Постанова

Іменем України

16 березня 2020 року

м. Київ

справа № 750/7944/19

провадження № 61-1487св20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 жовтня 2019 року у складі судді Карапута Л. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Бобрової І. О., Губар В. С., Мамонової О. Є.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.

Позов обґрунтовано тим, що позивач перебував в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, від якого у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 . Шлюб розірвано за рішенням суду, однак між сторонами не досягнуто згоди щодо місця проживання дитини, яка мешкає з відповідачем. Син повинен проживати з позивачем, що найкращим чином відповідатиме інтересам дитини.

Позивач є засновником двох товариств, сам може встановлювати собі графік роботи, тобто має час відводити дитину до школи, займатися ним вечорами, гуляти, піклуватися про нього. Має стабільний самостійний дохід, що дозволить йому у повному обсязі створити всі необхідні умови для проживання та розвитку дитини. Відповідач уклала новий шлюб, від якого має дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 і зараз перебуває у відпустці за доглядом за дитиною. Через народження молодшої дочки, сину приділяється недостатньо уваги. Син сторін ОСОБА_3 мешкає у квартирі разом з відповідачем, її чоловіком, старшою та меншою сестрами. У дитини немає власної кімнати, для нього не створено належних умов для проживання, навчання, розвитку та відпочинку, в той час як за місцем проживання позивача у дитини є власна кімната, яка повністю обладнана для життя, навчання, розвитку. Позивач відпочиває разом з дитиною, займається спортом, зокрема, картингом.

З огляду на зазначене, ОСОБА_1 просив визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з ним.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановоюЧернігівського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком ОСОБА_1 .

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що за місцем проживання обох батьків створено усі умови для навчання та відпочинку, батько бере активну участь у вихованні дитини, тому з врахуванням висновку органу опіки та піклування та думки самої дитини, прийшов до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та визначення місця проживання дитини з ним, як з батьком.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

18 січня 2020 року (відповідно до поштового штемпеля на конверті) ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 жовтня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

30 січня 2020 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

У лютому 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2 .

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували, що забравши дитину до себе на місяць, ОСОБА_1 порушив статтю 150 153 157 ЦК України щодо спільного виховання дитини.

Дитина зазначила, що він хоче проживати тиждень з матір`ю, тиждень з батьком, а на вихідних жити з бабою та дідом у селі.

Матір не чинить перешкоди у спілкуванні батька з дитиною, а навпаки після судового засідання батько постійно перешкоджає матері у спілкуванні з дитиною.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку щодо визначення місця проживання дитини з батьком, що також відповідає висновку органу опіки та піклуванню, який належним чином здійснює піклування над дитиною, забезпечує його фізичний та моральний розвиток.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 07 лютого 2008 року ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_2 , про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві зроблено актовий запис № 129 та видано свідоцтво про шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 від вказаного шлюбу народився син, ОСОБА_3 , про що Чернігівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області 22 вересня 2008 року складено актовий запис № 08 та видано свідоцтво про народження Серія НОМЕР_1 .

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 березня 2018 року у справі № 750/720/18 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Після розірвання сторонами шлюбу відповідач 19 січня 2019 року уклала новий із ОСОБА_5 , про що свідчить копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 . Від цього шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася дитина - ОСОБА_4 (копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 ).

На вказаний час син ОСОБА_3 мешкає з матір`ю, її чоловіком, ОСОБА_5 , дочками відповідача - ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , проте сторонами не досягнуто згоди щодо місця проживання ОСОБА_3 .

Позивач є співзасновником та директором ТОВ «НВП «Агротехнології» та ТОВ «Центр впровадження інноваційних технологій «Цвіт», має позитивну характеристику з місця роботи - ТОВ «НВП «Агротехнології». У березні 2019 року ОСОБА_1 ТОВ «НВП «Агротехнології» виплатило 640 942,50 грн дивідендів (довідка від 12 червня 2019 року № 12/06).

Відповідач є співзасновником ТОВ «Центр впровадження інноваційних технологій «Цвіт». Характеристики з місця роботи відповідача матеріали справи не містять. Згідно з наказом №8-Б від 17 липня 2017 року ОСОБА_2 ТОВ «Центр впровадження інноваційних технологій «Цвіт» виплачено 1 584 825,00 грн дивідендів, ОСОБА_1 1 584 825,00 грн дивідендів. Станом на сьогодні відповідач знаходиться у відпустці по догляду за дитиною віком до трьох років.

Позивач має у власності та проживає у квартирі АДРЕСА_1 , відповідач є власником квартири АДРЕСА_2 , житлового будинку АДРЕСА_3 , 1/3 частки будинку АДРЕСА_4 та проживає у квартирі АДРЕСА_5 .

Згідно з актами обстеження умов проживання у помешканнях як позивача, так і відповідача малолітньому ОСОБА_3 створені усі умови для навчання та відпочинку.

Починаючи з народження дитини до теперішнього часу батько бере активну участь у вихованні дитини, що підтверджується матеріалами справи та показаннями свідків.

При з`ясуванні думки дитини щодо місця його проживання, ОСОБА_3 суду пояснив, що на даний час він з понеділка по п`ятницю проживає разом з матір`ю, а з п`ятниці по понеділок - з батьком. Проте, хоче проживати тиждень з матір`ю, тиждень з батьком, а на вихідних жити з бабусею та дідусем у селі. Також повідомив, що все ж таки на 1% хоче більше жити з батьком, оскільки він його рідко бачить. Крім того, розповів, що від батька йому ближче до школи та Голівуда , а від матері він добирається до школи майже годину, проте інколи його підвозить до школи і дядько ОСОБА_5 . Також розповів, що має оремо кімнату як і в батька, так і в матері, проте вдома у батька йому краще, оскільки там він виріс і почуває себе як вдома.

На підставі зібраних у справі доказів суд вважав установленим, що відповідач, виїхавши на постійне місце проживання до квартири АДРЕСА_5 , створила іншу сім`ю, перебуває у зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком, від якого має доньку ОСОБА_4 . Дитина сторін періодично проживає то у матері, то у батька.

Висновком органу опіки та піклування, затвердженим рішенням Деснянської районної у м. Чернігові ради від 23 вересня 2019 року № 240, визнано за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком - ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

При цьому під забороною розлучення дитини зі своєю матір`ю в контексті Декларації прав дитини необхідно розуміти не обов`язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі необхідно брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

У зазначених справах ЄСПЛ не визначав обов`язкового врахування судами принципу 6 Декларації прав дитини.

Верховний Суд виходить з того, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду у справі № 61-327цс18 у постанові від 17 жовтня 2018 року відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Верховний Суд зауважує, що суди першої та апеляційної інстанцій, визначаючи місце проживання дитини з батьком, виходили в першу чергу з найкращих інтересів дитини, з урахуванням встановлених умов проживання дитини у місці проживання батька, його ставлення до сина та інших встановлених фактичних обставин справи.

Зокрема, судами в контексті першочергового врахування саме інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, враховано бажання самої дитини проживати з батьком, а також такі обставини, що обома батьками створено однакові умови для проживання дитини, ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків є однаковим, однаковою є прихильність дитини до обох з батьків, факт проживання дитини тривалий час за місцем проживання батька до переселення в нову квартиру по АДРЕСА_6 разом з матір`ю, дотримавшись норм матеріального права та врахувавши висновок Виконавчого комітету Деснянської районної у місті Чернігові ради як органу опіки та піклування від 23 вересня 2019 року № 240 про доцільність визначення місця проживання дитини з позивачем, дійшли правильного висновку про задоволення позову та визначення місця проживання дитини з батьком.

Крім того, судом першої інстанції викликався в судове засідання малолітній ОСОБА_3 , 2008 року народження, для з`ясування його думки щодо визначення місця проживання з одним із батьків, та, зокрема, ОСОБА_3 висловив бажання проживати разом з батьком, надавши цьому відповідне обґрунтування.

З огляду на зазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій, визначивши місце проживання дитини разом з батьком, надали першочергове значення саме найкращими інтересами дитини.

Крім того, судами враховано та зазначено, що матір дитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про його здоров`я, стан розвитку, незалежно від того з ким дитина буде проживати.

Згідно із статтею 400 ЦПК України установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого дійшли правильного висновку про визначення місця проживання дитини разом з батьком.

З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанцій є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди ОСОБА_2 із ухваленими у справі судовими рішеннями.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE), рішення від 10 лютого 2010 року).

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 409 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 жовтня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. А. Калараш

В. М. Сімоненко