Постанова
Іменем України
31 січня 2023 року
м. Київ
справа № 750/8193/17
провадження № 61-16776св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Онищенко О. І., Скрипки А. А., Харечко Л. К.,
ВСТАНОВИВ:
Зміст вимог позовної заяви ОСОБА_1 .
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , яка діє у своїх та в інтересах ОСОБА_4 , про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні квартирою шляхом зняття з реєстрації місця проживання.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона є переможцем електронних торгів, проведених 22 червня 2017 року ДП «Сетам», з реалізації нерухомого майна, а саме: предмету іпотеки - чотирикімнатної квартири загальною площею 61,2 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Спірна квартира належить на праві власності позивачці на підставі свідоцтва про право власності від 14 липня 2017 року, виданого на підставі акту про реалізацію предмету іпотеки.
Вказувала, що незважаючи на втрату свого права власності, відповідачі продовжують у спірній квартирі проживати, створюють їй перешкоди у користуванні її власністю та своїми протиправними діями порушують її права на недоторканність та вільне користування своєю власністю, забороняють їй та її сім`ї потрапити до придбаної квартири.
Згідно з довідкою про склад сім`ї у квартирі АДРЕСА_2 проживають та зареєстровані:
ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , а також ОСОБА_4 , який зареєстрований 01 липня 2017 року, тобто вже після проведення електронних торгів.
Вважала, що оскільки право власності і користування відповідачів квартирою припинилось з моменту виконання виконавчого листа шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах та в подальшому проведення електронних торгів, то припинилось і право користування цією квартирою в осіб, які є членами сім`ї власників, а також неповнолітнім ОСОБА_4 .
У зв`язку з наведеним ОСОБА_1 просила:
позбавити ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , неповнолітнього ОСОБА_4 права користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 ;
усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування та розпорядження квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , що належить їй на праві приватної власності, шляхом зняття з реєстраційного обліку: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , неповнолітнього ОСОБА_4 , за вказаною адресою.
Короткий зміст зустрічного позову ОСОБА_2 .
У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення.
Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_2 була співвласником спірної квартири.
26 серпня 2017 року, коли вона та її мати були відсутні, у порушення встановленого порядку до квартири проникли ОСОБА_1 ,
ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і два поліцейських, які в подальшому викинули речі на вулицю (сходовий майданчик), змінили замки, після чого позивачка і її мати не можуть потрапити до житла.
Вважала такі дії незаконними і такими, що порушують її право на користування квартирою, оскільки рішення про її виселення немає.
Квартира набута у власність під час приватизації, тому відповідно до частини другої статті 109 ЖК України громадян неможливо виселити з неї без надання іншого жилого приміщення.
Ураховуючи наведене, просила усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_2 шляхом її вселення з наданням їй ключі від вхідних дверей квартири.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 17 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Усунуто перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування та розпорядження квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , що належить їй на праві приватної власності, шляхом зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що:
у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю. За таких обставин, позов про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом зняття з реєстраційного обліку обґрунтований та підлягає задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову належить відмовити;
виселення - це позбавлення особи права проживати у житловому приміщенні, що перебуває в приватній власності, а зняття з реєстрації відбувається без фізичного виселення особи. Проте жодних вимог про виселення позивачем за первісним позовом не подавалося, оскільки відповідачі за первісним позовом в зазначеній квартирі вже тривалий час не проживають, а лише є зареєстрованими за цією адресою, що перешкоджає позивачеві здійсненню свого права власності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 травня 2021 року скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
Усунуто ОСОБА_2 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_2 шляхом її вселення, надавши ключі від вхідних дверей квартири.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
