Постанова

Іменем України

26 липня 2021року

м. Київ

справа № 752/11785/19-ц

провадження № 61-6894св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сєніна Ольга Олександрівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Желепи О. В., Олійника В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сєніна О. О., про визнання права власності в порядку спадкування.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_4 .

22 січня 2019 року позивачем подано заяву про прийняття спадщини приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Сєніній О. О., якою того ж дня зареєстровано спадкову справу щодо майна померлої ОСОБА_4 . Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4 є вона, син померлої - ОСОБА_2 та чоловік померлої ОСОБА_3 .

До складу спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_4 , входить: квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 33,80 кв. м, житловою - 16,00 кв. м; автомобіль марки «VolkswagenPassat 2.0», державний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 ; земельна ділянка, площею 0,1151 га, кадастровий номер: 3221480501:01:041:0061, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства. Квартира та автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 .

Оскільки заяви про прийняття спадщини від ОСОБА_3 до приватного нотаріуса не надходило, вона позбавлена можливості у спадщину належну спадкодавці частину квартири, яка є спільною сумісною власністю подружжя, право на яке зареєстровано за ОСОБА_3 .

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила визнати право власності в порядку спадкування за законом на: 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 33,80 кв. м, житловою - 16,00 кв. м; 1/6 частини автомобіля марки «VolkswagenPassat 2.0», державний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 ; 1/3 частини земельної ділянки, площею 0,1151 га, кадастровий номер: 3221480501:01:041:0061, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.

У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сєніна О. О., про визнання права власності у порядку спадкування у якому він просив визнати право власності в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_4 на: 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 33,80 кв. м, житловою - 16,00 кв. м; 1/6 частини автомобіля марки «VolkswagenPassat 2.0», державний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 ; 1/3 частини земельної ділянки, площею 0,1151 га, кадастровий номер: 3221480501:01:041:0061, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києвавід 12 листопада 2020 року, у складі судді Шевченко Т. М., позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 33,80 кв.м, житловою - 16,00 кв. м; 1/6 частини автомобіля марки «VolkswagenPassat 2.0», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 ; 1/3 частини земельної ділянки, площею 0,1151 га, кадастровий номер: 3221480501:01:041:0061, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 33,80 кв. м, житловою - 16,00 кв. м; 1/6 частини автомобіля марки «VolkswagenPassat 2.0», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 ; 1/3 частини земельної ділянки, площею 0,1151 га, кадастровий номер: 3221480501:01:041:0061, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи первісний та зустрічний позови, суд першої інстанції виходив із того, що в силу вимог статті 1261 ЦК України спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 є: донька померлої ОСОБА_1 , син померлої ОСОБА_2 , та чоловік померлої ОСОБА_3 . Із матеріалів спадкової справи, відкритої 22 січня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сєніною О. О., вбачається, що 22 січня 2019 року із заявою про прийняття спадщини звернулась ОСОБА_1 09 лютого 2019 року заяву про прийняття спадщини подано ОСОБА_2 ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса не звертався, проте 06 червня 2019 року подав заяву про зупинення нотаріальної дії, оскільки заперечує проти включення Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , до складу спадкового майна, оскільки вважає квартиру своєю особистою власністю. .

Суд першої інстанції вважав, що квартира АДРЕСА_1 , та транспортний засіб марки «VolkswagenPassat 2.0», державний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , є об`єктами справа спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_5 , оскільки їх набуто відповідачем ОСОБА_3 у власність у період перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 . Презумпція спільності майна подружжя, встановлена статтею 60 СК України, ОСОБА_3 не спростована.

Враховуючи те, що у позивачів існують перешкоди для оформлення спадкових прав після смерті їхньої матері ОСОБА_4 у нотаріальному порядку, суд дійшов висновку про те, що вимоги за первісним та зустрічним позовами ґрунтуються на законі та підлягають задоволенню.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 березня 2021року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні первісного та зустрічного позовів.

Відмовляючи у задоволенні позові, суд апеляційної інстанції виходив із відсутності оформленої належним чином відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій щодо видачі свідоцтва про право на спадщину. Як пояснив у судовому засіданні представник ОСОБА_2 така відмова нотаріуса була усною. Отже, встановивши відсутність оформленої належним чином відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій щодо видачі свідоцтва про право на спадщину на спірне майно, суд апеляційної інстанції вважав, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передчасно звернулися до суду із позовними вимогами про визнання за ними права власності на частини квартири, автомобіля та земельної ділянки, у порядку спадкування за законом після смерті матері.

Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що в провадженні Голосіївського районного суду м. Києва знаходиться цивільна справа № 752/8976/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності, предметом якого є визнання особистою приватною власністю ОСОБА_3 квартири, щодо якої позивачі за просять визнати право власності на 1/6 частини у порядку спадкування.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважав, що звернення до суду із цим позовом є передчасним, оскільки існує спір щодо спадкового майна - квартири, і на цей час для поділу спадкового майна не можливо встановити розмір спадкової маси до вирішення спору у цивільній справі № 752/8976/19, та після вирішення якого питання прийняття спадщини можливе в позасудовому порядку.

Апеляційним судом в оскаржуваному рішенні встановлено, що 17 липня 2004 року ОСОБА_3 , що діє від свого імені та від імені ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (продавці) та з іншої сторони, ОСОБА_8 (покупець) уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 . Квартира, що відчужувалась, продавцям у рівних частках на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації державного житлового фонду Управління майном Московської районного державної адміністрації м. Києва 05 березня 2001 року. За домовленістю сторін, квартиру продано за 36 300,00 грн, які продавці одержали від покупця повністю до підписання цього договору.

Цього ж дня між ОСОБА_9 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладений договір купівлі-продажу спірної квартири АДРЕСА_1 . За домовленістю сторін, квартиру продано за 12 500,00 грн, які продавець одержав від покупця повністю до підписання цього договору. Отже, спірна квартира придбана ОСОБА_3 за 12 500,00 грн, що майже відповідає сумі коштів отриманих ним за продаж його частки у квартирі АДРЕСА_3 (36 300: 3 = 12 100).

Крім того, укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , не містить жодних вказівок на те, що гроші, які витрачаються на придбання об`єкта нерухомості, є спільною сумісною власністю.

Із наведених мотивів суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову, вказавши, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог, не повно з`ясував фактичні обставини справи, не надав належну оцінку наявним у справі доказам, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення у справі.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У квітні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Судукасаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вказує на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 700/26/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 545/761/17, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

У червні 2021 року ОСОБА_3 подав до суду відзив на касаційну скаргу, у якому вказував про те, що додаткові докази, які підтверджують належність йому спірної квартири на праві особистої приватної власності надавалися на вимогу суду апеляційної інстанції, оскільки у справі знаходилася лише його позовна заява про визнання квартири особистою приватною власністю. Жодних правових підстав для визнання права власності в порядку спадкування за позивачами в судовому порядку немає, нотаріус не відмовляв у видачі свідоцтв про право на спадщину позивачам. Їх право на отримання спадщини, крім спірної квартири, ніхто не оспорює, документи які підтверджують право власності на майно спадкодавця не втрачені.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2021 року відкрито провадження у справі, витребувано справу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

08 червня 2021 року справа надійшла до суду касаційної інстанції.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлені судами обставини

Позивач ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 28 липня 1973 року Міським палацом новонароджених м. Києва.

ОСОБА_2 є сином ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого 13 червня 1979 року Відділом РАЦС Мінського району м. Києва.

20 липня 1989 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладений шлюб, зареєстрований РАЦС Московського району м. Києва, про що складений актовий запис № 1088, прізвище дружини після реєстрації - « ОСОБА_4 ». Вказана обставина підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу, виданого 20 липня 1989 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 , виданим 28 грудня 2018 року Дніпровським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

Із матеріалів спадкової справи, відкритої 22 січня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сєніною О. О., убачається, що 22 січня 2019 року із заявою про прийняття спадщини звернулась ОСОБА_1

09 лютого 2019 року заяву про прийняття спадщини подано ОСОБА_2

ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса не звертався, проте 06 червня 2019 року подав заяву про зупинення нотаріальної дії, оскільки заперечує проти включення Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 33,80 кв. м, житловою - 16,00 кв. м, до складу спадкового майна.

Щодо обсягу спадкового майна

25 жовтня 2007 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на транспортний засіб марки «VolkswagenPassat 2.0», державний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 , виданого УДАІ ГУ МВС України в м Києві. Транспортний засіб придбаний на підставі біржової угоди від 01 червня 2007 року № ВР11984.

Відповідачем ОСОБА_3 не заперечується, що автомобіль «VolkswagenPassat 2.0», державний номер НОМЕР_1 є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4.

19 жовтня 2018 року за ОСОБА_4 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,1151 га, кадастровий номер: 3221480501:01:041:0061, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24 жовтня 2018 року № 142451485.

Належність указаної земельної ділянки до складу спадкової маси після смерті ОСОБА_4 сторонами не оспорюється.

Спір між спадкоємцями існує щодо належності квартири АДРЕСА_1 до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_5 , відповідно, віднесення Ѕ частини цієї квартири до спадкового майна померлої ОСОБА_4 .

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 17 липня 2004 року ОСОБА_3 , що діє від свого імені та від імені ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (продавці) та з іншої сторони, ОСОБА_8 (покупець) уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 . Квартира, що відчужувалась, продавцям у рівних частках на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації державного житлового фонду Управління майном Московської районного державної адміністрації м. Києва 05 березня 2001 року. За домовленістю сторін, квартиру продано за 36 300,00 грн, які продавці одержали від покупця повністю до підписання цього договору.

Цього ж дня між ОСОБА_9 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладений договір купівлі-продажу спірної квартири АДРЕСА_1 . За домовленістю сторін, квартиру продано за 12 500,00 грн, які продавець одержав від покупця повністю до підписання цього договору. Отже, спірна квартира придбана ОСОБА_3 за 12 500,00 грн, що майже відповідає сумі коштів отриманих ним за продаж його частки у квартирі АДРЕСА_3 (36 300: 3 = 12 100). 26 липня 2004 року проведено реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 .

Нормативно-правове обґрунтування

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен виходити із презумпції спільності майна подружжя. Така презумпція діє допоки той з подружжя, хото її заперечує, не доведе протилежного, а саме: що джерелом набуття майна були його особисті кошти, оскільки у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Відповідно до змісту статей 1216 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Отже, потрібно розрізняти ситуації, коли майно, зареєстроване за одним із подружжя на праві власності, є об`єктом права спільної сумісної власності, та коли таке майно, є особистою власністю одного із подружжя.

Після смерті одно із подружжя, відкривається спадщини тільки на майно, яке належало спадкодавцю особисто, відповідно частка іншого із подружжя у об`єкті, який є спільним сумісним майно, не входить до складу спадщини.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що між сторонами у справі відсутній спір щодо майна померлої ОСОБА_4 , а саме щодо 1/2 частини автомобіля марки «VolkswagenPassat 2.0», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , та земельної ділянки, площею 0,1151 га, кадастровий номер:3221480501:01:041:0061, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог спадкоємців ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті матері, їм не відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, а саме: на спадщину, яка складається із Ѕ частини автомобіля та земельної ділянки, ОСОБА_3 не заперечує щодо спадкування указаного майна, а тому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не позбавлені можливості реалізувати свої спадкові права на отримати свідоцтва на право на спадщину у нотаріуса.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про безпідставність вимог первісного та зустрічного позовів. Відсутність оформленої належним чином відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій щодо видачі свідоцтва про право на спадщину на 1/2 частини автомобіля та земельної ділянки та відсутність спору щодо належності цього майна до спадкової маси після смерті ОСОБА_4 , свідчить про передчасність вимог спадкоємців ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У справі, що переглядається, спірною є лише квартира АДРЕСА_1 .

Враховуючи те, що ОСОБА_3 , заперечуючи презумпцію спільної сумісної власності на вказану квартиру, надав суду докази про те, що він, перебуваючи у шлюбі, придбав за власні кошти квартиру АДРЕСА_1 , за рахунок коштів, від продажу належної йому частки у квартирі АДРЕСА_3 , суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав вважати, що спірна квартира належала на праві спільної сумісної власності подружжю ОСОБА_5 .

З урахуванням встановлених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що частина спірної квартири не входить до складу спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 , відповідно вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання права власності на частини спірної квартири, є безпідставними.

Встановлені судом у справі та неспростовані іншими учасниками цієї справи обставини, що квартира АДРЕСА_1 придбана за особисті кошти ОСОБА_3 , отриманих ним від продажу його частки у іншій квартирі, спростовують презумпцію спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_5 на цю квартиру.

Спірна квартира придбана ОСОБА_3 за 12 500,00 грн, що майже відповідає сумі коштів отриманих ним за продаж його частки у квартирі АДРЕСА_3 (36 300: 3 = 12 100).

У своїй касаційній скарзі заявник стверджує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 700/26/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 545/761/17, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Проте, зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження, під час перегляду справи у межах доводів касаційної скарги позивача.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Так у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 700/26/17 сформульовано висновок про те, що суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновком суду про наявність у позивача спадкових прав на спірне майно, дійшов помилкового висновку про передчасність позовних вимог з посиланням на відсутність відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки за життя спадкодавець своїх спадкових прав на спірні земельні ділянки не оформив, що позбавляє спадкоємця можливості отримати свідоцтво про право на спадщину на майно, яке не було належним чином оформлене спадкодавцем.

Отже, у справі № 700/26/17 встановлено відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно, що позбавляє можливості оформити спадкові права у позасудовому порядку. Проте у справі, що переглядається, обставин за яких ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не можуть здійснити оформлення своїх спадкових прав на земельну ділянку та автомобіль, - судом не встановлено.

Оскільки у справі № 700/26/17 Верховним Судом встановлено обставини, відмінні, від тих, які встановлено в оскаржуваному судовому рішенні суду апеляційної інстанції у розглядуваній справі № 752/11785/19-ц, а саме, що перешкодою для оформлення спадкових прав, у тому числі є відсутність правовстановлюючих документів, тому відсутні підстави стверджувати, що висновки апеляційного суду в оскаржуваному рішенні, суперечать висновкам, сформульованим у справі № 700/26/17.

У справі № 545/761/17 судами вирішувався спір щодо визначення часток спадкоємців за заповітами батьків у різних об`єктах спадкування, а отже, висновки у цій справі не підлягають застосуванню до правовідносин, що виникли між сторонами, у справі № 752/11785/19-ц, що переглядається.

У постановах Верховного Суду від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 та у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 сформульовано висновки про те, що у статті 60 СК України закріплено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

У справі, що переглядається, ОСОБА_3 , заперечуючи проти позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо їхнього права на спадкування частини квартири АДРЕСА_1 , надав суду докази, що підтверджують придбання цієї квартири за його особисті кошти, які він отримав від продажу його частки у іншій квартирі. Таким чином, презумпція права спільної сумісної власності подружжя щодо спірної квартири спростована стороною у справі. Отже висновки у оскаржуваному рішенні апеляційного суду не суперечать висновкам Верховного Суду, сформульованим у справах № 404/1515/16-ц, № 235/9895/15-ц, № 372/504/17, та Верховного Суду України у справі № 6-843цс17.

При цьому, Верховний Суд зазначає про відсутність порушень вимог процесуального закону судом апеляційної інстанції, з огляду на таке.

ОСОБА_3 у суді першої інстанції, заперечуючи проти первісного та зустрічного позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подав до суду копію його позовної заяви у справі № 752/8976/19-ц про визнання особистою приватною власністю квартири АДРЕСА_1 . (а. с. 58-61)

У цій позовній заяві ОСОБА_3 зазначав про обставини, які передували придбанню ним квартири АДРЕСА_1 , а саме продаж його частки у квартирі АДРЕСА_3 .

Проте суд першої інстанції не звернув уваги на ці обставини, які підлягали встановленню для правильного вирішення цієї справи. Суд апеляційної інстанції з метою з`ясування всіх обставин справи, від яких залежить правильне її вирішення, протокольною ухвалою витребував копію договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , який підтверджує те, що кошти, виручені від продажу належної ОСОБА_3 цієї частини квартири, витрачені на придбання квартири АДРЕСА_1 , оскільки ці правочини вчинені 17 липня 2004 року на суму, різниця якої складає 400,00 грн.

Отже, у цій справі суд апеляційної інстанції, витребовуючи докази, які мали значення для встановлення обставин справи, від яких залежало її правильне вирішення, виконав завдання правосуддя, встановив усі обставини справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального закону.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками суду апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте до повноважень суду касаційної інстанції не належить здійснення нового судового розгляду справи із новою оцінкою доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судове рішення відповідає вимогам вмотивованості.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 395 401 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик