рахунку передбачав обов`язок банківської установи повідомляти вкладника про зарахування коштів на належний їй рахунок. При цьому апеляційним судом правильно зазначено про те, що Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» в редакції, чинній на час здійснення переказу на ім`я ОСОБА_1 , та глава 72 ЦК України не містили обов`язку банку повідомляти отримувача про наявний переказ.
Що стосується позовних вимог про визнання незаконними дій банку щодо розголошення банківської таємниці невідомій кількості мешканців міста Носівки Чернігівської області, то Верховний Суд також погоджується з висновком апеляційного суду про відмову в позові в цій частині з огляду на таке.
Відповідно до частин першої та другої статті 1076 ЦК України банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених Законом України «Про банки і банківську діяльність». У разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди.
Згідно із частиною першою статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 60 ЦПК України в редакції, чинній на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Аналогічні положення закріплені й у частині першій статті 81 ЦПК України чинної редакції.
Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту розголошення банківської таємниці. При цьому показання свідка ОСОБА_4 , яка є матір`ю ОСОБА_2 , апеляційний суд оцінив критично, оскільки вона є близьким родичем позивачів. Інших доказів, які б підтверджували розголошення відповідачем банківської таємниці позивачами не надано. У зв`язку з викладеним відсутні підстави й для відшкодування моральної шкоди.
Вирішуючи спір в частині визнання незаконними дій банку щодо відмови у відкритті поточного рахунку на ім`я ОСОБА_2 , то Верховний Суд також погоджується з висновком апеляційного суду щодо відмови в позові в цій частині з огляду на таке. 18 вересня 2014 року між банком та ОСОБА_2 , в особі її представника за довіреністю ОСОБА_3 , був укладений договір про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки. Про намір відкрити саме картковий рахунок свідчить заява ОСОБА_3 про відкриття такого рахунку. В цей же день на вказаний рахунок були зараховані кошти в сумі 169 988,41 грн, частина яких була отримана ОСОБА_2 07 жовтня 2014 року.
Отже апеляційний суд дійшов правильного висновку щодо недоведення ОСОБА_2 вимог щодо незаконності дій відповідача та завдання їй майнової та моральної шкоди, у зв`язку з відкриттям її представником не поточного, а карткового рахунку.
Що стосується позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, то Верховний Суд зазначає таке.
Положеннями частин першої - третьої статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Встановивши факт незаконності дій відповідача, пов`язаних з невчасним перерахуванням коштів, незаконним утриманням комісії та невидачі депозиту на першу вимогу, які мають причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою відповідача і моральною шкодою, яку він завдав позивачам, що виразилась у душевних стражданнях позивачів, яких вони зазнали у зв`язку з необхідністю доводити свою правоту, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову в цій частині.
Визначення розміру відшкодування моральної шкоди Верховний Суд вважає таким, що не суперечить положенням статті 23 ЦК України, а доводи касаційної скарги у цій частині - необґрунтованими.
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних рішення суду першої інстанції, в частині яка не змінена та не скасована апеляційним судом, та рішення апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на
неправильному тлумаченні позивачами норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявників з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Рішення суду першої інстанції в частині, яка не скасована та не змінена апеляційним судом, а також постанова апеляційного суду відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції, в частині яка не скасована та не змінена апеляційним судом, а також рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 24 листопада 2017 року, в частині яка не скасована та не змінена апеляційним судом, та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 27 серпня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко