Постанова

Іменем України

26 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 750/2763/21

провадження № 61-1404св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особі: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Курнакова Ольга Миколаївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Скрипки А. А.,

Євстафіїва О. К., Шарапової О. Л.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , треті особі: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Курнакова О. М., у якому просила визнати договір дарування об`єкта нерухомості, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , укладений 28 травня 2020 року між

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Куранковою О. М. недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зазначений договір дарування

від 28 травня 2020 року було укладено з метою уникнення виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 липня 2020 року, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 997 577,00 грн безпідставно набуті грошові кошти, і за яким державним виконавцем 09 грудня 2020 року відкрито виконавче провадження.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова у складі судді Павлова В. Г. від 27 травня 2021 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір дарування об`єкта нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 28 травня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Куранковою О. М. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_2 очевидно діяла недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного їй майна відбулося з метою попередження нівелювання негативних наслідків судового рішення про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, а відтак оспорюваний договір дарування є фіктивним і підлягає визнанню судом недійсним. Суд першої інстанції констатував, що укладення особою договору дарування майна зі своїм родичом з метою приховання цього майна від звернення стягнення на нього в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним, і може бути визнаний судом недійсним.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 травня

2021 року скасовано. Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 в повному обсязі сплачено на користь ОСОБА_1 грошові кошти на виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 липня 2020 року у справі № 750/2826/20. За таких обставин втрачає правовий сенс визнання недійсним для забезпечення виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 липня 2020 року у справі № 750/2826/20, оспорюваного договору дарування. Також суд зазначив, що з моменту проведення сплати ОСОБА_2 у повному обсязі на користь ОСОБА_1 грошових коштів на виконання рішення Деснянського районного суду

м. Чернігова від 24 липня 2020 року у справі №750/2826/20 не можна стверджувати про ухилення ОСОБА_2 від виконання вказаного судового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У січні 2022 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку

ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову Чернігівського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року, у якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення представник заявника зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 756/1529/15-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18, від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц,

від 22 червня 2020 року у справі № 177/1942/16-ц, від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20, від 23 грудня 2020 року у справі № 522/8782/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що посилання апеляційного суду на погашення боргу відповідачем 06 серпня 2021 року як на підставу для скасування рішення суду першої інстанції є безпідставним, оскільки зазначеної обставини на момент ухвалення судом першої інстанції рішення не існувало. Фактично апеляційний суд не переглянув рішення суду з підстав, зазначених у апеляційній скарзі та не надав оцінки доводам апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У травні 2022 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2023 року справу № 750/2763/21 призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому вона просила зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 липня 2020 року, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів було задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 997 577,00 грн безпідставно набутих грошових коштів, а також 10 801,55 грн у рахунок відшкодування судових витрат (а. с.11-18, 115-120, т. 1).

Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, дата формування: 28 квітня 2021 року, 03 березня 2020 року

ОСОБА_2 набула право власності на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 123-126, т. 1).

28 травня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (онук ОСОБА_2 ) було укладено договір дарування об`єктів нерухомості, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 76-77, т. 1).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна, дата формування: 28 квітня 2021 року, 28 травня 2020 року право власності на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 28 травня 2020 року (а. с. 129, т. 1).

01 червня 2020 року між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_5 ,

ФОП ОСОБА_6 , ФОП ОСОБА_7 було укладено договори оренди приміщення: № 1, № 2, № 3 за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 200, 201, 202, т. 1).

09 грудня 2020 року головним державним виконавцем Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (далі - Деснянський ВДВС у м. Чернігові Північно-Східного МУ МЮ (м. Суми)) було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 750/2826/20, виданого 07 грудня 2020 року Деснянським районним судом м. Чернігова про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 997 577,00 грн безпідставно набутих грошових коштів (а. с. 195, т. 1).

Згідно з копією листа Деснянський ВДВС у м. Чернігові Північно-Східного МУ МЮ (м. Суми) від 22 червня 2021 року на виконанні у відділі перебуває зведене виконавче провадження по виконанню виконавчого листа

№ 750/2826/20, виданого 07 грудня 2020 року Деснянським районним судом м. Чернігова про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1

997 577,00 грн та 10 801,55 грн. Станом на 22 червня 2021 року по зведеному виконавчому провадженню на користь стягувача ОСОБА_1 було перераховано 3 876,65 грн (а. с. 211, т. 1).

За інформацією Деснянського ВДВС у м. Чернігові Північно-Східного МУ МЮ (м. Суми) від 22 липня 2021 року у провадженні відділу перебуває зведене виконавче провадження № 63870209 з примусового виконання виконавчого листа № 750/2826/20, виданого 07 грудня 2020 року Деснянським районним судом м. Чернігова про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1

997 577,00 грн безпідставно набутих грошових коштів та 10 801,55 грн. Згідно із звітом про незалежну оцінку майнових прав від 13 липня 2021 року № 642 ринкова вартість арештованого майна, описаного згідно постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника від 11 лютого 2021 року, а саме: частка учасника товариства у сумі 504 346,02 грн, що складає 61,36 % у

ТОВ «Чернігівська маслосирбаза» (а. с. 236-238, т. 1).

Відповідно до постанови головного державного виконавця Деснянського ВДВС у м. Чернігові Північно-Східного МУ МЮ (м. Суми) про закінчення виконавчого провадження від 06 серпня 2021 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 750/2826/20, виданого

07 грудня 2020 року Деснянським районним судом м. Чернігова про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 997 577,00 грн безпідставно набутих коштів закінчено, у зв`язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (а. с. 268, т. 1).

Згідно із постановою головного державного виконавця Деснянського ВДВС у м. Чернігові Північно-Східного МУ МЮ (м. Суми), про закінчення виконавчого провадження від 06 серпня 2021 року, виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 750/2826/20, виданого

07 грудня 2020 року Деснянським районним судом м. Чернігова про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 801,55 грн у рахунок відшкодування судових витрат закінчено у зв`язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (а. с. 269, т. 1).

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною першою та другою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя

статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).

Згідно із статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (у тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (у тому числі, вироку).

Договори, направлені на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6

статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) є недійсними.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 зроблено висновки про те, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

У постанові від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19 (провадження

№ 61-6420св21) Верховний Суд вказав, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили».

У постанові Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18 суд касаційної інстанції вказав, що правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору). При цьому та обставина, що правочин з третьою особою якому боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

У постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі

№ 910/7547/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18,

від 03 березня 2020 року у справі № 904/7905/16, від 26 травня 2020 року у справі № 922/3796/16 від 17 вересня 2020 року у справі № 904/4262/17 зроблений висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відчужуючи спірне майно, ОСОБА_2 була обізнана про судове провадження щодо стягнення з неї безпідставно набутих коштів, а отже могла передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення, шляхом звернення стягнення на майно. ОСОБА_2 очевидно діяла недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного їй майна відбулося з метою попередження нівелювання негативних наслідків судового рішення про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.

Суд обґрунтовано вважав, що оспорюваний договір дарування є фіктивним, оскільки дії сторін під час його укладання були направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, а з метою приховання цього майна від виконання за його рахунок грошового зобов`язання.

У справі, що переглядається суди встановили, що оспорюваний договір дарування укладено між близькими родичами та є безоплатними; суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди); а також правильно врахував, що дарувальник, який відчужує майно на підставі безоплатного договору на користь свого онука, маючи грошові зобов`язання перед позивачем-кредитором, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки оспорюваний договір дарування направлено на недопущення звернення стягнення на майно боржника; встановлені судами обставини, дозволяють зробити висновок, що оспорюваний договір дарування є фраудаторним, тобто вчиненими на шкоду кредитору.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про відмову у задоволенні позову через закриття виконавчого провадження у зв`язку із фактичним виконання у повному обсязі рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набутих коштів.

Виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 липня 2020 року відбулося 06 серпня 2021 року, тобто вже після ухвалення рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 травня 2021 року у цій справі, не може бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Апеляційний суд при новому розгляді справи з`ясував, що у серпні 2021 року виконавче провадження про стягнення безпідставно набутих коштів з

ОСОБА_2 закінчено, проте наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину, що і було зроблено судом першої інстанції, яким належним чином досліджено докази та встановлено, що на час укладення оспорюваного правочину відповідачем вчинялися дії по уникненню виконання грошових зобов`язань перед позивачем.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив 1 816,00 грн, які підлягають стягненню з відповідачів на його користь в рівних частках, тобто по 908,00 грн з кожного.

Керуючись статтями 141 402 409 413 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 06 грудня 2021 року скасувати.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 травня

2021 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 908,00 (дев`ятсот вісім) грн судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 908,00 (дев`ятсот вісім) грн судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович