Постанова
Іменем України
27 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 751/1030/22
провадження № 61-7177св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Веремій Тетяна Миколаївна, на постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Онищенко О. І., Мамонової О. Є., Шитченко Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення грошових коштів за договором позики.
Позов мотивовано тим, що відповідно до договору безпроцентної позики грошових коштів № б/н від 19 квітня 2019 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 30 000,00 дол. США, що еквівалентно 805 129,65 грн за курсом НБУ станом на 19 квітня 2019 року, для придбання та облаштування квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , які він зобов`язався повернути позивачеві у строк до 31 грудня 2021 року.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 липня 2021 року було встановлено факт спільного проживання як чоловіка та дружини ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в період з вересня 2014 року по травень 2020 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу і визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , яка набута у період спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано право власності за ОСОБА_3 на частину вказаної квартири.
Відповідно, з моменту набрання рішенням законної сили, відповідачі вважаються особами, що проживали у період отримання від нього позики та придбання квартири за отримані кошти як одна сім`я без реєстрації шлюбу, відповідно цивільні права та обов`язки за вказаним договором позики виникають у обох із подружжя. При таких обставинах вважає, що відповідальність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за договором безпроцентної позики грошових коштів № б/н від 19 квітня 2019 року є солідарною.
При цьому, ОСОБА_1 посилається на те, що він вживав заходи досудового врегулювання спору, однак в добровільному порядку спір щодо повернення позики не врегульовано.
З урахуванням викладених обставин просив суд стягнути солідарно з відповідачів грошові кошти в розмірі 30 000,00 дол. США, що станом на 10 лютого 2022 року згідно офіційного курсу НБУ становить 839 385,00 грн, вирішити питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 22 червня 2022 року задоволено заяву позивача про забезпечення позову, накладено арешт шляхом заборони відчуження на: однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 20,9 кв.м, житлова площа 11,1 кв.м, зареєстроване право власності за ОСОБА_4 ; 2-кімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 43,6 кв.м, житлова площа 24,4 кв.м, зареєстроване право власності за ОСОБА_2 , до набрання рішенням суду у даній справі законної сили.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20 грудня 2022 року позов задоволено.
Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 30 000,00 дол. США, що станом на 15 лютого 2022 року згідно офіційного курсу НБУ становить 856 095,00 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його доведеності та обґрунтованості.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 оскаржила його в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.
Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20 грудня 2022 року скасовано.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення грошових коштів за договором позики задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти на виконання договору позики № б/н від 19 квітня 2019 року в розмірі 30 000,00 дол. США, що станом на 18 квітня 2023 року згідно офіційного курсу НБУ становить 1 097 058,00 грн.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики відмовлено.
Скасовано арешт, накладений ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 22 червня 2022 року на однокімнатну квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_2 , належну на праві власності ОСОБА_3 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 як позивачем у даній справі, а також відповідачем ОСОБА_2 , який визнав позов, не надано доказів, що грошові кошти, отримані ОСОБА_2 за договором позики грошових коштів № б/н від 19 квітня 2019 року, були використані в інтересах сім`ї та за згодою ОСОБА_3 . Відповідно, на думку апеляційного суду, відсутні підстави для задоволення позову в частині солідарного стягнення з ОСОБА_3 боргу за вказаним договором.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
10 травня 2023 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Веремій Т. М. засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року.
В касаційній скарзі заявник просить суд повністю скасувати оскаржену постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20 грудня 2022 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржена постанова ухвалена судом апеляційної інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу від 12 червня 2023 року представник ОСОБА_3 - адвокат Климчук В. В. просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, оскаржену постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
У відзиві на касаційну скаргу від 19 червня 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Тарабанько Д. М. просить суд касаційну скаргу задовольнити, оскаржену постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
05 червня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Встановлено, щовідповідно до договору безпроцентної позики грошових коштів № б/н від 19 квітня 2019 року ОСОБА_1 (позикодавець) передає ОСОБА_2 (позичальник) безвідсоткову позику в сумі 30 000,00 дол. США (що еквівалентно 805 129,65 грн за курсом НБУ станом на 19 квітня 2019 року) готівкою, а позичальник зобов`язується повернути отриману суму грошових коштів у валюті позики у строки та у порядку, передбаченому даним договором.
Пунктами 1.2., 2.3. договору встановлено, що позика надається позичальникові для купівлі та облаштування нерухомого майна, а саме: квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Позичальник зобов`язаний повертати позикодавцеві позику частинами або всю суму одразу одним платежем. В будь-якому випадку позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю всю суму позики в строк до 31 грудня 2021 року (включно).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 298989481 від 10 лютого 2022 року право власності на квартиру АДРЕСА_3 , на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22 квітня 2019 року зареєстровано за ОСОБА_2 . Дата реєстрації - 22 квітня 2019 року, номер запису про право власності - 31288209.
Відповідно до заяви ОСОБА_2 від 22 квітня 2019 року, адресованій приватному нотаріусу Чернігівського міського нотаріального округу Беловій О. С., він стверджував той факт, що грошові кошти, які витрачаються ним на придбання спірної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , не є спільною сумісною власністю, і особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на грошові кошти (чи їх частку), витрачені на купівлю вищезазначеної квартири (у тому числі і відповідно до статей 65, 74 та 97 Сімейного кодексу України) відсутні.
17 січня 2022 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 досудову вимогу про повернення отриманих коштів.
У відповідь на досудову вимогу ОСОБА_2 02 лютого 2022 року повідомив позикодавця, що цивільні права та обов`язки за договором позики виникають у нього і ОСОБА_3 .
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 01 жовтня 2021 року та постановою Верховного Суду від 25 січня 2022 року, у справі № 750/786/21 за позовом ОСОБА_3 встановлено факт спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в період з вересня 2014 року по травень 2020 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , яка набута у період спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з двох кімнат, загальною площею 43,4 кв.м, житловою площею 24,4 кв.м. Визнано право власності за ОСОБА_3 на частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 цього Кодексу).
Оскільки позичальник ОСОБА_2 умов укладеного 19 квітня 2019 року зі ОСОБА_1 договору безпроцентної позики грошових коштів щодо своєчасного повернення суми боргу не виконував, то суд апеляційної інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з нього заборгованості.
Щодо оцінки доводів позивача у частині стягнення боргу за договором позики із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 солідарно колегія суддів Верховного Суду виходить з таких міркувань.
Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин подружжя, поряд із застосуванням норм ЦК України підлягають застосуванню норми СК України.
Зважаючи на те, що рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 01 жовтня 2021 року та постановою Верховного Суду від 25 січня 2022 року, у справі № 750/786/21 встановлено факт спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на спірні правовідносини поширюються положення щодо права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 74 СК України встановлено, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Отже, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третя статті 65 СК України).
Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньої участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника).
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї з набуттям майна у спільну сумісну власність, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї (пункт 61).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у пункті 62 вказаної постанови погодилася з відповідним висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 537/6639/13-ц (провадження № 6-486цс16) та від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц (провадження № 6-539цс16), про солідарний характер відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо інше не передбачене такими правочинами.
За таких обставин суди повинні досліджувати, чи були отримані грошові кошти витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що відповідачі вважаються особами, що проживали у період отримання позики та придбання квартири за отримані кошти як одна сім`я без реєстрації шлюбу, відповідно цивільні права та обов`язки за договором позики виникають у обох із подружжя, а тому відповідальність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за договором позики є солідарною.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 01 жовтня 2021 року у справі № 750/786/21 відхилено як безпідставні твердження ОСОБА_2 про те, що квартиру АДРЕСА_3 придбано за рахунок коштів, які ним отримано від ОСОБА_1 на підставі договору безпроцентної позики грошових коштів б/н від 19 квітня 2019 року, оскільки доказів, які б підтверджували, що отримані ним у позику кошти були спрямовані саме на купівлю спірної квартири суду не надано.
У свою чергу, належне виконання ОСОБА_2 зобов`язання за договором позики від 19 квітня 2019 року іпотекою спірної квартири або будь-яким іншим чином забезпечено не було.
Крім того, відповідно до заяви ОСОБА_2 від 22 квітня 2019 року, адресованій приватному нотаріусу Чернігівського міського нотаріального округу Беловій О. С., він стверджував той факт, що грошові кошти, які витрачаються ним на придбання спірної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , не є спільною сумісною власністю, і особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на грошові кошти (чи їх частку), витрачені на купівлю вищезазначеної квартири (у тому числі і відповідно до статей 65, 74 та 97 Сімейного кодексу України) відсутні (том 1, а. с. 209).
Ураховуючи, що матеріали справи не містять доказів використання грошових коштів, отриманих ОСОБА_2 за договором безпроцентної позики грошових коштів № б/н від 19 квітня 2019 року, в інтересах сім`ї та за згодою ОСОБА_3 , апеляційний суд дійшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову, стягнувши борг з ОСОБА_2 та відмовивши у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 , оскільки відсутні підстави вважати, що ОСОБА_3 має солідарно відповідати разом із ОСОБА_2 за вказаним договором позики.
З огляду на викладене, апеляційним судом правильно скасовано арешт, накладений ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 22 червня 2022 року на однокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , належну на праві власності ОСОБА_3 .
Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Верховний Суд встановив, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги її висновків не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Веремій Тетяна Миколаївна, залишити без задоволення.
Постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов