Постанова

Іменем України

26 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 752/11565/16-ц

провадження № 61-23777св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Іващенка Романа В`ячеславовича на постанову Апеляційного суду міста Києва від 21 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») про припинення договору поруки, посилаючись на те, що 12 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № ML-302/392/2007. З метою виконання зобов`язань за вказаним договором 12 листопада 2007 року між нею та банком було укладено договір поруки № SR-302/392/2007/1. Оскільки з 12 квітня 2012 року у позичальника утворилася прострочена заборгованість за кредитом, яку він перестав сплачувати, то упродовж шести місяців банк мав пред`явити в судовому порядку вимогу до поручителів щодо виконання ними зобов`язання. Однак ПАТ «ОТП Банк» звернулося до суду з позовом до позичальника, неї та ОСОБА_3 (іншого поручителя) про стягнення заборгованості за кредитним договором лише 19 вересня 2013 року. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати припиненим договір поруки від 12 листопада 2007 року № SR-302/392/2007/1.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 вересня 2017 року у складі судді Новак А. В. позов задоволено. Припинено поруку ОСОБА_1 за договором поруки від 12 листопада 2007 року SR-302/392/2007/1, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «ОТП Банк», за зобов`язанням, забезпеченим порукою кредитного договору № ML-302/392/2007 від 12 листопада 2007 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 . Стягнуто з ПАТ «ОТП Банк» на користь ОСОБА_1 551,20 грн судового збору.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що перебіг шестимісячного строку на пред`явлення вимог до поручителя ОСОБА_1 обчислюється з наступного дня після дати здійснення останнього платежу на погашення кредитної заборгованості, тобто з 13 березня 2012 року. ПАТ «ОТП Банк» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості 19 вересня 2013 року, тобто зі спливом шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов`язання, тому порука ОСОБА_1 за договором поруки від 12 листопада 2007 року № SR-302/392/2007/1 припинена на підставі частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 21 лютого 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що умовами договору поруки передбачено його дію до повного виконання боржником всіх зобов`язань за кредитним договором. Строк дії кредитного договору визначено до 12 листопада 2027 року, а з позовом до боржника та поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором банк звернувся 19 вересня 2013 року, тобто в межах строку дії договору поруки.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У березні 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Іващенко Р. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Апеляційного суду міста Києва від 21 лютого 2018 року та залишити без змін рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 вересня 2017 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неповно з`ясував обставини справи, не звернув уваги на те, що умовами кредитного договору № ML-302/392/2007, укладеного 12 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_2 , окрім граничного строку повернення кредиту до 12 листопада 2027 року, передбачено ще строки виконання боржником окремих зобов`язань шляхом внесення щомісячних платежів. Останній щомісячний платіж позичальник здійснив 12 березня 2012 року, тому починаючи з 12 квітня 2012 року розпочався перебіг позовної давності для вимог банку до боржника та обчислення встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя. Оскільки ПАТ «ОТП Банк» звернулося до суду з позовом до позичальника та поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором лише 19 вересня 2013 року, тобто більше ніж через шість місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов`язання, то порука припинилася. Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14. Крім того, рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 17 грудня 2015 року у справі № 752/15480/15-ц було задоволено позов ОСОБА_3 (іншого поручителя) до ПАТ «ОТП Банк», ТОВ «ОТП Факторинг Україна», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання договору поруки припиненим.

У серпні 2018 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, зазначивши про її законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги. Аргументи заявника про сплив шестимісячного строку для пред`явлення вимоги до поручителя не заслуговують на увагу, оскільки ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не зверталося до позичальника та поручителів з вимогою про дострокове погашення кредиту, строк виконання основного зобов`язання не змінювало, тому кредитний договір та договір поруки продовжують діяти до 12 листопада 2027 року. Посилання ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 17 грудня 2015 року у справі № 752/15480/15-ц також є безпідставним, оскільки зазначене рішення було скасоване в апеляційному порядку.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 10 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Голосіївського районного суду міста Києва.

25 липня 2018 року справа № 752/11565/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року), та статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року та частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону рішення місцевого суду та оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не відповідають.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина перша статті 611 ЦК України).

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судами встановлено, що 12 листопада 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № ML-302/392/2007, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 29 170 швейцарських франків із встановленням плаваючої процентної ставки в розмірі 2,49 % річних + FIDR, із щомісячним погашенням заборгованості згідно з графіком та остаточним поверненням до 12 листопада 2027 року.

