Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 752/13605/18

провадження № 61-18884св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 червня 2019 року у складі судді Чередніченко Н. П. та постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.

В обґрунтування позову зазначав, що вони з відповідачем із 06 листопада 2009 року перебувають у зареєстрованому шлюбі. В період шлюбу у них народилась дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка на даний час проживає разом із ним за адресою: АДРЕСА_1 . Він повністю опікується малолітньою дочкою, займається її утриманням та вихованням. Він офіційно працює, має стабільний заробіток, його графік роботи дозволяє відводити та забирати дитину зі школи, яка розташована неподалік від місця їх спільного проживання. Позивач зазначає, що вони із відповідачем не дійшли згоди щодо місця проживання їх спільної дитини, однак, проживання дитини з ним буде повністю відповідати її інтересам. Враховуючи те, що відповідач має невеликий дохід, у неї відсутня у місті Києві власна квартира, вона постійно вдається до фізичного та психологічного насилля, а також не приділяє достатньої уваги дочці, вдаючись до постійних між ним та нею сварок, позивач вважає, що на даний час доцільним буде встановлення місця проживання дитини разом із ним.

Ураховуючи викладене позивач просив визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з ним, а також стягнути із відповідача на його користь аліменти в розмірі ј частини від усіх видів її заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з дня подачі позову і до повноліття дитини.

У серпні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, посилаючись на те, що вони з відповідачем 06 листопада 2009 року зареєстрували шлюб та ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилась дочка ОСОБА_3 . З вересня 2009 року вони із відповідачем проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 , однак, із 25 червня 2018 року з незрозумілих їй причин відповідач почав вчиняти сімейні сварки та домашнє насильство відносно неї, у зв`язку з чим вона вимушена була переїхати в орендоване житло за адресою: АДРЕСА_2 , в якій наявні всі необхідні умови для проживання малолітньої дитини. Зазначила, що вона має постійне місце роботи в ТОВ «Гімназія «Наше майбутнє», отримує офіційну заробітну плату, а також має додатковий дохід за цивільно-правовим договором від 02 серпня 2018 року.

Позивач просить визначити місце проживання їх малолітньої дочки разом із нею, оскільки проживання дитини саме з матір`ю є для дитини більш прийнятним, виняткових обставин, які б давали підстави для розлучення дитини з матір`ю відсутні, при цьому просила врахувати також і те, що відповідач хоча і має постійний заробіток, однак, схильний до насильства в сім`ї, що може негативно вплинути на виховання малолітньої доньки. Крім того, просила стягнути з відповідача на її користь аліменти в розмірі 1/3 частини від усіх видів його заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з дня подачі позову і до повноліття дитини.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 21 червня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за місцем його проживання: АДРЕСА_1 . Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 (однієї четвертої) частини всіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05 липня 2018 і до досягнення дитиною повноліття. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що батько, позивач за первісним позовом, має перевагу перед матір`ю, з огляду на характеристики обох батьків, їх матеріальний стан, забезпеченість житлом, моральних якостей, відношення до дитини, психологічні висновки фахівців, відношення самої дитини до кожного з батьків, а тому суд вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дочки з її батьком. Також, судом звернуто увагу обох сторін на те, що для гармонійного та повноцінного розвитку дитини участь обох батьків у вихованні дочки є важливою, та, останніми, як батьками малолітньої дитини, слід налагодити відносини між собою з метою досягнення належного спільного виховання дочки.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 червня 2019 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про задоволення первісних позовних вимог та визначення місця проживання неповнолітньої дитини разом з батьком, що відповідає найкращому забезпеченню прав та інтересів дитини, й свідчить про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісного позову та задовольнити її зустрічний позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди, ухвалюючи рішення не врахували, що згода дитини на проживання з одним із батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та захищати права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією про права дитини та Декларацією прав дитини. У зв`язку з чим суди, покладаючи в основу судового рішення згоду дитини на проживання з одним із батьків, повинні проаналізувати, чи не порушує така згода положень Конвенції про права дитини, та навести у судовому рішенні мотиви, з яких вони дійшли висновку про необхідність узяти за основу саме таку думку дитини та надати їй перевагу по відношенню до інших доказів. Заявник зазначає, що відповідачем за зустрічним позовом не доведені обставини, які б свідчили про здійснення позивачем неналежного догляду чи виховання дитини, або обставини, які б давали підстави стверджувати, що проживання дитини з батьком буде для неї кращим, з огляду на запропоновану зміну місця проживання і навчання, а також наявність недостатньо близьких відносин.

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що з 06 листопада 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася дочка ОСОБА_3 .

Неповнолітня ОСОБА_3 з народження зареєстрована та проживає разом з батьком - позивачем у справі за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується даними Реєстру територіальної громади м. Києва. Позивач є одним із співвласників вказаної квартири.

Відповідач ОСОБА_2 зареєстрована у м. Чернігові, проте проживає у м. Києві. На підставі договору оренди від 01 серпня 2018 року в її користуванні перебувала однокімнатна квартира по АДРЕСА_2 , а з 01 жовтня 2018 року, на підставі договору оренди, відповідач користується квартирою за адресою: АДРЕСА_4 , договір укладений на 2 роки.

ОСОБА_1 офіційно працює в ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», займає посаду інженера з комп`ютерних систем, має стабільний дохід, характеризується позитивно.

Відповідач ОСОБА_2 також офіційно працює, вона є медсестрою в ТОВ «Гімназія «Наше майбутнє», має офіційний дохід, за місцем роботи характеризується позитивно. Крім того, відповідач отримує дохід за цивільно-правовими угодами за надані послуги.

Дитина ОСОБА_3 навчається в ліцеї «Голосіївський» № 241 міста Києва та відвідує позакласні гуртки, зокрема, образотворчого мистецтва, вокальний, хореографічний. Характеризується дитина позитивно, має хороший розумовий розвиток, широкий кругозір, багатий словниковий запас. ОСОБА_3 своєчасно приходить до школи, не пропускає заняття без поважних причин, завжди охайна та має в наявності потрібне для уроків шкільне приладдя. Дитина спокійна, врівноважена.

Відповідно до листа КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Голосіївського району м. Києва від 13 червня 2018 року, ОСОБА_3 спостерігається в амбулаторії, та на прийоми до лікаря-педіатра дитину супроводжує переважно бабуся та батько, інколи дівчинка приходить із матір`ю.

Батько дитини ОСОБА_1 у травні 2018 року перебував із дитиною на лікарняному по її догляду. Востаннє дитина зверталась до лікаря 31 травня 2018 року з матір`ю ОСОБА_2 .

Відповідно до Висновку комісії з питань захисту прав дитини Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 28 вересня 2018 року № 100-15608, малолітня дитина ОСОБА_3 проживає разом із батьком ОСОБА_1 , бабою ОСОБА_6 , дідом ОСОБА_7 , прадідом ОСОБА_8 в трикімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Дитина проживає в окремій кімнаті, в якій наявні всі необхідні для дитини меблі, іграшки відповідно до віку та одяг. З ОСОБА_1 постійно проводились профілактично-роз`яснювальні роботи та станом на 31 липня 2018 року, заяв та скарг на нього не надходило. ОСОБА_2 характеризується незадовільно. Неодноразово та безпідставно викликала державні служби, конфліктує та продовжує безпричинно провокувати та створювати конфліктні ситуації з чоловіком та мешканцями квартири. На підставі всебічно з`ясованих обставин, орган опіки та піклування вважав за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , 2010 року народження разом з батьком ОСОБА_1 .

Відповідно до висновку психологічного обстеження від 29 січня 2019 року № 20 складеним Міським центром дитини, у ОСОБА_3 присутні позитивні та дружні взаємовідносини між нею та бабою, визначена активна участь з боку батька та баби, у ОСОБА_3 існує дистанція та напружені взаємовідносини через залучення дитини у конфлікт між дорослими. Для повноцінного психологічного розвитку ОСОБА_3 рекомендовано визначити стабільне місце проживання з тим із батьків, який задовольняє її фізіологічні та психічні потреби, а також створює безпечне середовище для її навчання.

Відповідно до розпорядження Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 14 лютого 2019 року № 77, було визначено порядок зустрічей ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з малолітньою ОСОБА_3 , до вирішення даного спору в суді.

Крім того, в матеріалах справи містяться копії судових рішень постановлених у період з червня по липень 2018 року про повернення адмінматеріалів про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених частиною першою статті 173-2 КУпАП, на дооформлення у зв`язку з відсутністю в протоколах чіткого посилання на форму домашнього насильства. Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрито у зв`язку закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності. Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 07 серпня 2018 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.

Крім того, в матеріалах справи містяться дані про звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів щодо вчинення ОСОБА_2 насильства в сім`ї та завдання тілесних ушкоджень. Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 28 серпня 2018 року провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 закрито, у зв`язку з відсутністю складу правопорушення, однак відкрите кримінальне провадження, яке перебуває на стадії досудового розслідування.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Стаття 141 СК України визначає, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно з положеннями частини першої, другої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до положень частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно із статтею 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає.

Відповідно до положень частини першої статті 3, частини першої статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками в супереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

При вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Частинами першою, другою статті 171 СК України встановлено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

Урахування думки дитини щодо її життя передбачає й стаття 12 Конвенції з прав дитини, в якій записано, що Конвенція зобов`язує держави-учасниці забезпечити дитині, здатній формулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються її, і цим поглядам має приділятись належна увага, згідно з віком дитини та зрілістю.

Отже, з досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання.

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Таким чином, судом першої інстанції правильно було заслухано думку дитини ОСОБА_3 , висловлену нею під час судового засідання, яка пояснила, що любить обох батьків та бабусю, бажає проживати разом з батьком та обґрунтувала це тим, що на її думку, мама її не дуже любить.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій стосовно того, що дитина тривалий час проживає разом з батьком, який не перешкоджає їй спілкуватися з матір`ю. Тобто, у разі, якщо дочка залишиться проживати разом з батьком, материнські права позивача за зустрічним позовом не будуть порушені та вона не буде позбавлена можливості здійснювати свої батьківські права та виконувати обов`язки щодо дитини у повному обсязі.

Обґрунтовано враховано також судами висновок органу опіки та піклування, яким встановлено, що доцільно в інтересах дитини визначити місце проживання дитини з батьком.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідно до Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року дитина не може бути розлучена зі своєю матір`ю, крім випадків коли є виняткові обставини є необґрунтованими, оскільки Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме, статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду зазначала, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду, а зводяться до незгоди заявника з висновком суду та переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко