Постанова

Іменем України

19 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 752/10342/16-ц

провадження № 61-16598св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

позивач за зустрічним позовом- ОСОБА_3 ,

відповідач за зустрічним позовом- ОСОБА_1 ,

треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Некрилов Костянтин Юрійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Зубар Наталія Володимирівна, Дев`ята київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Грек Анжеліка Василівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану адвокатом Герасимовою Тетяною Ігорівною, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2019 року у складі судді Плахотнюк К. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2020 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду

м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1 , спірна квартира),укладеного 24 травня

2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Некриловим К. Ю. (далі - приватний нотаріус Некрилов К. Ю.), зареєстрований

в реєстрі за номером 4266. Зазначив, щовідповідно до змісту договору

від 24 травня 2016 року, квартира АДРЕСА_2 належить продавцю ОСОБА_2

на підставі договору дарування, посвідченого 20 грудня 2003 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубар Н. В. (далі - приватний нотаріус Зубар Н. В.) за реєстровим номером 4321 та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24 травня 2016 року.

Дарувальниками за вказаним договором є ОСОБА_6 , яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Разом з тим, за повідомленням приватного нотаріуса Зубар Н. В. від 16 червня 2016 року вона вказаний договір дарування квартири не складала,

не посвідчувала і не реєструвала, про що також поставила до відома керівника Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

ОСОБА_1 зазначав, що згідно із заповітом від 10 травня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грек А. В. (далі - приватний нотаріус Грек А. В.), він є спадкоємцем

ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка в своючергу була спадкоємцем ОСОБА_6 .

Оскільки на час укладення договору купівлі-продажу квартири від 24 травня 2016 року він мав право на спірну квартиру згідно із заповітом від 10 травня 2016 року та, посилаючись на те, що ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2

і не могла підписати договір дарування квартири від 20 грудня 2003 року, просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_3 , укладений 24 травня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Збільшивши у жовтні 2016 року позовні вимоги, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_3 , укладений 20 грудня 2003 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_7

та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусомКиївського міського нотаріального округу Зубар Н. В. за реєстровим номером 4321, зареєстрований 24 травня 2016 в електронному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив визнати недійсним заповіт, складений від імені ОСОБА_8 на користь ОСОБА_1 , посвідчений 10 травня 2016 року приватним нотаріусом Грек А. В.

Посилався на, що цей заповіт ОСОБА_8 не підписувала, її підпис на ньому підроблено.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 червня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.

Визнано недійсним договір дарування квартири

АДРЕСА_3 від 20 грудня 2003 року, укладений між ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Зубар Н. В. за реєстровим номером 4321, що зареєстрований 24травня 2016 року

в електронному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майнопро реєстрацію права власності за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна: 929123580000.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про визнання недійсним договору дарування квартири

від 20 грудня 2003 року, укладеного між ОСОБА_6 , ОСОБА_7

та ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, врахував пояснення приватного нотаріуса Зубар Н. В.про те, що договір дарування вказаної квартири нею не посвідчувався, а також те, що ОСОБА_7 не могла укласти цей договір, оскільки померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а відомості про її особу на момент укладення оспорюваного договору було посвідчено паспортом, який на ім`я ОСОБА_7 не видавався.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що договір дарування спірної квартири було укладено без волевиявлення та внутрішньої волі ОСОБА_7 ,

та оскільки на підставі цього договору було здійснено подальше відчуження спірного нерухомого майна, достатньо підстав длявизнання вказаного договору недійсним.

З огляду на те, що оспорюваний позивачем договір купівлі-продажу, укладений 24 травня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , вчинений після договору дарування квартири

АДРЕСА_3 , укладеного 20 грудня 2003 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_7 - дарувальниками, та ОСОБА_2 - обдарованим, який визнається судом недійсним, а також на положення статті 216 ЦК України позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного

24 травня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,

не підлягають задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_8 10 травня 2016 року на користь

ОСОБА_1 суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У листопаді 2020 року ОСОБА_3 , діючи через адвоката

Герасимову Т. І., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись

на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2020 року в частині задоволення первісних позовних вимог та ухвалити у справі нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовити повністю.

Як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень посилається на те, що судами застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18.

Зазначає, що договір дарування від 20 грудня 2003 року не може бути визнаний недійсним, оскільки він не є вчиненим через те, що один з дарувальників на час вчинення договору вже помер, тому цей договір є нікчемним і до нього

не можуть бути застосовані наслідки визнання договору недійсним. Отже, подання позову про визнання недійсним договору дарування у цьому випадку

є неналежним способом захисту.

Заявник посилається на недоведеність обставин прийняття ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , спадкоємцем якої за заповітом є позивач ОСОБА_1 , спадщини у вигляді спірної квартири після смерті ОСОБА_7 . Недоведеність існування у ОСОБА_1 права на спадкування виключає існування у нього права на оскарження договору дарування та наступного договору купівлі-продажу.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить касаційну скаргу відхилити,

а прийняті у справі судові рішення - залишити без змін.

Зазначає, що доводи касаційної скарги про недоведеність обставин спадкування ОСОБА_8 після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , безпідставні, оскільки спадкову справу після смерті ОСОБА_6 відкрито за заявою ОСОБА_8 , яка фактично прийняла спадщину, і до складу спадкового майна увійшла спірна квартира.

Посилається також на те, що він обрав належний спосіб захисту, оскільки саме такий спосіб забезпечує захист його прав як спадкоємця за заповітом після ОСОБА_8 .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 752/10342/16-ц та витребувано вказану цивільну справу з Голосіївського районного суду м. Києва.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суди встановили, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло

від 27 грудня 1993 року, виданого Київським електротехнічним заводом «Транссигнал», спірна квартира АДРЕСА_3 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Квартира приватизована згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» (том 4, а. с. 48).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 померла, свідоцтво про смерть від 24 жовтня 1994 року НОМЕР_1 (том 1, а. с. 13).

ОСОБА_7 була дочкою ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про народження та копією свідоцтва про укладення шлюбу (том. 4,

а. с. 45 та зворот) та до дня смерті була зареєстрована і проживала у спірній квартирі разом з матір`ю (том 4, а. с. 42 та зворот).

Відомостей про відкриття спадкової справи після смерті ОСОБА_7 матеріали справи не містять.

За змістом оспорюваного договору дарування квартири, укладеного 20 грудня 2003 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Зубар Н. В. та зареєстрованого в реєстрі за номером 4321, при його укладенні 20 грудня 2003 року особу дарувальника ОСОБА_7 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , було посвідчено паспортом серії НОМЕР_3 , виданим Залізничним РУ ГУ МВС України в м. Києві 16 січня 1998 року, остання мешкала в АДРЕСА_4

(том 3, а. с. 25).

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після її смерті за заявою її сестри, ОСОБА_8 , 31 травня 2007 року відкрито спадкову справу (т. 4, а. с. 36).

08 листопада 2007 року у межах провадження нотаріальних дій у спадковій справі після смерті ОСОБА_6 направлені запити до Київського міського бюро технічної інвентаризації щодо надання довідки або витягу про право власності на квартиру АДРЕСА_3 . Відповідей

на ці запити у справі немає.

Відповідно до інформаційної довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) від 09 червня 2016 року КВ-2016 № 23024, наданої

на запит Київської державної нотаріальної контори № 9, згідно з даними БТІ, квартира АДРЕСА_3 на праві власності зареєстрована за: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого

27 грудня 1993 року Київським електротехнічним заводом «Транссигнал»

(том 1, а. с. 19).

Суд також встановив, що 10 травня 2016 року ОСОБА_8 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Грек А. В., відповідно до якого заповіла все належне їй майно ОСОБА_1 (том 1, а. с. 12).

Відповідно до свідоцтва про смерть, ОСОБА_8 померла

ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 90 років, про що 13 травня 2016 року складено відповідний актовий запис № 7620 (том 1, а. с.15).

08 червня 2016 року ОСОБА_1 у встановленому законом порядку подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті

ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

24 травня 2016 року приватним нотаріусом Некриловим К. Ю. посвідчено

та зареєстровано в реєстрі за номером 4266 договір купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_3 , укладений між ОСОБА_2

та ОСОБА_3 .

Зі змісту цього договору купівлі-продажу видно, що спірна квартира належала продавцю ОСОБА_2 на підставі договору дарування, посвідченого

20 грудня 2003 року приватним нотаріусом Зубар Н. В., зареєстрованого

за реєстровим номером 4321. 24 травня 2016 року цей договір зареєстрований

в електронному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за реєстровим номером об`єкта нерухомого майна: 929123580000.

Згідно з повідомленням приватного нотаріуса Зубар Н. В., договір дарування квартири АДРЕСА_3 вона

не посвідчувала, громадяни ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 до неї не звертались.

На спеціальному бланку, використаному для виготовлення оспорюваного договору, вона 20 грудня 2000 року вчинила договір купівлі-продажу іншої квартири. У реєстрі вчинення нотаріальних дій за номером 4321, вказаним на оспорюваному договорі, зазначено про нотаріальну дію з посвідчення копії документів (том 3, а. с. 201).

Також при вивченні умов оспорюваного договору дарування від 20 грудня

2003 року за реєстровим номером 4321 встановлено, що він містить посилання на роз`яснення сторонам змісту статей 229, 230, 231, 233, 234, 235, 717, 721

та 727 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), який набрав чинності лише з 01 січня 2004 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -

ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод

чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало

до порушення, шляхом застосування певних заходів, спрямованих

на відновлення порушеного суб`єктивного права особи.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18),

від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Отже, застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити

до відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину

не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства,

а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків,

що обумовлені ним.

Так, Верховний Суд України у постанові від 02 березня 2016 року у справі

№ 6-308цс16 дійшов висновку, що відповідно до частини другої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Разом з тим у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з його оспоренням

та невизнанням іншими особами.

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

З огляду на наведене й на те, що, звернувшись до суду з позовом у липні

2016 року, ОСОБА_1 як спадкоємець власника спірної квартири -

ОСОБА_8 обрав способом захисту своїх прав визнання недійсним договору дарування, на підставі якого вчинено договір купівлі-продажу, яким порушено його права як спадкоємця на оформлення права власності, касаційний суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про задоволення позову в частині вимог щодо визнання недійсним договору дарування, оскільки визнання недійсним цього договору є необхідним для вирішення питання про те, чи правомірно ОСОБА_3 набув у власність спірну квартиру, та для вирішення питання про її витребування ОСОБА_1 як спадкоємцем.

Також погоджується колегія суддів Верховного Суду з висновком судів першої

та апеляційної інстанцій щодо відмови в задоволенні позовних вимог

ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири від 24 травня 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_3 , з огляду на таке.

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Не підлягають задоволенню позови осіб, які мають законні та правомірні очікування на оформлення права власності на майно, про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

З огляду на це обраний ОСОБА_1 спосіб захисту права власності

на квартиру - визнання наступного договору недійсним, спірних правовідносин не регулює, а тому позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 24 травня 2016 року між продавцем ОСОБА_2

та покупцем ОСОБА_3 не підлягають задоволенню.

Доводи касаційної скарги щодо недоведеності обставин прийняття ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , спадкоємцем якої за заповітом є позивач

ОСОБА_1 , спадщини у вигляді спірної квартири після смерті ОСОБА_7 , що виключає наявність у ОСОБА_1 права на спадкування і права

на оскарження договору дарування та наступного договору купівлі-продажу,

не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судів, які

їх обґрунтовано спростували.

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки наявних

у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин справи, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення

є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів

не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2019 року

та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:С. Ю. Бурлаков В. М. Коротун М. Є. Червинська