у цій справі судовими рішеннями встановлено, що 23 травня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 був укладений договір відновлювальної кредитної лінії № 117, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит у розмірі 208 860,00 грн зі сплатою 18 % річних за користування кредитом та інших платежів в порядку, на умовах та в строки, визначені договором. Для забезпечення виконання кредитних зобов`язань 23 травня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , яка є майновим поручителем позичальника, був укладений іпотечний договір, за яким іпотекодавці передали в іпотеку банківській установі предмет іпотеки - чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , яка належить їм на праві приватної власності у рівних частках кожному. Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 23 квітня 2012 року, яке набрало законної сили 01 жовтня 2012 року, у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 і ОСОБА_2 перед ВАТ «Державний ощадний банк України» за договором відновлювальної кредитної лінії від 23 травня 2008 року № 117 у розмірі 252 833,98 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 . На підставі цього рішення судом видано виконавчий лист, в ході виконання якого 22 червня 2017 року і було проведено електронні торги з продажу вищевказаної квартири;
відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 18 квітня 1996 року квартира АДРЕСА_2 належала на праві спільної власності ОСОБА_8 та ОСОБА_2 у рівних частинах. Квартира приватизована згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».Відповідно до реєстраційного посвідчення Чернігівського МБТІ частина квартири АДРЕСА_2 зареєстрована частина за ОСОБА_3 на праві колективної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом 21 лютого 2002 року № 3-191, угода про розподіл спадкового майна від 21 січня 2002 року № 3-193;
21 червня 2017 року ОСОБА_2 зверталася із заявою до ДП «Сетам», у якій просила довести до відома потенційних покупців спірної квартири, що у квартирі проживають: особа з інвалідністю ІІ групи, дитина віком 6 років та хвора на онкологію пенсіонерка. Вказувала, що не закінчені розгляди судових справ, у яких з`ясовується законність дій виконавців. До заявки на реалізацію арештованого майна Центральним ВДВС міста Чернігова було додано копію довідки КП «ЖЕК-13» ЧМР про склад сім`ї № 684 від 23 лютого 2017 року;
оскільки спірне іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, то станом на час продажу предмета іпотеки існувала заборона виселення боржника за кредитним договором без надання іншого житлового приміщення, а тому існує обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки. Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що за відсутності підстав для виселення ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 без надання іншого житлового приміщення, тому позовні вимоги ОСОБА_1 про позбавлення відповідачів права користування житловим приміщенням та усунення їй перешкод у здійсненні права користування та розпорядження спірною квартирою шляхом зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 задоволенню не підлягають;
апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачі за первісним позовом у зазначеній квартирі вже тривалий час не проживають, а є лише зареєстрованими за цією адресою. ОСОБА_2 у зустрічній позовній заяві заявила вимоги про її вселення у зв`язку з примусовим виселенням її зі спірної квартири. Як свідчать фотографії на
а. с. 206-214 т. 1, у спірній квартирі наявні речі домашнього вжитку, побутова техніка. Згідно з актом від 20 вересня 2017 року ОСОБА_3 було передано майно, яке перебувало в квартирі АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 не втрачала інтересу до спірної квартири, про що свідчать її позовні заяви та численні скарги і заяви до правоохоронних органів з приводу незаконного виселення її з житла. 29 серпня 2017 року комісією у складі майстра КП «ЖЕК-13» Чернігівської міської ради та ОСОБА_1 складено акт про непроживання особи за місцем реєстрації, а саме про те, що ОСОБА_3 не проживає з травня 2007 року, ОСОБА_2 не проживає з березня 2012 року, ОСОБА_4 ніколи не проживав. Проте колегія суддів апеляційного суду не прийняла до уваги вказаний акт на підтвердження факту непроживання відповідачів за первісним позовом у спірній квартирі, оскільки його було складено 29 серпня 2017 року, тобто вже після подання ОСОБА_1 позовної заяви до суду;
оскільки апеляційним судом встановлено, що спірна квартира була придбана не за рахунок кредитних коштів, а в порядку приватизації, проте в порушення вимог закону ОСОБА_2 фактично було виселено із вказаного житла без надання іншого, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для вселення ОСОБА_2 є помилковим.
Аргументи учасників
Короткий зміст доводів касаційної скарги та клопотань
У жовтні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції; стягнути судові витрати із відповідачів за первісним позовом; розгляд справи здійснювати за обов`язкової участі ОСОБА_1 .
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що:
- спірна квартира належить їй на праві приватної власності згідно зі свідоцтвом про право власності від 14 липня 2017 року, яке видане на підставі акту про реалізацію предмета іпотеки від 10 липня 2018 року. Не зважаючи на втрату свого права власності на вказану квартиру, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 продовжують бути у ній зареєстрованими, чим створюють їй перешкоди у користуванні та розпорядженні власністю;
- виселення - це позбавлення особи права проживати у житловому приміщенні, що знаходиться в приватній власності, а зняття з реєстрації це виписка особи з житлового приміщення без фізичного виселення особи. На виконання положення частини першої статті 109 ЖК України 20 липня 2017 року вона направляла на адресу місця реєстрації ОСОБА_2 лист-вимогу, в якому просила усунути перешкоди у здійсненні нею права користування та розпорядження спірною квартирою шляхом звільнення цього житла та зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_2 , ОСОБА_4 протягом 10 (десяти) днів з дня отримання цього листа, проте на зазначений лист не було отримано жодної відповіді. У подальшому вона неодноразово приходила до належного їй помешкання, проте потрапити до нього не вдавалося, дверей ніхто не відчиняв та до квартири не впускав. 26 серпня 2017 року ОСОБА_1 прийшла до своєї квартири, проте двері відчинив невідомий їй чоловік. Як виявилося пізніше до цієї квартири колишніми власниками була заселена стороння людина, а саме ОСОБА_9 на підставі довіреності від 09 серпня 2017 року;
- згідно з актом КП «ЖЕК-13» ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 у спірній квартирі не проживають, однак цей доказ не оцінений апеляційним судом. Новий власник квартири чи іншого житлового приміщення може зняти з реєстрації колишнього власника цієї квартири та членів його сім`ї в позасудовому порядку, звернувшись із відповідною заявою до центру надання адміністративних послуг. Оскільки право власності попередніх власників на спірну квартиру припинилось, то припинилось і право користування цією квартирою у осіб, які є членами сім`ї власників. Той факт, що в зазначеній квартирі ніколи не проживав малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 підтверджується рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова у справі № 750/7330/17 від 08 вересня 2018 року. У спірній квартирі після проведення електронних торгів було зареєстровано не 2, а 3 особи, в тому числі неповнолітня особа. ОСОБА_3 , ОСОБА_2 мали на меті здійснити перешкоди у виконанні рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 квітня 2012 року у справі № 2/2506/753/12;
- відповідачі за первісним позовом не зверталися до неї із вимогою про вселення будь-кого з них або членів їх родини. Жодного виселення вона не вчиняла, оскільки відповідачі за первісним позовом у зазначеній квартирі тривалий час не проживають, а є лише зареєстрованими за цією адресою. Будь-яких доказів на підтвердження проживання у спірній квартирі відповідачами до суду не подано;
- ОСОБА_2 в апеляційній скарзі зазначила неправдиву інформацію щодо того, що її виселили примусово з квартири, що належить на праві приватної власності. Суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, зробивши висновок про те, що ОСОБА_2 ніколи не втрачала інтерес до своєї квартири, оскільки майже 4 роки оскаржувала результати торгів, не зважаючи на те, що в спірній квартирі не проживала;
- суд апеляційної інстанції необґрунтовано послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц, оскільки правовідносини у цій справі не є тотожними з підставами подання позову у справі № 750/8193/17.
Короткий зміст відзиву
У листопаді 2021 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить: у мотивувальній частині постанови надати оцінку відсутності виникнення права власності на квартиру у ОСОБА_1 ; оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін, а скаргу - без задоволення.
У відзиві ОСОБА_2 зазначає, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення зустрічного позову, належним чином оцінивши всі наявні у справі докази, вказавши, що сім`я ОСОБА_10 не втрачала інтересу до квартири, з яка була виселена поза її волею.
Короткий зміст пояснення
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 надала письмові пояснення, в яких вказує, що за весь час відповідачі за первісним позовом жодного разу не звернулися до неї в будь-який спосіб з вимогою про вселення будь-кого з них або членів їх родини. Вона не вчиняла жодних дій, спрямованих на виселення відповідачів, які за власною волею вирішили не проживати у спірній квартирі, однак залишитися зареєстрованими за цією адресою, що порушує її права як власника цього житла.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року: відкрито касаційне провадження у справі; витребувано її матеріали з суду першої інстанції; у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Чернігівського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Чернігівського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку задоволено частково. Зупинено виконання постанови Чернігівського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено обґрунтування необхідності відступлення від висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1484цс15, від 22 червня 2016 року та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 18 квітня 1996 року квартира АДРЕСА_2 належала на праві спільної власності ОСОБА_8 та ОСОБА_2 у рівних частинах. Квартира приватизована згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Відповідно до реєстраційного посвідчення Чернігівського МБТІ частина квартири АДРЕСА_2 зареєстрована частина за ОСОБА_3 на праві колективної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом 21 лютого 2002 року № 3-191, угоди про розподіл спадкового майна від 21 січня 2002 року № 3-193.
22 червня 2017 року відбулися електронні торги з продажу предмету іпотеки: чотирикімнатної квартири загальною площею 61,2 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Переможцем торгів стала ОСОБА_1 .
На підставі акта про реалізацію предмета іпотеки, затвердженого
в. о. начальника Центрального ВДВС міста Чернігів ГТУЮ у Чернігівській області 14 липня 2017 року, ОСОБА_1 видано свідоцтво, зареєстроване в реєстрі за № 2478, яким посвідчено її право власності на вказану квартиру, і внесено відомості про право власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Право власності на квартиру АДРЕСА_2 підтверджується також витягом про державну реєстрацію права власності від 17 липня 2017 року № 92071035.
Згідно з довідкою Чернігівської міської ради станом на 18 липня 2017 року за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4
08 серпня 2017 року за заявою ОСОБА_3 до ЄРДР було внесено відомості за фактом самовільного виселення ОСОБА_3 з приміщення квартири АДРЕСА_2 (стаття 356 КК України).
15 лютого 2018 року до ЄРДР було внесено відомості за заявою ОСОБА_3 щодо незаконних дій службових осіб Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (стаття 367 частина перша КК України).
Також 22 серпня 2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості за заявою ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за фактом незаконного виселення з житла (частина перша статті 162 КК України) (т. 2, а. с. 129).
29 жовтня 2020 року до ЄРДР було внесено відомості за заявою ОСОБА_3 за фактом внесення недостовірних відомостей в документи та надання неправдивих показів при розгляді цивільної справи судом (частина перша статті 366 КК України).
04 листопада 2020 року за заявою ОСОБА_2 до ЄРДР було внесено відомості щодо неналежного виконання службових обов`язків службовими особами ЦВ ДВС, ДП «Сетам» та АТ «Ощадбанк» при реалізації майна заявника.
02 березня 20210 року до ЄРДР за заявою ОСОБА_3 було внесено відомості за фактом вчинення шахрайських дій відносно майна ОСОБА_3 (стаття 190 частина перша КК України).
Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 08 вересня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 23 жовтня 2017 року та постановою Верховного Суду від 06 червня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_4 до Центрального ВДВС міста Чернігів ГТУЮ у Чернігівській області, ДП «Сетам» Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 про визнання недійсними прилюдних (електронних) торгів з продажу предмета іпотеки, а також протоколу проведення електронних торгів та акту про проведені електронні торги відмовлено.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 вересня 2017 року у задоволенні скарги ОСОБА_2 на дії головного державного виконавця Центрального ВДВС міста Чернігів ГТУЮ у Чернігівській області Калітника П. І., заінтересована особа - ПАТ «Державний ощадний банк України», відмовлено.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 грудня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ДП «СЕТАМ», Центрального ВДВС м. Чернігів ГТУЮ у Чернігівській області про визнання недійсними електронних торгів та визнання недійсним протоколу проведення електронних торгів відмовлено.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 13 травня 2019 року вищевказане рішення суду скасовано і у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 19 лютого 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_4 , до ДП «СЕТАМ», Центрального ВДВС м. Чернігів ГТУЮ у Чернігівській області, ОСОБА_1 про визнання недійсними електронних торгів, визнання недійсним протоколу проведення електронних торгів, визнання недійсним акту про проведення електронних торгів, скасування свідоцтва про право власності відмовлено.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 26 червня 2019 року вищевказане рішення суду змінено, виключено з мотивувальної частини посилання на застосування строків позовної давності, в іншій частині рішення суду залишено без змін.
Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 15 серпня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ДП «СЕТАМ», Центрального ВДВС м. Чернігів ГТУЮ у Чернігівській області, ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсними електронних торгів, протоколу проведення прилюдних торгів, акту про проведення електронних торгів та скасування свідоцтва про право власності відмовлено.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року вищевказане рішення суду змінено в частині мотивів та підстав відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 (т. 2, а. с.109-119).
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 червня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ДП «Сетам», Центрального ВДВС у місті Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), ОСОБА_1 , АТ «Державний ощадний банк України», Управління Державної казначейської служби України у м. Чернігові Чернігівської області, Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), ОСОБА_3 про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання права власності та скасування свідоцтва відмовлено.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі
№ 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) зроблено висновок, що:
«невиконання кредитних зобов`язань стало підставою подання до суду позовів банками про звернення стягнення на іпотечне майно, надане за договорами забезпечення кредитів, що зумовило масове виселення колишніх власників з неповнолітніми дітьми із житла. Це створило напругу в суспільстві, яка могла призвести до масових заворушень.
В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону № 898-IVта статті 109 ЖК УРСР. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону № 898-IV, так і норма статті 109 ЖК УРСР.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що Верховний Суд України застосував норми права, які регулюють спірні правовідносини, тобто суд діяв згідно із законом.
Дійсно, внаслідок відмови в задоволенні позову про виселення, неволодіючий власник несе певні обмеження.
Держава цілеспрямовано вносила законодавчі обмеження, направлені на захист прав громадян України, щодо виселення, які пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитами, наданими в іноземній валюті та забезпеченими іпотекою. Вказана обставина обумовлена тим, що фізична особа, яка отримала кредит у іноземній валюті, не має впливу на здешевлення гривні, коливання валютного курсу, проте саме держава зобов`язана забезпечувати як дотримання прав усіх суб`єктів, так і баланс прав, у тому числі і прав кредитодавця та позичальника у кредитних правовідносинах.
Разом з тим не можна не звернути уваги на порушення прав нового власника. Однак при цьому необхідно врахувати, що спірна квартира придбана при реалізації предмета іпотеки державним виконавцем. Державний виконавець повинен був зазначити про обтяження квартири у вигляді проживання у ній її власника разом із членами сім`ї, серед яких є неповнолітня дитина.
Банк при наданні згоди на реалізацію предмета іпотеки мав виконати вимоги частини другої статті 109 ЖК УРСР, оскільки на той час вона вже діяла у зміненій редакції, яка містила заборону виселення боржника за кредитним договором без надання іншого житлового приміщення.
Тобто новий власник може частково поновити свої права шляхом звернення про відшкодування шкоди до продавця, якщо той неналежним чином виконав свої зобов`язання про повне інформування можливих покупців квартири про її обтяження, чи до банку про виконання останнім обов`язку із забезпечення осіб, які підлягають виселенню, іншим житловим приміщенням та відшкодування збитків».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі
№ 643/18788/15-ц (№14-93цс19) зроблено висновок, що:
«частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Велика Палата Верховного Суду вважає, що статтю 109 ЖК УРСР викладено в саме в такій редакції з урахуванням економічної та соціальної ситуації в державі з метою захисту суспільних інтересів, зокрема незахищених верст населення, які в силу об`єктивних обставин мають ризики втратити право користування житлом. Разом з тим, відповідно до практики ЄСПЛ вживаючи будь-яких заходів, у тому числі й обмеження мирного володіння майном, держава повинна дбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться. Державний виконавець зобов`язаний був надавати інформацію про обтяження майна, яке реалізується на електронних торгах. Зокрема, зазначити, що в ній зареєстрований та проживає власник, який передав майно в іпотеку, разом з членами його сім`ї. А покупець такого майна, в свою чергу, мав оцінити ризики та обмеження пов`язані з його придбанням. Неповне інформування учасників електронних торгів про обтяження майна, яке реалізується, є підставою для відшкодування збитків, що свідчить про наявність альтернативних способів захисту прав нового власника. Отже, обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статей 109 ЖК УРСР та статті 40 Закону № 898-IV, є передбачуваними. З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що до спірних правовідносин між власником, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, та особами, які мають право користування таким приміщенням, підлягають застосуванню норми статті 40 Закону № 898-IV та статті 109 ЖК УРСР. Однак суд першої інстанції не встановлював обставини придбання квартири АДРЕСА_1, не з`ясовував джерела коштів за які її було придбано ОСОБА_1 та не пов`язував своє рішення з зазначеними обставинами. Як вбачається зі змісту постанови Апеляційного суду Харківської області від 18 січня 2018 року зазначене питання не було предметом дослідження і апеляційного суду. На порушення вимог статей 263 264 ЦПК України апеляційний суд не навів жодних доказів на яких ґрунтуються його висновки, в цій частині. Встановлення вищезазначених обставин справи має суттєве значення для правильного вирішення цього спору».
У справі, що переглядається, судами встановлено, що з 18 квітня 1996 року спірна квартира належала на праві спільної власності ОСОБА_8 та ОСОБА_2 у рівних частинах. Ця квартира приватизована згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». У подальшому право власності на 1/2 частину квартири зареєстровано за ОСОБА_3 .
З урахуванням того, що спірне іпотечне житло придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для позбавлення відповідачів права користування житловим приміщенням без надання іншого житла та зняття їх з реєстраційного обліку.
У порушення вимог закону ОСОБА_2 фактично було виселено із вказаного житла без надання іншого. ОСОБА_2 , яка не втрачала інтересу до спірної квартири, про що свідчать її позовні заяви та численні скарги і заяви до правоохоронних органів з приводу незаконного виселення її зі спірної квартири (т. 3, а. с.11-25), у зв`язку з чим апеляційний суд зробив правильний висновок про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою шляхом вселення
ОСОБА_2 шляхом надання їй ключів від вхідних дверей квартири.
Необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не просила виселити відповідачів за первісним позовом, а лише порушила питання про зняття відповідачів з реєстрації, оскільки у своїй позовній заяві (а. с. 2-5, т. 1) ОСОБА_1 просила позбавити відповідачів права користування спірною квартирою та усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження нею шляхом зняття їх з реєстрації у цьому житловому приміщенні.
Доводи касаційної скарги про те, що відповідачі втратили право користування спірною квартирою через те, що не проживали в ній, колегія суддів відхиляє, оскільки суди встановили, що відповідачі незаконно в позасудовий спосіб були виселені зі спірної квартири з ініціативи позивачки, тобто не проживали в цьому житловому приміщенні з поважних причин.
Інші доводи касаційної скарги на законність та обґрунтованість оскарженої постанови не впливають, висновків апеляційного суду не спростовують.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина перша статті 410 ЦПК України).
Щодо клопотання про участь у судовому засіданні
Європейський суд з прав людини вказав, що процедура допуску скарг до розгляду та провадження виключно з питань права, на відміну від того, що стосується питань фактів, може відповідати вимогам статті 6 Конвенції, навіть якщо скаржнику не була надана можливість бути особисто заслуханим апеляційним чи касаційним судом, за умови, якщо відкрите судове засідання проводилось у суді першої інстанції і якщо суди вищої інстанції не мали встановлювати факти справи, а тільки тлумачити відповідні юридичні норми (ZHUK v. UKRAINE, № 45783/05, § 32, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
У частині тринадцятій статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що попередній розгляд справи у суді касаційної інстанції проводиться без повідомлення учасників справи.
Тому у задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні належить відмовити.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята без дотримання норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка її подала.
Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року зупинено виконання постанови Чернігівського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку. Оскільки постанову апеляційного суду залишенобез змін, то її виконання належить поновити.
Керуючись статтями 7 400 409 401 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Чернігівського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року залишити без змін.
Поновити виконання постанови Чернігівського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді М. М. Русинчук
Н. О. Антоненко
І. О. Дундар