Постанова

Іменем України

04 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 750/4835/21

провадження № 61-17774св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Чернігівська обласна державна адміністрація, Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації,

третя особа - Релігійна організація «Релігійна громада Свято-Різдво-Богородицької Парафії Чернігівської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Припутні Ічнянського району Чернігівської області»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Маковієм Віктором Володимировичем, на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 травня 2021 року, постановлену у складі судді Супруна О. П., та постанову Чернігівського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року, постановлену у складі колегії суддів: Скрипки А. А., Онищенко О. І., Харечко Л. К.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Чернігівської обласної державної адміністрації, Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Чернігівської обласної державної адміністрації «Про реєстрацію змін і доповнень до статуту релігійної громади» від 05 вересня 2019 року № 507, яким зобов`язано зареєструвати зміни і доповнення до статуту релігійної громади Української Православної Церкви Свята Різдва-Богородицької Парафії с. Припутні Ічнянського району Чернігівської області, згідно з яким статут викладається в новій редакції за новою назвою - релігійна організація «Релігійна громада Свято-Різдво-Богородицької Парафії Чернігівської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) села Припутні Ічнянського району Чернігівської області»;

- визнати незаконною державну реєстрацію змін до установчих документів та до відомостей про юридичну особу (код ЄДРПОУ: 22818959), та скасувати державну реєстрацію змін, проведену державним реєстратором Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він та/або інші члени-учасники Загальних Парафіяльних зборів Парафії, склад яких був затверджений 17 лютого 2019 року, не приймали рішення про зміну назви, зміну місцезнаходження, зміну керівника, а також про зміну підлеглості Парафії Українській Православній Церкві на чолі з Блаженнішим Митрополитом Онуфрієм, та відповідач, поза волею справжньої релігійної громади, без числа членів Парафіяльних Зборів та не із числа парафіян, без участі настоятеля та всупереч Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», у спосіб, який не передбачений Статутом та всупереч судовому рішенню, 14 вересня 2020 року здійснив державну реєстрацію змін до статутних документів Релігійної організації.

Вважав, що відповідачі втрутились у внутрішню діяльність релігійної організації, безпідставно не врахували рішення загальних Парафіяльних зборів, яке оформлене протоколом від 17 лютого 2019 року, та яким було висловлено свою вірність Українській Православній Церкві та підтримку Предстоятелю Блаженнішому Онуфрію, Митрополиту Київському і всієї України, і надавши перевагу іншому рішенню загальних зборів релігійної громади, яке відбулось 17 березня 2019 року, та яким прийнято змінити конфесійне підпорядкування на УПЦ (Православної Церкви України), порушили положення статей 9, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 35 Конституції України, Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 травня 2021 року, залишеною без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року, у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської обласної державної адміністрації, Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання незаконною державної реєстрації та зобов`язання вчинити певні дії, відмовлено. Роз`яснено позивачу право звернутися до суду зі своїми вимогами в порядку господарського судочинства.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що вказаний спір не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, а підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства як такий, що пов`язаний з управління юридичною особою (релігійною організацією).

Обґрунтовуючи необхідність вирішення цієї справи в порядку господарського судочинства, суд врахував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (провадження № 12-84гс20).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 в особі адвоката Маковія В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, помилково відмовив у відкритті провадження у справі, не врахував, що позов подано фізичною особою ОСОБА_1 , який був настоятелем та членом релігійної організації, а незаконність розпорядження позивач обґрунтовував тим, що відповідачі здійснили реєстраційні дії за відсутності оригіналу статуту релігійної організації та оригіналу свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи.

З огляду на викладене, вважає, що спір між учасниками справи виник внаслідок проведення державної реєстрації змін на підставі документів, які не відповідали положенням Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», а саме: за відсутності документів, які необхідні для проведення таких реєстраційних дій.

Вказує, що предметом оскарження у справі є реєстраційні дії та розпорядження, тоді як позивачем не заявлялись вимоги щодо визнання нечинними зборів чи оскарження протоколу, або оспорення дійсності статуту релігійної організації, які підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

Стверджує, що зміст позовних вимог ОСОБА_1 і зміст позовних вимог у справі № 910/10011/19, в якій Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію про те, що спір між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) належать до спорів щодо управління такою юридичною особою і має розглядатись у порядку господарського судочинства, не є однаковими, і відрізняються як суб`єктним складом, так і змістом позовних вимог.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У грудні 2021 року Чернігівська обласна державна адміністрація, Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2021 року касаційну каргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З поділу системи судів загальної юрисдикції за принципом спеціалізації випливає поняття цивільної юрисдикції, під якою розуміється компетенція суду щодо вирішення справ у порядку цивільного судочинства.

Судова юрисдикція - це розмежування компетенції між загальними, господарськими та адміністративними судами. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Основними критеріями визначення юрисдикції спорів є характер (предмет) правовідносин, що виникли між сторонами та суб`єктний склад правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2021 року у справі № 639/1347/20 (провадження № 61-15409св21)).

Правовідносини, пов`язані з діяльністю релігійних організацій, регулюються Законом № 987-ХІІ «Про свободу совісті та релігійні організації», прийнятим 23 квітня 1991 року, що набув чинності 06 червня 1991 року (далі - Закон № 987-ХІІ).

Положеннями статті 14 вказаного Закону визначалося, що перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством Української РСР. Зміни і доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що і реєстрація статутів (положень).

На момент прийняття цього Закону не існувало господарських чи арбітражних судів, не було прийнято Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Натомість на час прийняття Закону № 987-ХІІ ЦПК України містив главу 31-А, в порядку якої розглядались спори громадян і юридичних осіб із суб`єктами владних повноважень щодо оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності в адміністративних правовідносинах.

Відповідно до статті 248-1 ЦПК України, у редакції 1963 року, громадянин має право звернутися в суд із скаргою, якщо вважає, що діями службової особи ущемлено його права. У суд може бути оскаржено дії, одноособово здійснені службовими особами від свого імені або від імені органу, який вони представляють.

Отже, на час прийняття вказаного Закону існувало інше процесуальне законодавство, якому положення Закону № 987-ХІІ, у редакції 1991 року, кореспондували.

Надалі Верховною Радою України прийнято ГПК України, який згодом, зазнавши змін, викладений у редакції від 16 серпня 2020 року.

Відповідними нормами цього процесуального закону визначалася юрисдикція спорів між юридичною особою та її учасником (засновником, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

У той же час відповідні зміни до Закону № 987-ХІІ внесені не були.

Водночас визначення юрисдикції і підсудності спорів не є і не може бути предметом регулювання Закону № 987-ХІІ, положення якого, в цій частині, не відповідають чинному процесуальному законодавству.

Положеннями пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що до юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи.

Відповідно до статті 13 Закону № 987-ХІІ, у чинній редакції, релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Згідно зі статтею 7 Закону № 987-ХІІ, у чинній редакції, релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Положеннями частин першої-п`ятої статті 8 Закону № 987-ХІІ, у чинній редакції, визначено, що релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюються загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

Отже, спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) відносяться до спорів щодо управління такою юридичною особою і мають розглядатись у порядку господарського судочинства.

Наведене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (провадження № 12-84гс20).

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (провадження № 12-84гс20) уточнила правову позицію, викладену в постановах від 18 грудня 2019 року у справі № 916/2086/19 (провадження № 12-196гс19), від 20 листопада 2019 року у справі № 910/8132/19 (провадження № 12-165гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 809/1025/17 (провадження № 11-1019апп19), зазначивши, що спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом), пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої організації, мають розглядатись у порядку господарського судочинства.

У справі, яка переглядається, незаконність розпорядження голови Чернігівської обласної державної адміністрації від 05 вересня 2019 року № 507 «Про реєстрацію змін та доповнень до статуту релігійної громади» та внесення змін до відомостей про юридичну особу обґрунтовується тим, що позивач та інші члени-учасники загальних парафіяльних зборів Парафії, склад яких був затверджений 17 лютого 2019 року, не приймали рішення про зміну назви, зміну місцезнаходження, зміну керівника, а також про зміну підлеглості Парфії Українській Православній Церкві, та Чернігівська обласна державна адміністрація, поза волею справжньої релігійної громади, без участі настоятеля та всупереч Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», у спосіб, який не передбачений статутом, 14 вересня 2020 року здійснила державну реєстрацію змін до статутних документів релігійної організації.

Позивач вважав, що відповідачі втрутились у внутрішню діяльність релігійної організації, безпідставно не врахувавши рішення загальних Парафіяльних зборів, яке оформлене протоколом від 17 лютого 2019 року та яким було висловлено свою вірність Українській Православній Церкві та підтримку Предстоятелю Блаженнішому Онуфрію, Митрополиту Київському і всієї України, і надавши перевагу іншому рішенню загальних зборів релігійної громади, яке відбулось 17 березня 2019 року та яким прийнято змінити конфесійне підпорядкування.

Тобто, фактично підставою позову є незгода позивача з рішенням загальних зборів членів релігійної організації про зміну канонічної підлеглості, оформленим протоколом від 17 березня 2019 року, оскільки, на думку ОСОБА_1 , воно прийняте з порушенням вимог чинного законодавства особами, які не мали права його приймати, за відсутності необхідного кворуму та всупереч раніше прийнятому на загальних парафіяльних зборах релігійної громади рішенню.

Наведене дає підстави для висновку, що ОСОБА_1 вбачає порушення своїх прав в першу чергу в ухваленні відповідного рішення загальними зборами членів релігійної організації про зміну канонічної підлеглості та у прийнятті нової редакції статуту, та відповідно, що спір у цій справі виник щодо управління юридичною особою (релігійною організацією).

Таким чином, суди попередніх інстанцій, врахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, дійшли правильного висновку про те, що спір у справі виник щодо управління юридичною особою (релігійною організацією) та має розглядатись у порядку господарського судочинства.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що зміст позовних вимог ОСОБА_1 у цій справі і зміст позовних вимог у справі № 910/10011/19 не є однаковим, і відрізняються як суб`єктним складом, так і змістом вимог, з огляду на таке.

Зміст позовних вимог ОСОБА_1 у справі, яка переглядається, та зміст позовних вимог у справі № 910/10011/19, є подібним, оскільки предметом позову у наведених справах є оскарження розпорядження про реєстрацію в новій редакції статуту релігійної організації з посиланням позивачів на те, що оскаржені розпорядження вчинені на підставі рішення загальних зборів релігійної організації, що прийнято особами, які не мали на це права, а також документів, які не відповідають вимогам чинного законодавства, та за відсутності необхідних документів, зокрема статуту релігійної організації.

Щодо відмінностей суб`єктного складу учасників цих справ слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/10011/19 виходила із суті спору, розгляд якого відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України належить до юрисдикції господарських судів.

У справі, яка переглядається, звернення ОСОБА_1 до суду як фізичної особи, не свідчить про необхідність розгляду цього спору у порядку цивільного судочинства, оскільки спір фактично виник між релігійною організацією та особою, яка була її учасником, стосовно управління юридичною особою, що відповідає критеріям господарського спору, визначеним положеннями пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 травня 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник