№ 743/1063/17 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

09 березня 2021 року

місто Київ

справа № 743/1063/17

провадження № 61-18340св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - Ріпкинський районний відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області,

відповідачі: Ріпкинська селищна рада Ріпкинського району Чернігівської області, Ріпкинська районна державна адміністрація Чернігівської області, ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Ріпкинського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 13 лютого 2018 року у складі судді Сташківа В. Б. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 16 серпня 2019 року у складі колегії суддів Губар В. С., Бечка Є. М., Кузюри Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У липні 2017 року Ріпкинський районний відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області (далі - Ріпкинський РВ УМВС України в Чернігівській області) звернувся до суду з позовом до Ріпкинської селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області (далі - Ріпкинська сільрада), Ріпкинської районної державної адміністрації Ріпкинського району Чернігівської області (далі - Ріпкинська РДА) про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, визнання незаконним та скасування рішення районної державної адміністрації, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на житло.

На обґрунтування позову зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» ліквідовано як юридичну особу Ріпкинський РВ УМВС України в Чернігівській області. У зв`язку з ліквідацією органів міліції та створенням органів поліції розпочато процедуру передачі державного майна від Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України) до Національної поліції України, під час якої виявлено, що квартира АДРЕСА_1 , яка перебувала на балансі Ріпкинського РВ УМВС України в Чернігівській області на праві оперативного управління та належала МВС України, на підставі рішення державного реєстратора Ріпкинської РДА від 06 липня 2016 року № 15339568 переоформлена на ім`я ОСОБА_1 .

Підставою набуття ОСОБА_1 права власності на зазначену квартиру стало рішення Ріпкинської сільради від 18 листопада 2015 року «Про надання згоди на приватизацію квартир». Оскільки спірна квартира належить на праві власності державі в особі МВС України, рішення про передачу її у комунальну власність та приватизацію повинно було ухвалювати МВС України за погодженням із Фондом державного майна України, втім такого рішення МВС України не приймало, акт приймання-передачі квартири не складався, державна реєстрація права власності на квартиру не проводилася, що свідчить про відсутність факту передачі квартири у комунальну власність, а отже селищна рада не мала права розпоряджатися майном, що їй не належить та надавати згоду на його приватизацію.

У свою чергу, Ріпкинська РДА належним чином не перевірила, якому органу належить на праві власності спірна квартира, не звернула увагу, що відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірна квартира належить державі в особі МВС України, наслідком чого стало прийняття незаконного рішення про передачу квартири у приватну власність ОСОБА_1 та видача їй свідоцтва про право власності на житло від 28 квітня 2016 року, серія СТЕ № 012868 .

Посилаючись на порушення установленого законодавством порядку передачі державного майна до комунальної власності, приватизації державного житлового фонду, позивач просив визнати незаконними та скасувати рішення Ріпкинської сільради від 18 листопада 2015 року «Про надання ОСОБА_1 згоди на приватизацію квартири»; розпорядження Ріпкинської РДА від 27 квітня 2016 року № 345 «Про передачу житла у приватну власність ОСОБА_1 »; свідоцтво про право власності на житло від 28 квітня 2016 року, серії СТЕ № 012868 , виданого Ріпкинською РДА на ім`я ОСОБА_1 .

У листопаді 2017 року Ріпкинський РВ УМВС України в Чернігівській області звернувся до суду з позовом до Ріпкинської сільради, Ріпкинської РДА, ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування рішень селищної ради.

Ріпкинський РВ УМВС України в Чернігівській області зазначав, що під час розгляду справи позивачеві стало відомо про наявність рішення Ріпкинської сільради від 11 серпня 2010 року «Про прийняття об`єктів до комунальної власності» та інших документів, складених за результатами прийняття цього рішення. Однак у 2010 році Ріпкинський РВ УМВС України в Чернігівській області не передавав та не міг передавати зазначену квартиру до комунальної власності, оскільки вона на праві оперативного управління була закріплена за Ріпкинським РВ УМВС України в Чернігівській області тільки у грудні 2012 року, на позабалансовий облік була поставлена у 2013 році, а до цього перебувала у власності Державної іпотечної установи. Всупереч пункту 5 Положення про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебуває у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ, та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 листопада 1995 року № 891 (далі - Положення), до складу комісії з питань приймання відомчого житлового фонду в комунальну власність селищної ради не входили представники регіонального відділення Фонду державного майна України та Державної іпотечної установи.

Крім того, акт приймання-передачі відомчого житлового фонду в комунальну власність, затверджений рішенням Ріпкинської сільради від 07 вересня 2010 року «Про прийняття в комунальну власність службової квартири РВ УМВС», за формою не відповідає акту приймання-передачі відомчого житлового фонду в комунальну власність, затвердженому зазначеним Положенням. Отже, порушення службовими особами установленого законодавством порядку приймання державного майна до комунальної власності потягло за собою порушення порядку приватизації державного (відомчого) житлового фонду, що, на думку позивача, призвело до незаконного переоформлення права власності на спірну квартиру на ОСОБА_1 .

Посилаючись на наведене, позивач просив визнати незаконними та скасувати рішення Ріпкинської сільради від 11 серпня 2010 року

«Про прийняття об`єктів до комунальної власності»; розпорядження Ріпкинської сільради від 17 серпня 2010 року № 41-р «Про створення комісії»; рішення Ріпкинської сільради від 07 вересня 2010 року «Про прийняття в комунальну власність службової квартири РВ УМВС».

Ухвалою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 08 грудня 2017 року зазначені позови об`єднано в одне провадження та присвоєно єдиний унікальний номер 743/1063/17.

Стислий виклад заперечень відповідачів

Відповідачі позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні з огляду на його необґрунтованість.

Стислий виклад змісту рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 13 лютого 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування рішення Ріпкинської сільради від 11 серпня 2010 року «Про прийняття об`єктів до комунальної власності», розпорядження Ріпкинської сільради від 17 серпня 2010 року № 41-р «Про створення комісії», рішення Ріпкинської сільради від 07 вересня 2010 року «Про прийняття в комунальну власність службової квартири РВ УМВС», суд першої інстанції виходив з того, що оспорювані рішення та розпорядження суперечать актам цивільного законодавства, проте станом на серпень-вересень 2010 року Ріпкинський РВ УМВС України в Чернігівській області не був власником спірної квартири та був тим органом, за клопотанням якого Ріпкинська селищна рада приймала рішення та розпорядження, тому вони не порушують цивільні права та інтереси Ріпкинського РВ УМВС України в Чернігівської області. Крім того, суд дійшов висновку про сплив позовної давності щодо цих вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування рішення Ріпкинської сільради від 18 листопада 2015 року «Про надання ОСОБА_1 згоди на приватизацію квартири», розпорядження Ріпкинської РДА від 27 квітня 2016 року № 345 «Про передачу житла у приватну власність ОСОБА_1 » та свідоцтва про право власності на житло від 28 квітня 2016 року, серії СТЕ № 012868 , виданого Ріпкинською РДА на ім`я ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що оспорюване рішення та розпорядження суперечать актам цивільного законодавства. Проте суд виходив з того, що ставлення органів влади до ситуації ОСОБА_1 був непослідовним і нескоординованим, оскільки Ріпкинська сільрада приймала рішення про передачу квартири із державної власності Ріпкинського РВ УМВС України в Чернігівській області до комунальної власності Ріпкинської територіальної громади саме за клопотанням Ріпкинського РВ УМВС України в Чернігівській області, а нині оскаржує передачу цього майна до комунальної власності.

Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 16 травня 2018 року апеляційну скаргу Ріпкинського РВ УМВС України в Чернігівській області задоволено частково, рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог Ріпкинського РВ УМВС України в Чернігівській області до Ріпкинської сільради про визнання незаконним та скасування рішення від 11 серпня 2010 року «Про прийняття об`єктів до комунальної власності», розпорядження від 17 серпня 2010 року № 41-р «Про створення комісії» та рішення від 07 вересня 2010 року «Про прийняття в комунальну власність службової квартири РВУ МВС» скасовано та провадження у справі в цій частині закрито.

Судове рішення мотивовано тим, що, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в зазначеній частині, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що спір виник між юридичними особами, а тому не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, наслідком чого є закриття провадження у справі в цій частині.

Залишаючи у іншій частині рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції у цій частині.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року постанова Апеляційного суду Чернігівської області від 16 травня 2018 року скасована, справа направлена до Чернігівського апеляційного суду для продовження розгляду.

У постанові суд касаційної інстанції зазначив, що, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вимог Ріпкинського РВ УМВС України в Чернігівській області до Ріпкинської сільради про визнання незаконним та скасування рішення від 11 серпня 2010 року «Про прийняття об`єктів до комунальної власності», розпорядження від 17 серпня 2010 року № 41-р «Про створення комісії» та рішення від 07 вересня 2010 року «Про прийняття в комунальну власність службової квартири РВУ МВС» та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що спір в цій частині належить до компетенції господарських судів. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови позивачеві у визнанні незаконним та скасуванні рішення Ріпкинської сільради від 18 листопада 2015 року «Про надання ОСОБА_1 згоди на приватизацію квартири», розпорядження Ріпкинської РДА від 27 квітня 2016 року № 345 «Про передачу житла у приватну власність ОСОБА_1 » та свідоцтва про право власності на житло від 28 квітня 2016 року, серія СТЕ № 012868 , виданого Ріпкинською РДА, помилково не взяв до уваги, що їх вирішення безпосередньо пов`язане із вирішенням інших позовних вимог, щодо яких апеляційним судом помилково закрито провадження у справі, оскільки визначення правового статусу квартири на час її приватизації (перебування у державній власності в особі МВС України чи комунальній власності територіальної громади) має принципове значення для правильного вирішення питання про законність передачі її у приватну власність ОСОБА_1 .

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 16 серпня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що є чинним рішення Ріпкинської селищної ради від 18 квітня 2012 року, яким затверджено перелік майна комунальної власності Ріпкинської територіальної громади, до складу якого була включена спірна квартира. Отже, суд першої інстанції обґрунтовано встановив відсутність порушеного права Ріпкинського РВ УМВС України у Чернігівській області та правомірно відмовив у задоволенні вимог позивача про визнання незаконними рішень органу місцевого самоврядування.

Апеляційний суд врахував рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гладишева проти Росії» від 06 грудня 2011 року, де суд розглядав питання про позбавлення заявниці права власності на квартиру, яка в свій час була приватизована і зазначив, що помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, а також правовий висновок Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-92цс13, за якими особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

З огляду на сукупність досліджених доказів та обставин апеляційний суд визнав правильним висновок суду першої інстанції про те, що у правовідносинах між державними органами та органом місцевого самоврядування наявний непослідовний і нескоординований підхід при передачі квартири у власність ОСОБА_1 , яка на законних підставах отримала службове житло, перебуваючи на службі в органах МВС. Визнання незаконним свідоцтва про право власності ОСОБА_1 на спірну квартиру від 28 квітня 2016 року, виданого Ріпкинською РДА, може призвести до порушення принципу юридичної визначеності, порушення права мирно володіти своїм майном з покладенням на ОСОБА_1 надмірного тягаря для захисту її права власності та встановленого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на повагу до приватного і сімейного життя та права на житло. А система, яка допускає позбавлення власника майна, набутого без жодних протиправних дій зі сторони власника, не може існувати в державі, що керується верховенством права. ОСОБА_1 правомірно перебувала на черзі на отримання житлового приміщення, отримала житло на законних підставах і має безумовне право на приватизацію наданої державою квартири, з її сторони відсутні протиправні дії при приватизації квартири. Отже, позбавлення ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру у спосіб, зазначений в позовній заяві, та без надання належної компенсації або іншого відповідного відшкодування покладе на ОСОБА_1 непропорційний тягар з огляду на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у жовтні 2019 року, Ріпкинський РВ УМВС України у Чернігівській області просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення вимог позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявник зазначає, що Державній іпотечній установі не було відомо про наявність протиправних рішень Ріпкинської сільради та Ріпкинської РДА. Державна іпотечна установа, як належний власник спірної квартири, передала квартиру до МВС України відповідно до норм чинного законодавства. Заявник наголошує, що у 2010 році Ріпкинський РВ УМВС України в Чернігівській області не був уповноваженим органом для вирішення питання про передачу квартири у комунальну власність Ріпкинської сільради, оскільки на балансовий облік спірна квартира була поставлена лише у 2013 році. Стверджує, що спірна квартира належить на праві власності державі в особі МВС України, тому рішення про передачу квартири у комунальну власність уповноважено було ухвалювати виключно МВС України за погодженням з Фондом державного майна України. Суди не перевірили порядку здійснення ОСОБА_1 приватизації житла, у зв`язку із чим дійшли необґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_1 надала до суду відзив, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 22 серпня 2009 року на підставі нотаріально посвідченого договору-купівлі продажу нерухомого майна Державна іпотечна установа придбала у забудовника квартири, зокрема однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

Кабінет Міністрів України розпорядженням від 25 листопада 2009 року № 1434-р затвердив погоджений Координаційною радою з питань розподілу квартир, що придбані Державною іпотечною установою при Кабінеті Міністрів України, поіменний список із 15 громадян, яким надаються придбані у АДРЕСА_3 ) квартири.

Згідно з пунктом 2 цього розпорядження Державна іпотечна установа передає Міністерству внутрішніх справ України, Державній прикордонній службі України, Генеральній прокуратурі України та Ріпкинський селищній раді квартири для надання зазначеним у списку громадянам.

У пункті 3 розпорядження визначено, що виконавчий комітет Ріпкинської селищної ради забезпечує в установленому законодавством порядку видачу зазначеним у списку громадянам ордерів на жилі приміщення.

Пунктом 4 розпорядження встановлено, що Міністерству внутрішніх справ України, Державній прикордонній службі України, Генеральній прокуратурі України та Ріпкинській селищній раді необхідно забезпечити дотримання встановленого Кабінетом Міністрів України порядку розподілу квартир, що придбані Державною іпотечною установою.

У затвердженому цим розпорядженням Кабінету Міністрів України списку у переліку громадян-працівників державних органів під номером 13 значиться одинока мати ОСОБА_1 та її дочка ОСОБА_2 , 1999 року народження. Встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді начальника сектору громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Ріпкинського РВ УМВС в Чернігівській області. Стаж роботи - 11 років. Поставлена на квартирний облік згідно з протоколом № 2 житлово-побутової комісії РВ УМВС України у Чернігівській області від 06 квітня 2005 року. Черговість ОСОБА_1 по Ріпкинському РВ - № 1 і для неї визначена службова однокімнатна квартира АДРЕСА_1 , житловою площею 17, 3 кв. м, загальною - 54, 6 кв. м.

Зазначені обставини позивач не спростовував у суді першої інстанції і не заперечував у апеляційному суді.

Ріпкинський РВ УМВС України в Чернігівській області у листопаді 2009 року звернувся до Ріпкинської сільради з клопотанням про надання службової квартири ОСОБА_1 , яка перебуває на квартирному обліку, черга у списку по Ріпкинському РВ - № 1.

04 грудня 2009 року за рішенням виконавчого комітету Ріпкинської сільради № 164 ОСОБА_1 виданий спеціальний ордер на заселення в спірну службову квартиру згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2009 року № 1037 «Про розподіл квартир, що придбані Державною іпотечною установою».

Встановлено, що рішенням Ріпкинської сільради від 11 серпня 2010 року за зверненням Ріпкинського РВ УМВС України в Чернігівській області надано згоду на прийняття спірної службової квартири, яка перебуває на балансі Ріпкинського РВ, із державної до комунальної власності Ріпкинської територіальної громади.

З матеріалів справи випливає, що розпорядженням Ріпкинської селищної ради від 17 серпня 2010 року № 41-р на підставі рішення Ріпкинської сільради від 11 серпня 2010 року «Про прийняття об`єктів до комунальної власності територіальної громади» утворено комісію для приймання-передачі від Ріпкинського РВ УМВС України в Чернігівській області спірної квартири до складу комунальної власності Ріпкинської територіальної громади.

Рішенням від 07 вересня 2010 року Ріпкинська сільрада затвердила спільний з Ріпкинським РВ УМВС України в Чернігівській області акт від 06 вересня 2010 року приймання-передачі відомчого житлового фонду Ріпкинського РВ УМВС України в Чернігівській області та прийняла передану позивачем службову квартиру АДРЕСА_1 в комунальну власність територіальної громади.

Таким чином спірна службова квартира, яка перебувала у державній власності, та знаходилася в оперативному управлінні Ріпкинського РВ, за ініціативою та згодою останнього була передана у комунальну власність Ріпкинської територіальної громади.

Зазначені рішення Ріпкинської селищної ради, про які Ріпкинський РВ УМВС України у Чернігівській області достовірно був обізнаний, з 2010 року до липня 2017 року не оскаржувалися.

18 квітня 2012 року рішенням Ріпкинської сільради затверджено перелік об`єктів нерухомого майна, що перебуває у власності Ріпкинської територіальної громади і у цьому переліку значиться квартира АДРЕСА_1 .

Державна реєстрація права власності Ріпкинської територіальної громади на спірну квартиру не була здійснена.

Відповідно до акта приймання-передачі квартир, придбаних Державною іпотечною установою, від 04 травня 2012 року спірна квартира закріплена за іпотечною установою на праві повного господарського відання та перебуває на її балансі, безоплатно передана в управління Міністерству внутрішніх справ України, тобто у власність МВС України спірну квартиру Державна іпотечна установа не передавала.

Наказом МВС України від 30 листопада 2012 року № 868 «Про закріплення квартир, переданих Державною іпотечною установою до сфери управління МВС», передбачено отримані в управління МВС службові квартири, у тому числі і спірну квартиру, закріпити на праві оперативного управління за територіальними органами внутрішніх справ за списками, що додаються, з подальшим оформленням права власності.

Згідно з наказом УМВС України в Чернігівській області від 25 грудня 2012 року № 1996 «Про реалізацію наказу МВС України від 30 листопада 2012 року «Про закріплення квартир, переданих Державною іпотечною установою до сфери управління МВС» закріплено за підпорядкованими підрозділами передані квартири, зокрема і спірну квартиру за Ріпкинським РВ УМВС України в Чернігівській області.

15 травня 2015 року Реєстраційною службою Ріпкинського районного управління юстиції в Чернігівській області проведено державну реєстрацію права власності держави в особі МВС України на спірну квартиру на підставі акта від 04 травня 2012 року приймання-передачі квартир, придбаних Державною іпотечною установою та на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 липня 2011 року N 855 «Деякі питання передачі квартир, придбаних Державною іпотечною установою».

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна балансоутримувачем спірної квартири є Ріпкинський РВ УМВС України в Чернігівській області.

Зазначені обставини в апеляційному суді сторони не спростовували і не заперечували.

З дослідженої апеляційним судом приватизаційної справи ОСОБА_1 встановлено, що МВС України 25 вересня 2015 року повідомило УМВС України у Чернігівській області про згоду Міністерства на виключення з числа службових однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , у якій проживає ОСОБА_1 .

За клопотанням Ріпкинського РВ УМВС України в Чернігівській області від 07 жовтня 2015 року № 7017 про скасування статусу службового житла із спірної квартири рішенням Ріпкинської сільради від 21 жовтня 2015 року квартиру АДРЕСА_1 виключено з числа службових житлових приміщень.

Факт звернення Ріпкинського РВ УМВС України в Чернігівській області до Ріпкинської селищної ради з приводу виключення спірної квартири з числа службових в апеляційному суді позивач не спростовував і не заперечував.

Судами встановлено, що виключення спірної квартири з числа службових відбулося відповідно до чинного Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Україні, затвердженого постановою Ради Міністрів України від 04 лютого 1988 року № 37.

Рішенням Ріпкинської сільради від 18 листопада 2015 року «Про надання згоди на приватизацію квартири» надано згоду на приватизацію спірної квартири ОСОБА_1 .

На підставі розпорядження Ріпкинської РДА від 27 квітня 2016 року № 345 «Про передачу житла у приватну власність ОСОБА_1 », передано ОСОБА_1 безоплатно спірну квартиру та зобов`язано уповноважених на те осіб оформити свідоцтво про право власності на житло.

06 липня 2016 року державним реєстратором Ріпкинської РДА проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірну квартиру на підставі розпорядження Ріпкинської РДА від 27 квітня 2016 року № 345

«Про передачу житла у приватну власність ОСОБА_1 », зареєстровано припинення права власності держави в особі Міністерства внутрішніх справ України на спірну квартиру.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Правові відносини між сторонами у цьому спорі безпосередньо регулюються положеннями ЖК Української РСР та іншими актами житлового законодавства України.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 118 ЖК Української РСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Згідно із частиною другою статті 121 ЖК Української РСР службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.

Особливість набуття права користування службовим житлом на підставі ордера полягає у тому, що воно надається у зв`язку з характером трудових відносин особи з володільцем такого, а тому особа, яка користується службовим житлом, усвідомлює, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов`язана звільнити надане ним житлове приміщення.

Порядок надання службових приміщень установлюється законодавством, зокрема Положенням.

Відповідно до пунктів 3, 4 Положення жиле приміщення включається до числа службових рішенням Виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації. В тих випадках, коли підприємство, установа, організація розташована на території одного населеного пункту (району в місті), а жиле приміщення на території іншого, рішення про його включення до числа службових приймається Виконавчим комітетом Ради народних депутатів за місцем знаходження приміщення. До числа службових може бути включено тільки вільне жиле приміщення. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири, розташовані, переважно, на першому поверсі.

Відповідно до пункту 15 Положення службове жиле приміщення надається робітникам, службовцям на час виконання ними обов`язків, які потребують проживання в такому приміщенні.

Згідно з пунктом 6 розділу I Положення жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Згідно з частиною першою статті 5 ЖК Української РСР державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

Управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником (стаття 18 ЖК Української РСР).

У справі, яка переглядається, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що спірна квартира належала на праві власності Держави в особі Міністерства внутрішніх справ України, балансоутримувачем спірної квартири був Ріпкинський РВ УМВС України в Чернігівській області.

Як встановлено судами, рішення про виключення спірної квартири з числа службових, ухвалювалося за зверненням Ріпкинського РВ УМВС України в Чернігівській області як повноважного суб`єкта управління цим державним майном.

Верховний Суд врахував, що оспорюване рішення Ріпкинської сільради від 11 серпня 2010 року «Про прийняття об`єктів до комунальної власності», а також рішення про виключення спірної квартири із числа службових ухвалювалися саме на підставі клопотання позивача у цій справі. Подальше оскарження зазначених рішень свідчить про суперечливу поведінку органу державної влади системи МВС України, який фактично оскаржує свої дії, направлені на передачу майна у комунальну власність та на виключення цього житла зі складу службового житлового фонду.

Відповідно до частин першої, третьої статті 8 Закону України

«Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Позивачем не надано до суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду належних і допустимих документальних доказів, які б підтвердили, що у структурі Міністерства внутрішніх справ України існує орган приватизації державного житлового фонду, до якого могла б звернутися ОСОБА_1 для реалізації свого права на приватизацію житла.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження

№ 61-22315сво18) зазначив, що «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Виходячи з існування вольового критерію, у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що кожен учасник діє добросовісно, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим під час прийняття юридично значимих рішень та обранні варіанта власної поведінки.

Аналізуючи відповідність обставин справи та дій державних органів відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога більш послідовний спосіб. Також ЄСПЛ зазначив, що повноваження державних органів з перегляду власних рішень, включаючи випадки виявлення помилки, які не обмежено жодними часовими рамками, мають суттєвий негативний вплив на юридичну визначеність у сфері особистих прав і цивільних правовідносин, що шкодить принципу «належного урядування» та вимозі «законності», закріпленим у статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Графов проти України» у пункті 37 зазначено, що необхідність виправити стару «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, добросовісно набуте особою, яка покладалася на законність дій державного органу влади (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincovа and Pinc v. the Czech Republic), заява 36548/97, пункт 58, ЄСПЛ 2002 VIII). Ризик будь-якої помилки державного органу влади має покладатися на саму державу і помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавлених осіб.

З урахуванням наведеного Верховний Суд констатує, що доводи касаційної скарги не спростовують законність оскаржуваних рішень, у цілому зводяться до переоцінки наданих сторонами доказів, з огляду на що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши фактичні обставини, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили правову природу цивільних відносин між сторонами. Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Щодо клопотання заявника про розгляд касаційної скарги за його участю

Заявник звернувся до суду касаційної інстанції із клопотанням про розгляд касаційної скарги за участю заявника.

Як зазначено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Зважаючи на наведені правила та те, що процесуальним законом не передбачено можливість виклику сторін для участі у розгляді справи касаційним судом під час попереднього судового засідання, яке проводиться у порядку письмового провадження, Верховний Суд визнає клопотання заявника таким, що не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Ріпкинського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області про розгляд касаційної скарги за участю заявника відмовити.

Касаційну скаргу Ріпкинського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області залишити без задоволення.

Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 13 лютого 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 16 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

Д. Д. Луспеник

О. В. Ступак