Постанова
Іменем України
05 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 750/575/22
провадження № 61-9355св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Академія Державної пенітенціарної служби,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду у складі колегії суддів:
Онищенко О. І., Висоцької Н. В., Шитченко Н. В., від 16 травня 2023 року.
Зміст заявлених позовних вимог
1. У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Академії Державної пенітенціарної служби про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що
з 11 серпня 2016 року він працює на посаді техніка-доглядача інтендантського господарчого відділу Академії Державної пенітенціарної служби.
3. Наказом Академії Державної пенітенціарної служби від 06 грудня
2021 року його було відсторонено з 07 грудня 2021 року від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення проти COVID-19.
4. Посилався на те, що із зазначеним наказом він не був ознайомлений. Крім того, ні в контракті з науково-педагогічним працівником, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі немає указаного зобов`язання, як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення його від роботи з підстав відсутності вищезгаданого щеплення.
5. Вважав, що оскільки Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» щеплення від COVID-19 не встановлене як обов`язкове, відсторонення працівника з підстав частини другої статті 12 вказаного Закону є незаконним та безпідставним. Зазначав, що ні статтею 46 Кодексу Законів про працю України, ні іншим законом України не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи з підстав відсутності у нього щеплення проти COVID-19. Крім того, всі накази про вакцинацію є підзаконними актами, які не можуть суперечити чинним на цей час законам України та можуть бути визнані протиправними.
6. З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ № 238/ОС від 06 грудня 2021 року Академії Державної пенітенціарної служби про відсторонення його від роботи; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи.
Стислий виклад позиції відповідача
7. Академія Державної пенітенціарної служби заперечувала проти задоволення позовних вимог, зазначала, що оспорюваний наказ виданий з урахуванням вимог чинного законодавства та є таким, що відповідає положенням статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням». Позивач був ознайомлений із необхідністю здійснення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, однак не надав документ, який підтверджує здійснення такого щеплення або довідку про абсолютні протипоказання до профілактичних щеплень проти COVID-19. Відповідач акцентував увагу на тому, що профілактичні щеплення є одним із засобів реалізації протиепідемічних заходів, спрямованих на забезпечення санітарного благополуччя населення з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб. Водночас, інтереси позивача не можуть домінувати над інтересами держави в питання забезпечення життя і здоров'я його громадян. Крім того, з огляду на те, що відсторонення від роботи має тимчасовий характер, за позивачем зберігається робоче місце, відсутні підстави для висновку про порушення його права на працю.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
8. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова у складі судді Супруна О. П. від 30 серпня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
9. Визнано незаконним та скасовано наказ Академії Державної пенітенціарної служби від 06 грудня 2021 року № 238/ОС про відсторонення
ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати.
10. Стягнуто з Академії Державної пенітенціарної служби на користь ОСОБА_1 середній заробіток у розмірі 44 416, 68 грн за час незаконного відсторонення від роботи на підставі наказу від 06 грудня
2021 року № 238/ОС, виплату якого належить провести після утримання податків та інших обов`язкових платежів на користь держави.
11. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
12. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем не доведено правомірності відсторонення позивача від роботи, оскільки не надано жодних доказів, які заходи, спрямовані на проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 його працівників, були ним здійсненні, а також того, що у позивача було достатньо часу для проходження такого щеплення і останній у встановленому законом порядку відмовився від обов`язкового профілактичного щеплення.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
13. Постановою Чернігівського апеляційного суду від 16 травня 2023 року апеляційну скаргу Академії Державної пенітенціарної служби задоволено. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 серпня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
14. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
15. Постанова апеляційного суду мотивована помилковістю висновків суду першої інстанції щодо незаконності наказу відповідача про відсторонення від роботи. Апеляційним судом досліджено посаду інструкцію техніка-доглядача комунально-експлуатаційного відділу Академії і встановлено, що за характером виконуваних обов`язків техніка-доглядача комунально-експлуатаційного відділу Академії Державної пенітенціарної служби ОСОБА_1 з достатньою вірогідністю мав службову необхідність у контактуванні як з працівниками Академії, так і з іншими особами, а отже існував ризик інфікування позивача та інших осіб коронавірусом COVID-19 та/або створення умов для його поширення, а у іншій формі (дистанційно або надомно) позивач за характером його роботи трудову функцію здійснювати не міг.
Узагальнені доводи касаційної скарги
16. 21 червня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій (з урахуванням уточненої редакції касаційної скарги) просить скасувати постанову Чернігівського апеляційного суду
від 16 травня 2023 року, а рішення Деснянського районного суду
м. Чернігова від 30 серпня 2022 року залишити в силі.
17. Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення апеляційного суду заявник зазначив неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц, від 06 лютого 2020 року у справі № 334/4230/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексуУкраїни),а також на те, що апеляційний суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
18. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що наказ про відсторонення його від роботи було видано відповідачем у день його повідомлення по необхідність надання документу, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання проти такого щеплення.
19. Вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно взяв до уваги посадову інструкцію техніка-доглядача комунально-експлуатаційного відділу Академії Державної пенітенціарної служби, яка була затверджена 04 січня 2022 року, не врахувавши, що станом на 04 січня 2022 року він вже був відсторонений від роботи, а тому не міг бути з нею ознайомлений.
20. Посилається на те, що висновки апеляційного суду ґрунтуються на припущеннях. Водночас стверджує, що відповідач не довів, що використав інші заходи для збереження роботи відповідача, який на момент відсторонення був єдиним годувальником у сім`ї, та не довів, які заходи були ним здійснені для забезпечення проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 його працівників.
21. Зосереджує увагу на порядку відсторонення від роботи, встановленому Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», а також необхідність проведення медичного огляду перед щепленням.
22. Додатково зазначає, що орієнтовна сума витрат на професійну правничу допомогу, надану у суді касаційної інстанції, становить 10 000,00 грн.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
23. Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.
24. Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Чернігівського апеляційного суду від 16 травня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі № 750/575/22, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
25. 22 серпня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
26. 21 серпня 2023 року Академія Державної пенітенціарної служби через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.
27. На обґрунтування доводів відзиву відповідач посилається на те, що позивач неодноразово повідомлявся про необхідність проведення профілактичного щеплення проти COVID-19, однак, ні до 06 грудня 2021 року, ні після відсторонення не надав відповідних документів щодо проведення такого щеплення, що свідчить про його свідоме не бажання це робити.
28. З посадовою інструкцією від 04 січня 2022 року позивач ознайомлений під підпис, а перелік обов`язків за цією інструкцією є подібним до обов`язків позивача за посадовою інструкцією від 19 вересня 2017 року, яка наявна у матеріалах справи.
29. Посилається на безпідставність доводів заявника про його звернення до роботодавця із проханням не відсторонювати його від роботи з проходженням систематичного тестування на COVID-19 кожні 72 години, з огляду на відсутність належних доказів зазначеного.
30. Вважає, що суд апеляційної інстанцій надав обґрунтовану правову оцінку фактичним обставинам справи та правильно урахував те, що інтереси позивача не можуть домінувати над інтересами держави в питаннях забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.
31. Додатково посилається на необґрунтований та штучно завищений розмір витрат на професійну правничу допомогу, заявлену позивачем до відшкодування у суді касаційної інстанції, а також на зловживання ОСОБА_1 своїм правом на отримання повного тексту постанови суду апеляційної інстанції та відсутності підстав для поновлення йому строку на касаційне оскарження.
32. 07 вересня 2023 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду заяву про приєднання до матеріалів справи документів, які підтверджують понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції, а також відповідь на відзив Академії Державної пенітенціарної служби, в якому доводить обґрунтованість доводів касаційної скарги.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
33. ОСОБА_1 11 серпня 2016 року прийнято на посаду
техніка-доглядача інтендантсько-господарчого відділу Академії Державної пенітенціарної служби.
34. 04 квітня 2017 року ОСОБА_1 призначено на посаду
техніка-доглядача без категорії комунально-експлуатаційного відділу Академії Державної пенітенціарної служби.
35. 06 грудня 2021 року Академією Державної пенітенціарної служби вручено ОСОБА_1 під підпис повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19. Запропоновано надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, або довідку про абсолютні протипоказання до щеплення і попереджено про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати у разі ненадання вказаних документів.
36. Наказом Академії Державної пенітенціарної служби від 06 грудня
2021 року №238/ОС відсторонено ОСОБА_1 від роботи з 07 грудня
2021 року, на період карантину, без збереження заробітної плати. Підставою відсторонення зазначено: повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19.
37. Наказом Академії Державної пенітенціарної служби від 31 березня
2022 року №60/ОС ОСОБА_1 поновлено на роботі з 01 березня
2022 року на період воєнного стану.
38. Відповідно до Посадової інструкції техніка-доглядача комунально-експлуатаційного відділу Академії, затвердженої 04 січня 2022 року ректором Академії Державної пенітенціарної служби, з якою ОСОБА_1 ознайомлений під підпис, його завданнями та обов`язками є: забезпечувати господарське обслуговування будівель та споруд Академії; забезпечувати збереженість і правильність технічної експлуатації житлового фонду, санітарного утримання домоволодінь, своєчасне і якісне обслуговування, ремонт закріплених за ним будинків, будівель і територій садиб; здійснювати контроль за прибиранням території, санітарним станом місць загального користування, сміттєзбірників, своєчасним вивезенням побутового сміття, дотриманням правил протипожежного захисту будинків; організовувати прибирання та контролювати додержання чистоти у закріплених службових приміщеннях та місцях загального користування; організовувати і контролювати якість проведення парко-господарського дня в закріплених приміщеннях та на прилеглій території, визначати обсяги робіт та кількість перемінного складу на їх виконання; стежити за справною роботою електромережі, зв`язку, водопроводу, каналізації та обладнання закріплених будівель; контролювати дотримання порядку видачі і приймання інвентарю та іншого необхідного майна; вживати заходів щодо забезпечення режиму економії води, електроенергії та тепла, що споживаються в будівлях Академії; вживати заходів щодо недопущення розкрадання, псування майна.
39. Посадова інструкція техніка-доглядача 1-ї категорії комунально-експлуатаційного відділу Академії, яка затверджена ректором Академії Державної пенітенціарної служби 19 вересня 2017 року і з якою ОСОБА_1 був ознайомлений під підпис 19 вересня 2017 року, мфістить ідентичні посадові обов`язки з посадовими обов`язками, що містяться в посадовій інструкції від 04 січня 2022 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
40. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
41. Згідно з положеннями пункту 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
42. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
43. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
44. У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі
№ 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1 3 6 8 19 64 Конституції України.
45. Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
46. Термін «законодавство» використовується у значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин.
47. Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року
№ 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
48. Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
49. Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
50. Згідно зі статтею 11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
51. Частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
52. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
53. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
54. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.
55. Частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
56. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (пункт 10.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).
57. Згідно з Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), Міністерство охорони здоров`я України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.
58. Накази Міністерства охорони здоров`я України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).
59. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року
№ 2153 було затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
60. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.
61. Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 квітня 1995 року № 66, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 01 серпня 1995 року за № 270/806.
62. Однак, положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленнямвід проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19.
63. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».
64. Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачено законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявлених за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (пункт 11.35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі
№ 130/3548/21).
65. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини втручання у право вважатиметься необхідним у демократичному суспільстві для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає нагальній суспільній необхідності та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для особи засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.
66. Нагальна необхідність вжиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема для попередження поширення коронавірусу
SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності хворих на COVID-19) не викликає сумнівів (підпункти 13.14, 14.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21). У цій справі підлягали встановленню обставини щодо того, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення було пов`язано із досягненням зазначеної легітимної мети.
67. За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти вірусу COVID-19 підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595.
68. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить (пункт 14.3 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).
69. У той же час відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи чи індивідуальної ситуації, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, буде виправданим за наявності достатніх переконливих підстав. У кожному конкретному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.
70. У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід проводити оцінку загрози, яку потенційно при виконанні трудової функції може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням (пункт 14.9 постанови Великої Палати Верховного Суду
від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).
71. Встановивши, що позивач працював в Академії Державної пенітенціарної служби на посаді техніка-доглядача комунально-експлуатаційного відділу, характер його роботи передбачав контакт з іншими працівниками Академії, яка є закладом вищої освіти, був повідомлений про необхідність здійснення щеплення проти COVID-19 або надання роботодавцю документів про абсолютні протипоказання щодо зазначеного, з роз`ясненням наслідків ненадання таких документів, однак не надав таких відомостей ні при винесення оскаржуваного наказу про його відсторонення, ні при поданні позову до суду та його розгляду в судах попередніх інстанцій, суд апеляційної інстанцій дійшов загалом обґрунтованого висновку про правомірність тимчасового відсторонення (з 07 грудня 2021 року на період дії карантину) ОСОБА_1 від роботи.
72. В контексті оцінки дотримання принципу пропорційності при відстороненні позивача від роботи легітимній меті втручання в його право на повагу до приватного життя судом апеляційної інстанції правильно враховано характер роботи позивача, наявність у нього щоденних контактів з іншими працівниками Академії, яка є закладом вищої освіти та надає освітні послуги широкому колу осіб, а також, з огляду на його посадові завдання та обов`язки, пов`язані із господарським обслуговуванням будівлі і споруд Академії, відсутність можливості організації його дистанційної чи надомної роботи.
73. З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що відсторонення позивача можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення, груп людей. Застосоване роботодавцем відсторонення працівника мало об`єктивні підстави та було виправданим.
74. Колегія суддів також зауважує, що недостатні, несвоєчасні та неефективні заходи держави у сфері охорони здоров`я, особливо в умовах пандемії можуть свідчити про невиконання державою позитивних зобов`язань із гарантування право кожної людини на життя. Держава зобов`язана втілити у життя ефективні заходи, зокрема правове регулювання та відповідну адміністративну практику, з метою захисту людини і суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19.
75. Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції дійшов загалом правильних висновків про те, що інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави і суспільства в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я громадян. Відсторонення від роботи не є дисциплінарним стягненням, за позивачем зберігалося його робоче місце, більш того наказом від 31 березня 2022 року №60/ОС він допущений до роботи, а отже таке обмеження переслідувало законні цілі, було тимчасовим та пропорційним.
76. Доводи касаційної скарги зазначених висновків апеляційного суду не спростовують, значною мірою зводяться до переоцінки доказів.
77. Слід враховувати, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц).
78. Посилання касаційної скарги на ненадання позивачу розумного строку для проходження медичного огляду та проведення відповідного щеплення, як на підставу для скасування постанови апеляційного суду, є необґрунтованим, оскільки ОСОБА_1 під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій не вказував зазначену обставину, як підставу для висновку про порушення його права на працю, більш того, у позовній заяві стверджував, що відповідач вимагав від нього медичну документацію щодо вакцинації проти COVID-19 ще з листопада 2021 року, у той час, як наказ про його відсторонення видано 06 грудня 2021 року. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на незаконність вимоги роботодавця про проходження профілактичного щеплення проти COVID-19, як такого, що порушує конституційні права особи.
79. У цьому аспекті заслуговує також на увагу той факт, що доказів проходження такого огляду чи профілактичного щеплення позивач не надав ні до суду першої, ні апеляційної, ні касаційної інстанції.
80. Згідно з положеннями пункту 5 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність.
81. За змістом частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
82. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
83. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України).
84. За змістом статей 43 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
85. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні апеляційного суду, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.
86. Висновки апеляційного суду, з урахуванням встановлених у справі обставин необхідності й пропорційності втручання у права позивача, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які послався заявник у касаційній скарзі.
87. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
88. Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення апеляційного суду - без змін.
89. З огляду на відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , судові витрати, понесені у суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Чернігівського апеляційного суду від 16 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Синельников
О. М. Осіян
В. В. Шипович