Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 752/10126/19

провадження № 61-21345св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 27 травня 2019 року у складі судді Шкірай М. І. та постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Ігнатченко Н. В., Кулікової С. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про солідарне стягнення з відповідачів на її користь заборгованості за договором позики у розмірі 15 532 096,43 грн.

Позов мотивований тим, що 15 січня 2013 року між нею та ОСОБА_2 укладений договір позики, відповідно до умов якого позивач передала відповідачу грошові кошти у розмірі 4 523 047,57 грн, а відповідач зобов`язався повернути позику не пізніше ніж через п`ять років після її отримання, тобто до 15 січня 2018 року.

На забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за договором позики між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 15 січня 2013 року укладений договір поруки, відповідно до умов якого поручитель зобов`язується відповідати перед позикодавцем за виконання позичальником ОСОБА_2 своїх зобов`язань, що випливають з договору поруки.

ОСОБА_2 належним чином не виконав своїх зобов`язань, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 27 травня 2019 року відкрито провадження у цій справі.

ОСОБА_3 , вважаючи, що ухвала про відкриття провадження у цій справі постановлена з порушенням правил підсудності, оскаржила її в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 27 травня 2019 року - без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що відповідно до частини п`ятнадцятої статті 28 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред`являється за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. Таким чином, ОСОБА_1 , звертаючись до Голосіївського районного суду міста Києва за місцезнаходженням відповідача ОСОБА_4 , не порушила вимог закону щодо територіальної підсудності та реалізувала своє право вибору суду відповідно до частини п`ятнадцятої статті 28 ЦПК України.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшлакасаційна скарга ОСОБА_3 , в якій заявник, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 27 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року та передати справу на розгляд до іншого суду за встановленою підсудністю.

На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що суд першої інстанції при відкритті провадження порушив правила виключної підсудності, які встановлені частиною сьомою статті 30 ЦПК України. Позов необхідно подавати за місцезнаходженням відповідача ОСОБА_2 , який є стороною основного зобов`язання.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана 26 листопада 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до частини першої статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із частиною п`ятнадцятою статті 28 ЦПК України позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред`являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, відкриваючи провадження у справі, виходив з того, що ОСОБА_1 , звертаючись із позовною заявою до Голосіївського районного суду міста Києва за місцезнаходженням відповідача ОСОБА_4 , не порушила вимог закону щодо територіальної юрисдикції, підсудність визначена відповідно до частини п`ятнадцятої статті 28 ЦПК України.

Проте такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій є помилковим з огляду на таке.

Поряд із загальною та альтернативною підсудністю, як видами територіальної підсудності законом визначено і виключну підсудність (стаття 30 ЦПК України).

Згідно із частиною сьомою статті 30 ЦПК України у випадку об`єднання позовних вимог щодо укладання, зміни, розірвання і виконання правочину з вимогами щодо іншого правочину, укладеного для забезпечення основного зобов`язання, спір розглядається судом за місцезнаходженням відповідача, який є стороною основного зобов`язання.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З метою забезпечення належного виконання зобов`язання та захисту майнових інтересів кредитора на випадок порушення зобов`язання боржником закон передбачає спеціальні заходи - визначає окремі види забезпечення виконання зобов`язання: неустойку, поруку, гарантію, заставу, притримання, завдаток або інші види, встановлені договором або законом (стаття 546 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Отже, порука є похідною від основного зобов`язання.

Предметом спору у цій справі є вимоги про стягнення з відповідачів заборгованості за договором позики. Позивач у позові об`єднав вимоги за основним зобов`язанням (договором позики) та за правочином, вчиненим на його забезпечення (договором поруки).

Тому вимоги ОСОБА_1 за правилами статті 30 ЦПК України мають розглядатись за місцезнаходженням відповідача, який є стороною основного зобов`язання, а саме за місцезнаходженням відповідача ОСОБА_2 , який є божником за договором позики.

Отже, у порушення норм процесуального права суд першої інстанції помилково виходив з права позивача за вибором звернутися до суду за місцем проживання будь-якого з відповідачів (частина п`ятнадцята статті 28 ЦПК України), не звернувши уваги, що у спірному випадку підлягають застосуванню правила виключної підсудності (частина сьома статті 30 ЦПК України). Водночас апеляційний суд не усунув допущених судом першої інстанції порушень та безпідставно залишив без змін оскаржувану ухвалу.

Суди при цьому не звернули уваги на те, що розгляд справи судами з порушенням правил виключної підсудності є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки такі суди не є встановленими процесуальним законом для такого розгляду (див. Постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 369/238/15-ц (провадження № 14-117цс18).

У позовній заяві позивач зазначив, що місцезнаходженням відповідача ОСОБА_2 , який є божником за основним зобов`язанням, є АДРЕСА_1 , що територіально відноситься до підсудності Красноармійського міськрайонного суду Донецької області. Тому за правилами виключної підсудності ця справа підсудна зазначеному суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції.

Ураховуючи викладене, оскаржувані ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 27 травня 2019 року та постанова Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд за виключною підсудністю до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 27 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко