Постанова

Іменем України

26 січня 2022 року

м. Київ

справа № 750/843/21

провадження № 61-20347св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради, Служба у справах дітей Ріпкинської селищної ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 травня 2021 року у складі судді Рахманкулової І. П. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Скрипки А. А., Онищенко О. І., Харечко Л. К.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив визначити фактичне місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 , який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов обґрунтовано тим, що сторони з 11 листопада 2011 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 липня 2020 року розірвано. У шлюбі у сторін народилася дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка з 29 вересня 2020 року і на час звернення позивача до суду з даним позовом, проживає із позивачем. Позивач вказував, що у дочки ОСОБА_4 з ним завжди були гарні відносини, він дуже любить свою дочку, піклується про неї, забезпечує її всім необхідним для фізичного та духовного розвитку. Позивач зазначав, що дочка ОСОБА_4 виявляє більшу схильність до батька, ніж до матері. Відповідач ОСОБА_2 виїхала за кордон до Польщі, участі у вихованні дочки ОСОБА_4 не бере, не забезпечує її матеріально та взагалі не піклується про дитину. Позивач стверджує, що дочка повністю перебуває на його утриманні. Вказував, що судовим наказом Деснянського районного суду м. Чернігова із позивача на користь відповідача стягнуто аліменти на утримання дочки, заборгованості зі сплати аліментів позивач не має.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 травня 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , за місцем його фактичного проживання. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 908,00 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Задовольняючи вимоги заявленого позову, суд першої інстанції зазначив, що зібрані у справі докази свідчать про те, що малолітня дитина ОСОБА_4 упродовж тривалого часу постійно мешкала у смт Ріпки за місцем проживання батька, у неї склалися певні соціальні зв`язки, є багато друзів однолітків у цьому місці проживання, батько забезпечив навчальний процес дитини, незважаючи на віддаленість місця проживання від школи. Наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, висновком органу опіки та піклування, а також показаннями допитаних у судовому засіданні свідків підтверджено, що дитині за місцем проживання батька створені всі необхідні умови для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Показаннями допитаних у судовому засіданні свідків підтверджено більшу прихильність дитини до батька, а за результатами діагностики стану дитини психологом підтверджено емоційну близькість дитини із батьком та почуття захищеності, яке дочка ОСОБА_4 відчуває до нього.

Таким чином, ураховуючи документально підтверджені встановлені судом обставини справи, норми права, які регламентують спірні правовідносини, крізь призму врахування найкращих інтересів дитини, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та визначення місця проживання дитини разом з батьком.

Окремо суд першої інстанції зазначив, що визначення судом місця проживання дитини з одним із батьків ніяким чином не перешкоджає іншому із батьків брати участь у вихованні, матеріальному забезпеченні дитини, спілкуванні з нею, що передбачено чинним законодавством, а в разі зміни обставин, які впливають на вирішення спору про місце проживання дитини, другий із батьків не позбавлений права повторно ставити дане питання.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційний суд заслухав у судовому засіданні думку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стосовно визначення її місця проживання та не погодився із висновком Управління (служби) у справах дітей Чернігівської міської ради щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_2 , підготовленого на запит апеляційного суду, оскільки вказаний висновок, на його думку, є недостатньо обґрунтованим, крім того, не спростовує висновку служби у справах дітей Ріпкинської селищної ради щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до якого служба у справах дітей Ріпкинської селищної ради в інтересах дитини вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказав, що доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 20 травня 2021 року, ухваленого на підставі норм права, які регламентують спірні правовідносини та на основі з`ясованих обставин, на які учасники судового розгляду даної справи посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом під час розгляду цієї справи.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У грудні 2021 року ОСОБА_2 звернулася засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 травня 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року у справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову. Касаційна скарга також містить клопотання про зупинення дії (виконання) рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 травня 2021 року.

Як підставу касаційного оскарження, заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20 жовтня 2020 року у справі № 333/1013/17, від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц, від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц, від 09 листопада 2020 року у справі № 487/7241/18, від 23 травня 2018 року у справі № 682/966/17, від 17 липня 2019 року у справі № 185/6994/15-ц, від 06 вересня 2018 року у справі № 644/9094/16-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 716/591/19. Також заявник зазначає, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

У касаційній скарзі заявник також посилається на те, що:

- станом на час звернення із позовом жодного порушення прав позивача, яке б давало йому право звернутися із цим позовом до суду, або спору не існувало;

- починаючи із самого народження і до кінця вересня 2020 року вихованням та організаційним забезпеченням розвитку дитини, приготуванням для неї їжі, пранням займалась відповідач, жодних претензій до неї як до матері, яка належним чином виконує свої обов`язки, ніколи не було. Дитина має тісний зв`язок із матір`ю. Позивач весь час займалася дитиною, її доглядом та розвитком, постійно проводить із нею розвиваючі зайняття;

- жодних перешкод у спілкуванні дитини із батьком, якого дочка також любить, і мати це визнає, відповідач не чинила;

- відповідач була змушена в кінці вересня 2020 року тимчасово виїхати на офіційну роботу до Польщі з метою погашення сімейного боргу, що зростав (заборгованість погашена в кінці лютого 2021 року), залишивши спочатку дитину разом із своєю матір`ю, яка переїхала до неї у м. Чернігів, оскільки батько самоусунувся від допомоги. У самому кінці вересня 2021 року сестра позивача забрала дитину та завезла її батькові до смт Ріпки, де проживає його матір і де дитина продовжила фактично проживати;

- після від`їзду за кордон відповідач регулярно підтримувала зв`язок із вчителем дитини, цікавилася її навчанням, дізнавалася про життя дитини у неї самої, а твердження позивача про протилежне не відповідають дійсності;

- суди неправильно поклали в основу своїх рішень конфлікт сторін, особисті неприязні відносини батьків, матері дівчинки із сестрою позивача;

- після того, як відповідач забрала дитину, остання продовжує відвідувати заняття зі спортивної гімнастики, дитина повернулась до свого звичайного соціального життя та оточення, в якому проживала останні сім років, де є її друзі, школа, гуртки, та лише короткочасно, із об`єктивних причин, перебувала у матері позивача;

- проживання разом із батьком, який починає свій робочий день із самого ранку, постійно в роз`їздах по всій області до самого вечора, зайнятий на роботі, не відповідає найкращим інтересам дитини;

- відповідач має всі належні умови для проживання дитини, не має негативних звичок, станом на час подання апеляційної скарги була офіційно працевлаштована, наразі - фізична особа-підприємець та має постійний заробіток. Дитина має облаштовану для неї окрему кімнату, в якій вона проживала все своє життя;

- при опитуванні дитини органом опіки та піклування, яке проводилось у комфортних умовах, дитина висловила бажання проживати разом із матір`ю;

- при опитуванні дитини в залі судового засідання, незважаючи на її зрозумілу скутість та напруженість в незнайомому середовищі, її відповіді чітко дають зрозуміти, що вона має однакову прихильність та любов до обох батьків, але жодної відвертої прихильності до будь-кого з батьків дитина не виявила;

- батько налаштовує дитини проти матері, натомість мати, незважаючи на конфлікт із колишнім чоловіком, продовжує підтримувати у дитини любов до батька, зі сторони матері відсутні маніпуляції дитиною;

- суди фактично позбавили матір і дитину можливості бачитися щодня, адже відповідач не зможе їздити кожен день за 35 км із м. Чернігова до смт Ріпки. Натомість батько має щоденну можливість їздити до м. Чернігова по роботі та бачитися із дочкою, в іншому випадку - мати зможе бачити дитину лише на вихідних;

- до винесення апеляційним судом рішення дитина спокійно їздила до смт Ріпки у гості до батька та баби, наразі боїться це зробити;

- до висновку служби у справах дітей Ріпкинської селищної ради як доказу суди мали віднестися критично, оскільки викладені в ньому обставини свідчать про його однобокість, адже враховано думку лише батька, обстежено умови проживання лише батька, на засідання матір не викликали, думка дитини не заслуховувалася. Жодної інформації про матір дитини, умови проживання дитини за адресою матері, причини її відсутності та час, протягом якого вона відсутня, він не містить. Зазначений висновок, на який послалися суди, не відображає усієї необхідної інформації, ґрунтується тільки на волевиявленні батька, при його підготовці не проведено усіх необхідних дій, передбачених пунктом 72 Порядку провадження дитини органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 72. Натомість при підготовці висновку Управління (служби) у справах дітей Чернігівської міської ради комісією досліджувались докази, що характеризують відповідача та виконання нею батьківських обов`язків, були заслухані обидва з батьків, думка дитини;

- позовна заява з додатками була вручена матері відповідача, яка проживає окремо в іншому населеному пункті, належних доказів, які б свідчили про повідомлення відповідача, яка знаходилась за кордоном, про час та місце розгляду справи у суду були відсутні;

- адвокат відповідача ОСОБА_5 неналежно виконував свої обов`язки із представництва її інтересів. Натомість суд, забезпечуючи рівність сторін, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, мав би акцентувати увагу відповідача на відсутності відзиву та письмових доказів, що підтверджують її позицію;

- 05 травня 2021 року суд першої інстанції допитав усіх свідків сторони позивача без участі сторони відповідача та вирішив питання про приєднання до справи додаткових письмових доказів, задовольнивши клопотання, незважаючи на те, що вони приєднуються після закриття підготовчого провадження;

- апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про повторний допит свідків за участю відповідача та її представника, виклик та допит нового свідка - рідного брата відповідача, який весь час, поки ОСОБА_2 була за кордоном, контактував із дитиною, передавав від неї речі, іграшки, ліки тощо.

У січні 2022 року на адресу Верховного Суду надійшли схожі за змістом відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_2 від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 , в яких, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними, зазначаючи, що опитана в суді апеляційної інстанції дитина виявила бажання проживати із батьком, наявні в матеріалах справи докази явно та беззаперечно свідчать про те, що малолітня дитина упродовж тривалого часу постійно мешкала в смт Ріпки за місцем проживання батька, у неї склалися певні соціальні зв`язки, з`явилося багато друзів, саме батько забезпечив навчальний процес дитини, її матеріальне утримання, виховання, піклування та догляд, в той час як мати дитини - відповідач у справі фактично усунулася від виконання своїх батьківських обов`язків, у зв`язку з чим суди дійшли правильного висновку, що наявними доказами, у тому числі, але не виключно, висновком органу опіки та піклування, показаннями свідків у судовому засіданні, самою дитиною підтверджено, що дитині за місцем проживання батька створені всі необхідні умови для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, а тому визначення місця проживання дитини саме з батьком відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Окрім цього, у відзивах вказано:

- позивач завжди, навіть після розлучення, не проживаючи вже разом, матеріально забезпечував відповідача та дитину. Батько із самого народження брав участь у вихованні дочки, організації її життя та навчання. Проживаючи із батьком, дитина регулярно відвідувала школу, пропусків занять не було;

- відповідач залишила дитину, яка пішла до першого класу та потребувала особливої уваги, невідомо з яких причин. Весь період перебування за кордоном відповідач не турбувалась про дитину;

- мати, незважаючи на обіцянку дитині повернутися у грудні 2020 року, повернулася додому лише в травні 2021 року. Дочка дуже болісно переживала від`їзд матері, не хотіла ні з ким розмовляти, стала закритою, мала високий рівень тривожності, невпевненість, що вдалося подолати завдяки підтримці батька та допомозі психолога;

- після прийняття судом першої інстанції рішення мати не давала дитині, яка із травня 2021 року проживала із нею, спілкуватись із батьком;

- позивач, сумлінно та добровільно виконуючи покладені на нього обов`язки із утримання дитини, має такі ж права на участь у вихованні дочки як і мати. Остання порушує права дитини на нормальний духовний розвиток та розвиток особистості, оскільки нормальним розвитком є такий, у якому беруть участь обоє батьків, якщо інше не встановлено судом, а також порушує права позивача як батька, що передбачені статтями 141 153 157 Сімейного кодексу України (далі - СК України), а саме право на особисте спілкування із дитиною;

- сама відповідач зазначала в суді, що в разі необхідності знову поїде на заробітки;

- на даний момент дитина проживає із батьком. Мати приїздила 24 грудня 2021 року за адресою проживання батька та дитини, здійснювала психологічний тиск на ОСОБА_3, намагалася зайти до квартири, чим змусила її плакати, дівчинка сама відмовилась спілкуватись із матір`ю. За вказаними фактами органами поліції проводилась перевірка;

- під час опитування в апеляційному суді дитина виявила більшу прихильність до батька, відповіла, що їй краще із ним. На уточнююче запитання суду апеляційної інстанції дитина стверджувально відповіла, що вона хоче постійно проживати разом із батьком, а з матір`ю проводити решту часу. Дитина виявляє бажання постійно проживати саме разом із батьком, а не з матір`ю, і, визначаючи місце проживання спільної дитини саме із позивачем, суди діяли, в першу чергу, в інтересах дитини, а не сторін;

- позивач є працездатним, має постійний стабільний заробіток, саме він може забезпечити дитину всіма необхідними умовами для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини;

- сторона відповідача не надала жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували предмет та підстави заявленого позову, доказів, що саме відповідач, а не позивач, може надати все необхідне для належного догляду, виховання, навчання та розвитку дитини;

- зі сторони батька перешкод дитині у спілкуванні із матір`ю немає. Батько не проти спілкування ОСОБА_3 із матір`ю, але тільки за бажанням самої дитини.

Оскільки в силу статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, тому Верховний Суд не бере до уваги документи, додані до відзивів на касаційну скаргу на підтвердження доводів позивача, що не були предметом розгляду судами попередніх інстанцій, та здійснює розгляд справи за наявними у справі матеріалами.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_2 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі (на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано із Деснянського районного суду м. Чернігова матеріали справи № 750/843/21, задоволено частково клопотання ОСОБА_2 та зупинено виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 травня 2021 року, залишеного без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року, до закінчення касаційного провадження, встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2022 року матеріали справи № 750/843/21 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2022 року призначено справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанційустановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 11 листопада 2011 року, який рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 липня 2020 року розірвано.

У шлюбі у сторін народилася дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з копією судового наказу Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 липня 2020 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку і не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 07 липня 2020 року та до досягнення дитиною повноліття.

31 липня 2020 року головним державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 62693442 з примусового виконання судового наказу Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 липня 2020 року.

Починаючи із 29 вересня 2020 року дитина проживала разом із батьком за місцем його фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією акта від 18 січня 2021 року, складеного депутатом Ріпкинської селищної ради у присутності двох свідків, та копією довідки КП Ріпкинської житлово-експлуатаційної дільниці від 19 січня 2021 року.

Вказана квартира належить матері позивача - ОСОБА_8 на праві приватної власності (підтверджується Витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 163384138, дата формування: 12 квітня 2019 року).

Відповідно до довідки про участь батька учениці 1-Б класу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у шкільному житті дитини, виданої Чернігівською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів № 7 Чернігівської міської ради Чернігівської області від 21 січня 2021 року № 05, учениця 1-Б класу ОСОБА_3 регулярно відвідує заняття у школі. Дитина завжди охайна, доглянута. Батько дитини спілкується з педагогами, які навчають доньку, та цікавиться шкільним життям дитини.

Згідно з довідкою Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради від 22 січня 2021 року № 542 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, станом на 22 січня 2021 року, за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 .

З копії акта від 21 січня 2021 року про обстеження житлово-побутових умов проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , вбачається, що квартира загальною площею 80,3 кв. м на 1-му поверсі двоповерхового житлового будинку складається із 4-х житлових кімнат. Житло забезпечене водо-, електро-, газопостачанням, водовідведенням, системою опалення. ОСОБА_9 має окрему кімнату, в якій є необхідні для проживання меблі, є окреме місце для навчання. Дитина забезпечена одягом, взуттям, іграшками та іншими речами для розвитку.

Відповідно до інформації Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 11 березня 2021 року у період з 01 січня 2020 року по 14.00 11 березня 2021 року громадянка України ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , здійснила перетинання державного кордону України 25 вересня 2020 року у пункті пропуску Рава-Руська.

Згідно з довідкою про надання психологічних послуг від 10 травня 2021 року ОСОБА_1 звернувся 20 березня 2021 року до психолога ОСОБА_11 із приводу емоційного стану його дочки, оскільки дівчинка пережила розлучення батьків та залишилася без матері на тривалий час. Як убачається із даної довідки, за результатами діагностики було встановлено: «високий рівень тривожності, невпевненість у собі, замкнутість. ОСОБА_3 тримала в собі образу на маму, під час розмови про батьків відмітила, що в телефонній розмові мама на неї накричала, тому вона не хоче з нею поки що розмовляти. Малюнок сім`ї свідчить про емоційну близькість з татом та почуття захищеності, яке ОСОБА_4 відчуває до нього. За запитом тата з ОСОБА_3 була проведена терапевтична робота (6 занять) з використанням арт-терапевтичних методів та методів КПТ (когнітивно-поведінкової терапії). Заняття проходили один раз на тиждень. На заняття дівчинку завжди привозив батько, пропусків занять не було. Після терапевтичної роботи була проведена повторна діагностика стану дитини - емоційний стан стабілізувався. Рівень тривожності знизився, дівчинка стала більш впевнена у собі, більш відкрита. Рекомендації батькам: забезпечити дитині спокійну психологічну обстановку, уникнення стресових ситуацій та потрясінь».

З акта обстеження житлово-побутових умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 , складеного 24 березня 2021 року членами комісії служби у справах дітей Ріпкинської селищної ради, вбачається, що житло розміщено на 1-му поверсі двоповерхового будинку, складається з 4-х кімнат. Умови проживання задовільні. Квартира забезпечена водо-, електро-, газопостачанням, водовідведенням, опалення - індивідуальне газове (двоконтурний котел). Для виховання та розвитку дитини створено такі умови: окрема кімната, умебльована, є окреме місце для навчання та розвитку. Дитина повністю забезпечена одягом, взуттям, іграшками та розвивальними засобами. У квартирі проживають власник - ОСОБА_8 , 1967 року народження, син - ОСОБА_1 , 1989 року народження, дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В сім`ї панує доброзичлива атмосфера, теплі, дружні стосунки. ОСОБА_8 не заперечує проти проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 в її сім`ї. Комісія вважає, що для дитини створені всі необхідні умови для проживання та розвитку.

26 березня 2021 року рішенням № 39 Виконавчого комітету Ріпкинської селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області затверджено висновок служби у справах дітей Ріпкинської селищної ради щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до якого служба у справах дітей Ріпкинської селищної ради в інтересах дитини вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

02 травня 2021 року відповідач забрала дитину із собою, що стало причиною конфлікту між сторонами, зверненням позивача до поліції та надання пояснень учасниками конфлікту.

Згідно з відповіддю Відділення поліції № 2 Чернігівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 12 травня 2021 року № 2011/124/48.2/2021 за повідомленням ОСОБА_1 , зареєстрованим 02 травня 2021 року за № 1120, проведена перевірка, якою встановлено, що між ОСОБА_1 та його колишньою дружиною мають неприязні відносини, та на момент проведення перевірки відсутня домовленість щодо виховання і подальшого проживання спільної дочки.

ОСОБА_1 до адміністративної чи кримінальної відповідальності не притягувався, скарг або заяв щодо нього до відділу не надходило, що підтверджується довідками органів поліції.

Відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АД № 373515 ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 02 червня 2014 року.

Згідно з наданими у судовому засіданні в суді першої інстанції поясненнями позивача:

у зв`язку з роботою він кожен день їздить до м. Чернігова, з вересня 2020 року щодня відвозив дочку до школи, гуртків та забирав додому в смт Ріпки;

дочка зараз проживає у матері, ОСОБА_4 йому телефонує, просить поїхати в смт Ріпки до бабусі та друзів. Мати дитини не дозволяла поїхати, але на вихідні дала згоду, щоб дитина поїхала в смт Ріпки. Дитина була дуже рада, побачилася з друзями, і він повернув її до матері. З дитиною позивач не обговорював питання щодо того, з ким вона хоче проживати, аби не травмувати її.

Відповідно до наданих у судовому засіданні в суді першої інстанції пояснень відповідача:

сплачені позивачем аліменти накопичились на рахунку, вона їх не витрачала, бо з вересня 2020 року перебувала за кордоном;

вона перебувала на заробітках у Польщі та повернулася на початку травня 2021 року, відповідачу відомо, що у період її відсутності дитина проживала з батьком у квартирі бабусі в смт Ріпки, вона передавала через свого брата дитині солодощі, ліки від алергії, кошти на утримання дочки не передавала, бо не могла зв`язатися ні з позивачем, ні з його родичами;

на даний час вона не планує їхати за кордон, бо неофіційно влаштувалася фітнес-тренером, проте в разі виникнення необхідності поліпшення матеріального становища не виключає, що поїде на заробітки знову;

у березні 2021 року вона телефонувала дочці, була схвильована, що остання довго не брала слухавку, а тому питала, де вона ходить, чому не відповідає, вважає, що дочка не могла вільно спілкуватися з нею, бо баба та батько контролювали дитину та слухали, про що вони говорять, а тому дитина не хотіла брати слухавку.

У суді першої інстанції в судовому засіданні було допитано свідків ОСОБА_12 (сусідка позивача за місцем проживання в смт Ріпки), ОСОБА_13 (її дочка є подругою ОСОБА_4 ), ОСОБА_14 (рідна сестра позивача), ОСОБА_15 (хрещений батько дитини), ОСОБА_8 (мати позивача).

Згідно з актом обстеження умов проживання від 28 травня 2021 року, складеного головними спеціалістами Управління (служби) у справах дітей Чернігівської міської ради, житло в АДРЕСА_2 , розміщено на 2-му поверсі п`ятиповерхового будинку. Квартира з усіма комунальними зручностями, в квартирі зроблений сучасний ремонт, приміщення оснащене всіма необхідними меблями та технікою. Загальний санітарний стан добрий. Дитина має окрему кімнату та все необхідне для розвитку, навчання, виховання. За даною адресою зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

На запит апеляційного суду від 20 вересня 2021 року Управлінням (службою) у справах дітей Чернігівської міської ради надано висновок щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_2 . Згідно з даним висновком щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затвердженого рішенням Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 20 жовтня 2021 року № 634, орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_2 .

У судовому засіданні апеляційного суду вислухана думка дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стосовно визначення її місця проживання.

У мотивувальній частині постанови апеляційного суду зазначено, що на «на запитання суду, де краще дитині проживати, дитина сторін даного спору ОСОБА_9 відповіла: «…ну с папой…». На запитання суду: «А з мамою?», дитина ОСОБА_3 відповіла: «…теж».

Нормативно-правове обґрунтування

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що найкращим інтересам малолітньої дочки позивача та відповідача буде відповідати проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком за місцем його фактичного проживання в смт Ріпки Чернігівської області.

Обґрунтування судів попередніх інстанцій зводиться до того, що дівчина упродовж тривалого часу постійно мешкала у смт Ріпки за місцем проживання батька, у неї склалися певні соціальні зв`язки, є багато друзів однолітків в цьому місці проживання, батько забезпечив навчальний процес дитини, незважаючи на віддаленість місця проживання від школи. Суд першої інстанції взяв до уваги висновок Служби у справах дітей Ріпкинської селищної ради від 26 березня 2021 року щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 із батьком, у свою чергу, суд апеляційної інстанції не погодився із висновком Управління (служби) у справах дітей Чернігівської міської ради від 20 жовтня 2021 року щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 із матір`ю, оскільки, на переконання апеляційного суду, він є недостатньо обґрунтованим та не спростовує попереднього висновку Служби у справах дітей Ріпкинської селищної ради від 26 березня 2021 року щодо визначення місця проживання дитини із батьком.

Також суди послалися на показання свідків, допитаних у суді першої інстанції, та підтверджену психологом за результатами діагностики стану дитини емоційну близькість дитини з батьком та почуття захищеності, яке дочка ОСОБА_4 відчуває до нього.

Водночас колегія суддів Верховного Суду вважає висновки судів попередніх інстанцій про визначення місця проживання дитини із батьком передчасними, зважаючи на таке.

Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, ОСОБА_3 проживала разом із матір`ю у м. Чернігові після розірвання шлюбу сторін до вересня 2020 року, коли мати дівчини виїхала за кордон, періодично відвідуючи батька у смт Ріпки Чернігівського району. Позивач звернувся із позовом у січні 2021 року, посилаючись на те, що їхня спільна із відповідачем дочка, яка зареєстрована разом із батьками за адресою: АДРЕСА_2 , починаючи із 29 вересня 2020 року проживає разом із батьком за адресою його фактичного проживання: АДРЕСА_1 , перебуває повністю на його утриманні, її мати виїхала до Польщі та не бере участі у вихованні дитини.

Отже, постійне проживання малолітньої дитини разом із батьком мало місце починаючи із кінця вересня 2020 року. Водночас, як установлено судами, на початку травня 2021 року мати дитини забрала її до себе і з тих пір дівчинка знову проживала із нею (у відзивах на касаційну скаргу зазначено, що наразі спільна дочка сторін вже проживає із батьком).

Таким чином, суди вважали тривалим строк проживання дитини із батьком, що становив близько 7 (семи) місяців, не обґрунтувавши жодним чином, чим такий строк є вагомішим чи важливішим за строк проживання дочки із матір`ю (та батьком у період перебування сторін у шлюбі), починаючи із самого народження дитини, якій станом на дату подачі позову виповнилось 7 (сім) повних років, та продовжився із травня 2021 року по дату прийняття апеляційним судом своєї постанови 11 листопада 2021 року (близько півроку).

Матеріали справи не містять доказів створення перешкод відповідачем у проживанні дитини із батьком до дати подання позову і позивач таких доказів не надав, малолітня ОСОБА_4 за взаємною згодою батьків після розірвання шлюбу проживала із матір`ю, що сторонами не спростовано, водночас ОСОБА_2 була обізнана про те, що дитина, починаючи із вересня 2020 року, проживає із батьком, не заперечуючи проти цього.

Відповідно, судами не з`ясовано та не надано оцінку, в чому полягає порушене право ОСОБА_1 , з яким, починаючи із вересня 2020 року і на дату подання позову, проживала дочка і за захистом якого він звернувся до суду.

Окрім цього, посилаючись на підтверджену психологом емоційну близькість дитини із батьком, судами водночас не перевірено, чи має малолітня ОСОБА_4 більшу емоційну прихильність до матері, почуття спільності та єдності з нею, і яким чином проживання із батьком, без постійного проживання із матір`ю, вплине на її психоемоційний стан.

Оскільки дитина під час її опитування в судовому засіданні апеляційного суду 11 листопада 2021 року, про що свідчить запис на компакт-диску, виявила схильність до обох батьків, без надання явної переваги одному з них, посилання суду апеляційного суду на думку дитини, з урахуванням норми частини третьої статті 171 СК України (суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси), є також передчасним.

Ураховуючи викладене, мотиви, з яких виходили суди при вирішенні спору між батьками щодо визначення місця проживання їхньої малолітньої дочки, не дають підстав для висновку, що суди виходили з якнайкращих інтересів дитини, та не ґрунтуються на встановлених обставинах справи.

Суди не в повній мірі з`ясували обставини, що мають значення для справи, зокрема міжособистісні відносини, які існують між матір`ю і дитиною, чи склалися соціальні зв`язки та усталене середовище у малолітньої ОСОБА_3 протягом усього часу проживання у м. Чернігові із відповідачем, у тому числі, враховуючи відвідування нею спортивної секції повітряної гімнастики, як вплине зміна місця проживання дитини та звичного для дитини оточення на її розвиток, психологічний стан та емоційну стабільність та чи не суперечитиме зміна місця проживання якнайкращим інтересам дитини. Судам також потрібно надати оцінку доводам відповідача про те, що із самого народження ОСОБА_3 організаційним забезпеченням розвитку дитини займалась мати, щоденні поїздки до школи дитини із смт Ріпки до м. Чернігова є додатковим навантаженням для дівчини і у випадку визначення місця проживання із батьком можливо доведеться змінювати навчальний заклад, що може бути додатковим стресом для дитини.

З огляду на викладене Верховний Суд приймає аргументи касаційної скарги щодо невстановлення судами фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення. Разом з тим, оскільки висновки судів щодо вирішення спору є передчасними, суд касаційної інстанції не аналізує інші доводи касаційної скарги про прийняття оскаржуваних рішень без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Перевірка доводів касаційної скарги, пов`язаних з установленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній, перебуває поза визначеними статтею 400 ЦПК України межами перегляду справи в касаційному порядку.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому немає правових підстав для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень у цій справі.

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

З урахуванням того, що Верховний Суд переглядає справи виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України, і не має можливості встановлювати обставини, які не були встановлені в рішенні, а суди не дослідили зібрані у справі докази та не встановили обставини, які мають вирішальне значення для розгляду цього спору, справу, керуючись принципом процесуальної економії, необхідно направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, який у силу своїх повноважень може усунути наведені порушення.

Під час нового розгляду апеляційному суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону. Визначаючи місце проживання дитини з одним із батьків, суд зобов`язаний керуватися найкращими інтересами дитини, враховуючи особливість цієї категорії спорів та чутливість дитини.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року, № 63566/00, § 23).

Оскільки розгляд справи не закінчено, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 400 401 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков А. С. Олійник Г. І. Усик В. В. Яремко