Постанова

Іменем України

19 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 751/1546/18

провадження № 61-3484св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Головне управління Національної поліції України в Чернігівській області,

треті особи: Ліквідаційна комісія Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області, Міністерство внутрішніх справ України, Чернігівська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 11 жовтня 2018 року у складі судді Ченцової С. М. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 січня 2019 року у складі колегії суддів: Кузюри Л. В., Вінгаль В. М., Губар В. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зпозовом до Головного управління Національної поліції України в Чернігівській області (далі - ГУ НП в Чернігівській області), треті особи: Ліквідаційна комісія Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області, Міністерство внутрішніх справ України (далі - МВС України), Чернігівська міська рада, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, посилаючись на те, що 20 червня 2008 року він як працівник Чернігівського міського відділу Управління МВС України в Чернігівській області був взятий на квартирний облік за місцем роботи. Звільнившись 30 липня 2013 року з органів внутрішніх справ за станом здоров`я, він став отримувати пенсію як інвалід війни МВС України 3-ї групи. У зв`язку з ліквідацією Управління МВС України в Чернігівській області справи працівників, які перебували на квартирному обліку в територіальних органах міліції, були передані до Чернігівської міської ради. Рішенням Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 15 грудня 2016 року № 571 він був взятий на квартирний облік за місцем проживання. У лютому 2018 року він звернувся до відповідача із заявою про взяття на квартирний облік для поліпшення житлових умов з врахуванням часу його перебування на обліку в Управлінні МВС України в Чернігівській області, однак 07 лютого 2018 року отримав відмову, мотивовану тим, що ГУ НП в Чернігівській області не є правонаступником ліквідованих підрозділів міліції. Вважає таке рішення відповідача протиправним, оскільки він як пенсіонер МВС України має право користуватися пільгами, компенсаціями і гарантіями, що передбачені для звільнених зі служби поліцейських та членів їх сімей. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати бездіяльність ГУ НП в Чернігівській області щодо невзяття його як пенсіонера МВС України на квартирний облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов, протиправною; зобов`язати відповідача взяти його на квартирний облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов.

Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 11 жовтня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач не перебував з ГУ НП в Чернігівській області у трудових відносинах. Законом України «Про Національну поліцію» та постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» (далі - Постанова № 730) не передбачено правонаступництва між територіальними органами МВС України, апаратом МВС України, а також центральним органом Національної поліції України та його територіальними органами. Крім того, після ліквідації Управління МВС України в Чернігівській області міська рада взяла ОСОБА_1 на квартирний облік за місцем проживання.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 18 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 11 жовтня 2018 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У лютому 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 11 жовтня 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 січня 2019 року і ухвали нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що він як колишній працівник міліції та пенсіонер МВС України по інвалідності має право перебувати на квартирному обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, у ГУ НП в Чернігівській області. Суди попередніх інстанцій безпідставно не взяли до уваги положення пункту 15 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про національну поліцію» у взаємозв`язку із статтею 96 цього Закону.

У березні 2019 року ГУ НП в Чернігівській області подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Новозаводського районного суду міста Чернігова.

27 березня 2019 року справа № 751/1546/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 10 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідають.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Разом з тим стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду з позовом за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

З урахуванням викладеного для вирішення спору, що виник на підставі звернення до суду позивача, який вважає порушеними, невизнаними або оспореними свої права, суду необхідно встановити наявність у позивача таких прав, факт їх порушення і у зв`язку із зазначеним з`ясувати, чи правильний спосіб захисту свого права обрано позивачем при зверненні до суду.

Судами встановлено, що 20 червня 2008 року лейтенанта міліції ОСОБА_1 було взято на квартирний облік у Чернігівському міському відділі Управління МВС України в Чернігівській області, про що свідчить Витяг з протоколу засідання житлово-побутової комісії від 20 червня 2008 року № 59.

30 липня 2013 року капітана міліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у запас за станом здоров`я (через хворобу).

Пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 підтверджується, що ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності (інвалід війни МВС України 3-ї групи).

Рішенням Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 18 січня 2016 року № 7 Управління МВС України в Чернігівській області було виключено з переліку організацій, які ведуть самостійний квартирний облік, з передачею до міської ради облікових справ працівників, які потребують поліпшення житлових умов.

На підставі рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 15 квітня 2016 року № 141 ГУ НП в Чернігівській області, яке утворилося у зв`язку з ліквідацією Управління МВС України в Чернігівській області, було надано дозвіл на самостійне ведення квартирного обліку своїх працівників.

Рішенням Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 15 грудня 2016 року № 571 позивача внесено до позачергового списку інвалідів війни та сімей загиблих військовослужбовців за № 182, а рішенням від 30 серпня 2017 року № 359 - до складу його сім`ї включено сина.

02 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ НП в Чернігівській області із заявою, в якій просив взяти його разом з членами сім`ї на квартирний облік для поліпшення житлових умов з урахуванням часу перебування на обліку в Управлінні МВС України в Чернігівській області.

Листом від 07 лютого 2018 року № С-233/124/17/01-2018 позивачу було відмовлено в задоволенні вказаної заяви у зв`язку з тим, що в силу положень Закону України «Про Національну поліцію» та Постанови № 730 ГУ НП в Чернігівській області не є правонаступником ліквідованих територіальних органів МВС України. На квартирному обліку ГУ НП в Чернігівській області можуть перебувати лише його працівники, а не пенсіонери Управління МВС України в Чернігівській області.

Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджується, що Управління МВС України в Чернігівській області у зв`язку з його ліквідацією з 04 листопада 2015 року перебуває у стані припинення, а ГУ НП в Чернігівській області з 07 листопада 2015 року (з дати його створення) має статус юридичної особи.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 15 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) виконавчі комітети районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів у межах і в порядку, встановлених законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР, на території району, міста, району в місті, зокрема, здійснюють облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов (частина перша статті 36), а також контроль за станом цього обліку на підприємствах, в установах, організаціях (стаття 41), затверджують рішення про взяття громадян за місцем роботи на облік потребуючих поліпшення житлових умов (стаття 39).

Облік потребуючих поліпшення житлових умов громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, що мають житловий фонд і ведуть житлове будівництво або беруть пайову участь у житловому будівництві, здійснюється за місцем роботи, а за їх бажанням - також і за місцем проживання. Нарівні з ними беруться на облік громадяни, які залишили роботу на цих підприємствах, в установах, організаціях у зв`язку з виходом на пенсію (частина перша статті 37 ЖК Української РСР).

Відповідно до частин першої, другої статті 40 ЖК Української РСР громадяни перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до одержання житлового приміщення, за винятком випадків, передбачених частиною другої цієї статті. Громадяни знімаються з обліку потребуючих поліпшення житлових умов у випадках: 1) поліпшення житлових умов, внаслідок якого відпали підстави для надання іншого жилого приміщення; 1-1) одноразового одержання за їх бажанням від органів державної влади або органів місцевого самоврядування грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення у встановленому порядку; 2) виїзду на постійне місце проживання до іншого населеного пункту; 3) припинення трудових відносин з підприємством, установою, організацією особи, яка перебуває на обліку за місцем роботи, крім випадків, передбачених законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР; 4) засудження до позбавлення волі на строк понад шість місяців, заслання або вислання; 5) подання відомостей, що не відповідають дійсності, які стали підставою для взяття на облік, або неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про взяття на облік.

Згідно з абзацом першим пункту 29 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених Постановою Ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470 (далі - Правила), право громадянина перебувати на квартирному обліку за місцем попередньої роботи зберігається у випадках: 1) виходу на пенсію; 2) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на дійсну військову службу на строк до трьох років; 3) направлення підприємством, організацією на навчання; 4) якщо на тому ж підприємстві, в установі, організації працює член його сім`ї, який перебуває разом з ним на обліку. Час перебування даної сім`ї на обліку зберігається у межах часу роботи на даному підприємстві, в установі, організації цього члена сім`ї; 5) в інших випадках, установлених законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Пунктом 31 Правил передбачено, що облікові справи громадян передаються до виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів із збереженням попереднього часу перебування на квартирному обліку та у списках осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень, у випадках: 1) ліквідації обліку за місцем роботи; 2) переїзду з одного району міста до іншого.

У пункті 7 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про національну поліцію» визначено, що Кабінет Міністрів України в місячний строк: забезпечує створення центрального органу виконавчої влади поліції України та його територіальних органів; приймає нормативно-правові акти, що випливають із цього Закону.

На виконання вказаного Закону Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 730, згідно з якою вирішив: 1) утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції (в тому числі, ГУ НП в Чернігівській області); 2) ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ (в тому числі Управлінні МВС України в Чернігівській області).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач не перебував з ГУ НП в Чернігівській області у трудових відносинах. Законом України «Про Національну поліцію» та Постановою № 730 не передбачено правонаступництва між територіальними органами МВС України, апаратом МВС України, а також центральним органом Національної поліції України та його територіальними органами. Крім того, після ліквідації Управління МВС України в Чернігівській області міська рада взяла ОСОБА_1 на квартирний облік за місцем проживання.

Однак такі висновки ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частин першої, третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78 81 83 84 87 89 228 235 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Відповідно до абзацу другого пункту 15 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про національну поліцію» за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 96 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейські забезпечуються житлом на підставах і в порядку, визначених житловим законодавством. Поліцейським, які згідно із законом визнані такими, що потребують поліпшення житлових умов, житлова площа надається в першочерговому порядку. Особам, які звільнені зі служби в поліції і визнані особами з інвалідністю I групи внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час виконання службових обов`язків під час служби в поліції, або захворювання, одержаного під час проходження служби в поліції, і які згідно із законом визнані такими, що потребують поліпшення житлових умов, житлові приміщення надаються позачергово. Поліцейські, які перебувають на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов, під час звільнення зі служби в поліції за станом здоров`я, за віком, у зв`язку із скороченням штату залишаються на цьому обліку до одержання житла з державного житлового фонду до настання визначених законом підстав для зняття із зазначеного обліку.

У випадку відсутності правонаступників органу державної влади суду необхідно визначити орган, до компетенції якого належить вирішення питання про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача.

Однак в порушення вимог статей 89 263 264 367 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції не дав жодної оцінки і не спростував доводів позивача про те, що за змістом частини першої статті 37 ЖК Української РСР особи, які потребують поліпшення житлових умов і залишили роботу у зв`язку з виходом на пенсію, мають право перебувати на квартирному обліку як за місцем роботи, так і за місцем проживання.

Крім того, переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не перевірив, чи ведеться в ГУ НП в Чернігівській області облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та не спростував належним чином доводів апеляційної скарги про те, що з урахуванням вищенаведених положень Закону України «Про національну поліцію» за позивачем як колишнім працівником міліції зберігаються всі пільги і гарантії, в тому числі право перебувати на квартирному обліку в правоохоронних органах.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановив достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим дійшов передчасного, формального висновку про залишення рішення місцевого суду без змін.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотриманняпринципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 січня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов