№ 751/11211/16-ц - Судова практика України

Постанова Іменем України

21 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 751/11211/16-ц

провадження № 61-15452св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «МетаБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Акціонерного товариства «МетаБанк» та ОСОБА_2 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року в складі колегії суддів: Мамонової О. Є., Бобрової І. О., Висоцької Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви

У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство «МетаБанк» (далі -

ПАТ «МетаБанк»), назву якого змінено на Акціонерне товариство «МетаБанк» (далі - АТ «МетаБанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 26 листопада 2007 року Акціонерний

банк «Металург» (далі - АБ «Металург»), правонаступником якого

є ПАТ «МетаБанк», та ОСОБА_1 уклали кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит на придбання нерухомого майна

у розмірі 195 075 дол. США на строк 240 місяців - до 26 листопада

2027 включно, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % річних та взяла на себе зобов`язання здійснювати погашення кредитних платежів щомісячно у період з 01 до 26 числа кожного місяця.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань, АБ «Металург»

і ОСОБА_3 уклали договір поруки від 26 листопада 2007 року, за змістом якого останній поручився перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку: зобов`язався погасити борг, сплатити відсотки за кредитом, комісії, суми неустойки і нанесених збитків та інші платежі відповідно до умов кредитного договору.

Свої зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_1 не виконувала, погашення кредитних платежів не здійснювала, внаслідок чого станом

на 02 грудня 2016 року виникла заборгованість у розмірі 181 492,90 дол. США. Направлене на адресу відповідачів 02 листопада 2016 року повідомлення про дострокове погашення кредиту останні не виконали.

На підставі викладеного ПАТ «МетаБанк» просило стягнути солідарно

з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором

від 26 листопада 2007 року у розмірі 181 492,90 дол. США, що в еквіваленті згідно з курсом Національного банку України (далі - НБУ), встановленому

на 02 грудня 2016 року, становить 4 653 152,93 грн, яка складається із: заборгованості за простроченим кредитом - 164 603,31 дол. США, що еквівалентно 4 220 134,06 грн; заборгованості за простроченими

відсотками - 11 855,50 дол. США, що еквівалентно 303 953,79 грн; пені за несвоєчасне виконання зобов`язання - 1 132,57 дол. США, що еквівалентно 29 037,57 грн; штрафу за невиконання зобов`язань - 3 901,52 дол. США, що еквівалентно 100 027,99 грн.

Короткий зміст судових рішень і мотиви їх ухвалення

Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 21 січня

2020 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь

ПАТ «МетаБанк» заборгованість за кредитним договором від 26 листопада 2007 року в розмірі 176 458,81 дол. США, що в еквіваленті згідно з курсом НБУ, встановленому на 02 грудня 2016 року, складає 4 524 087,85 грн, яка складається із: заборгованості за простроченим кредитом - 164 603,31 дол. США, що еквівалентно 4 220 134,06 грн, заборгованості за простроченими відсотками - 11 855,50 дол. США, що еквівалентно 303 953,79 грн; та 129 065,09 грн, що складається з: пені за несвоєчасне виконання зобов`язання - 29 037,10 грн, штрафу за невиконання зобов`язань - 100 027,99 грн.

Стягнуто в дольовому порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «МетаБанк» судовий збір у розмірі 69 797,30 грн - по 34 898,65 грн

з кожного.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позичальник порушила умови кредитного договору, забезпеченого договором поруки, тому виникла заборгованість за кредитним договором, яка підлягає до стягнення солідарно з відповідачів.

Позичальник була ознайомлена з усіма умовами кредитного договору, погодилася з ними при підписанні договору, що засвідчила своїм підписом. Доводи відповідачів щодо невидачі кредиту спростовуються зібраними

у справі доказами, зокрема, змістом заяви про перегляд заочного рішення, меморіальним валютним ордером, листами та заявою позичальника

від 27 серпня 2012 року, від 16 серпня 2012 року та від 28 листопада

2008 року, заявою поручителя від 28 листопада 2008 року, додатковими угодами до кредитного договору від 28 листопада 2008 року, від 16 січня

2013 року. Докази, які б доводили необізнаність ОСОБА_2 щодо збільшення відсоткової ставки за кредитним договором, матеріали справи не містять. ОСОБА_2 був обізнаний зі збільшеною відсотковою ставкою за кредитним договором і, виконуючи такі умови, фактично погодився з ними. Дії відповідача щодо сплата періодичних платежів за кредитним договором, свідчать про схвалення договору, а відтак, і посвідчують наявність його вільного волевиявлення на укладання договору саме на таких умовах.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 21 січня 2020 року визнано неподаною та повернути особі, яка подала апеляційну скаргу.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ухвалою цього ж суду

від 16 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху та запропоновано надати докази сплати судового збору або підтверджуючі дані щодо наявності пільг або підстав для звільнення від сплати судового збору, відстрочення, розстрочення або зменшення розміру судового збору,

а також надати заяву про поновлення строку апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції. Зазначені в ухвалі від 16 березня 2020 року суду недоліки апеляційної скарги заявником не усунуто.

Подавши апеляційну скаргу заявник жодного разу не поцікавилася рухом своєї скарги, не отримував поштову кореспонденцію, направлену апеляційним судом. Зібрані у справі докази також свідчать, що позивач ігнорував отримання судової поштової кореспонденції по справі. Зазначене також підтверджується листом Акціонерного товариства «Укрпошта», з якого вбачається, що рекомендовані листи з повідомленнями про вручення на ім`я ОСОБА_2 були повернуті на адресу суду за закінченням терміну зберігання через неможливість вручення поштової кореспонденції апелянту, враховуючи його небажання отримувати таку поштову кореспонденцію.

Отже, з врахуванням викладеного вище, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу належить вважати неподаною та повернути особі, яка її подала.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 15 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення суду першої інстанції повернуто заявнику задля припинення зловживання ним правом на апеляційне оскарження. Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід державного бюджету штраф

у розмірі 450 грн.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що копія ухвали від 16 березня 2020 року (про залишення апеляційної скарги без руху) неодноразово надсилалася ОСОБА_2 на адресу, вказану ним в апеляційній скарзі

(том 4 а. с. 109, 110, 112, 119, 124, 128, 139). Проте всі ці поштові відправлення підприємством поштового зв`язку повернуто за закінченням встановленого строку зберігання (том 4 а. с. 115-116, 117-118, 120-121, 126-127, 131-132, 133-134, 137-138, 141, 143-144, 145-146). Крім того, копія вказаної ухвали направлялася ОСОБА_2 на адресу реєстрації місця його проживання

(том 4 а. с. 112, 119, 128, 139). Проте всі ці поштові відправлення підприємством поштового зв`язку повернуто суду за закінченням терміну зберігання (том 4 а. с. 129-130, 133-134, 140-141, 147-148). Копія зазначеної ухвали направлялася представникові ОСОБА_2 - ОСОБА_4

(том 4 а. с. 112, 119, 139), яка була отримана останнім 14 липня 2020 року

(том 4 а. с. 142).

Звертаючись з повторною апеляційною скаргою, ОСОБА_2 посилається на те, що будь-яких документів за його адресою він не отримував як із суду першої інстанції, так і з апеляційного суду, а про рух апеляційної скарги

від 26 лютого 2020 року йому невідомо. При цьому апеляційний суд врахував, що справа перебувала в суді з 16 грудня 2016 року, оскаржуване рішення ухвалене 21 січня 2020 року, тобто понад рік до його звернення з повторною апеляційною скаргою. Справа перебувала в проваджені апеляційного суду понад п`ять місяців, протягом всього цього часу ОСОБА_2 ігнорував поштову кореспонденцію з приводу руху апеляційної скарги. Оскаржуючи вдруге рішення місцевого суду, ОСОБА_2 не намагається довести, що він між березнем 2020 року та лютим 2021 року вживав які-небудь заходи, щоб довідатись про стан провадження у справі. Повторно звертаючись 26 лютого 2021 року з апеляційною скаргою з аналогічними доводами, що

й в апеляційній скарзі від 27 лютого 2020 року, з тими ж самими недоліками, ОСОБА_2 зловживає своїми процесуальними правами, намагаючись затягнути розгляд і вирішення справи.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 07 червня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 21 січня 2020 року.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 02 серпня 2021 року заяву ОСОБА_2 , подану його адвокатом Бовкуном В. І., про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 21 січня 2020 року прийнято до спільного розгляду

із зазначеною апеляційною скаргою.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , до якої приєднався ОСОБА_2 , задоволено частково.

Рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 21 січня

2020 року скасовано.

Позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «МетаБанк» прострочену заборгованість за кредитним договором від 26 листопада

2007 року в розмірі 12 147,24 дол. США, що складається з: 1 605,89 дол.

США - простроченої заборгованості за кредитом; 9 408,78 дол. США - простроченої заборгованості за відсотками; 1 132,57 дол. США - пені за несвоєчасне виконання зобов`язання.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «МетаБанк»

у відшкодування судового збору за розгляд справи судом першої інстанції по 2 435,92 грн з кожного.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб ОСОБА_1 , а саме: за умовами укладеного 26 листопада 2007 року кредитного договору банк надав ОСОБА_1 кредит на споживчі цілі - придбання нерухомого майна,

у розмірі 195 075 дол. США на строк 240 місяців - до 26 листопада

2027 включно, зі сплатою відсотків за користування кредитом, тобто

до спірних правовідносин має застосовуватись частина десята

статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній

до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

Банк не подав до суду належних та допустимих доказів виконання вимог пунктів 2.8, 3.1 кредитного договору - направлення позичальнику та поручителю повідомлення (вимоги) про дострокове погашення кредиту,

а з наданих фіскальних чеків не вбачається та неможливо встановити,

що відповідачам було направлено та вручено саме повідомлення про дострокове погашення кредиту від 02 листопада 2016 року. Крім того, ОСОБА_1 з 08 липня 2015 року і по даний час перебуває під вартою, тому вона об`єктивно не могла отримати вказане повідомлення про дострокове погашення кредиту та бути обізнаною про його наявність.

За кредитним договором не настав термін виконання грошових зобов`язань у повному обсязі, оскільки банк не дотримався установленого договором та нормами законодавства порядку дострокового повернення коштів, а саме не направив вимогу про дострокове їх повернення, внаслідок чого термін погашення заборгованості у повному обсязі не настав. Отже, є підстави для стягнення лише простроченої заборгованості за кредитом і відсотками,

а також пені. Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги

ОСОБА_1 про припинення договору поруки, укладеного між банком

і ОСОБА_2 , оскільки вона не є стороною цього договору, на обсяг її прав, обов`язків та відповідальності за кредитним договором зазначене не впливає.

На підтвердження повноважень щодо представництва інтересів

ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції адвокатом Мишком В. В. подано документ, передбачений частиною четвертою статті 62 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень АТ «МетаБанк» посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме про невідповідність законодавству встановлення імперативного обов`язку кредитора надавати поряд з чеком про відправлення повідомлення про дострокове погашення кредиту, опис вкладення, якщо це прямо не передбачено кредитним договором та нормами матеріального права.

Касаційна скарга позивача мотивована тим, що банк подав до суду належні докази направлення боржнику та поручителю письмового повідомлення про дострокове погашення кредиту, а саме фіскальні чеки, проте апеляційний суд безпідставно визнав їх неналежними доказами. Банк належним чином застосував досудовий порядок врегулювання дострокового погашення кредитної заборгованості, передбачений Законом України «Про захист

прав споживачів» та кредитним договором, шляхом надсилання

02 листопада 2016 року повідомлень про вимогу дострокового повернення кредиту на адресу позичальника та поручителя. Зміст кредитного договору не передбачає обов`язкового направлення повідомлення про дострокове погашення боргу саме цінним листом з описом вкладення.

Банк вказував, що апеляційний суд помилково врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 травня

2020 року у справі № 638/13683/15-ц, оскільки правовідносини в указаній справі та у цій справі не є подібними. Разом з тим Верховний Суд

у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 820/1186/17 дійшов висновку про відсутність імперативного обов`язку відправника надавати поряд

з чеком про відправлення поштової кореспонденції відповідачу опис вкладення, якщо законодавцем чітко визначено вимогу надсилання поштового відправлення лише рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Апеляційний суд безпідставно поновив ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження та зменшив суму судового збору.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_2 та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції або відмовити у задоволенні позову в зазначеній частині.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень ОСОБА_2 посилається на пункти 1 та 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Вважає, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків

щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі

№ 753/4566/15-ц, від 01 жовтня 2020 року у справі № 513/870/15-ц,

від 09 вересня 2020 року у справі № 201/7036/15, від 08 квітня 2020 року

у справі № 757/4299/14-ц. Зазначає, що апеляційний суд неправильно застосував статтю 363 ЦПК України, по якій відсутній висновок Верховного Суду щодо питання її застосування, а саме: стосовно прав та обов`язків, які набуває особа, яка подала заяву про приєднання (повного або часткового) до апеляційної скарги, та обов`язку апеляційного суду в такому випадку переглядати рішення суду не лише в частині заперечень, що стосуються безпосередньо особи, яка подала апеляційну скаргу, а також і щодо заперечень, які безпосередньо стосуються особи, що приєдналась до такої апеляційної скарги.

Касаційна скарга поручителя мотивована тим, що помилковими є висновки апеляційного суду про відсутність підстав для надання правової оцінки доводам щодо припинення договору поруки. Зобов`язання за договором поруки припинилось 28 листопада 2008 року, коли була збільшена відповідальність боржника без згоди поручителя внаслідок підписання додаткової угоди № 1 до кредитного договору, за змістом якої було збільшено відсоткову ставку за кредитом, розмір щомісячного платежу та загальну суму основного зобов`язання. Поручитель не подавав до установи кредитора заяви, в якій він погоджувався зі збільшенням обсягу відповідальності боржника. Крім того, надання згоди поручителя на зміни будь-якого зобов`язання за кредитним договором повинно було оформлюватись відповідною додатковою угодою до договору поруки, підписаною двома сторонами, а не шляхом надання односторонньої заяви поручителя.

На підтвердження своїх доводів щодо непідписання вказаної заяви

від 28 листопада 2008 року ОСОБА_2 заявив клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи, проте суди першої та апеляційної інстанцій помилково відмовили у його задоволенні. Суди безпідставно проігнорували доводи поручителя про непідписання заяви, в якій він погодився на збільшення обсягу відповідальності боржника.

Позиції інших учасників

ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу

АТ «МетаБанк», вказуючи на її безпідставність, тому просив цю касаційну скаргу залишити без задоволення. Зазначав, що доводи касаційної скарги банку зводяться до переоцінки доказів у справі. Апеляційний суд дійшов правильного висновку, що кредитор не надав до суду належних та допустимих доказів направлення на адресу боржника та поручителя вимоги про дострокове погашення кредиту, оскільки копії фіскальних чеків не можуть бути такими доказами. Заява від 28 листопада 2008 року, яку надав банк є нікчемною, оскільки вона не підписана поручителем.

АТ «МетаБанк» звернулося до Верховного Суду з відзивом, в якому просило касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Вказувало, що поручитель, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, своє право на самостійне оскарження рішення суду першої інстанції втратив внаслідок пропуску строку на апеляційне оскарження. При цьому

ОСОБА_2 приєднався до апеляційної скарги ОСОБА_1 лише в межах її доводів, тому не мав права заявляти власні вимоги щодо оскарження рішення суду першої інстанції. Крім цього, поручитель у пункті 5 договору поруки надав згоду на зміну умов кредитного договору, пов`язану зі зміною строку погашення кредиту, відсотків і комісії. Сплата поручителем заборгованості за кредитним договором з урахуванням збільшених відсотків свідчить про його згоду на внесення змін до кредитного договору. Безпідставним є посилання ОСОБА_2 у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду в інших справах, оскільки правовідносини та фактичні обставини у цих справах та у справі, яка переглядається касаційним судом, є відмінними.

Провадження у суді касаційної інстанції

15 вересня 2021 року АТ «МетаБанк» надіслало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2021 року касаційну скаргу

АТ «МетаБанк» на постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року залишено без руху, надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «МетаБанк» на постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року, витребувано справу із суду першої інстанції.

18 листопада 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду

з касаційною скаргою напостанову Чернігівського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2021 року залишено без руху касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року і надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року продовжено ОСОБА_2 строк для усунення недоліків касаційної скарги, встановлений ухвалою

цього ж суду від 10 грудня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2022 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Чернігівського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на вказане судове рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2022 рокуклопотанняпредставника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , задоволено, зупинено виконанняпостанови Чернігівського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ «МетаБанк» простроченої заборгованості за кредитним договором у розмірі

12 147,24 дол. США до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 06 вересня 2022 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 26 листопада 2007 року АБ «Металург», правонаступником якого є ПАТ «МетаБанк», назву якого змінено на

АТ «МетаБанк», та ОСОБА_1 уклали кредитний договір, до якого були внесені зміни додатковими угодами № 1 від 28 листопада 2008 року та

№ 2 від 16 січня 2013 року.

За умовами вказаного кредитного договору від 26 листопада 2007 року банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі - придбання нерухомого майна, у розмірі 195 075 дол. США на строк 240 місяців - до 26 листопада 2027 року включно, зі сплатою відсотків за користування кредитом за ставкою 15 % річних (пункт 1.1).

Згідно з пунктами 1.2, 2.1-2.3 кредитного договору ОСОБА_1 зобов`язалась здійснювати погашення частини кредиту та сплати відсотків за користування кредитом шляхом внесення на картрахунок 2 569 дол. США щомісячно у період з 01 до 26 числа кожного місяця; забезпечити виконання своїх зобов`язань за цим договором способом, передбаченим у пункті 1.3 цього договору, або у разі, якщо кредит з будь-яких причин виявився незабезпеченим, іншим майном чи майновими правами; використовувати кредит виключно за цільовим призначенням; щомісячно сплачувати банку відсотки за користування кредитом, погашати частину кредиту та інші платежі на користь банку, передбачені додатком № 1 до цього договору.

Відповідно до пункту 1.3 кредитного договору забезпеченням виконання зобов`язань позичальника за цим договором є: іпотека нерухомості, що придбається; порука ОСОБА_6 , що оформлюється відповідним договором між поручителем, позичальником та банком.

У разі настання будь-якої події, зазначеної у пункті 3.1 кредитного договору та отримання від банку повідомлення про дострокове погашення кредиту (частини кредиту), позичальник зобов`язаний погасити банку кредит (частину кредиту), сплатити відсотки та виконати інші зобов`язання щодо цього договору у тридцятиденний строк з моменту відправлення банком такого повідомлення, якщо інший строк не вказано у цьому повідомленні

(пункт 2.8 кредитного договору).

Пунктом 3.1 кредитного договору встановлено право банку прийняти рішення про дострокове погашення позичальником кредиту (частини кредиту) та достроково стягнути суму виданого кредиту (частини кредиту), відсотків та інших платежів за цим договором, в тому числі шляхом погашення заборгованості за рахунок забезпечення у випадках порушення позичальником умов цього договору, зокрема, але не виключно у випадках: затримання сплати частини та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; іншого істотного порушення умов договору про надання кредиту, зокрема: невиконання позичальником зобов`язань, передбачених пунктами 2.1-2.10 цього договору, коли кредит

у порушення пункту 1.3 цього договору з будь-яких обставин виявися повністю чи частково незабезпеченим, використання майна, яке придбане із залученням кредитних коштів і є предметом застави, для отримання доходу, зокрема, у підприємницькій діяльності, передання його іншим фізичним та юридичним особам в оренду, лізінг, найом, безоплатне користування тощо; погіршення, у порівнянні з моментом видачі кредиту, його фінансового стану, який визначається за методикою банку; а також в інших випадках за рішенням банку.

У випадку настання однієї з подій, вказаних у попередньому абзаці цього пункту, банк складає акт, на підставі якого приймає рішення про дострокове погашення позичальником кредиту, відсотків за ним та інших платежів.

Про прийняте рішення банк повідомляє позичальника у письмовій формі із зазначенням причин та строків погашення позичальником кредиту, оплати відсотків за кредитом та інших платежів. Сторони домовилися, що у разі будь-яких дій (бездіяльності) позичальника, спрямованих на неотримання такого повідомлення банку, банк має право достроково стягнути суму виданого кредиту (частини кредиту), відсотків та інших платежів за цим договором, у тому числі шляхом погашення заборгованості за рахунок збагачення, по закінченню 10-денного строку з моменту відправлення такого повідомлення.

Відповідно до пунктів 6.2, 6.4, 6.5 кредитного договору, якщо у строки, вказані у цьому договорі або у повідомленні банку про дострокове погашення кредиту, позичальник не погасить банку кредит та не сплатить за кредитом та інші платежі або сплатить не в повному розмірі, банк стягує суму заборгованості за кредитним договором, у тому числі шляхом погашення заборгованості за рахунок забезпечення, вказаного у пункті 1.3 цього договору.

У разі порушення позичальником своїх зобов`язань він сплачує банку штраф у наступних розмірах за кожний випадок порушення зобов`язання: за порушення зобов`язань, передбачених пунктами 2.4, 2.11 цього договору -

у розмірі 0,5 відсотка від суми кредиту, зазначеної у пункті 1.1 цього договору; за порушення зобов`язань, передбачених пунктами 2.4, 2.5, 2.9 -

у розмірі 3 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; у разі порушення умов пункту 2.10 цього договору позичальник сплачує банку штраф за кожний факт такого порушення у розмірі 5 відсотків від суми кредиту, визначеного у пункті 1.1 цього договору.

У разі виникнення простроченої заборгованості за відсотками або кредитом (частиною кредиту) позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,2 % від простроченої суми за кожний день прострочення.

У тексті кредитного договору вказано, що ОСОБА_1 до підписання цього договору письмово ознайомлена з усіма умовами кредитування та попереджена про те, що у разі порушення нею строків повернення кредиту та сплати щомісячних платежів, вона повинна буде сплатити штрафні санкції, розмір яких у 3 та більше разів може перевищувати встановлену цим договором відсоткову ставку.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань АБ «Металург» та ОСОБА_1 уклали іпотечні договори від 26 листопада 2007 року, відповідно до умов якого остання передала в іпотеку банку майнові права на нерухоме майно: земельну ділянку та житловий будинок, які розташовані на АДРЕСА_1 .

Кредитні зобов`язання були також забезпечені договором поруки, укладеним 26 листопада 2007 року між АБ «Металург» та ОСОБА_3 , відповідно до умов якого останній, у разі невиконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, зобов`язаний у порядку, передбаченому цим договором, погасити борг позичальника банку у сумі наданого кредиту - 195 075 дол. США, сплатити відсотки за кредитом, комісії, суми неустойки і нанесених збитків та інші платежі за кредитним договором, виходячи з умов кредитного договору, за весь період користування позичальником кредитом.

Відповідно до пункту 1 договору поруки поручитель у разі невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором зобов`язався погасити борг позичальника, сплатити відсотки за кредитом, комісії, суми неустойки

і нанесених збитків та інші платежі відповідно до умов кредитного договору.

Згідно з пунктом 4 договору поруки поручитель зобов`язаний самостійно слідкувати за виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором. Поручитель погодився зі зміною умов кредитного договору, пов`язаних зі зміною строку погашення кредиту, відсотків і комісії, а також розміру відсотків. Сторони договору поруки погодили, що поручитель залишається зобов`язаним за цим договором у разі внесення банком та позичальником змін до кредитного договору.

28 листопада 2008 року банк та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду № 1 до кредитного договору, відповідно до якої ставка відсотків за користування кредитом збільшена до 17 % річних, починаючи з 28 листопада 2008 року, та збільшено суму щомісячних платежів до 2 750 дол. США.

Відповідно до наданого банком розрахунку станом на 02 грудня 2016 року загальний розмір заборгованості за кредитним договором від 26 листопада 2007 року становить 181 492,90 дол. США, з яких: 164 603,31 дол. США - заборгованість за кредитом, 11 855,50 дол. США - заборгованість зі сплати відсотків, 1 132,57 дол. США - пеня за період з 26 серпня 2016 року

до 01 грудня 2016 року, 3 901,52 дол. США - штраф.

ОСОБА_2 вказував, що відповідачі (позичальник та поручитель) належним чином виконували свої кредитні зобов`язання до липня 2016 року.

Згідно з наданим кредитором повідомленням про дострокове повернення кредиту від 02 листопада 2016 року, адресованим ОСОБА_1

і ОСОБА_2 , позичальником станом на 01 листопада 2016 року зобов`язання за кредитним договором не виконуються, з серпня 2016 року не сплачуються проценти за кредитом, платежі за тілом кредиту. Станом

на 01 листопада 2016 року борг позичальника за кредитним договором

(за офіційним курсом гривні до долара США) складає 4 594 092,43 грн. Банк повідомляє ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо прийняття рішення про припинення кредитування та про дострокове повернення кредиту за кредитним договором у повному розмірі - 4 594 092,43 грн у строк

до 02 грудня 2016 року включно.

До вказаного повідомлення долучено дві копії фіскальних чеків

від 02 листопада 2016 року.

Апеляційний суд встановив, що з наданих фіскальних чеків не вбачається та неможливо достовірно встановити, що відповідачам було направлено

та вручено саме повідомлення про дострокове погашення кредиту

від 02 листопада 2016 року. Будь-яких інших доказів, підтверджуючих дату направлення та отримання відповідачами повідомлення про дострокове погашення кредиту від 02 листопада 2016 року, матеріали справи не містять.

ОСОБА_1 з 08 липня 2015 року і до 06 квітня 2021 року перебувала під вартою в федеральній казенній установі слідчому ізоляторі № 1 Управління федеральної служби виконання покарань по Липецькій області, що підтверджується довідкою вказаної установи від 06 квітня 2021 року № 1.

Відповідно до висновку судово-економічної експертизи від 28 серпня

2019 року, проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України, під час дослідження матеріалів справи не було встановлено інформації щодо реальної відсоткової ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту на 26 листопада 2007 року (дата підписання кредитного договору) та додатку № 1 до договору, що передбачено пунктом 3.3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168 (далі - Правила № 168). При цьому чинним законодавством не передбачено розрахунок реальної відсоткової ставки та абсолютного подорожчання кредиту на дату складення додаткових угод.

Експертом вказано, що за результатами дослідження у відповідності

з базовими умовами кредитного договору від 26 листопада 2007 року та даними, наведеними у додатку № 1, при умові розміру щомісячного ануїтетного платежу 2 569 дол. США, реальна відсоткова ставка становить 17,01 %, абсолютне подорожчання кредиту складає 442 638,44 дол. США. Чинним законодавством не передбачено розрахунок реальної відсоткової ставки та абсолютного подорожчання кредиту на дату складання додаткових угод.

В експертизі міститься висновок про те, що у бухгалтерському обліку

банку заборгованість поручителя не відображена. Згідно з наданими документами документально підтвердити або спростувати заборгованість позичальника за кредитним договором від 26 листопада 2007 року станом

на 02 грудня 2016 року не є можливим. За даними бухгалтерського обліку банку заборгованість позичальника за кредитним договором станом

на 01 листопада 2016 року складає суму в розмірі 174 012,09 дол. США,

у тому числі: за кредитом - 164 603,31 дол. США, за процентами -

9 408,78 дол. США.

За змістом цієї експертизи в обсягу наданих на дослідження документів

у межах компетенції експерта економіста не видається за можливе підтвердити або спростувати, що розрахунок заборгованості поручителя перед банком станом на 02 грудня 2016 року відповідає умовам кредитного договору та розрахунковим документам щодо видачі та погашення

кредиту за цим кредитним договором.

У висновку експерта зазначено, що при умові врахування щомісячного ануїтетного платежу в розмірі 2 569 дол. США застосована банком процентна ставка у розмірі 15 % річних відповідає умовам кредитного договору

від 26 листопада 2007 року та даними, наведеними у додатку № 1 до цього договору. За наданими на дослідження матеріалами справи, відсутні підстави вважати, що розрахунок платежів по кредиту, наведений

у додатку № 2 до кредитного договору від 26 листопада 2007 року (продовження), складено у відповідності визначення ануїтетного платежу

в розмірі 2 750 дол. США та строку дії кредитного договору. При умові врахування щомісячного ануїтетного платежу в розмірі 2 570 дол. США не видається за можливе підтвердити або спростувати, що застосована банком процентна ставка з 28 листопада 2008 року у розмірі 17 % річних відповідає умовам кредитного договору від 26 листопада 2007 року та даним, наведеним у додатку № 2 до кредитного договору.

Також в експертизі міститься висновок про те, що під час дослідження матеріалів справи не було встановлено графіку платежів на 26 листопада 2007 року (дату підписання кредитного договору та додатку № 1), що передбачено пунктом 3.2 Правил № 168. За наданими на дослідження матеріалами справи відсутні підстави вважати, що розрахунок платежів за кредитом, наведений у додатку № 2 до кредитного договору (продовження), складено відповідно до визначення ануїтетного платежу в розмірі 2 750 дол. США та строку дії кредитного договору.

Згідно з випискою по особовому рахунку ОСОБА_1 за період

з 26 листопада 2007 року до 02 грудня 2016 року останній платіж за кредитним договором було здійснено 21 липня 2016 року.

Відповідно до наданого банком розрахунку прострочена заборгованість за кредитним договором за тілом кредиту за період з 26 серпня 2016 року

до 02 грудня 2016 року - 1 605,89 дол. США, прострочена заборгованість зі сплати відсотків за вказаний період - 9 408,78 дол. США, сума пені за несвоєчасне виконання зобов`язання за період з 26 серпня 2016 року до 01 грудня 2016 року включно - 1 132,57 дол. США.

Апеляційним судом встановлено, що на підтвердження повноважень на представництво інтересів ОСОБА_1 у Чернігівському апеляційному суді адвокатом Мишком В. В. додано оригінал ордеру серії ЧН № 079409

від 24 квітня 2021 року, виданий Адвокатським об`єднанням «БМ Лігал Партнерс».

Встановлено, що у квітні 2021 року ОСОБА_2 звертався до суду з позовом до АТ «МетаБанк» про визнання припиненим зобов`язання за договором поруки від 26 листопада 2007 року відповідно до частини першої

статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у зв`язку зі збільшенням обсягу відповідальності боржника ( ОСОБА_1 ) без згоди поручителя. Зазначав, що заяву поручителя від 28 листопада 2008 року, в якій він погодився про збільшення відсоткової ставки за кредитним договором, не подавав.

Рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 24 листопада 2021 року у справі № 334/2403/21 відмовлено у задоволенні позову

ОСОБА_2 про визнання зобов`язання за договором поруки припиненим.

Вказаним рішення у справі № 334/2403/21 встановлено, що ОСОБА_2 погодився на збільшення ставки за кредитним договором до 17 % річних.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції у справі

№ 334/2403/21, поручитель оскаржив його до суду апеляційної інстанції, проте у травні 2022 року від ОСОБА_2 надійшла заява про відмову від зазначених позовних вимог, в якій останній просив прийняти відмову від позову, визнати нечинним рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 24 листопада 2021 року, провадження в указаній справі закрити.

Ухвалою Запорізький апеляційний суд від 01 червня 2022 року заяву

ОСОБА_2 задоволено. Відмову ОСОБА_2 від позову у справі

№ 334/2403/21 прийнято. Рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 24 листопада 2021 року визнано нечинним. Провадження

у зазначеній справі закрито.

Крім того, АТ «МетаБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором від 26 листопада 2007 року у розмірі 258 285,26 дол. США (яка складається із заборгованості за простроченим кредитом - 38 472,93 дол. США, заборгованості за простроченими процентами - 113 506,42 дол. США, пені за несвоєчасне погашення основного боргу - 24 272,09 дол. США, пені за несвоєчасне погашення відсотків - 82 033,82 дол. США) та ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 24 вересня 2021 року відкрито провадження у справі № 751/6006/21.

Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 24 червня 2022 року у справі № 751/6006/21 позовні вимоги АТ «МетаБанк» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь

АТ «МетаБанк» прострочену заборгованість за кредитним договором

у розмірі 142 425,19 дол. США, що складається із заборгованості: за простроченим кредитом - 38 472,93 дол. США; за простроченими

процентами - 79 680,17 дол. США; пені за несвоєчасне погашення основного боргу - 24 272,09 дол. США.

Вказане рішення у справі № 751/6006/21 ОСОБА_2 оскаржив до суду апеляційної інстанції.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційні скарги АТ «МетаБанк» та ОСОБА_2 не підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки,

встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди

(стаття 611 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів.

Предметом позову в справі, що переглядається, є стягнення кредитної заборгованості за договором споживчого кредиту, заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом, пені за несвоєчасне виконання зобов`язання та штрафу за невиконання зобов`язань.

Задовольняючи позовні вимоги кредитора, апеляційний суд застосував норми права, які стосуються дострокового повернення суми позики, зокрема, вказував, що до спірних правовідносин мають застосовуватись приписи частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»

у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то

у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Судом також встановлено, що згідно з випискою по особовому рахунку ОСОБА_1 за період з 26 листопада 2007 року до 02 грудня 2016 року останній платіж за кредитним договором було здійснено 21 липня

2016 року.

При цьому з наданого розрахунку та заявлених кредитором у справі вимог вбачається, що кредитор намагається, зокрема, достроково стягнути залишок кредиту.

Норми матеріального права в редакції, що була чинною до 10 червня

2017 року, встановлювали обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10 листопада 2021 року у справі

№ 509/5168/15-ц.

Так, за змістом пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Згідно з пунктом 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Відповідно до частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту.

Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Наведені приписи дають підстави для висновку, що частина десята

статті 11 зазначеного Закону (у редакції, що була чинною до 10 червня

2017 року - набрання чинності Закону України «Про споживче кредитування»), встановила обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 08 грудня

2021 року у справі № 409/1398/18.

Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює

визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої

статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній

до 10 червня 2017 року), не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно з цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

Вказані висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц.

Згідно з пунктом 1.1 кредитного договору банк надає позичальнику кредит на споживчі цілі - придбання нерухомого майна. Відповідно до

підпункту 1.3.1 пункту 1.3 кредитного договору забезпечення виконання зобов`язань позичальника за цим договором є, зокрема, іпотека нерухомості, що придбається. Застава оформлюється відповідним договором, що укладається між сторонами на умовах банку.

Право банку прийняти рішення про дострокове погашення кредиту (частини кредиту) та достроково стягнути суму виданого кредиту (частини кредиту), відсотків та інших платежів за цим договором визначено у пункті 3.1 кредитного договору. В указаному пункті також зазначено, що про прийняте рішення банк повідомляє позичальника у письмовій формі із зазначенням причин та строків погашення позичальником кредиту, сплати відсотків за кредитом та інших платежів.

Отже, наданий позичальнику кредит, забезпечений іпотекою, є споживчим, тому обов`язковою умовою стягнення заборгованості за кредитним договором, строк виплати якого не настав, з урахуванням вимог

статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній до 10 червня 2017 року), є збіг шістдесяти календарних днів після отримання позичальником вимоги банку про дострокове повернення кредиту, сплати процентів та інших платежів.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 202/5399/16-ц.

Заперечуючи проти заявлених вимог, відповідачі вказували, що їм не було надіслано вимоги про дострокове виконання основного зобов`язання, тому звернення до суду є передчасним.

Спростовуючи вказані доводи, позивач подав до суду повідомленням про дострокове повернення кредиту від 02 листопада 2016 року, адресоване ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , відповідно до якого позичальником станом

на 01 листопада 2016 року зобов`язання за кредитним договором не виконуються, з серпня 2016 року не сплачуються проценти за кредитом, платежі за тілом кредиту. Станом на 01 листопада 2016 року борг позичальника за кредитним договором (за офіційним курсом гривні до долара США) складає 4 594 092,43 грн. Банк повідомляє ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо прийняття рішення про припинення кредитування та про дострокове повернення кредиту за кредитним договором у повному

розмірі - 4 594 092,43 грн у строк до 02 грудня 2016 року включно.

До вказаного повідомлення банком долучено дві копії фіскальних чеків

від 02 листопада 2016 року.

Водночас Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недотримання кредитором вимог частини десятої

статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), з огляду на таке.

Повідомлення боржника та/або іпотекодавця слід вважати здійсненим належним чином за умови, що вони одержали або мали одержати повідомлення, але не одержали його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 липня 2022 року у справі № 752/11645/19.

Проте надані банком докази не містять доказів надсилання відповідачам саме досудової вимоги про виконання зобов`язання за кредитним договором, а саме не надано опису вкладення, що підтверджував би надіслання позичальнику та поручителю саме зазначеної вимоги.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 23 січня 2019 року у справі № 521/19118/14-ц, від 10 лютого 2021 року у справі № 288/1595/13.

Разом з тим з наданих банком чеків не можливо встановити, які саме документи були надіслані відповідачам та чи отримані ці документи останніми.

Крім того, у вимозі від 02 листопада 2016 року зазначено про повернення дострокове повернення кредиту, забезпеченого іпотекою, у повному розмірі у строк до 02 грудня 2016 року включно, до суду з позовом у цій справі банк звернувся 12 грудня 2016 року, що унеможливлює збіг шістдесяти календарних днів після отримання позичальником вимоги банку про дострокове повернення кредиту, сплати процентів та інших платежів, як обов`язкової умови стягнення заборгованості за кредитним договором, строк виплати якого не настав.

Не зважаючи на те, що у боржника не виникло обов`язку дострокового повернення кредиту, з останнього на користь банку підлягає стягненню прострочена заборгованість, яка виникла на час звернення останнього до суду.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 0907/2-5003/2011.

На підставі викладеного апеляційний суд дійшов правильного висновку, що за кредитним договором не настав термін виконання грошових зобов`язань у повному обсязі, оскільки банк не дотримав установлений договором

та нормами законодавства порядок дострокового повернення коштів, внаслідок чого термін погашення заборгованості у повному обсязі не настав, тому є підстави для стягнення лише простроченої заборгованості за кредитом, відсотками та пені.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі позивача на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки питання щодо застосування норм права у подібних правовідносинах неодноразово було предметом дослідження суду касаційної інстанції, що підтверджується, зокрема, судовими рішеннями касаційного суду, на які містяться посилання у цій постанові.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги банку, що він подав до суду належні докази направлення боржнику та поручителю письмового повідомлення про дострокове погашення кредиту, оскільки апеляційний суд встановив, що матеріали справи таких доказів не містять. Доводи касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Доводи касаційної скарги АТ «МетаБанк», що апеляційний суд помилково врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, правовідносини в якій є відмінними від правовідносин у цій справі, не заслуговують на увагу, враховуючи наступне.

Так, самі по собі предмети позовів і сторони справ можуть не допомогти встановити подібність правовідносин ні за змістовим, ні за суб`єктним, ні за об`єктним критеріями.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які

є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Вказані висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.

Встановивши, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц викладено правову позицію щодо застосування частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, апеляційний суд правильно взяв до уваги вказані висновки суду касаційної інстанції.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі позивача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20 червня 2018 року у справі

№ 820/1186/17, оскільки в указаній справі Об`єднаної палата Касаційного адміністративного суду виклала правовий висновок саме щодо належного доказу надіслання суб`єктом владних повноважень адміністративного позову з додатками відповідачу та третім особам, а не щодо надіслання вимоги про дострокове повернення кредиту боржнику та поручителю.

Вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , апеляційний суд встановив, що повний текст рішення суду у день його складення позичальнику не було вручено,

з його текстом остання ознайомилась через свого адвоката 31 березня

2021 року, а з апеляційною скаргою звернулася 23 квітня 2021 року, тобто протягом тридцяти днів з дня ознайомлення з повним рішенням суду, як передбачено пунктом 1 частини другої статті 354 ЦПК України. Крім цього, апеляційний суд з дотримання вимог статті 8 Закону України «Про судовий збір» та статті 136 ЦПК України зменшив ОСОБА_1 розмір судового збору за подання апеляційної скарги. Отже, доводи касаційної скарги позивача, що апеляційний суд з порушенням вимог процесуального права відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою позичальника (безпідставно поновив строк на апеляційне оскарження та зменшив розмір судового збору), не заслуговують на увагу.

Враховуючи викладене, відсутні правові підстави для задоволення касаційної скарги АТ «МетаБанк».

Не можуть бути підставою для скасування постанови апеляційного суду доводи касаційної скарги ОСОБА_2 , з огляду на таке.

Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Порука припиняється, зокрема у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності (частина перша статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Зміна договору - це трансформація будь-якої або декількох умов, які складають зміст договору.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653 ЦК України).

Відповідно до статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина друга статті 207 ЦК України).

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення, розстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Таким чином, у зобов`язаннях, у яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки та періоду її нарахування, навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або за відсутності відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком.

Висновок про припинення поруки на підставі частини першої

статті 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання.

Такі правові висновки щодо застосування статті 559 ЦК України наведені

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 755/18438/16-ц.

Закон пов`язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов`язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких інших умов основного договору.

Згода поручителя може бути висловлена у будь-якій формі, зокрема,

й письмового повідомлення, додаткової угоди тощо.

У разі, якщо в договорі поруки передбачена, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов`язанням і строків їх виплати без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору є результатом досягнення певної домовленості між сторонами (банком і поручителем), а отже, поручитель дав згоду на зміну

у майбутньому основного зобов`язання.

Вказаний висновок узгоджується з висновками Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеними у постанові

від 17 лютого 2020 року у справі № 757/4111/13-ц.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 10 вересня 2021 року у справі

№ 947/9490/20 зазначив, що «установивши, що умови договору поруки передбачають, зокрема, надання згоди поручителем на збільшення розміру його зобов`язань та продовження терміну виконання зобов`язань, забезпечених порукою за цим договором, що можуть виникнути

в майбутньому, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності перед кредитором, у випадку внесення змін та доповнень до кредитного договору, зважаючи на те, що відповідна умова договору поруки передбачає згоду поручителя на збільшення обсягу його відповідальності на майбутнє, що є результатом досягнення домовленості між сторонами, які є вільними

у визначенні змісту зобов`язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання поруки припиненою з підстав, визначених частиною першою статті 559 ЦК України».

У цій справі встановлено, що згідно з пунктом 4 договору поруки поручитель зобов`язаний самостійно слідкувати за виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором. Поручитель погодився зі зміною умов кредитного договору, пов`язаних зі зміною строку погашення кредиту, відсотків і комісії, а також розміру відсотків. Сторони договору поруки погодили, що поручитель залишається зобов`язаним за цим договором у разі внесення банком та позичальником змін до кредитного договору.

Під час розгляду цієї справи ОСОБА_2 вказував, що відповідачі (позичальник та поручитель) погодилися з умовами кредитування та належним чином виконували свої кредитні зобов`язання до липня 2016 року.

Крім того, у квітні 2021 року ОСОБА_2 звертався до суду з позовом до

АТ «МетаБанк» про визнання припиненим зобов`язання за договором поруки у зв`язку зі збільшенням обсягу відповідальності боржника, проте рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 24 листопада 2021 року

у справі № 334/2403/21 відмовлено у задоволенні зазначеного позову. Вказаним рішення у справі № 334/2403/21 встановлено, що ОСОБА_2 погодився на збільшення ставки за кредитним договором до 17 % річних.

ОСОБА_2 оскаржив рішення місцевого суду у справі № 334/2403/21 до суду апеляційної інстанції, проте у подальшому подав заяву про відмову

від позову, яка задоволена ухвалою Запорізького апеляційного суду

від 01 червня 2022 року, відмову від позову прийнято, рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 24 листопада 2021 року визнано нечинним, провадження у зазначеній справі закрито.

Встановивши, що кредитор виконав свій обов`язок, надавши позичальнику кошти у кредит, остання не виконала належно своїх зобов`язань щодо

їх повернення, а поручитель був обізнаний про збільшення обсягу відповідальності боржника за кредитним договором та погодився на такі умови, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення поточної заборгованості солідарно

з відповідачів.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого прийняв законну й обґрунтовану постанову, яка відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 753/4566/15-ц, від 01 жовтня 2020 року у справі № 513/870/15-ц, від 09 вересня 2020 року у справі № 201/7036/15,

від 08 квітня 2020 року у справі № 757/4299/14-ц, враховуючи наступне.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не

будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

За результатом перегляду справи № 753/4566/15-ц Верховний Суд

у постанові від 29 січня 2020 року вказував, що апеляційний суд не врахував передбачене кредитним договором виконання грошових зобов`язань шляхом здійснення щомісячних платежів (згідно з графіком), а за договором поруки відповідальність поручителя настає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором. Разом з тим після укладання додаткової угоди до кредитного договору загальна сума основного зобов`язання збільшилася, внаслідок чого збільшився й обсяг відповідальності одного

з поручителів, доказів належного повідомлення останнього про зміну процентної ставки по кредитному договору позивачем не надано.

Залишаючи без змін постанову апеляційного суду, Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 513/870/15-ц погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що банком неодноразово здійснювалася зміна основного зобов`язання боржника за кредитом, у результаті чого збільшився обсяг відповідальності поручителя. Касаційний суд спростував доводи касаційної скарги про не збільшення обсягу відповідальності поручителя з тих підстав, що кредит фактично був виданий у розмірі

12 857,51 дол.США, крім основної суми кредиту у розмірі 8 615,72 дол. США, позичальнику також була відкрита кредитна лінія у розмірі 4 241,79 дол. США відповідно до пункту 17.1.7 кредитного договору для сплати чергових страхових платежів, оскільки у пункті 16 договору поруки сторони погодили, що поручитель поручився перед кредитором саме на суму кредиту у розмірі 8 615,72 дол. США. Жодних умов про те, що поручитель поручився перед кредитором й на вказану заявником суму (4 241,79 дол. США), передбачену пункту 17.1.7 кредитного договору, договір поруки не містить.

Постановою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі

№ 201/7036/15 судові рішення в частині змінені, в частині скасовані

з ухваленням нового судового рішення, в частині скасовані з направленням на новий розгляд. Касаційний суд вказував, зокрема, що сам факт ліквідації боржника за основним зобов`язанням з внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за основним зобов`язанням не є підставою для припинення поруки, якщо кредитор за основним зобов`язанням до внесення запису до відповідного реєстру про припинення боржника (юридичної особи) реалізував своє право на стягнення заборгованості з поручителя, пред`явивши до нього позов. Зміни, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя, в тому числі щодо підвищення розміру процентів за користування кредитом та збільшення строку кредитування, були погоджені поручителем в установленому законом та умовами укладених договорів порядку, шляхом підписання відповідних додаткових угод. Інші встановлені судом апеляційної інстанції зміни,

внесені відповідними додатковими договорами, які не були погодженні

з поручителем на обсяг відповідальності поручителя не впливають.

Касаційний суд у справі № 201/7036/15 погодився з висновками судів про відсутність підстав для припинення поруки на підставі частини першої

статті 559 ЦК України. Норми права, що регулюють інститут поруки, не передбачають солідарної відповідальності поручителів між собою за різними договорами поруки, якщо цими договорами не передбачено іншого. У разі укладення між поручителями кількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобов`язання у них не виникає солідарної відповідальності між собою. Суди залишили поза увагою ту обставину, що право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти та штрафні санкції припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи

у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою

статті 1050 ЦК України. Апеляційний суд не в повній мірі визначився

з характером спірних правовідносин, не надав належну оцінку наданим представником відповідача копіям судових рішень, які набрали законної сили, не перевірив доводи відповідача та наданий банком розрахунок

і дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для стягнення з поручителя заборгованості за кредитними договорами в повному обсязі заявленому банком.

Постановою Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі

№ 757/4299/14-ц скасовано оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення з поручителя заборгованості за кредитним договором, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог. Касаційний суд вказував, що внесення змін додатковою угодою від 20 жовтня 2008 року до кредитного договору щодо збільшення процентної ставки без згоди поручителя на такі зміни призводять до збільшення обсягу відповідальності останньої. При цьому положення договору поруки не містить інформації про можливість збільшення процентної ставки без повідомлення поручителя. Зміст пункту 5.5 договору поруки передбачає необхідність укладення додаткової угоди до договору поруки у випадку зміни основного зобов`язання, в тому числі у разі збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом.

Отже, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається,

не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду у справах № 753/4566/15-ц, № 513/870/15-ц, № 201/7036/15,

№ 757/4299/14-ц, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи.

Не може бути підставою для скасування оскаржуваної постанови довід касаційної скарги, що апеляційний суд неправильно застосував

статтю 363 ЦПК України, по якій відсутній висновок Верховного Суду щодо питання її застосування, а саме: стосовно прав та обов`язків, які набуває особа, яка подала заяву про приєднання (повного або часткового) до апеляційної скарги, та обов`язку апеляційного суду в такому випадку переглядати рішення суду не лише в частині заперечень, що стосуються безпосередньо особи, яка подала апеляційну скаргу, а також і щодо заперечень, які безпосередньо стосуються особи, що приєдналась до такої апеляційної скарги, з оглядну на таке.

Так, Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2022 року у справі

№ 2-1332/2009 вказував, що підставою для відкриття апеляційного провадження є саме апеляційна скарга. Приєднання до апеляційної скарги - це допоміжний інститут для осіб, які погоджуються з доводами апеляційної скарги і бажають їх підтримати у наведеному в апеляційній скарзі обсязі. Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції визначаються наведеними в апеляційній скарзі доводами, незалежно від наявності заяви про приєднання до апеляційної скарги. В той же час, особа, яка має доводи, відмінні від апеляційної скарги, має право реалізувати своє право на апеляційне оскарження судового акту місцевого суду, подавши апеляційну скаргу самостійно, що відповідає принципу диспозитивності і усуває можливу конкуренцію доводів, викладених у апеляційній скарзі та заяві про приєднання до апеляційної скарги. За своїм змістом приєднання до апеляційної скарги - це вияв позиції особи, яка бере участь у справі (чи іншої особи, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси чи обов`язки), стосовно підтримки повністю або частково обґрунтування та вимог апеляційної скарги, яку подала інша особа. Заяву про приєднання до апеляційної скарги не можна розглядати як самостійне оскарження судового рішення. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду

від 16 лютого 2022 року у цієї же справі (№ 2-1332/2009).

Отже, висновки апеляційного суду у справі, яка є предметом касаційного перегляду, не суперечить правовій позиції Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги щодо припинення поруки відповідно до частини першої статті 559 ЦПК України спростовуються встановленими судами обставинами справи, яким надана належна правова оцінка.

Разом із тим, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної постанови доводи касаційної скарги щодо незадоволення апеляційним судом клопотання ОСОБА_2 про призначення судово-почеркознавчої експертизи з метою встановлення обставин непідписання заяви поручителя на збільшення обсягу відповідальності боржника, оскільки іншими зібраними у справі доказами, яким судом надана належна правова оцінка, встановлено, що поручитель був обізнаний про збільшення обсягу відповідальності боржника за кредитним договором та погодився на такі умови. Крім того, поручитель

у заяві про перегляд заочного рішення вказував, що до липня 2016 року відповідачі (позичальник та поручитель) належним чином виконували свої кредитні зобов`язання, що не може свідчити про відсутність його згоди на збільшення відповідальності позичальника, зокрема за умови виконання такого зобов`язання протягом тривалого проміжку часу.

Інші наведені у касаційних скаргах доводи зводяться до незгоди

з висновками апеляційного суду стосовно установлення обставин справи,

а також до переоцінки доказів, що в силу статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції

з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейський суд з прав людини у справі «Серявін та інші проти України»).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду, тому її необхідно залишити без змін, а касаційні скарги АТ «МетаБанк» та ОСОБА_2 - без задоволення.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Акціонерного товариства «МетаБанк» та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук