ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 752/10146/19

провадження № 51-2993 км 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

виправданого ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року у кримінальному провадженні № 12018100000000606 щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Києва, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

який обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 20 грудня 2022 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України, та виправдано, оскільки не доведено, що зазначені кримінальні правопорушення вчинені.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що він, 25 червня 2018 року приблизно о 02:00 годині, керуючи технічно справним автомобілем марки «CHRYSLER», моделі «VOYAGER», д.н.з. НОМЕР_1 , рухався по проспекту Академіка Глушкова зі сторони с. Чабани Київської області у напрямку Одеської площі у м. Києві.

Порушуючи вимоги п.п. 1.5, 2.3 «б», 12.9 «б» та 12.3 Правил дорожнього руху України ОСОБА_7 , рухаючись у крайній лівій смузі зі швидкістю, яка перевищувала максимально допустиму швидкість на даній ділянці у 50 км/год, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, та при виникненні небезпеки для руху, чим для нього був лежачий на проїзній частині пішохід ОСОБА_8 , якого він об`єктивно спроможний був виявити, завчасно не вжив заходів до зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним автомобіля або безпечного об`їзду пішохода, продовжував рух, внаслідок чого скоїв наїзд на останнього. У результаті цього ОСОБА_8 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя, які знаходяться в прямому причинному зв`язку з настанням його смерті. Порушення вимог п.п. 1.5, 2.3 «б», 12.9 «б» та 12.3 ПДР водієм ОСОБА_7 знаходяться у прямому причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.

За викладених обставин ОСОБА_7 обвинувачувався у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Крім того, ОСОБА_7 обвинувачувався у тому, що він після вчинення 25 червня 2018 року наїзду на пішохода ОСОБА_8 , зник із місця пригоди, завідомо залишивши без допомоги пішохода, який перебував в небезпечному для життя стані, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Зазначає, що апеляційний суд порушив вимоги ст.ст. 86 94 КПК України, оскільки не взяв до уваги та не дав належної оцінки доказам, а саме показанням свідка ОСОБА_9 , протоколу за результатами проведення слідчого експерименту, висновку судової автотехнічної експертизи, які, на думку прокурора, були необґрунтовано визнані недопустимими доказами. Зазначає, що всупереч вимог ст. 23 КПК України суд надав іншу оцінку показанням свідків ніж та, що була надана судом першої інстанції, хоча безпосередньо їх не допитав. Ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 цього Кодексу. Вказані порушення призвели до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке полягає у незастосуванні ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України та безпідставному виправданні ОСОБА_7 .

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у суді касаційної інстанції підтримала скаргу та просила її задовольнити.

Виправданий ОСОБА_7 та його захисник у судовому засіданні заперечували проти задоволення скарги та просили залишити судове рішення без зміни.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При перевірці доводів скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Мотиви суду

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Ухвала апеляційного суду - це рішення стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку. Тому воно має відповідати тим же вимогам, що й рішення суду першої інстанції, тобто бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, як це передбачено ст. 370 КПК України. Крім того, ухвала апеляційного суду за змістом має відповідати вимогам ст. 419 цього Кодексу.

Згідно із ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Цих вимог судом було дотримано.

У касаційній скарзі прокурор, як убачається з її змісту, не погоджується з оцінкою доказів, наданих судами, та надає їм власну оцінку. Проте, суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно досліджувати докази та перевіряти судові рішення в частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження або надавати іншу оцінку зібраним у справі доказам.

Натомість, зазначені доводи були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

З матеріалів провадження вбачається, що апеляційний суд дотримався вимог закону, перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, які стосувалися неповноти судового розгляду та невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам справи, й дійшов висновку про те, що усі обставини, з`ясування яких могло мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого вироку, були всебічно досліджені в суді із дотриманням вимог ст. 22 КПК України.

Відповідно до ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.

Європейський Суд з прав людини наголошує, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення вини поза розумним сумнівом. Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Конституцією України задекларовано, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь (ч. 3 ст. 62).

Стаття 373 КПК України передбачає, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. Пред`являючи особі обвинувачення у вчиненні конкретного кримінального правопорушення з кваліфікацією її дій за статтею (частиною статті) КК України, сторона обвинувачення фактично визначає, які обставини вона буде доводити перед судом.

Відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні, поряд з іншим, підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Згідно зі ст. 92 цього Кодексу обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в даному кримінальному провадженні зроблено не було.

Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції, дотримуючись вимог ст. 337 КПК України, розглянув кримінальне провадження в межах висунутого обвинувачення, забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом.

Суд надав оцінку доказам з урахуванням вимог ст. 94 КПК України та дійшов обґрунтованого переконання про невинуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України.

З цими висновками погодився і суд апеляційної інстанції, переглянувши вирок в апеляційному порядку, в межах поданої апеляційної скарги.

Так, суд першої інстанції зважив на показання обвинуваченого, який категорично заперечив свою причетність до ДТП та вказав, що дійсно 25 червня 2018 року керував автомобілем «Крайслер», рухаючись у крайній лівій смузі у бік Одеської площі зі швидкістю 70 км/год, праворуч від нього дещо попереду у середній смузі рухалась фура. Однак, побачивши об`ємну велику пляму на дорозі, він різко перестроївся праворуч та, не гальмуючи, зупинився на узбіччі. У ліве бокове вікно побачив на дорозі людину у чорному одязі. Зазначив також, що до нього підійшли троє чоловіків та почали стверджувати, що бачили як автомобіль переїхав чоловіка і вказали на його автомобіль, але при цьому називали інший колір автомобіля, ніж його. Один з чоловіків підійшов до його автомобіля, оглянув його, нічого не виявив та записав номерний знак, після чого він поїхав.

Крім того, місцевий суд допитав свідків обвинувачення ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , надавши їх показанням відповідну оцінку, як того вимагає процесуальний закон.

Твердження прокурора про суперечливість висновків суду при оцінці вказаних показань були предметом перевірки апеляційного суду, який проаналізувавши показання свідків, детально викладених у вироку, дійшов висновку, що ці показання дійсно узгоджуються в тій частині, що вони рухались на автомобілі під керуванням ОСОБА_9 , на просп. Ак. Глушкова внаслідок того, що на проїзній частині був помічений чоловік, яким був ОСОБА_8 , їхній автомобіль зупинився біля АЗС «WOG», після чого ОСОБА_9 та ОСОБА_10 двічі забирали потерпілого з проїзної частини.

При цьому апеляційний суд звернув увагу, що відомості про наїзд на загиблого ОСОБА_8 автомобілем «Крайслер» під керуванням ОСОБА_7 базуються лише на показаннях свідка ОСОБА_9 , який вказав, що він сидів на водійському місці та дивився у дзеркало заднього виду, коли побачив, як чоловік вийшов на дорогу, ліг між другою та третьою смугами і в цей момент його збили.

Що стосується решти показань згаданих свідків, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вони різняться між собою. Зокрема, щодо інтенсивності руху транспортних засобів, як до наїзду на ОСОБА_8 , так і після; освітлення на дорозі на момент ДТП; місця розташування ОСОБА_8 перед наїздом на нього; порядку проїзду фури та автомобілів «Порше» і «Крайслер» під керуванням ОСОБА_7 .

Доводи прокурора щодо допущеного судом апеляційної інстанції порушення ст. 23 КК України є необґрунтованими, оскільки апеляційний суд, на відміну від суду першої інстанції, не має обов`язку досліджувати у повному обсязі обставини кримінального провадження.

Обмежившись аналізом показань свідків, що сприйняті судом першої інстанції, апеляційний суд не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду з огляду на те, що повторне дослідження доказів не є обов`язком суду, якщо апеляційний суд не дає іншої оцінки доказам у кримінальному провадженні порівняно з тією, яку дав місцевий суд, що і мало місце в даному випадку.

Під час апеляційного розгляду суд за клопотанням сторін повторно дослідив письмові докази зокрема, протокол огляду місця події від 25 червня 2018 року; протокол огляду транспортного засобу від 29 вересня 2018 року; висновок судово-медичної експертизи від 30 жовтня 2018 року № 228/2058; протокол проведення слідчого експерименту від 05 березня 2019 року; висновок Київського НДЕКЦ МВС України від 16 квітня 2019 року за № 12-1/750.

При цьому апеляційний суд погодився із висновком місцевого суду про те, що протокол слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_9 є неналежним доказом, оскільки під час цієї слідчої дії був використаний автомобіль «Міцубісі Лансер», який має значні відмінності у технічних характеристиках ніж автомобіль «Крайслер», яким керував ОСОБА_7 .

Окрім того, суд врахував, що слідчий експеримент проводився за участі свідка ОСОБА_9 , але водієм, якому інкримінується наїзд на загиблого, був ОСОБА_7 , а отже не було враховано саме його можливість побачити тіло потерпілого за вихідних даних, на яких ґрунтувався слідчий експеримент. Також під час його проведення не були враховані ті обставини, що сам свідок ОСОБА_9 зазначав про наявність фури, яка рухалася паралельно «Крайслеру». Між тим, під час проведення даної слідчої дії такі обставини не були відтворені, хоча вони мали істотне значення. Апеляційний суд зазначив, що фактично експеримент проводився з метою перевірити показання свідка ОСОБА_9 , проте, за наслідками його проведення були встановлені інші дані - момент виникнення небезпеки для водія ОСОБА_7 , що фактично не відповідало меті даної слідчої дії. З урахуванням викладеного, протокол проведення слідчого експерименту від 05 березня 2019 року обґрунтовано був визнаний неналежним доказом.

З такими висновками погодився і апеляційний суд, який спростовуючи доводи прокурора, аналогічні доводам його касаційної скарги, зазначив, що з огляду на викладені обставини, вказаний доказ не може бути покладений в основу обвинувального вироку.

Суд першої інстанції також зважив на те, що встановлені під час проведення слідчого експерименту дані у подальшому визнані слідчим як вихідні дані для проведення автотехнічної експертизи, у тому числі момент виникнення небезпеки для водія ОСОБА_7 , що вплинуло на результат висновків експерта. Тому вказаний висновок було визнано місцевим судом недопустимим доказом з огляду на вимоги п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК України.

Враховуючи наведене, висновок автотехнічної експертизи не може бути беззаперечним доказом винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому дій та він був визнаний судом першої інстанції недопустимим доказом, який не може бути покладений в основу обвинувального вироку, а тому доводи касаційної скарги прокурора про належність та допустимість вказаного доказу, які вже перевіряв апеляційний суд, не заслуговують на увагу.

Суди правильно зазначили, що інші зібрані у справі докази стверджують лише про сам факт ДТП та отримані внаслідок неї ОСОБА_8 тілесні ушкодження, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, та знаходяться в прямому причинному зв`язку з настанням його смерті. Разом із тим, суди дійшли переконливого висновку, що даними судово-медичної експертизи, враховуючи показання експерта в суді, не встановлено механізм завдання ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, а розбіжності в показаннях свідків щодо напрямку розташування тіла після наїзду із даними протоколу огляду місця події свідчать про відсутність фактичних даних, які би доводили чіткі обставини загибелі потерпілого.

За встановлених обставин суди дійшли висновку, що матеріали кримінального провадження не містять, а стороною обвинувачення не надано належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження того, що версія подій, яка викладена стороною обвинувачення в обвинувального акті, є доведеною та дає підстави для визнання ОСОБА_7 винним у пред`явленому йому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 КК України.

Крім того, необґрунтованим та безпідставним було визнано судами пред`явлене ОСОБА_7 обвинувачення за ч. 1 ст. 135 КК України, оскільки не доведено, що вчинено вказане кримінальне правопорушення, у зв`язку з чим його було виправдано.

З матеріалів кримінального провадження убачається, що суди у повній мірі дотрималися вимог ст. 94 КПК України, оцінили усі докази в їх сукупності та дійшли переконливого висновку про те, що вина ОСОБА_7 не доведена поза розумним сумнівом.

Апеляційний суд, розглянувши апеляційну скаргу прокурора у межах своїх повноважень та, не встановивши неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність або істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Своє рішення суд у відповідності до вимог ст. 419 КПК України належним чином мотивував. Крім того, виклав детальні мотиви прийнятого рішення, спростувавши твердження сторони обвинувачення щодо безпідставності виправдання ОСОБА_7 .

Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, вона повною мірою відповідає вимогам статей 370 419 КПК України, у ній наведено мотиви, з яких виходив суд, та положення закону, якими він керувався під час її постановлення, а тому доводи касаційної скарги прокурора про протилежне неприйнятні.

Суд касаційної інстанції не встановив істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судового рішення, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судове рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Ухвалу Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_12