№ 750/11678/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

21 січня 2021 року

м. Київ

справа № 750/11678/19

провадження № 61-5287св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Чернігівська міська рада, ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 листопада 2019 року у складі судді Карапути Л. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Євстафіїва О. К., Бечка Є. М., Іванової Г. П.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської міської ради, ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 ОСОБА_1 звернувся з позовом до Чернігівської міської ради, ОСОБА_4 , у якому просив визнати незаконним і скасувати пункт 6 рішення сорок першої сесії шостого скликання Чернігівської міської ради від 20 червня 2014 про визнання таким, що втратив чинність пункт 1.16 рішення сорокової сесії шостого скликання Чернігівської міської ради від 25 квітня 2014 про передачу йому - ОСОБА_1 у власність земельної ділянки на АДРЕСА_1 , площею 0,0604 га, кадастровий № 7410100000:02:025:6178, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та відшкодувати судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваним рішенням Чернігівської міської ради, прийнятим в непередбачений законом спосіб та з непередбачених законом підстав, його протиправно позбавлено права земельну ділянку, на якій розташований належний йому будинок.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 листопада 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним і скасовано пункт 6 рішення Чернігівської міської ради шостого скликання від 20 червня 2014 року про визнання таким, що втратив чинності пункт 1.16 рішення Чернігівської міської ради від 25 квітня 2014 року, яким ОСОБА_1 передано безоплатно у власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0604 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 7410100000:02:025:6178).

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що оскільки право власності ОСОБА_1 на будинок АДРЕСА_1 визнано офіційно та підтверджене державною реєстрацією, то він має і право користування присадибною земельною ділянкою, на якій розташований цей будинок. Чернігівська міська рада порушила положення статей 22 140-149 ЗК України, фактично конфіскувавши спірну земельну ділянку із законного володіння ОСОБА_1 , протиправно перебравши на себе повноваження суду та грубо порушивши його право власності на майно.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 21 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 27 листопада 2019 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції вказував на те, що припинення права ОСОБА_1 на користування спірною земельною ділянкою з підстав, передбачених статтею 29 ЗК України № 561-ХІІ від 18 грудня 1990 року (з наступними змінами) та статтею 141 ЗК України не мало і не має місця, а тому позивач мав право на безоплатну передачу земельної ділянки йому у власність, проте був її позбавлений оспорюваним рішенням, яке було прийняте без законних підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 27 листопада 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 922/643/19; від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17; від 19 грудня 2019 року у справі № 916/1041/17; від 26 листопада 2019 року у справі № 902/201/19; від 17 грудня 2019 року у справі № 641/1793/17; від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17; від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17; від 10 жовтня 2019 року у справі № 910/2164/18; від 08 липня 2019 року у справі № 908/156/18.

Заявник вказує, що обставини у цій справі були встановлені на підставі недопустимих доказів та вказує на преюдиційне значення постанови Апеляційного суду Чернігівської області від 09 липня 2018 року у справі № 750/7107/17, в якій вказано про скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції Чернігівської області від 31 липня 2014 року № 14837301 про реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, яке було зареєстроване за ОСОБА_1 .

Суди проігнорували положення статей 346 349 ЦК України, адже підставою для припинення права власності є знищення майна, а означеним вище рішенням встановлено, що з часу придбання у будинку проведено самовільне переобладнання, будинок в експлуатацію не прийнятий, для проживання не придатний.

Станом на дату прийняття оскаржуваного позивачем рішення у власності останнього житловий будинок був відсутній, що фактично унеможливило виділення земельної ділянки.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що зміст касаційної скарги фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судами першої та апеляційної інстанції вже було надано оцінку.

Посилається на помилковість тверджень заявника про неврахування судами правових позицій Верховного Суду у перелічених ним справах, адже предмети спору та встановлені у них обставини є відмінними від спору, який розглядається.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Деснянського районного суду міста Чернігова.

16 червня 2020 року цивільна справа № 750/11678/19 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що згідно з копією договору купівлі-продажу від 12 травня 1996 року, посвідченого державним нотаріусом Першої чернігівської державної нотаріальної контори Кезлею В. І. та зареєстрованого в реєстрі за № 1-809, ОСОБА_1 купив жилий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

З копії довідки КП «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 30 жовтня 2014 року № 24823 встановлено, що на 31 грудня 2012 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 12 травня 1996 року.

Копією рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 18 червня 2009 року, яке набрало законної сили, визнано за ОСОБА_3 право власності на 3/4 частини сукупності вартості будівельних матеріалів та будівельних робіт незавершеного переобладнанням житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з копіями протоколу проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна від 09 серпня 2012 року № 2512115/1 та акту про проведення аукціону з реалізації арештованого майна від 29 серпня 2012 року, на виконання виконавчого листа № 2-6246/10, виданого 10 грудня 2010 року Деснянським районним судом міста Чернігова, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 38 303 грн заборгованості, а також 503,03 грн на відшкодування судових витрат, ПП «Нива В. Ш.» проведено аукціон з реалізації 1/4 частини сукупності вартості будівельних матеріалів незавершеного будівництва житлового будинку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , переможцем якого стала ОСОБА_3 .

Рішенням тридцять другої сесії шостого скликання Чернігівської міської ради від 07 червня 2013 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,0604 га.

Зазначену у цьому рішенні технічну документацію виготовлено Чернігівською регіональною філією ДП «Центр державного земельного кадастру» Державного агентства земельних ресурсів України 12 березня 2014 року, що підтверджено копією її титульної сторінки.

Рішенням сорокової сесії шостого скликання Чернігівської міської ради від 25 квітня 2014 року цю документацію затверджено та у власність ОСОБА_1 передано безоплатно земельну ділянку площею 0,0604 га (кадастровий номер якої 7410100000:02:025:6178) за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням сорок першої сесії шостого скликання Чернігівської міської ради від 20 червня 2014 року у зв`язку з уточненням визнано таким, що втратив чинність пункт 1.16 рішення міської ради від 25 квітня 2014 року «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність та оренду громадянам для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та ведення садівництва» (40 сесія 6 скликання) у частині затвердження технічної документації та передачі ОСОБА_1 у власність безоплатно земельної ділянки на АДРЕСА_1 , площею 0,0604 га (кадастровий номер 7410100000:02:025:6178) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

У відзиві на позов і в листах Чернігівського міськвиконкому від 02 серпня 2017 року № 1-24/1-57/227 та від 19 серпня 2017 року № 1-24/1-57/239, копії яких приєднано до справи, зазначено, що оспорюване ОСОБА_1 рішення Чернігівською міською радою прийняте на підставі заяви ОСОБА_4 від 13 травня 2014 року, у якій вона просила визнати таким, що втратив чинність пункт 1.16 рішення міської ради від 25 квітня 2014 року у частині передачі ОСОБА_1 у власність безоплатно земельної ділянки на АДРЕСА_1 площею 0,0604 га. Ця заява вмотивована тим, що ОСОБА_4 є власником будівельних матеріалів незавершеного переобладнання жилого будинку на АДРЕСА_1 .

Відповідно до копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний № 25002760, що видане 31 липня 2014 року Реєстраційною службою Чернігівського міського управління юстиції Чернігівської області, ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 0,0604 га (кадастровий номер 7410100000:02:025:6178), розташована за адресою: АДРЕСА_1 цільовим призначенням якої є будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 05 листопада 2019 року № 187529716, ОСОБА_1 з 12 вересня 2015 року по цей час належить земельна ділянка площею 0,0604 га (кадастровий номер 7410100000:02:025:6178), розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільовим призначенням якої є будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Апеляційним судом встановлено, що з 25 вересня 2014 року по 22 січня 2019 року в провадженні судів адміністративної юрисдикції трьох інстанцій перебувала справа № 750/9930/14 за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської міської ради про визнання незаконним і скасування пункту 6 рішення сорок першої сесії шостого скликання Чернігівської міської ради від 20 червня 2014 року про визнання таким, що втратив чинність пункту 1.16 рішення сорокової сесії шостого скликання Чернігівської міської ради від 25 квітня 2014 року про передачу йому у власність земельної ділянки на АДРЕСА_1 площею 0,0604 га, кадастровий № 7410100000:02:025:6178, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Постановою суду касаційної інстанції провадження у цій справі закрите на підставі частини першої статті 354 КАС України, оскільки правовідносини у цій справі мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 30 ЗК України від 18 грудня 1990 року в редакції на час набуття позивачем у власність будинку передбачено, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

У пункті 7 розділу X Перехідні положення ЗК України від 20 грудня 2001 року передбачено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Суди також встановили, що рішенням тридцять другої сесії шостого скликання Чернігівської міської ради від 07 червня 2013 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,0604 га.

Статтею 29 ЗК України від 18 грудня 1990 року передбачено порядок припинення права власності на землю та права користування земельною ділянкою.

Вказано, що припинення права власності на землю або права користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови власника землі або землекористувача провадиться за його заявою на підставі рішення відповідної Ради народних депутатів.

У разі виявлення випадків використання землі не за цільовим призначенням, нераціонального використання або способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів і забруднення, систематичного невнесення платежів за землю органи державного контролю за використанням і охороною земель або фінансові органи письмово попереджають власників землі і землекористувачів про необхідність усунення цих порушень у місячний строк.

Якщо порушення за цей час не будуть усунуті, на винних накладається адміністративне стягнення у встановленому порядку і надається додатково місячний строк для усунення порушень. Якщо порушення і в цей строк не будуть усунуті, вказані органи передають відповідній місцевій Раді народних депутатів або власнику землі, який надав земельну ділянку в користування, акт і свій висновок про необхідність припинення права на земельну ділянку.

Місцеві Ради народних депутатів на підставі одержаних матеріалів через уповноважені ними органи звертаються з позовом до суду, арбітражного суду про припинення права власності на земельну ділянку.

Статтею 141 ЗК України від 21 грудня 2012 року у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Крім того, як було встановлено судами попередніх інстанцій підставою для скасування рішення від 25 квітня 2014 року про передачу позивачу у власність спірної земельної ділянки була заява ОСОБА_4 , яка була мотивована тим, що вона є власником будівельних матеріалів незавершеного переобладнання жилого будинку на АДРЕСА_1 .

Апеляційний суд вказував, що у ОСОБА_3 відсутнє право власності на будинок АДРЕСА_1 .

Враховуючи те, що ОСОБА_4 набула право власності лише на будівельні матеріали, а не право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці право користування земельною ділянкою у ОСОБА_1 не припинилося.

Таким чином колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що припинення права ОСОБА_1 на користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 з підстав, передбачених вказаними вище нормами місця не мало, а тому в силу частини першої статті 118 ЗК України на дату ухвалення Чернігівською міською радою рішення про безоплатну передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, про яку йдеться (25 квітня 2014 року) останній мав на це право, отже це рішення є законним.

Згідно з частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає, зокрема незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Поряд з цим, за змістом пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти; до ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

У зв`язку з прийняттям суб`єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Зокрема, у сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт є підставою для виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб приватного права..

У вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

В той же час, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Аналіз наведених положень свідчить про можливість скасування органом місцевого самоврядування власного рішення, у той же час, реалізація зазначених повноважень можлива у разі дотримання сукупності умов, зокрема: відсутність факту виконання рішення, що скасовується; відсутність факту виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутність заперечень суб`єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин.

Судами було встановлено, що пункт 1.16 рішення Чернігівської міської ради від 25 квітня 2014 року про передачу було визнано таким, що втратив чинність у зв`язку із уточненням без його конкретизації, чим було порушено права та охоронювані законом інтереси позивача, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову.

Щодо доводів касаційної скарги колегія суддів доходить таких висновків.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 922/643/19; від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17; від 19 грудня 2019 року у справі № 916/1041/17; від 26 листопада 2019 року у справі № 902/201/19; від 17 грудня 2019 року у справі № 641/1793/17; від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17; від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17; від 10 жовтня 2019 року у справі № 910/2164/18; від 08 липня 2019 року у справі № 908/156/18, з огляду на таке.

Означені постанови містять вказівки на те, що факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиційний характер. Преюдиційність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ.

Разом із тим заявник вказує, що обставини у цій справі були встановлені на підставі недопустимих доказів та посилається на преюдиційне значення постанови Апеляційного суду Чернігівської області від 09 липня 2018 року у справі № 750/7107/17, в якій було вказано про скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції Чернігівської області від 31 липня 2014 року № 14837301 про реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, яке було зареєстроване за ОСОБА_1 .

Проте колегія суддів вважає цей довід таким, що не заслуговує на увагу, адже право користування спірною земельною ділянкою, а пізніше і право власності, у позивача виникло на підставі набуття у власність нерухомого майна, яке розміщене на ній, натомість ОСОБА_3 права власності на об`єкти нерухомості на спірній земельній ділянці не має.

Крім того, підставою для скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції Чернігівської області від 31 липня 2014 року № 14837301 про реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, яке було зареєстроване за ОСОБА_1 було прийняття Чернігівською міською радою рішення, яке є предметом оскарження у цій справі.

Одночасно колегія суддів відхиляє довід касаційної скарги стосовно того, що суди проігнорували положення статей 346 349 ЦК України, згідно з приписами яких підставою для припинення права власності є знищення майна, однак факту знищення майна не доведено як і не доведено факту відсутності житлового будинку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання щодо вірного суб`єктного складу учасників даного спору, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Згідно вимог частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій, невірного розуміння заявником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судами попередніх інстанцій та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2020 року зупинено дію рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 27 листопада 2019 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 21 лютого 2020 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку, касаційне провадження у справі закінчено, тому дія вказаних рішень підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду мста Чернігова від 27 листопада 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 лютого 2020 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 27 листопада 2019 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 21 лютого 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька А. І. Грушицький