ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 748/356/19

провадження № 51-1402км22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_14,

суддів ОСОБА_15, ОСОБА_16,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_17,

прокурора ОСОБА_18 ,

в режимі відеоконференції

захисниці ОСОБА_19,

засудженого ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисниці ОСОБА_19 на вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 16 листопада 2021 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018270270000443, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Рудка Чернігівського району Чернігівської області, зареєстрованого та проживаючого у АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.

Вступ

ОСОБА_1 13 травня 2018 року умисно завдав потерпілій ОСОБА_2 середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Вироком районного суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання із іспитовим строком тривалістю 1 рік. Задоволено цивільні позови прокурора та потерпілої.

Короткий зміст оскаржених судових рішень:

За вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 16 листопада 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 1 рік і покладенням відповідних обов`язків.

Ухвалено:

- задовольнити цивільний позов прокурора та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального лікувально-профілактичного закладу «Чернігівська центральна районна лікарня» Чернігівської районної ради Чернігівської області витрати на лікування потерпілої на суму 7486,95 грн;

- задовольнити цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілої 2928,42 грн витрат на відшкодування матеріальної шкоди та 15000 грн витрат на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року вирок районного суду залишено без змін.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 13 травня 2018 року, приблизно о 10:30, перебуваючи біля будинку АДРЕСА_2 , з мотивів тривалих особистих неприязних відносин, з метою заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій, тримаючи у руках увімкнену електричну кутову шліфувальну машинку з обертаючим робочим ріжучим диском, діючи умисно, наніс ОСОБА_2 вказаним інструментом один поріз по лівій кисті, чим спричинив останній тілесні ушкодження у вигляді множинних різано-рваних ран тильної поверхні лівої кисті, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 521 від 18 жовтня 2018 року відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості за ознакою стійкої втрати працездатності менш ніж на третину.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисниця просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Істотне порушення вимог кримінального процесуального закону вбачає у визнанні судом допустимими ряду доказів, зокрема:

- часткове визнання недопустимим доказу - DVD-R диску з відеозаписом з мобільного телефону потерпілої та протокол огляду цього диску,

- протоколу огляду місця події,

- висновків СМЕ № 337 від 21червня 2018 року, № 521 від 18 жовтня 2018 року.

Всі ці докази, на її думку, є недопустимими в розумінні ст. 89 КПК України, і підлягали виключенню з переліку доказів, на яких ґрунтуються оскаржувані рішення, з підстав недопустимості. Виключення вказаних недопустимих доказів з обвинувачення, знов таки на її думку, показало б, що в діях її підзахисного, ОСОБА_1 , відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, бо сукупність всіх інших доказів не дає достатніх законних підстав для визнання ОСОБА_1 винним за вказаною статтею. Тобто з зазначеного випливає, що судами неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Крім того, вказує про неправильне вирішення судами цивільних позовів прокурора та потерпілої.

Також стверджує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК України та у ній всупереч вимогам ст. 419 КПК України, не надано належну оцінку доводам апеляційних скарг її та засудженого.

У касаційній скарзі засуджений просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження відносно нього, а цивільні позови прокурора та потерпілої залишити без розгляду. В обґрунтування своїх вимог стверджує, що дане кримінальне провадження щодо нього ґрунтується на припущеннях та недостовірних доказах, судами не взято до уваги докази, які могли вплинути на їх висновки і ухвалені судові рішення не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.

Зокрема вказує, що

- було порушено його процесуальні права шляхом відмови у виклику, зокрема, лікарів для допиту;

- необґрунтовано відмовлено у приєднані до матеріалів справи поданих ним письмових доказів;

- огляд місця події проводився з порушенням с. 237 КПК України, оскільки був проведений через тривалий час після подій та без участі його та захисника. Встановлені в ході вказаної слідчої дій обставини, що події відбувалися біля будинку № 18 не відповідає дійсності, оскільки відстань від вказаного будинку до фактичного місця події перевищує 30 м., не було складено відповідну схему місця події і не вилучено речові докази;

- показання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 надані в ході слідчих експериментів щодо обставин його дослідження не відповідають фактичним обставинам та є суперечливими, зокрема, щодо місця його роботи з болгаркою;

- показання потерпілої під час різних процесуальних дій щодо одних і тих же подій є суперечливими;

- потерпіла отримала травму шкіри пальців руки через недотримання техніки безпеки і внаслідок спроби нанести йому удар в обличчя, при цьому потрапивши у вищерблений диск болгарки, який перед цим пошкодився внаслідок удару по його спині в процесі роботи;

- судом не було взято до уваги показання свідків захисту: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які стверджували, що ОСОБА_2 з 13 по 31 травня 2018 року постійно знаходилася вдома і не перебувала на стаціонарному лікуванні, а перев`язки їй робили амбулаторно;

- складений експертом ОСОБА_8 висновок № 521 від 18 жовтня 2018 року. не відповідає вимогам ст. 69 КПК України, оскільки не було проведено повне дослідження потерпілої і тому не надано повного та об`єктивного висновку. Також припускає, що вказаний висновок ґрунтується на фальсифікованих документах та припущеннях і є недопустимим доказом.

Щодо цивільного позову прокурора вказує на відсутність належно оформлених бухгалтерських документів закладу охорони здоров`я на обґрунтування понесених витрат на лікування потерпілої, тому вважає, що позов прокурора слід залишити без розгляду.

Стосовно позову потерпілої стверджує, що на підтвердження завданої їй матеріальної шкоди, приєднані до цивільного позову останньої чеки на суму 2928,42 грн не підтверджені рецептами, а також листками лікарських призначень. Крім того, вказує, що частина лікарських препаратів зазначених у чеках, не згадуються в жодних лікарських документах, а отже, не підтверджують витрати на лікування. Також зазначає, що в порушення вимог ст. 128 КПК України потерпілою до позовної вимоги про стягнення моральної шкоди не сплачено судовий збір і не долучено доказів про звільнення від сплати такого.

На зазначені порушення ним вказувалось і в апеляційній скарзі, проте апеляційний суд доводи його апеляційної скарги належним чином не перевірив, ґрунтовних відповідей не надав, безпідставно залишив його скаргу без задоволення, а тому вважає ухвалу апеляційного суду такою, що не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисниця та засуджений підтримали подані скарги, а прокурор заперечував проти їх задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарги підлягають до часткового задоволення з таких підстав.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При цьому колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є предметом перегляду в касаційному суді. Разом з тим суд касаційної інстанції здійснює перевірку того, чи додержалися суди попередніх інстанцій процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.

Мотиви суду

Під час перевірки матеріалів провадження встановлено, що висновки суду щодо доведеності винуватості засудженого у спричинені потерпілій умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодоОСОБА_1 . Вирок відповідає вимогам статей 370 373-374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

При цьому колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, були, також, предметом перевірки суду апеляційної інстанції за апеляційними скаргами його та захисника. За результатами перегляду, апеляційний суд визнав висновки суду першої інстанції обґрунтованими, навівши при цьому в ухвалі відповідні мотиви прийнятого рішення.

Зокрема, апеляційний суд ретельно перевірив допустимість тих доказів, якими місцевий суд обґрунтував доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, і переконався, що при їх збиранні органом досудового розслідування не було порушено вимоги кримінального процесуального закону.

Згідно з положеннями статей 86 87 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі, внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

Критеріями допустимості доказів є, зокрема, належні джерело, суб`єкт, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи. Тобто, надаючи оцінку доказам, суд перевіряє дотримання, передбаченого кримінальним процесуальним законом, порядку їх отримання.

