Постанова

Іменем України

31 липня 2025 року

м. Київ

справа № 752/15423/22

провадження № 61-13312св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальна організація виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Муніципальна Охорона»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Комунальної організації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Муніципальна Охорона» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 квітня 2024 року у складі судді Мазура Ю. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунальної організації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Муніципальна Охорона» (далі - КО «Муніципальна Охорона») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому просив: визнати протиправним наказ відповідача від 02 березня 2022 року № 187/1-К «Про звільнення за прогули ОСОБА_1 »; поновити позивача на посаді провідного інженера з експлуатації автотранспорту відділу експлуатації автотранспорту в КО «Муніципальна Охорона»; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 02 березня 2022 року до 19 липня 2022 року; судові витрати покласти на відповідача.

Позов обґрунтований тим, що 17 квітня 2020 року позивач був прийнятий на посаду інженера з експлуатації автотранспорту до відповідача. Надалі позивач працював у відповідача на посаді провідного інженера з експлуатації автотранспорту відділу експлуатації автотранспорту.

08 лютого 2022 року позивач написав заяву з проханням надати додаткову відпустку як учаснику бойових дій тривалістю 14 календарних днів починаючи з 11 лютого 2022 року.

Перебуваючи у відпустці, позивач 24 лютого 2022 року у телефонному режимі отримав вказівку від відповідача з`явитися на роботі.

24 лютого 2022 року позивач з`явився на роботі на вимогу відповідача та приступив до виконання трудових обов`язків.

Проживаючи в м. Києві та враховуючи небезпечну ситуацію, яка склалась у зазначений період часу у зв`язку з веденням активних бойових дій на території Київської області та міста Києва, позивач прийняв рішення вивезти членів своєї сім?ї на територію західних областей України з подальшим відправленням за кордон та приступити до виконання свого обов`язку з оборони України.

Жодних усних та/або письмових заперечень від керівництва відповідача позивач не отримував.

26 лютого 2022 року позивач переправив членів своєї сім`ї через прикордонний пункт з Республікою Молдова.

03 березня 2022 року був поставлений на облік у ІНФОРМАЦІЯ_1 .

04 березня 2022 року начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 склав повідомлення керівнику відповідача про те, що позивач призивається по мобілізації відповідно до Указу Президента від 24 лютого 2022 року № 69/2022.

30 березня 2022 року позивача зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Позивач зазначає, що оскільки він проходив військову службу, то за ним мала зберігатись посада, і заробітна плата за місцем роботи у відповідача.

Попри це останню виплату заробітної плати отримав позивач 04 травня 2022 року в розмірі 13 517,71 грн.

02 червня 2022 року позивача в телефонному режимі повідомили про те, що його було звільнено ще 02 березня 2022 року без надання будь-яких пояснень щодо підстав для такого звільнення з боку відповідача, без запиту пояснень щодо причин відсутності на роботі та без надсилання копії наказу про звільнення з подальшою видачею трудової книжки.

30 серпня 2022 року позивач звернувся до відповідача з метою отримати наказ про звільнення та інші документи, пов`язані з його трудовою діяльністю.

30 вересня 2022 року позивач отримав на електронну адресу відповідь, що він був звільнений за «численні прогули без поважних причин».

Своє звільнення позивач вважає незаконним у зв`язку з безпідставністю накладення дисциплінарного стягнення та порушенням процедури звільнення.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року, позов задоволено.

Визнано протиправним і скасовано наказ КО «Муніципальна охорона» від 02 березня 2022 року № 187/1-К «Про звільнення за прогули ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного інженера з експлуатації автотранспорту відділу експлуатації автотранспорту КО «Муніципальна Охорона».

Стягнено з КО «Муніципальна Охорона» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 02 березня 2022 року до 19 липня 2022 року у розмірі 146 045,79 грн.

Стягнено з КО «Муніципальна Охорона» на користь держави судовий збір у розмірі 1 460,45 грн.

Допущено негайне виконання в частині поновлення на роботі та стягнення суми середнього заробітку за один місяць, а саме 43 518,72 грн.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що позивач не перебував на робочому місці з не залежних від його волі причин, а отже, відповідно до Конституції України та трудового законодавства такі обставини виключають вину працівника. Такі обставини, на переконання суду першої інстанції, свідчили про незаконність звільнення позивача за прогул.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2024 року КО «Муніципальна Охорона» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, у якій просить скасувати оскаржувані рішення й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року у справі № 359/7299/16-ц, від 19 жовтня 2020 року у справі № 341/102/18, від 08 листопада 2020 року у справі № 305/1418/19, від 19 листопада 2020 року у справі № 308/3556/17, від 26 лютого 2021 року у справі № 686/18381/17, від 01 квітня 2021 року у справі № 733/1695/17, від 16 грудня 2020 року у справі № 761/36220/17, постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що рішення судів є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування немає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 17 квітня 2020 року позивач прийнятий на посаду інженера з експлуатації автотранспорту до КО «Муніципальна Охорона», що підтверджується наказом відповідача від 16 квітня 2020 року № 143-К.

01 червня 2020 року ОСОБА_1 переведений на посаду провідного інженера з експлуатації автотранспорту на підставі наказу відповідача від 29 травня 2020 року № 187-К, про що внесено запис до трудової книжки позивача від 17 квітня 2020 року.

Наказом КО «Муніципальна Охорона» від 02 березня 2022 року № 187/1-К «Про звільнення за прогули ОСОБА_1 » звільнено провідного інженера з експлуатації автотранспорту 02 березня 2022 року за численні прогули без поважних причин згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України. Наказано головному бухгалтеру Павловій Т. І. провести нарахування та виплату компенсації за невикористану відпустку тривалістю 24 календарні дні. Підставою зазначено довідку про відсутність на роботі від 02 березня 2022 року № 110-79/2.

З указаної довідки відомо, що ОСОБА_1 у період з 26 лютого 2022 року до 02 березня 2022 року був відсутній на робочому місці.

Згідно з доповідною, складеною 02 березня 2022 року ОСОБА_4 на ім`я директора КО «Муніципальна охорона», у підпорядкованому йому підрозділі з 26 лютого 2022 року до 02 березня 2022 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці, а також зазначено, що інформація про причини відсутності на робочому місці вказаного працівника йому не відома. За результатами проведених заходів опитати ОСОБА_1 за фактом відсутності на робочому місці не виявилося можливим.

Згідно з долученим до справи повідомленням, адресованого керівнику підприємства КО «Муніципальна Охорона» від 04 березня 2022 року, ОСОБА_1 був призваний за мобілізацією УП № 69/2022.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30 березня 2022 року № 32 молодшого сержанта ОСОБА_1 - на посаду штаб-сержанта з категорії групи зв`язку та інформаційних технологій вважати таким, що 30 березня 2022 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом 3 440,00 грн на місяць згідно з 12 тарифним розрядом штатно-посадова категорія «старший сержант».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

У статтях 43-46 Конституції України визначено основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю.

Відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

В указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з уведенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (пункт 5 частини першої статті 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

Згідно з пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34 38 39 41 - 44 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Відповідно до статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано захід стягнення у вигляді догани або звільнення.

Звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни (пункт 2 частини першої статті 147 КЗпП України). Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причини його відсутності.

Згідно зі статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (див. постанову Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 235/2284/17 (провадження № 61-72св17), постанову Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц).

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника. Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі (див. постанови Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 489/1609/17 (провадження № 61-37729св18), від 11 квітня 2024 року у справі № 127/29246/22 (провадження № 61-13250св23)).

У постанові Верховного Суду від 06 червня 2024 року у справі № 367/569/23 (провадження № 61-4703св24) викладено такий висновок: «Зважаючи на ситуацію на території України, працівники, які не виходять на роботу внаслідок обставин, пов`язаних з бойовими діями, або ті, які не мають змоги виходити на роботу у зв`язку з небезпекою для життя і здоров`я, не підлягають автоматичному звільненню чи, наприклад, за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Це обумовлено необхідністю збереження життя та здоров`я таких працівників та їх сімей і вважається як відсутність на роботі з поважних причин. Якщо з таким працівником відсутній зв`язок, до з`ясування причин і обставин його відсутності за ним зберігаються робоче місце та посада, трудові відносини не припиняються, однак час таких неявок не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, та у загальному випадку не підлягає оплаті».

Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суди встановили, що 08 лютого 2022 року ОСОБА_1 написав заяву про надання додаткової відпустки як учаснику бойових дій тривалістю 14 календарних днів починаючи з 11 лютого 2022 року.

Перебуваючи у відпустці, ОСОБА_5 24 лютого 2022 року у телефонному режимі отримав повідомлення з`явитися на роботу.

26 лютого 2022 року позивач переправив членів своєї сім`ї через прикордонний пункт з Республікою Молдова.

Відповідно до пояснень ОСОБА_5 , після переправлення родини за кордон 26 лютого 2022 року, враховуючи, що у нього є бойовий досвід під час участі у антитерористичній операції, він вирішив приступити до виконання свого обов`язку з оборони України.

З метою мобілізації він звернувся до районних територіальних центрів і згодом вступив на службу до Збройних Сил України.

03 березня 2022 року був поставлений на облік у ІНФОРМАЦІЯ_1 .

04 березня 2022 року начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 склав повідомлення керівнику відповідача про те, що позивач призивається за мобілізацією відповідно до Указу Президента від 24 лютого 2022 рок у № 69/2022.

30 березня 2022 року позивача зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Таким чином, встановивши, що позивач не перебував на робочому місці з не залежних від нього причин, які є поважними, оскільки пов`язані зі збереженням життя та здоров`я родини, а також вжиттям заходів щодо постановки на військовий облік та захист Батьківщини, суди дійшли правильного висновку, що порушення трудових прав ОСОБА_1 призвело до його незаконного звільнення, що є підставою для його поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до статті 235 КЗпП України.

Переглянувши в касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях суду першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів і не дають підстав уважати, що суди порушили норми матеріального чи процесуального права, то касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення - залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки підстав для скасування немає.

Щодо судових витрат

Оскільки в задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунальної організації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Муніципальна охорона» залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

Є. В. Коротенко

М. Є. Червинська