Згідно з пунктом 1.9.1 частини № 1 кредитного договору банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань у цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем своїх боргових зобов`язань за цим договором. Зобов`язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому настає з дати направлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

З метою належного виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань 12 листопада 2007 року між банком і ОСОБА_1 було укладено договір поруки № SR-302/392/2007/1, за умовами якого поручитель зобов`язалася перед банком нести солідарну з позичальником відповідальність за повне та своєчасне виконання зобов`язань за кредитним договором № ML-302/392/2007.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Пунктами 1.2, 4.1, 4.2 договору поруки передбачено, що поручитель та боржник відповідають як солідарні боржники, що означає, що кредитор може звернутися з вимогою про виконання боргових зобов`язань як до боржника, так і до поручителя, чи до обох одночасно. Договір поруки набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання боргових зобов`язань за кредитним договором. Відповідальність поручителя припиняється лише після виконання боргових зобов`язань в повному обсязі.

Відповідно до частини другої статті 555 ЦК України поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов`язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.

З огляду на викладене поручитель хоч і пов`язаний з боржником певними зобов`язальними відносинами, але є самостійним суб`єктом у відносинах з кредитором.

ОСОБА_2 не виконував належним чином зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого з 12 квітня 2012 року в нього почала накопичуватися заборгованість.

19 вересня 2013 ПАТ «ОТП Банк» звернулося до Ленінського районного суду міста Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 (позичальник), ОСОБА_1 (поручитель), ОСОБА_3 (інший поручитель) про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що порука ОСОБА_1 за договором поруки від 12 листопада 2007 року № SR-302/392/2007/1 є припиненою з підстав, передбачених частиною четвертою статті 559 ЦК України, оскільки ПАТ «ОТП Банк» звернулося до суду з позовом до боржника та поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором лише 19 вересня 2013 року, тобто з пропуском шестимісячного строку, який повинен обчислюватися з 13 березня 2012 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку про те, що порука є дійсною до повного виконання боржником всіх зобов`язань за кредитним договором. Умовами кредитного договору передбачено строк його дії до 12 листопада 2027 року, а банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості 19 вересня 2013 року, тобто в межах строку дії договору поруки.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій не можна погодитися з огляду на таке

Порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє відповідне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов`язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Такий правовий висновок наведений, зокрема у постанові Верховного Суду України від 14 червня 2017 року у справі №6-1006цс16.

У справі, яка переглядається, встановлено, що згідно з пунктом 4 частини № 1 та пунктом 1.5.1 частини № 2 кредитного договору № ML-302/392/2007 його сторони передбачили, що повернення кредиту та сплата процентів здійснюється шляхом сплати ануїтетних платежів. Повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку платежів, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок.

Тобто, крім встановлення строку дії кредитного договору, його сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов`язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов`язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.

Отже, в разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

У разі пред`явлення вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині відповідних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань.

Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 758/6863/14-ц (провадження № 14-224цс18), від 05 червня 2019 року у справі № 523/3082/14-ц (провадження № 14-243цс19).

Судами встановлено, що позичальник ОСОБА_2 не виконував належним чином умов кредитного договору № ML-302/392/2007, останній платіж на погашення заборгованості здійснив 12 березня 2012 року.

З позовом до суду ПАТ «ОТП Банк» звернулося лише 19 вересня 2013 року, а відтак всі ануїтетні платежі, строк сплати яких настав станом на 19 березня 2013 року і які не сплачені, знаходяться за межами шестимісячного строку, у зв`язку з чим до них можуть бути застосовані положення частини четвертої статті 559 ЦК України.

Таким чином, з підстав, передбачених частиною четвертою статті 559 ЦК України, порука ОСОБА_1 припинилася щодо платежів, які не сплачені за умовами кредитного договору до 19 березня 2013 року. Щодо решти зобов`язань за кредитним договором порука не припинена.

З огляду на викладене позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «ОТП Банк», ТОВ «ОТП Факторинг Україна» підлягають задоволенню частково.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 412 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що рішення місцевого суду та оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції необхідно скасувати і ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог з наведених вище підстав.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Іващенка Романа В`ячеславовича задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 21 лютого 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» задовольнити частково.

Визнати поруку ОСОБА_1 за договором поруки від 12 листопада 2007 року № SR-302/392/2007/1, укладеним між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , припиненою щодо ануїтетних платежів, строк сплати яких настав станом на 19 березня 2013 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов