Постанова

Іменем України

01 червня 2022 року

м. Київ

справа № 750/11346/19

провадження № 61-1822св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Чернігівська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Чернігівської міської ради на постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Євстафієвої О. К., Бечка Є. М., Губар В. С.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Чернігівської міської ради з позовом, просила встановити факт її проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 з березня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 (дня смерті останнього) за адресою: АДРЕСА_1 , та встановити, що ОСОБА_1 фактично прийняла спадщину після його смерті.

На обґрунтування позову посилалася на те, що вони разом з ОСОБА_2 , починаючи з березня 2004 року та до дня смерті ОСОБА_2 , проживали разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу у квартирі АДРЕСА_2 , яка належить їй, вели спільний побут та господарство і мали спільний бюджет. За час спільного проживання у них народилася дитина ОСОБА_3 . Після смерті ОСОБА_2 вона провела кремацію його тіла та ритуальні обряди. Правовстановлюючі документи та показання свідків також підтверджують факт її проживання з ОСОБА_2 разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу та факт прийняття спадщини останньою. Встановлення цих фактів необхідне їй для оформлення спадкових прав, що належать їй як спадкоємиці за законом четвертої черги після смерті ОСОБА_2 .

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 травня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що лише за показаннями свідків за відсутності інших доказів не може бути встановлено факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрацією шлюбу. У матеріалах справи відсутні інші належні письмові докази, які б підтверджували доводи позивачки щодо існування між нею та ОСОБА_2 відносин, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та побуту, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 травня 2020 року скасовано. Ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , однією сім`єю як чоловіка й жінки без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 21 листопада 2007 року до 21 листопада 2017 року. У задоволенні інших вимог відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на підставі наявних у матеріалах справи доказів, під час розгляду справи підтвердився факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка й жінки без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 21 листопада 2007 року до 21 листопада 2017 року. Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 постійно проживали разом за однією адресою на дату смерті останнього, то відповідно до статті 1264 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини третьої статті 1268 ЦК України ОСОБА_1 (спадкоємець четвертої черги) вважається такою, що прийняла спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_2 . Тобто цей факт випливає з наведених норм права та встановлених судом обставин справи, тому немає необхідності ухвалювати рішення про задоволення позовних вимог в цій частині

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У лютому 2021 року Чернігівська міська рада звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що наявні у матеріалах справи докази, на підставі яких суд апеляційної інстанції ухвалив рішення про задоволення позову, є неналежними та не вказують на наявність між сторонами відносин, притаманних подружжю. Зокрема, документи, якими підтверджується смерть спадкодавця, дозвіл прокурора на видачу тіла, замовлення на організацію та проведення ритуальних послуг та понесеними у зв`язку з цим втратами, є неналежними доказами, оскільки зазначені документи датовані та видані після смерті померлого, а тому не є доказами, що підтверджують факт проживання однією сім`єю позивачки з ОСОБА_2 протягом п`яти років до дня відкриття спадщини. Також не є належними доказами відомості у закордонних паспортах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , договір на туристичне обслуговування, заявка на тур, копії фотокарток, оскільки факт спільного відпочинку сторін, не може свідчити про те, що між сторонами склались усталені відносини, які притаманні подружжю протягом вказаного періоду. Апеляційний суд не врахував, що у матеріалах справи відсутні належні докази, які б свідчили про введення спільного господарства, спільного побуту, наявності спільних прав та обов`язків.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених Верховним Судом у постановахвід 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/5-ц, від 12 листопада 2020 року у справі № 750/12880/19, від 06 квітня 2020 року у справі № 738/1452/17, від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17, від 14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17.

У квітні 2021 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Кравченко В. В., просила касаційну скаргу Чернігівської міської ради залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Також просила стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати у суді касаційної інстанції.

На обґрунтування відзиву посилалася на те, що у матеріалах справи наявні належні докази на підтвердження позовних вимог.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Чернігівської міської ради на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2022 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Суди встановили, що у паспорті ОСОБА_1 відсутні відомості про перебування її у шлюбі (т. 1, а. с. 13-15).

Згідно з повідомленням Чернігівського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 31 травня 2019 року № 50.6-38/551/15.23 ОСОБА_2 перебував у шлюбі з ОСОБА_4 з 04 вересня 1998 року, який розірваний 15 липня 2005 року.

Інших відомостей про перебування ОСОБА_2 у шлюбі, у тому числі протягом спірного періоду, у справі немає.

Відповідно до копії договору купівлі-продажу від 16 липня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Степаненком В. Д. та зареєстрованого у реєстрі за № 2602, ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 24).

З копії свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від 21 травня 2011 року серії НОМЕР_1 , виданого повторно Відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, відомо, що її батьками є ОСОБА_5 та ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 23).

15 травня 2015 року ОСОБА_1 подала до Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації заяву № 550 про призначення житлової субсидії. У цій заяві зазначала, що у вказаній квартирі ОСОБА_1 проживає тільки з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та що вона є одинокою матір`ю (т. 1, а. с. 203).

Відповідно до довідок Комунального підприємства «Керуюча дирекція Шевченківського району» від 26 травня 2015 року, від 01 березня 2017 року № 530, від 19 травня 2016 року № 4901 ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом з нею також зареєстрована та проживає донька ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 27, 204, 206).

Згідно з копією трудової книжки серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 працює на посаді каштеляна у гуртожитку № 3 Національної академії післядипломної освіти іменні ОСОБА_6 з 04 вересня 2018 року до цього часу (т. 1, а. с. 28-36).

Відповідно до копії договору дарування від 12 серпня 2008 року, що посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Фефеловою Ю. К. за реєстраційним № 2-4776, і копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Комунального підприємства «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради від 08 вересня 2008 року № 20146012 ОСОБА_2 є власником 8/25 частини квартири АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 18, 19).

Копією довідки КП «ЖЕК-10» Чернігівської міської ради від 11 жовтня 2016 року підтверджується, що у квартирі АДРЕСА_4 ОСОБА_2 був зареєстрований один (т. 1, а. с. 165).

З жовтня 2016 року до листопада 2017 року ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_5 , отримував житлову субсидію, яку з грудня 2017 року відмінено у зв`язку з його смертю.

Згідно з поданими ОСОБА_2 деклараціями він мешкав за зазначеною адресою один і був безробітним.

Ці обставини підтверджено копіями матеріалів справи отримувача житлової субсидії ОСОБА_2 , заведеної Управлінням праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради (т. 1, а. с. 155-166).

З наявних у справі копій закордонного паспорта ОСОБА_1 № НОМЕР_3 та закордонного паспорта ОСОБА_2 № НОМЕР_4 , роздруківок туристичної компанії «Turtess», договору на туристичне обслуговування від 22 грудня 2007 року № 2556, що укладений між ТОВ «АСТА» та ОСОБА_1 , заявки на тур до договору-доручення від 22 грудня 2007 року № 2556, ваучера туриста, договорів комплексного страхування подорожуючих за кордон № 00837-3167325 від 24 грудня 2007 року, серії 121 № 0149124 від 13 листопада 2008 року, серії АТ № 658915 на строк дії з 15 жовтня 2009 року до 22 жовтня 2009 року, квитанції до прибуткового касового ордера від 22 грудня 2007 року, яка свідчить про оплату поїздки до Єгипту на суму 7 319,00 грн, випливає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом здійснювали поїздки на відпочинок за кордон (т. 1, а. с. 46, 47-48, 49-50, 51, 52-57, 58-59, 60, 61, 62).

Копіями фотокарток, на яких зображені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , підтверджується їхнє спільне проведення часу у колі родичів та друзів (т. 1, а. с. 63-108).

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 22 листопада 2017 року (т. 1, а. с. 17), а також копією довідки Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи від 22 листопада 2017 року № 3519.

Згідно з копією дозволу Київської місцевої прокуратури № 10 на кремацію трупа від 22 січня 2017 року, прокурор видав його «цивільній дружині» ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_6 , виданий 11 лютого 1997 року Радянським РУ ГУ МВС України в м. Києві, яким дозволено їй отримати у морзі СМЕ м. Києва для кремації труп ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 37).

Організацію поховання ОСОБА_2 здійснювала ОСОБА_1 особисто та за свої кошти, що підтверджується копіями довідки на одержання праху від 24 листопада 2017 року № 2.88836К, фіскального чеку від 24 листопада 2017 року на суму 1 527,80 грн, замовлення пам`ятника від 19 липня 2018 року з передплатою на суму 500,00 грн, договорів-замовлень № 2.88836К та № 9.19214П на організацію та проведення поховання (т. 1, а. с. 38, 39, 40, 42-43, 44-45).

Згідно з повідомленням Першої чернігівської державної нотаріальної контори від 13 листопада 2019 року № 1612/01-16 спадкова справа до майна померлого ОСОБА_2 не заводилася (т. 1, а. с. 137).

Відповідно до довідки Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради від 09 серпня 2019 року № 7711, що видана станом на 07 серпня 2019 року, підтверджується, що у квартирі АДРЕСА_6 зареєстровано 5 осіб: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (т. 1, а. с. 22).

Допитані судом першої інстанції свідки, показання яких досліджено (прослухано) апеляційним судом, пояснили таке:

свідок ОСОБА_9 (мешканець квартири, у якій був зареєстрований ОСОБА_2 і 8/25 частини якої він мав у власності) зазначив, що проживав з матір`ю ОСОБА_2 - ОСОБА_12 , яка мала свою кімнату і яка померла понад 10 років тому, в одній квартирі. ОСОБА_2 декілька разів на рік приїжджав навідувати свою матір, так як вони разом не проживали. ОСОБА_1 він не знає. Хто ховав ОСОБА_2 він не знає;

свідок ОСОБА_10 (колишній мешканець квартири, у якій був зареєстрований ОСОБА_2 і 8/25 частини якої він мав у власності), пояснив, що проживав з матір`ю ОСОБА_2 - ОСОБА_12 , але фактично в цій квартирі він не проживає приблизно 7-8 років. Разом з ОСОБА_1 . ОСОБА_2 навідувався до матері, оскільки він з матір`ю не проживав. ОСОБА_2 мешкав у м. Києві. ОСОБА_1 він знає наочно;

свідок ОСОБА_8 пояснила, що за адресою: АДРЕСА_7 , вона мешкала з 1976 року до 1989 року, потім вона проживала у Київській області, а з 2019 року і до цього часу вона проживає у цій квартирі. У період, коли вона не проживала у квартирі, вона навідувалася до спірної квартири 2-3 рази на рік, так як там мешкала її донька. Свідок зазначила, що у цій квартирі мала кімнату мати ОСОБА_2 - ОСОБА_12 , у якій та мешкала одна до смерті. А ОСОБА_2 у цій квартирі ніколи не проживав. Зі слів ОСОБА_12 їй відомо, що ОСОБА_2 одружений, має доньку і мешкає у м. Києві, ОСОБА_12 відвідувала сім`ю сина у м. Києві. ОСОБА_8 також зазначила, що ОСОБА_1 вона не знає, що її донька з ОСОБА_2 ніколи не проживала та, що вона писала на ім`я міського голови заяву про те, що її донька проживала разом з ОСОБА_2 за порадою, для того, щоб стати на квартирний облік, так як ніхто не претендував на вивільнену кімнату;

свідок ОСОБА_11 (мешканка і власниця іншої частини спірної квартири, у якій був зареєстрований ОСОБА_2 ) пояснила, що у цій квартирі вона проживає з 1976 року. Її батьки відчужили частину квартири стороннім особам, у зв`язку з чим до неї вселилася мати ОСОБА_2 - ОСОБА_12 , яка проживала у цій квартирі спочатку з старшим сином ОСОБА_2 , який помер, а потім - сама до смерті; вона подарувала належну їй частину квартири ОСОБА_2 . Зі слів ОСОБА_2 та ОСОБА_12 вона знає, що ОСОБА_2 проживав зі своєю сім`єю (жінкою ОСОБА_1 і донькою) у м. Києві, куди їздила їх відвідувати ОСОБА_12 . Свідок також пояснила, що вона не бажає заселення у квартиру сторонніх людей та, що з ОСОБА_2 вона однією сім`єю ніколи не проживала, що до смерті ОСОБА_2 всі питання щодо квартири вона вирішувала з ним, а після смерті - з його дружиною ОСОБА_1 ;

свідок ОСОБА_15 - тітка ОСОБА_2 пояснила, що ОСОБА_2 й ОСОБА_1 понад 10 років проживали разом як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу у належній ОСОБА_1 квартирі у м. Києві, вони разом обробляли дачу у м. Києві, спільно відпочивали. ОСОБА_1 організувала поховання ОСОБА_2 й поховала його у м. Києві, мати ОСОБА_2 їздила до сина у м. Київ, де мешкала по 2 тижні й няньчила дитину. Ці відомості вона знає зі слів ОСОБА_2 , його матері й ОСОБА_1 , так як часто з ними спілкувалася. У м. Києві ОСОБА_15 не відвідувала ОСОБА_2 й ОСОБА_1 ;

свідок ОСОБА_16 пояснив, що він є співробітником ОСОБА_1 з 2007 року і вони дружили сім`ями та бачилися приблизно 5 разів на рік. У 2007 році ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мешкали у квартирі в будинку на АДРЕСА_8 , куди запросили ОСОБА_16 . Тоді ОСОБА_1 представила йому ОСОБА_2 як чоловіка. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали разом як сім`я, вели спільне господарство, разом відпочивали за кордоном. Зі слів ОСОБА_2 свідок знає, що він має житлову площу у м. Чернігів, де мешкає його мати. Свідок також пояснив, що він допомагав ОСОБА_2 у проведенні ремонту у квартирі; свідок назвав місце роботи й обставини смерті ОСОБА_2 , пояснивши, що у похованні останнього він участі не брав за станом здоров`я, але заїжджав до квартири на АДРЕСА_8 для прощання з померлим;

свідок ОСОБА_17 (кума ОСОБА_1 ) пояснила, що вона разом з ОСОБА_1 мешкає в одному під`їзді і часто бувала в гостях у неї й ОСОБА_2 , які з 2004 року і до дня смерті ОСОБА_2 проживали разом як чоловік і жінка разом без реєстрації шлюбу у належній ОСОБА_1 квартирі. Вони разом зробили ремонт у цій квартирі, придбали меблі, разом їздили на відпочинок. Спільне проживання останні розпочали у період, коли ОСОБА_2 був одружений на жінці на ім`я ОСОБА_4 , але згодом він розірвав з нею шлюб. Свідок також пояснила, що вона брала участь у похованні ОСОБА_2 , що його поховання організувала і здійснила ОСОБА_1 , що у м. Чернігові мешкала мати ОСОБА_2 , яку звали ОСОБА_12 і яка приїздила до нього з ОСОБА_1 до м. Києва, що ОСОБА_2 регулярно їздив до матері до м. Чернігова, що старший брат ОСОБА_2 помер;

свідок ОСОБА_20 (сестра ОСОБА_1 ) пояснила, що за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 проживає 20 років, з яких понад 10 років - приблизно з 2004 року вона проживала однією сім`єю з ОСОБА_2 до його смерті. Вони мали спільний бюджет, разом відпочивали, робили ремонт у квартирі ОСОБА_1 . Доньку ОСОБА_1 ОСОБА_2 вважав за рідну, його мати приїздила до них та доглядала онуку, коли ОСОБА_1 перебувала у лікарні. ОСОБА_2 родом з м. Чернігова, там він мав кімнату в квартирі, де проживала його мати.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтями 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

Згідно з частинами першою, третьою та п`ятою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Верховний Суд виходить з того, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати частину другу статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. (частини перша та друга статті 21 СК України).

Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зазначено, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18), та Верховним Судом у постановах від 09 січня 2020 року у справі № 186/421/17 (провадження № 48280св18); від 09 червня 2021 року у справі № 346/5702/18 (провадження № 61-17111св20) та від 01 вересня 2021 року у справі № 523/9720/17 (провадження № 61-7715св21).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що під час розгляду справи підтвердився факт спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка й жінки без реєстрації шлюбу у період з 21 листопада 2007 року до 21 листопада 2017 року. Цього висновку апеляційний суд дійшов на підставі відомостей, що містяться у повідомленні Чернігівського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 31 травня 2019 року № 50.6-38/551/15.23, у договорах купівлі-продажу: від 16 липня 2002 року та від 12 серпня 2008 року, у закордонних паспортах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у договорі № 2556 на туристичне обслуговування від 22 грудня 2007 року, у заявці на тур до договору-доручення від 22 грудня 2007 року № 2556, у ваучері туриста, в договорах комплексного страхування подорожуючих за кордон від 24 грудня 2007 року та квитанціях до прибуткового касового ордера від 22 грудня 2007 року, у копіях фотокарток, на яких зображені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у свідоцтві про смерть, у довідці Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи від 22 листопада 2017 року № 3519 та дозволі Київської місцевої прокуратури на кремацію трупа від 22 листопада 2017 року, у довідці на одержання праху від 24 листопада 2017 року № 2.88836К, у договорах-замовленнях на організацію та проведення поховання, у довідці Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради від 09 серпня 2019 року № 7711.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15-ц, від 12 листопада 2020 року у справі № 750/12880/19, від 06 квітня 2020 року у справі № 738/1452/17, від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17, від 14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17 та зазначає, що надані позивачкою докази не підтверджують факт її спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю протягом п`яти років до дня відкриття спадщини.

У постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц відхилено доводи касаційної скарги про те, що обставини спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини підтверджуються свідоцтвом про поховання, договором замовлення на організацію та проведення поховання, понесеними нею у зв`язку із цим витратами, оскільки зазначені документи датовані після смерті НОМЕР_7 та не є доказами, що підтверджують факт проживання однією сім`єю з останньою протягом п`яти років до дня відкриття спадщини.

Згідно з постановою Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15-ц факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не вказують на те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

У постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 750/12880/19 зазначено, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що надані позивачкою копії фотокарток зі спільного відпочинку та спільної присутності на святкуваннях чи в певних місцях, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, спільного побуту, наявності взаємних прав і обов`язків, не можуть свідчити про те, що між нею та ОСОБА_2 склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні сім`ї.

У постанові Верховного Суду від 06 квітня 2020 року у справі № 738/1452/17 зазначено, що наявність у сторін спільного сина ОСОБА_3, не може свідчити про наявність у них спільного бюджету, ведення спільного господарства, спільних витрат та придбання іншого майна в інтересах сім`ї, а свідчить лише про те, що сторони до укладення у 2007 році шлюбу мали відносини як чоловік та жінка.

Лише показаннями свідків за відсутності інших доказів не може бути встановлений факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрацією шлюбу. Жодних інших належних письмових доказів, які б підтверджували доводи позивача щодо існування між ним та відповідачем відносин, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та побуту, та придбання спірного житлового будинку за їх спільні сумісні кошти або спільною працею у матеріалах справи відсутні.

У постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 Верховний Суд звертає увагу, що до реєстрації шлюбу, а саме до 29 грудня 2009 року сторони не вели спільного господарства, не мали спільного сімейного бюджету та спільно не вирішували побутові проблеми. Доказів проживання однією сім`єю, спрямованого на довготривалі відносини в спірний період, крім своїх пояснень та показань свідка, яка є його сестрою, позивачем не надано.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15-ц зазначено, що суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погодився й апеляційний суд, у мотивувальній частині рішення не навів мотивів, з яких він бере до уваги одні докази та відхиляє інші. Зокрема судом не враховано, що для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї. Вказані обставини судом не встановлено, а покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення вказаного факту.

У постанові від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17 Верховний Суд відзначає, що суди попередніх інстанцій, дійшли правильного висновку про те, що позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження факту її проживання однією сім`єю з відповідачем без реєстрації шлюбу на час придбання спірної квартири та придбання цього майна за спільні кошти, при цьому, суд правильно визначив, що подані позивачем докази не підтверджують факт ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов`язків подружжя, набуття майна тощо.

У постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16 зазначено, що факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу був встановлений лише на підставі свідчень допитаних свідків та довідок з готелів. Проте суд у рішенні не навів якими доказами підтверджено, що в указаний період ОСОБА_1 мав з ОСОБА_4 спільний бюджет, вони вели спільне господарство, були пов`язані виконанням взаємних прав і обов`язків та спільним побутом, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що крім показань свідків, у матеріалах справи відсутні інші належні докази, які б підтверджували, що у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був спільний бюджет, вони вели спільне господарство та мали спільні витрати на придбання іншого майна в інтересах сім`ї.

Такий висновок суду першої інстанції узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду, практика у справах цієї категорії є сталою та незмінною.

Апеляційний суд, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, не врахував встановлених у справі обставин та наведених положень закону, вдавшись до переоцінки доказів, скасував судове рішення, яке відповідає закону.

Тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання касаційної скарги Чернігівська міська рада сплатила 1 536,80 грн судового збору.

Тому з ОСОБА_1 на користь Чернігівської міської ради підлягає стягненню 1 536,80 грн - витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 400 409 413 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Чернігівської міської ради задовольнити.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року скасувати.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 травня 2020 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Чернігівської міської ради 1 536,80 грн - витрати зі сплати судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко