Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 750/10252/19

провадження № 61-12809св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: державний реєстратор Чернігівської районної державної адміністрації Ананко Костянтин Вікторович, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 09 січня 2020 року у складі судді Требух Н. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 липня 2020 року у складі колегії суддів: Євстафіїва О. К., Бечка Є. М., Онищенко О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного реєстратора Чернігівської районної державної адміністрації (далі - державний реєстратор) Ананка К. В., Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») про скасування рішення про державну реєстрацію та поновлення права власності.

Позов обгрунтований тим, що 05 березня 2008 року між неї та Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк») укладений кредитний договір № 2402/0308/71-022, згідно з яким вона отримала кредит у розмірі 42 732,00 дол. США строком до 04 березня 2038 року.

05 березня 2008 року на забезпечення виконання кредитних зобов`язань за договором між нею і ВАТ «Сведбанк» укладений договір іпотеки, предметом якого є трикімнатна квартира АДРЕСА_1 .

28 листопада 2012 року ВАТ «Сведбанк» відступило право вимоги за кредитним договором № 2402/0308/71-022 Товариству з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор плюс»).

ТОВ «ФК «Вектор плюс» відступило право вимоги за кредитним договором ТОВ «Кредитні ініціативи».

24 липня 2019 року державний реєстратор Ананко К. В. зареєстрував право власності на трикімнатну квартиру, загальною площею 66,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1879412674101, за ТОВ «Кредитні ініціативи».

Підставою для реєстрації права власності є договір іпотеки від 05 березня 2008 року, серія та номер 229. Проть позивач не укладала з ТОВ «Кредитні ініціативи» договорів.

Відповідач використав одночасно два способи задоволення своїх вимог: реєстрацію права власності на квартиру і звернення стягнення на цю квартиру як на предмет іпотеки на підставі рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 жовтня 2013 року у справі № 750/3534/13-ц.

Державний реєстратор порушив процедуру, визначену пунктом 12.3.1 іпотечного договору, оскільки оспорюваний реєстраційний запис не містить відомості про те, що його вчинено, в тому числі, на підставі повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки. Відсутні відомості про те, що цей запис вчинено на підставі оригіналу іпотечного договору, що є порушенням пункту 7 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року № 1127. Державний реєстратор не встановив розмір заборгованості за основним (кредитним) зобов`язанням, оскаржуване рішення про державну реєстрацію права власності прийняте пізніше, ніж зареєстровано це право.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 січня 2020 року позов задоволено. Скасовано рішення державного реєстратора Ананка К. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24 липня 2019 року, про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Кредитні ініціативи» об`єкта нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; поновлено право власності ОСОБА_1 на цю квартиру шляхом поновлення запису про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на підставі договору іпотеки від 05 березня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Красногором О. В.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що є судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, відсутній договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений між позивачем та ТОВ «Кредитні ініціативи», тому реєстрація за ТОВ «Кредитні ініціативи» права власності на спірну квартиру, власником якої є позивач, є незаконною.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 21 липня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 січня 2020 року змінено, виключено з його мотивувальної частини посилання на відсутність укладеного ОСОБА_1 та ТОВ «Кредитні ініціативи» договору про задоволення вимог іпотекодержателя як на одну з підстав задоволення позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що права ТОВ «Кредитні ініціативи» належно захищені рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 листопада 2014 року у справі № 750/9434/14, яке набрало законної сили і підлягає виконанню у встановленому законом порядку. Докази неможливості його виконання у справі відсутні. Тому державна реєстрація за ТОВ «Кредитні ініціативи» права власності на предмет іпотеки є зловживанням цим товариством правами на звернення до суду з позовом.

Висновок суду першої інстанції про таку підставу задоволення позову, як неукладення позивачем та ТОВ «Кредитні ініціативи» договору про задоволення вимог іпотекодержателя, є помилковим.

Відповідно до статей 1077 1078 ЦК України ТОВ «Кредитні ініціативи» є правонаступником ВАТ «Сведбанк» в укладеному з ОСОБА_1 договорі іпотеки від 05 березня 2008 року, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодерожателя шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. З викладеного випливає, що висновок суду першої інстанції про задоволення позову є правильним, але з його мотивувальної частини має бути виключено посилання на відсутність укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Кредитні ініціативи» договору про задоволення вимог іпотекодержателя як на одну з підстав задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2020 року ТОВ «Кредитні ініціативи» направило поштовим зв`язком до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 09 січня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 липня 2020 року, просило скасувати судові рішення та відмовити у задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2017 року, провадження № 6-679цс17, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року, провадження № 14-38цс18, від 02 липня 2019 року, провадження № 12-278гс18, у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року, провадження № 61-4953св18.

Визнання права власності на предмет іпотеки у позасудовому порядку є способом звернення стягнення, встановлені у договорі іпотеки способи задоволення вимог кредитора не є взаємовиключними.

Суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, не встановили всіх обставин у справі, які мають істотне значення для її вирішення по суті, а зроблені висновки не відповідають дійсним обставинам справи.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2021 року справа призначена до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 05 березня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» укладений кредитний договір № 2402/0308/71-022, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 42 732,00 дол. США строком до 04 березня 2038 року зі сплатою 12,5 % річних, цільове призначення - для розрахунків з ВАТ «Домобудівник» за договором купівлі-продажу трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

05 березня 2008 року на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» укладений іпотечний договір, предметом іпотеки згідно з яким є трикімнатна квартира, загальною площею 66,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 .

У пункті 12 договору іпотеки зазначено, що за вибором іпотекодержателя застосовується один з таких способів звернення стягнення на предмет іпотеки: за рішенням суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного вчиненням застереження про це в пункті 12.3.1.

Згідно з пунктом 12.3.1 договору іпотеки задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється шляхом передачі останньому права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку». В такому випадку цей договір є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки, який набувається у власність іпотекодержателя за ціною, визначеною на підставі висновку незалежного експерта - суб`єкта оціночної діяльності.

28 листопада 2012 року ВАТ «Сведбанк» за кредитним договором № 2402/0308/71-022 відступило право вимоги ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс», ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» за цим договором відступило право вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи».

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 жовтня 2013 року у справі № 750/3534/13-ц задоволено позов ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 05 березня 2008 року № 2402/0308/71-022 в розмірі 419 623,87 грн, яка виникла станом на 10 лютого 2013 року, звернено стягнення на предмет іпотеки: трикімнатну квартиру, загальною площею 66,4 кв. м, житловою площею 38,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну предмета іпотеки на підставі оцінки майна, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 листопада 2014 року у справі № 750/9434/14 задоволено позов ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором у розмірі 727 800, 74 грн, яка виникла станом на 03 липня 2014 року.

24 липня 2019 року державний реєстратор Ананко К. В. виніс рішення за реєстраційним № 47930099 про державну реєстрацію права власності від 22 липня 2019 року, номер запису 32532932, за ТОВ «Кредитні ініціативи» на трикімнатну квартиру, загальною площею 66,4 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1879412674101.

Позиція Верховного Суду щодо суті спору

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження відкрито з тих підстав, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2017 року, провадження № 6-679цс17, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року, провадження № 14-38цс18, від 02 липня 2019 року, провадження № 12-278гс18, у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року, провадження № 61-4953св18.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із встановленими у справі обставинами справи ТОВ «Кредитні ініціативи» задовольнило вимоги за кредитним договором шляхом звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 419 623,87 грн станом на 10 лютого 2013 року (рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 жовтня 2013 року у справі № 750/3534/13-ц); звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку шляхом проведення прилюдних торгів у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 727 80,74 грн станом на 03 липня 2014 року (рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 листопада 2014 року у справі № 750/9434/14); визнання за собою права власності на предмет іпотеки у позасудовому порядку (рішення державного реєстратора від 24 липня 2019 року).

Повторне звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань є предметом спору у цій справі.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що, враховуючи наявність судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, дії державного реєстратора щодо реєстрації за ТОВ «Кредитні ініціативи» права власності на спірну квартиру, власником якої залишається саме позивач, не можна вважати законними.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, передбачених цим Кодексом.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Верховний Суд, оцінивши доводи касаційної скарги, зазначає таке.

У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2017 року, провадження № 6-679цс17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року, провадження № 14-38цс18, від 03 квітня 2019 року, провадження № 61-4953св18, Верховний Суд розглядав справи про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Водночас у цих справах вирішувалося питання щодо способу звернення стягнення на предмет іпотеки - позасудовому чи судовому, у справах відсутні обставини щодо повторного звернення на предмет іпотеки іпотекодержателем (застосування більше одного способу звернення стягнення на предмет іпотеки).

Висновки у наведених постановах стосуються правовідносин, які є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, проте у цих справах суди встановили обставини, які не є однаковими із справою, що переглядається.

У постанові від 02 липня 2019 року, провадження № 12-278гс18, Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи позов про визнання виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки таким, що не підлягає виконанню, виходила із того, що, реалізуючи своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки, банк 14 червня 2016 року звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та застави; просив у рахунок часткового погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором. Господарський суд Одеської області ухвалою від 17 червня 2016 року порушив провадження у справі № 916/1610/16. Способи звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлені сторонами в іпотечному договорі, не є взаємовиключними за умови відсутності спору щодо наявності боргу і його розміру. Тому хоч на момент звернення до нотаріуса банк уже застосував один з передбачених іпотечним договором способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя - в судовому порядку, але подальше звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису (в позасудовому порядку) не суперечить положенням іпотечного договору та положенням Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV), зважаючи на відсутність спору щодо наявності боргу і його розміру, вказаного у виконавчому написі нотаріуса.

Враховуючи те, що у наведені справі іпотекодержатель застосував два способи звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя, в судовому порядку та на підставі виконавчого напису нотаріуса (в позасудовому порядку), правовий висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року, стосується подібних до цієї справи правовідносин та, з огляду на його незастосування судами, становить підставу касаційного перегляду судових рішень у справі.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 33 Закону№ 898-IVпередбачає, що вразі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно зі статтею 36 Закону № 898-IVсторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону № 898-IV; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (частина четверта статті 27 Закону № 898-IV).

Реалізація предмета іпотеки за рішенням суду визначена статтею 39 Закону № 898-IV, за змістом якої у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки.

У пункті 12 договору іпотеки зазначено, що за вибором іпотекодержателя застосовується один з таких способів звернення стягнення на предмет іпотеки: за рішенням суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного вчиненням застереження про це в пункті 12.3.1. В цьому пункті передбачено, що задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється шляхом передачі останньому права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку статті 37 Закону № 898-IV. У такому випадку цей договір є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки, який набувається у власність іпотекодержателя за ціною, визначеною на підставі висновку незалежного експерта - суб`єкта оціночної діяльності.

Згідно правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року, провадження № 12-278гс18, способи звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлені сторонами в іпотечному договорі, не є взаємовиключними.

Крім того, наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством. Застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та непоновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16, провадження № 12-117гс18.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Судувід 04 липня 2018 року, у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 14-154цс18, в якій зазначено, що здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. У разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.

З огляду на відсутність доказів виконання боржниками зобов`язань за кредитними договорами, висновки судів про те, що наявність судових рішень про стягнення заборгованості та про звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку свідчать про незаконність рішення державного реєстратора щодо реєстрації за ТОВ «Кредитні ініціативи» права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, не узгоджуються із правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, провадження № 12-278гс18, від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16, провадження № 12-117гс18, від 04 липня 2018 рокуу справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Крім того, як на підставу позову ОСОБА_1 посилалася на те, що реєстратор порушив процедуру, визначену пунктом 12.3.1 іпотечного договору, оскільки оспорюваний реєстраційний запис не містить відомостей про те, що його вчинено в тому числі й на підставі повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки; відсутні відомості про те, що цей запис вчинено на підставі оригіналу іпотечного договору; реєстратор не встановив розмір заборгованості за основним (кредитним) зобов`язанням; рішення про державну реєстрацію оспорюваного права власності прийняте пізніше (24 липня 2019 року), ніж зареєстровано це право (22 липня 2019 року).

Внаслідок помилкового висновку щодо неможливості застосування кількох способів звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме застосування позасудового способу після застосування звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, суди не розглянули позов із наведених вище підстав.

Отже, суди не встановили істотних для правильного вирішення цього спору обставин про законність чи незаконність дій реєстратора, обсягу виконаних боржником та майновим поручителем обов`язків перед кредитором у межах виконання судових рішень про стягнення боргу й звернення стягнення на предмет іпотеки та дійсного обсягу відповідальності іпотекодавця відповідно до положень законодавства.

З огляду на викладене судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. Серед іншого, суди мають з`ясувати доводи та заперечення сторін, обставини, що входять до предмета доказування у цій справі, та вирішити спір відповідно до норм права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущення тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги частково, скасування судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа передається на новий розгляд, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 09 січня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 липня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко