П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2023 року

м. Київ

справа № 749/1516/18

провадження № 51 - 6022 км 20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції:

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою засудженого на вирок Городнянського районного суду Чернігівської області від 13 січня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року стосовно

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця та мешканця

АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Городнянського районного суду Чернігівської області від 13 січня 2020 року ОСОБА_7 засуджено за вчинення злочину, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.

Київський апеляційний суд 06 липня 2021 року вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання змінив, пом`якшив призначене ОСОБА_7 покарання до 11 років позбавлення волі.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 12 лютого 2018 року приблизно о 22:00, перебуваючи у будинку за місцем свого проживання на АДРЕСА_1 , маючи прямий умисел на протиправне заподіяння смерті своєму малолітньому сину, ІНФОРМАЦІЯ_2 , поклав постільну подушку на його голову, чим перекрив дихальні шляхи, що призвело до удушення дитини. В подальшому труп малолітньої дитини ОСОБА_7 переніс до приміщення господарчої будівлі, що розташована на земельній ділянці між господарствами № 181 та АДРЕСА_1 , та закопав.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

За змістом касаційної скарги з доповненнями до неї засуджений ОСОБА_7 , не погоджуючись із судовими рішеннями через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення, просить їх змінити, перекваліфікувавши його дії з п. 2 ч. 2 ст. 115 на ч. 3 ст. 135 КК України, та призначити за цим Законом покарання в межах санкції.

Свої вимоги засуджений мотивує тим, що:

- його дії слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 135 КК України через ненадання ним належної допомоги недоношеній дитині;

- вбивство дитини, на його думку, могла вчинити його дружина, а версія сторони захисту про його непричетність до інкримінованого злочину не була належним чином перевірена, тому висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження;

- його вина в умисному вбивстві не доведена поза розумним сумнівом і не підтверджується матеріалами справи;

- вирок суду ґрунтується на припущеннях та недопустимих доказах, зокрема, протоколі слідчого експерименту від 17 вересня 2018 року, яким не надана належна правова оцінка;

- його затримання відбулось з порушенням вимог КПК України та на підставі визнавальних показань, наданих під тиском працівників правоохоронних органів, й отримані ним в результаті цього тілесні ушкодження досі не розслідувані;

- розгляд кримінального провадження відбувався з обвинувальним ухилом, під час затримання понятим був чоловік слідчої, що, на його думку, свідчить про сфабрикованість справи, упередженість слідчої;

- суд апеляційної інстанції не звернув уваги на допущені порушення, не перевірив належним чином викладених в апеляційній скарзі доводів захисника, не дав оцінку наданим стороною обвинувачення постановам про закриття кримінальних проваджень за фактом застосування стосовно нього недозволених методів слідства, та постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам статей 370 419 КПК України.

Від прокурора Корюківської окружної прокуратури надійшли заперечення, в яких він просить касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення, а судові рішення стосовно ОСОБА_7 - без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Захисник і засуджений підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити.

Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги засудженого та просив залишити без зміни постановлені стосовно ОСОБА_7 судові рішення.

Мотиви Суду

Положеннями ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

За змістом ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

У поданій касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 порушує питання щодо його безпідставного засудження за вчинення злочину, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України, покликаючись на недоведеність його винуватості в інкримінованому злочині та порушення КПК України під час досудового розслідування й судового провадження.

Проте доводи засудженого Суд уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального і кримінального процесуального законів.

Водночас доводи засудженого в частині неповноти та однобічності судового слідства, незгоди з оцінкою окремих доказів, яка надана судами, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події, що стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, виходячи з вимог ст. 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Свої висновки про винуватість ОСОБА_7 в інкримінованому злочині суд першої інстанції зробив, урахувавши, зокрема:

- показання потерпілої ОСОБА_8 про те, що вона 29 січня 2018 року вдома народила хлопчика і повідомила про це чоловіка - обвинуваченого ОСОБА_7 , який в цей час перебував на роботі. ОСОБА_7 сказав їй, що дитини слід позбавитись. В той день її відвідала свекруха, якій потерпіла показала дитину і попрохала нікому не говорити, оскільки побоювалась, що інших дітей могли у них вилучити до дитячих закладів. В якийсь із днів 13-14 лютого 2018 року чоловік, випивши горілки, сказав, що прийшов час позбавитися дитини. ОСОБА_7 поліз на піч, а коли зліз з печі, то вона побачила як він щось ховав і пішов з хати. Вона відразу залізла на піч, дитини там не виявила. Коли чоловік повернувся до хати, вона запитала у нього: «Де дитина?», а він відповів: «Тобі 13 років, а мені 15 років. Там, де дрова щодня береш. Нема його вже». Вона зрозуміла, що він позбавився дитини. Через місяць після цієї події чоловік зізнався їй, що задушив тоді сина на печі подушкою. Аналогічні пояснення ОСОБА_8 надала під час проведення з нею 16 вересня 2018 року слідчого експерименту;

- показання свідка ОСОБА_9 про те, що у вересні 2018 року її було запрошено для участі в слідчому експерименті, під час якого були присутні ОСОБА_7 , його адвокат, поліція фіксувала на відеозапис обставини події. Із ОСОБА_7 було проведено два слідчих експерименти: один з яких - у хаті, другий - у дворі господарства, де було виявлено та вилучено рештки тіла дитини;

дані, що містяться у:

- протоколі огляду місця події від 16 вересня 2018 року з відеозаписом до нього, під час якого на вказаному ОСОБА_7 місці було виявлено та вилучено на глибині 40 см тканину світлого кольору, в якій було завернуто рештки тіла дитини;

- протоколі проведення слідчого експерименту від 17 вересня 2018 року, під час якого ОСОБА_7 у присутності захисника розповів про те, що він позбавив життя новонародженого сина, бо вважав, що заберуть старших дітей у притулок. При цьому вказав на місце, на якому лежав син, якого розміру був малюк та які характерні ознаки мав. Потім детально показав, як накрив хлопчика подушкою, потримав кілька хвилин подушку на дитині, переконався, що у дитини після його дій зникло дихання. Дружина в цей час перебувала в іншій кімнаті. Потім показав, як взяв сорочку, загорнув хлопчика, виніс на двір і закопав у землю неподалік місця, де зберігали дрова. Алкогольні напої він вжив після того, як вбив дитину. Під час слідчої дії ОСОБА_7 на запитання захисника зазначив, що це була його ідея про вбивство дитини.

Суд першої інстанції також проаналізував показання обвинуваченого, які неодноразово змінювались, щодо версій обставин та подій загибелі дитини і дав їм належну оцінку, співставивши їх із сукупністю інших досліджених доказів.

Таким чином суд першої інстанції на підставі вказаних доказів встановив сукупність усіх передбачених законом ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України, та, ухвалюючи вирок, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_7 винен в умисному заподіянні смерті малолітній дитині і його вина доведена поза розумним сумнівом.

Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом, з дотриманням вимог статей 85-87 89 94 95 КПК України, правильно вирішено питання про їхню належність і допустимість.

Водночас засуджений, посилаючись у касаційній скарзі на упередженість, на його погляд, слідчого під час здійснення досудового розслідування, взагалі не обґрунтував своїх доводів.

Судовий розгляд проведено з дотриманням вимог ст. 337 КПК України, в межах пред`явленого обвинувачення, та діям ОСОБА_7 дано правильну юридичну оцінку. Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам статей 370 373 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Що ж стосується доводів касаційної скарги засудженого про неправильну кваліфікацію його дій за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України та необхідність їх перекваліфікації на ч. 3 ст. 135 КК України, то Суд уважає їх неспроможними та зазначає про таке.

Так, умисне вбивство (ст. 115 КК України) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особі, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.

За змістом ст. 24 КК України наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.

За приписами частини 3 статті 135 КК України кримінальна відповідальність настає у разі завідомого залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов`язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, що потягло за собою смерть особи або інші тяжкі наслідки.

При розмежуванні дій, кваліфікованих за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України та ч. 3 ст. 135 КК України, обов`язково слід враховувати суб`єктивну сторону вчиненого діяння.

Суб`єктивна сторона складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 135 КК України, характеризується прямим умислом тільки щодо діяння, а не щодо настання наслідків.

Суд першої інстанції, виходячи із сукупності всіх обставин справи, а саме: показань потерпілої, свідків, даних протоколів огляду місця події, слідчих експериментів, висновків судових експертиз, встановив, що саме ОСОБА_7 поліз на піч, придушив дитину подушкою та в подальшому закопав її, що свідчить про його умисел на позбавлення дитини життя і саме його дії знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв`язку зі смертю дитини.

Відтак доводи касаційної скарги щодо необхідності кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 135 КК України Суд уважає безпідставними.

Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі, суд першої інстанції, як убачається з вироку, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу винного, зокрема те, що він раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, посередньо характеризується за місцем проживання, на обліку у психіатра та нарколога не перебуває, вказав на відсутність пом`якшуючих чи обтяжуючих покарання обставин.

Крім того, наведені в касаційній скарзі доводи засудженого, аналогічні доводам апеляційної скарги захисника, були перевірені судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог 404 405 407 412-414 КПК України проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими.

За результатами апеляційного провадження суд апеляційної інстанції з урахуванням конкретних обставин справи погодився з оцінкою доказів, ретельно досліджених місцевим судом та врахованих при доведенні винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, належним чином умотивувавши свої висновки.

При цьому суд апеляційної інстанції навів достатнє обґрунтування правильності кваліфікації дій ОСОБА_7 саме за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України та відсутності підстав для перекваліфікації дій обвинуваченого на ч. 3 ст. 135 КК України.

Також суд апеляційної інстанції перевірив доводи сторони захисту щодо застосування до ОСОБА_7 недозволених методів слідства під час досудового розслідування і визнав їх безпідставними, обґрунтовуючи свої висновки даними постанов старшого слідчого четвертого слідчого відділу територіального управління Державного бюро розслідувань від 11 червня 2021 року та слідчого другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань від 30 червня 2020 року, згідно з якими кримінальне провадження № 62020100000000477 закрито за відсутністю події кримінального правопорушення, кримінальне провадження № 62020100000001281 - за відсутністю в діях працівників поліції складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 371 КК України.

Крім того, колегія суддів апеляційного суду зазначила про те, що наявною у матеріалах кримінального провадження довідкою Корюківської лікарні від 15 вересня 2018 року лише підтверджується факт проходження ОСОБА_7 огляду на стан сп`яніння та вона не містить відомостей про наявність у нього тілесних ушкоджень.

Щодо доводів сторони захисту про недопустимість в якості доказу протоколу слідчого експерименту за участю ОСОБА_7 , суд апеляційної інстанції зазначив про те, що матеріали відеозапису проведення слідчого експерименту свідчать про невимушеність поведінки ОСОБА_7 під час слідчої дії, вільне надання ним усіх відомостей, відсутність будь-якого примусу до нього з боку учасників слідчої дії та будь-яких скарг з боку підозрюваного та його захисника ОСОБА_10 .

Щодо тверджень сторони захисту про незаконне затримання суд апеляційної інстанції зазначив про те, що затримання ОСОБА_7 відбулось після внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за результатом проведеного огляду місця події й пов`язувалось з безпосереднім виявленням злочину, хоча й віддаленим у часі його вчинення.

З такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується колегія суддів касаційного суду і вважає їх достатньо обґрунтованими, вмотивованими та переконливими.

Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, постановлена ухвала відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 441 442 КПК України, Суд

постановив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Городнянського районного суду Чернігівської області від 13 січня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року стосовно нього - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3