Так, в основу обвинувального вироку було покладено ряд доказів, зокрема:

показання потерпілої ОСОБА_9 , показання свідків: ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , а також дані: протоколу огляду місця події від 18 жовтня 2018 року, де предметом огляду була ділянка дороги на АДРЕСА_2 та № 19, згідно яких в кінці відгородженої ділянки знаходиться металевий паркан з металевою хвірткою та в місці кріплення паркану до хвіртки мається невеликий розріз на паркані з явними ознаками пиляння; протоколу слідчого експерименту з потерпілою від 18 жовтня 2018 року в ході якого ОСОБА_2 розповіла та продемонструвала, за яких обставин обвинувачений наніс їй болгаркою поріз пальців лівої руки; протоколу слідчого експерименту із свідком ОСОБА_3 від 18 жовтня 2018 року; протоколу перегляду відеозапису від 23 травня 2018 року файлу з назвою «MVI-2014» від 13 травня 2018 року відповідно до якого відображено конфлікт, який відбувся між засудженим та потерпілою, а саме остання підходить до ОСОБА_1 , який пиляє болгаркою огорожу. Потім оберти болгарки знижуються і обвинувачений починає вставати та розвертатися до потерпілої і хтось лівою рукою торкається лівого плеча обвинуваченого. Після цього оберти болгарки збільшуються і обвинувачений стоїть обернутий до потерпілої з виставленими вперед руками, а потім робить крок на зустріч потерпілій і в цей час падає драбина, яка знаходилася між ними, а потерпіла відходить від нього. А вже на 31 секунді відео видно як у ОСОБА_2 з чотирьох фаланг пальців тильної сторони йде кров. Крім того, в основу обвинувального вироку покладені і висновки експертів проведених у кримінальному провадженні експертиз, а також інші письмові докази.

Що стосується тверджень сторони захисту про суперечливість показань потерпілої та свідків, то вони були предметом перевірки судів першої і апеляційної інстанцій та обґрунтовано визнані безпідставними. Так, при оцінці достовірності цих показань істотних суперечностей, які б впливали на правильність установлених фактичних обставин кримінального провадження та ролі засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення вставлено не було.

Не знайшли свого підтвердження матеріалами провадження і доводи сторони захисту про недопустимості протоколу огляду місця події та не встановлення місця вчинення кримінального правопорушення, оскільки органом досудового розслідування як у протоколі так і у формулювання обвинувачення висунутого ОСОБА_1 , зроблено лише прив`язку до конкретного домогосподарства, яке має офіційну юридичну адресу.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що відповідно до протоколу огляду місця події, об`єктом його огляду являлося саме місце, де фактично відбувалися події, які є предметом дослідження даного кримінального провадження і дата проведення даної слідчої дії також не може слугувати підставою для визнання такого протоколу недопустимим доказом. Також не є підставою для визнання цього доказу недопустимим проведення його через певний проміжок часу після події.

Були спростовані дослідженими матеріалами провадження і твердження сторони захисту про те, що потерпіла отримала тілесне ушкодження у результаті намагання вдарити засудженого. Так, з відеозапису конфлікту, який здійснювала ОСОБА_10 , не вбачається, що хтось завдавав ОСОБА_1 ударів, а є лише факт доторкання до його плеча. Дані, зафіксовані зазначеним відеозаписом узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , а також даними слідчих експериментів за участю потерпілої та свідка ОСОБА_3 .

Щодо посилань засудженого і його захисниці на те, що вказаний відеофайл є недопустимим доказом, оскільки не є оригіналом, то судами правильно зазначено, що оскільки цифровий відеозапис було надано на оптичному диску, а оригіналом електронного документу в правовому значенні визнається будь-який примірник електронного документу незалежно від електронного носія інформації, якщо немає обґрунтованих сумнівів в достовірності (незмінності) змісту первинно створеного електронного документу, при цьому сумнівів у достовірності електронного документа судами встановлено не було, то вказаний доказ було визнано допустимим.

Стосовно посилань сторони захисту про недопустимість як доказу висновку експерта проведеної по справі експертизи № 521 від 18 жовтня 2018 року, який є додатком до висновку експерта № 337 від 21 червня 2018 року ,то вказані доводи не були залишені судами без ретельної перевірки. Так судами було встановлено, що висновок експерта ґрунтується на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо та під час вивчення матеріалів, що були надані для проведення дослідження. У висновку зазначено матеріали, які використовувались при проведенні експертизи, а також зазначено коли, де, ким та на якій підставі проведено експертизу, місце і час проведення експертизи. Експерт був попереджений про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, відмову без поважних причин від виконання покладених обов`язків, невиконання інших обов`язків. У ході дослідження було надано відповіді на поставлені на вирішення експертизи питання. З вказаними висновками погоджується і колегія суддів.

Крім того, судом першої інстанції було допитано експерта ОСОБА_8 , який в ході допиту підтвердив висновки, викладені ним у висновку та надав відповіді на питання учасників кримінального провадження.

Також, як видно з досліджених районним судом висновків експерта, зокрема висновку № 521 від 18 жовтня 2018 року, то він містить відповіді щодо характеру, локалізації, ступеня тяжкості, механізму та часу утворення тілесних ушкоджень у потерпілої. Проведення зазначеної експертизи на підставі медичної документації, без обстеження потерпілої не протирічить Правилам судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України. Посилання сторони захисту на неналежне процесуальне оформлення медичної документації на підставі якої були проведенні експертизи, не може свідчити про недостовірність даних, відображених в медичній документації та не впливає на об`єктивність висновків проведених по справі експертиз.

У підсумку, колегія суддів вважає, що суди, оцінивши у сукупності всі докази у справі, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими і в своїй сукупності доповнюють один одного, дійшли обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. На переконання колегії суддів, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і обвинувачений є винним у його вчинені.

Зазначене у вироку формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, відповідає диспозиції норми кримінального закону, якою встановлено кримінальну відповідальність за вчинені засудженим дії, які суд правильно кваліфікував за ч. 1 ст. 122 КК України.

За таких обставин, у цьому кримінальному провадженні суд дослідив і з`ясував усі обставини, передбачені у ст. 91 КПК України, та дійшов обґрунтованого висновку, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку безсумнівно доводять вчинення засудженим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.

Переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судами приписів статей 84 91 94 КПК України в касаційних скаргах не наведено та перевіркою матеріалів провадження не встановлено.

Разом з тим заслуговують на увагу доводи касаційних скарги сторони захисту в частині вирішення цивільного позову прокурора.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 128 КПК України цивільний позов в інтересах держави може бути поданий прокурором у випадках, встановлених законом. Прокурор, який пред`являє цивільний позов у кримінальному провадженні, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді, передбачених Законом України «Про прокуратуру».

Згідно з приписами ч. 3 ст. 23 згаданого Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Оскільки «інтереси держави» є поняттям оціночним, прокурор у кожному окремому випадку визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту.

Зазначених положень прокурор не дотримався, а суд ці обставини залишив без належної уваги.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, потерпіла ОСОБА_2 проходила стаціонарне лікування в Комунально лікувально-профілактичному закладі «Чернігівська центральна районна лікарня» Чернігівської районної ради Чернігівської області.

Прокурор звернувся з цивільним позовом в інтересах держави в особі Комунально лікувально-профілактичного закладу «Чернігівська центральна районна лікарня» Чернігівської районної ради Чернігівської області до ОСОБА_1 , у якому просив стягнути з останнього витрачені на лікування потерпілої ОСОБА_2 кошти в сумі 7486,95 грн.

Поданий позов прокурор мотивував тим, що Комунально лікувально-профілактичний заклад «Чернігівська центральна районна лікарня» Чернігівської районної ради Чернігівської області отримує фінансування з місцевого бюджету, а тому порушення майнових прав зазначеної установи заподіює суттєву шкоду місцевому бюджету, а отже, і державним інтересам.

Однак, звертаючись до суду з позовом, прокурор не обґрунтував і не довів суду факту бездіяльності компетентного органу, а саме невжиття цим органом жодних заходів протягом розумного строку, після того як йому стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, а також не вказав причини того, чому компетентний орган не звернувся самостійно до суду з позовом в інтересах держави чи не міг звернутися.

Наведене вище узгоджується з послідовною практикою Касаційного кримінального суду (наприклад, із постановами Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 458/1036/16-к, провадження № 51-4008км21; від 11 вересня 2019 року у справі № 397/533/18, провадження № 51-2700км19 тощо).

Задовольняючи поданий прокурором цивільний позов, місцевий суд не взяв до уваги відсутності в позовній заяві належного обґрунтування передбачених законом підстав для захисту саме прокурором інтересів держави в суді.

Таким чином, колегія суддів уважає наведене прокурором обґрунтування права на подання цивільного позову недостатнім, а висновок місцевого суду щодо задоволення поданого прокурором цивільного позову передчасним.

Погоджується колегія суддів із доводами сторони захисту щодо вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_2 щодо відшкодування матеріальної шкоди.

Так, згідно зі ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Як видно із матеріалів кримінального провадження, потерпілою ОСОБА_2 пред`явлено цивільний позов до ОСОБА_1 про стягнення завданої кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди в сумі 3928,42 гривень та про відшкодування моральної шкоди в сумі 200000 гривень.

Вироком суду першої інстанції зазначені позовні вимоги частково задоволені.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо (частини 1, 3 ст. 1166, ч. 1 ст. 1195 ЦК України).

При цьому, виходячи із законодавчих приписів, у своєму рішенні суд повинен навести точний розрахунок присуджених сум для відшкодування матеріальної шкоди.

У даному провадженні, потерпіла на підтвердження своїх позовних вимог додала копії фіскальних чеків. Проте, як слідує з вироку суду, задовольняючи частково позов потерпілої, суд належним чином не перевірив додані до позову документи на підтвердження понесених нею витрат саме на лікування від отриманих тілесних ушкоджень.

У поданій апеляційній скарзі сторона захисту також вказувала на те, що приєднані до цивільного позову чеки на суму 2928,42 грн не підтверджені рецептами, а також листками лікарських призначень, а тому вказувала на безпідставність стягненої суми на користь потерпілої. Але, суд апеляційної інстанції на вказані доводи належної уваги не звернув, матеріали провадження в цій частині не перевірив. Тому рішення судів в цій частині також підлягають скасуванню.

Натомість доводи, викладені в касаційних скаргах засудженого та його захисниці, про необґрунтований розмір стягнутої моральної шкоди на користь потерпілої є безпідставними.

Так, згідно зі ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадів, встановлених частиною другою цієї статті.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховують вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

При визначенні розміру заподіяної ОСОБА_2 моральної шкоди, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 , суд врахував характер та тривалість фізичних і душевних страждань потерпілої, переживання нею негативних емоцій з приводу ушкодження здоров`я, а також вік та майновий стан потерпілого.

Виходячи із вимог розумності та справедливості суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 15 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

З таким рішенням погоджується і колегія суддів.

За таких обставин, враховуючи наведене, касаційні скарги захисниці та засудженого необхідно задовольнити частково, а вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в частині вирішення цивільних позовів прокурора та потерпілої щодо відшкодування матеріальної шкоди скасувати з призначенням розгляду провадження в цій частині в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до ст. 436 КПК України суд касаційної інстанції залишає судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення, у разі відсутності підстав передбачених ст. 438 КПК України для його скасування або зміни.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження, колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність винуватості засудженого у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.

Цивільні позови прокурора та потерпілої не відповідають вимогам ст. ст. 1167 1166 ЦК України, ч. 3 ст. 128 КПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Керуючись статтями 433 434 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисниці ОСОБА_19 задовольнити частково.

Вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 16 листопада 2021 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року щодо ОСОБА_1 в частині вирішення цивільних позовів прокурора та потерпілої ОСОБА_2 щодо відшкодування матеріальної шкоди скасувати і призначити в цій частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

У решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_14 ОСОБА_15 ОСОБА_16