ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2022 року

м. Київ

справа № 751/10863/16-а

касаційне провадження № К/9901/30749/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні без виклику сторін касаційну скаргу Чернігівської митниці ДФС на постанову Новозаводського районного суду м. Чернігова від 28.12.2016 (суддя - Косач А.І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2017 (головуючий суддя - Бужак Н.П., судді - Костютюк Л.О., Троян Н.М.) у справі № 751/10863/16-a за позовом ОСОБА_1 (далі у тексті - ОСОБА_1 , позивач) до Чернігівської митниці Державної фіскальної служби України (далі у тексті - Митниця, відповідач) про визнання протиправною, скасування постанови про порушення митних правил та закриття провадження у справі,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся із адміністративним позовом до Чернігівської митниці ДФС про визнання протиправною та скасування постанови про порушення митних правил від 21.11.2016 №0568/10209/16 та закриття провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постанова, якою його визнано винним у порушенні митних правил є неправомірною та позивач вважає її незаконною, з підстав того, що відповідач у спірній постанові робить висновок про те, що на момент перетину кордону 19.08.2016 громадянин ОСОБА_1 мав статус резидента, оскільки отримавши посвідку на постійне проживання набув статусу особи, яка постійно проживає в Україні, однак позивач із таким висновком не погоджується, тому що у Росії він має постійне місце проживання, він персоніфікований в Росії та отримує там пенсію, має страхове свідоцтво державного пенсійного страхування, ідентифікаційний номер платника податків, поліс обов`язкового медичного страхування в Росії. Однак, у нього в Україні хвора мати та проживає його хвора сестра, яка не може ходити, тому він змушений періодично їздити в Україну. Кожного разу, при в`їзді та виїзді, він надавав документи, які у нього просили та ніяких питань до нього не виникало. Крім того, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про наявність в діях позивача противоправних, винних дій про те, що він навмисно чи з необережності ухилявся від сплати митних платежів.

Постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 28.12.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2017, адміністративний позов задоволено частково: скасовано постанову у справі про порушення митних правил від 21.11.2016 №0568/10209/16 ОСОБА_1 щодо вчинення правопорушення, передбаченого статтею 485 Митного кодексу України та накладення адміністративного у вигляді штрафу у розмірі 705 242, 52 грн, у решті позовних вимог суд відмовив.

Відповідача оскаржив рішення судів до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 17.02.2017 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Митниці та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені із порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не прийняли до уваги доводи відповідача про те, що іноземець чи особа без громадянства вважається такою, яка постійно або тимчасово проживає на території України, з моменту отримання відповідно посвідки на постійне або тимчасове проживання. Зважаючи на що, ОСОБА_1 як резидент при ввезенні автомобіля в митному режимі «тимчасове ввезення строком до 1 року» повинен був сплатити митні платежі у сумі 235 080, 84 грн, але позивач умисно вчинив протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів.

Позивачем заперечення на касаційну скаргу суду не надавались, що у силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.

За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Ханова Р.Ф.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24.01.2022 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у судовому засіданні в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 25.01.2022.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи Інспекції, та враховуючи межі касаційної скарги дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що головним інспектором ВМО № 1 митного пункту «Новгород-Сіверський» Чернігівської митниці ДФС Дяченком Ю.П. складений протокол про порушення митних правил № 0568/10209/16 ОСОБА_1 за ст. 485 Митного кодексу України.

Згідно із вказаним протоколом 06.10.2016 о 11 годині 37 хвилин в зону митного контролю відділу митного оформлення № 1 митного поста «Новгород-Сіверський» Чернігівської митниці ДФС прибув автомобіль марки «Міцубісі Оутлендер», р.н.з. НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 , який слідував у напрямку Україна - Російська Федерація, під керуванням громадянина Російської Федерації - ОСОБА_1 .

У ході здійснення митних формальностей позивач надав до митного контролю свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (далі у тексті - ТЗ) НОМЕР_3 , паспорт громадянина Російської Федерації НОМЕР_4 та контрольний талон для проходження по «зеленому коридору».

Відповідно до інформації з Єдиної автоматизованої інформаційної системи ДФС автомобіль ввезено позивачем на митну територію України 19.08.2016 через відділ митного оформлення № 1 митного поста «Новгород-Сіверський» Чернігівської митниці ДФС в митному режимі «тимчасове ввезення строком до 1 року».

Водночас, згідно з інформацією отриманою у листі Управління ДМС України в Чернігівській області від 06.09.2016 № 74.01/05-1 2311, повідомлено, що громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за обліками відділу адресно-довідкової роботи УДМС України в Чернігівській області значиться зареєстрованим з 15.03.2013 за адресою: АДРЕСА_1 , по посвідці на постійне проживання серії НОМЕР_5 , що видана органом 7401 від 22.03.2013, термін дії до: безстроково.

Таким чином, відповідач вважав, що 19.08.2016 під час ввезення на митну територію України автомобіля марки «Міцубісі Оутлендер», р.н.з. НОМЕР_1 , НОМЕР_6 , у митному режимі «Тимчасового ввезення на строк до одного року», громадянин ОСОБА_1 вчинив протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів у розмірі 213 719, 90 грн.

На підставі зазначених матеріалів, заступником начальника Чернігівської митниці ДФС - начальником управління боротьби з митними правопорушеннями Литвиненком В.В. винесено постанову у справі про порушення митних правил від 21.11.2016, якою позивача визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ст. 485 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром 300 відсотків несплаченої суми митних платежів у сумі 705 242, 52 грн.

Не погоджуючись із даним рішенням відповідача ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 має постійне місце проживання та на праві власності житло в Російській Федерації, персоніфікований та отримує там пенсію, має страхове свідоцтво державного пенсійного страхування, російський ідентифікаційний номер платника податків, поліс обов`язкового медичного страхування в Російській Федерації. Перетин кордону України позивачем був зумовлений тим, що у нього хворіла мати, а на даний час проживає хвора сестра, яка не може ходити, тому він змушений періодично приїжджати для надання допомоги. При проходженні митного контролю, інспектор митниці посвідку на постійне проживання не вимагав.

Крім того, встановлено і те, що до України позивач прибув для надання допомоги по догляду рідній сестрі, яка важко хворіє і потребує сторонньої допомоги. Крім того, позивач зазначив, що вважає своїм постійним місцем проживанням м. Орел Російська Федерація, громадянином якої є, що підтверджується долученою до справи копією паспорта.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з визначення понять «резидент», «нерезидент», «постійне місце проживання», наведених у статті 4 Митного кодексу України, статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а також з положень статті 162 Податкового кодексу України (далі у тексті - ПКУ у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), статті 14 ПКУ та його положень щодо уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків, щодо критеріїв визначення статусу резидента, і дійшов висновку, що оскільки позивач є громадянином Російської Федерації, має місце реєстрації, постійного проживання, нерухомого майна, сімейних зв`язків та центру життєвих інтересів на території Російської Федерації, то наявність посвідки на право постійного проживання на території України не може свідчити про те, що він є резидентом України в розумінні законодавства України.

Суд погоджується з такими висновками, оскільки факт наявності посвідки на право постійного проживання на території України ще не свідчить про реалізацію цього права. Для визначення статусу резидента слід врахувати комплекс обставин, зокрема вирішення колізій при тлумаченні понять «резидент» та «нерезидент» врегульовуються двосторонніми угодами (конвенціями) про уникнення подвійного оподаткування, в яких уточнюється, яким чином країни, що домовляються, будуть визначати, резидентом якої з них є та чи інша фізична або юридична особа.

Метою ж тимчасового ввезення є саме надання пільг для уникнення подвійного оподаткування.

Зокрема статтею 4 Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків регламентовано наступні критерії визначення статусу резидента: постійне місце проживання, постійне місце перебування, місце реєстрації або інші аналогічні ознаки; постійне житло; тісні особисті і економічні зв`язки (центр життєвих інтересів); місце, де особа звичайно проживає; громадянство; у разі неможливості визначення президенства за наведеними критеріями - компетентні органи Договірних Держав вирішують питання оподаткування такої особи за взаємною згодою.

Встановлені у справі обставини свідчать на користь висновку суду першої інстанції про те, що позивач має статус резидента Російської Федерації, докази наявності у позивача статусу резидента України, окрім наявності посвідки на право постійного проживання від 22.03.2013, в матеріалах справи відсутні.

З огляду на зазначене передчасними є висновки Митниці про те, що позивач є резидентом України.

За змістом частин першої та другої статті 380 Митного кодексу України тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року. Обов`язковою умовою допуску зазначених транспортних засобів до тимчасового ввезення на митну територію України є реєстрація цих транспортних засобів в уповноважених органах іноземних держав, що підтверджується відповідним документом.

Транспортні засоби особистого користування, що тимчасово ввозяться на митну територію України громадянами-нерезидентами, не підлягають письмовому декларуванню та звільняються від подання документів, що видаються державними органами, уповноваженими здійснювати види контролю, зазначені у статті 319 цього Кодексу.

З огляду на зазначене, спірна постанова митного органу, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 485 Митного кодексу України (за дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів при ввезені транспортного засобу особистого користування резидентом) є необґрунтованою та протиправною.

За таких обставин, судами попередніх при винесенні судових рішень виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Згідно з частиною другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Чернігівської митниці ДФС залишити без задоволення.

Постанову Новозаводського районного суду м. Чернігова від 28.12.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2017залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова