Постанова
Іменем України
16 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 752/15527/19
провадження № 61-5226св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: старший державний виконавець Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Арабаджийська Оксана Сергіївна, ОСОБА_3 ,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Черняк Андрій Леонідович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року у складі судді Хоменко В. С. та постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року в складі колегії суддів: Желепи О. В., Олійника В. І., Кулікової С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У липні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до старшого державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Арабаджийської О. С., ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - ПН КМНО) Черняк А. Л., про визнання недійсними та скасування акта про передачу майна стягувачу та свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
Позов обґрунтовано тим, що 25 червня 2011 року між позивачами укладено шлюб. У шлюбі на підставі договору купівлі-продажу від 29 серпня 2013 року вони придбали гаражний бокс № НОМЕР_1 , загальною площею 21,00 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, вказаний гараж відповідно до акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу за аліментами 11 липня 2019 року було передано ОСОБА_3 з подальшою передачею у власність вказаного нерухомого майна та реєстрацією права власності за нею.
Позивачі переконували, що передача спірного майна у власність ОСОБА_3 проведена за процедурою, яка не відповідає вимогам закону та порушує їхні права як власників.
Позивачі стверджували, що старший державний виконавець Києво-Святошинського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Арабаджийська О. С. не мала законних підстав провадити виконавчі дії, оскільки боржник ОСОБА_2 не проживає, не перебуває, не працює та не має майна у Києво-Святошинському районі, їх не було повідомлено про дату, час та місце прилюдних торгів, а звернення стягнення на майно могло мати місце лише на частку ОСОБА_2 після її виділу в натурі.
Зважаючи на зазначене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд визнати недійсним та скасувати акт від 11 липня 2019 року про передачу майна стягувачу ОСОБА_3 , складений старшим державним виконавцем Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Арабаджийською О. С. та затверджений начальником Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Кравчуком М. В. (реєстраційний номер виконавчого провадження 53694893); визнати недійсним та скасувати свідоцтво серія та номер 473, видане 12 липня 2019 року ПН КМНО Черняком А. Л.; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47763928 від 12 липня 2019 року 18:47:55, ПН КМНО Черняк А. Л.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що під час реалізації на електронних торгах майна боржника та передачі його в рахунок погашення заборгованості стягувачеві не порушувались вимоги закону та права позивачів.
Постановою Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року -без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що рішення суду першої інстанції постановлене з дотриманням норм чинного законодавства, висновки суду відповідають встановленим обставинам та не спростовуються доводами апеляційної скарги.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У березні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подали до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити їхній позов.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- не врахували, що виконавче провадження у Києво-Святошинському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області відкрито з порушенням правил підвідомчості;
- не звернули увагу на те, що позивачі дізнались про відкриття виконавчого провадження лише у липні 2019 року, а саме після пред`явлення ОСОБА_3 витягу з Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно на їхній гараж, а тому були позбавлені будь-якої можливості оскаржити дії державних виконавців стосовно черговості стягнення на майно боржника, проведення електронних торгів та передачу майна стягувачеві;
- проігнорували те, що державний виконавець перед вирішенням питання про звернення стягнення на спірне нерухоме майно не з`ясував у ОСОБА_2 , чи є в нього інше майно на реалізацію; чи не володіє він спірним майном спільно з іншими особами та не вирішив питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами;
- не звернули увагу на те, що гаражний бокс № НОМЕР_1 , загальною площею 21,00 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , придбаний ОСОБА_2 у шлюбі, а тому є спільною сумісною власністю позивачів;
- дійшли помилкового висновку про те, що договір купівлі-продажу від 29 серпня 2013 року укладений одним із подружжя сторін не в інтересах сім`ї;
- не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 372/504/17, постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18, від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 524/6164/17, від 07 лютого 2019 року у справі № 522/1516/15-ц.
Також у касаційній скарзі заявники вказали на те, що апеляційним судом не було надано належної оцінки доводам апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме про незазначення у рішенні суду першої інстанції фактичної дати складення його повного тексту.
Станом на час розгляду справи відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від інших учасників справи до Верховного Суду не надходили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями Верховного Суду від 30 березня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), витребувано матеріали справи № 752/15527/19 із Голосіївського районного суду міста Києва та надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, та надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.
У серпні 2021 року матеріали справи № 752/15527/19 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року справу № 752/15527/19 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25 червня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений шлюб, про що відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві 25 червня 2011 року здійснено актовий запис № 434.
Згідно з договором купівлі-продажу від 29 серпня 2013 року, посвідченим ПН КМНО Мазурчуком В. В. за реєстровим № 3175, ОСОБА_2 придбав гаражний бокс № НОМЕР_1 , загальною площею 21,00 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
18 лютого 2009 року на підставі рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 лютого 2009 року видано виконавчий лист № 2-748/2009 про стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого у АДРЕСА_2 , який фактично проживає у АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини доходу, щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 17 грудня 2008 року і до повноліття дитини.
Постановою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві від 23 лютого 2009 року на підставі статей 3, 18, 24 Закону України «Про виконавче провадження» відкрито виконавче провадження № 11742969 з виконання виконавчого листа № 2-748/2009, виданого 18 лютого 2009 року Оболонським районним судом міста Києва.
Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві від 16 лютого 2016 року виконавче провадження № 11742969 з виконання виконавчого листа № 2-748/2009, виданого 18 лютого 2009 року Оболонським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини доходу, щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 17 грудня 2008 року і до повноліття дитини, закрито.
Постановою старшого державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 10 квітня 2017 року на підставі статей 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження» відкрито виконавче провадження № 53694893 з виконання виконавчого листа № 2-748/2009, виданого 18 лютого 2009 року Оболонським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого у АДРЕСА_2 , який фактично проживає у АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини доходу, щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 17 грудня 2008 року і до повноліття дитини.
У межах виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-748/2009 № 53694893 накладено арешт на майно боржника, в тому числі на спірний гаражний бокс.
Згідно з копією довідки-розрахунку за вищевказаним виконавчим листом № 2-748/200 станом на 01 березня 2018 року заборгованість за аліментами становила 61 270,61 грн.
Згідно з копією довідки-розрахунку за вищевказаним виконавчим листом № 2-748/200 станом на 01 липня 2018 року заборгованість за аліментами становила 72 271,86 грн.
02 жовтня 2018 року ОСОБА_3 звернулась до державного виконавця із заявою про реалізацію гаражного боксу № НОМЕР_1 , загальною площею 21,00 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з копії довідки-розрахунку за вищевказаним виконавчим листом № 2-748/200 станом на 05 грудня 2018 року заборгованість за аліментами становила 81 535,86 грн.
Постановою старшого державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 05 грудня 2018 року описано та накладено арешт на майно: нежитлове приміщення, гаражний бокс, загальною площею 21,00 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1, гараж № НОМЕР_1, м. Київ .
Постановою від 06 грудня 2018 року призначено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання Товариство з обмеженою відповідальністю «Приватна Експертна Служба».
Згідно з копією довідки-розрахунку за вищевказаним виконавчим листом № 2-748/200 станом на 01 березня 2019 року заборгованість за аліментами становила 92 257,11 грн.
13 травня, 03 та 24 червня 2019 року гаражний бокс передано на реалізацію, однак реалізація на аукціоні не відбулась.
Згідно з протоколом проведення електронних торгів від 13 травня 2019 року № 405078 торги з реалізації майна - гаражного боксу, загальною площею 21,00 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1, гараж № НОМЕР_1, м. Київ , що належить на праві власності ОСОБА_2 , не відбулись у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів.
Згідно з протоколом № 409622 проведення електронних торгів від 03 червня 2019 року торги з реалізації майна - гаражного боксу, загальною площею 21,00 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, гараж № НОМЕР_1, м. Київ , що належить на праві власності ОСОБА_2 , не відбулись у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів.
Згідно з протоколом № 414515 проведення електронних торгів від 24 червня 2019 року торги з реалізації майна - гаражного боксу, загальною площею 21,00 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, гараж № НОМЕР_1, м. Київ , що належить на праві власності ОСОБА_2 , не відбулись у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів.
Актом про передачу майна стягувачеві в рахунок погашення боргу від 11 липня 2019 року підтверджується передача гаражного боксу боржника ОСОБА_2 у власність стягувача ОСОБА_3 на підставі її заяви.
12 липня 2019 року ПН КМНО Черняк А. Л. видав свідоцтво, зареєстроване в реєстрі за № 473, яким підтверджується, що ОСОБА_3 належить на праві власності майно, що складається з гаражного боксу, загальною площею 21,00 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , гараж № НОМЕР_1 .
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказували на те, що передача спірного майна у власність ОСОБА_3 була проведена за процедурою, яка не відповідає вимогам закону та порушує права власників.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що під час реалізації на електронних торгах майна боржника та передачі його в рахунок погашення заборгованості стягувачеві не порушувались вимоги закону та права позивачів, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Верховний Суд в цілому не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом статей 48, 56, 57, 61 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
За загальним правилом реалізація арештованого майна здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною (частина перша статті 61 Закону України «Про виконавче провадження»).
Правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажі майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника торгів, та складанні за результатами їх проведення акта про проведення торгів, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно у випадках, визначених законодавством. Вказаний акт є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а отже, є договором.
Згідно з частинами шостою, сьомою та дев`ятою статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», у разі нереалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і якщо він виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, таке майно передається стягувачу в рахунок погашення боргу, про що виконавець виносить постанову та складає акт, які є підставою для подальшого оформлення права власності на таке майно.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з частиною першої статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).
Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності.
Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Статтею 368 ЦК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована зацікавленою стороною, яка може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку.
Відповідно до частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення звертається саме на майно боржника. Звернення стягнення проводиться в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Згідно з частиною третьою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.
Виконавець перед вирішенням питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника повинен з`ясувати питання, чи не володіє він даним нерухомим майном спільно з іншими особами, вирішувати питання про необхідність визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
Питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця (частина перша статті 443 ЦПК України).
Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18 (провадження № 61-13422св19).
Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що гаражний бокс № НОМЕР_1 , загальною площею 21,00 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , придбаний ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі із ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, вирішуючи спір, наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки у розумінні положень статті 65 СК України зазначене нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя та належить чоловікові і дружині в рівних частках з моменту його придбання, а відчуження спірного нерухомого майна, частка якого належить позивачу ОСОБА_1 , без її участі у виконавчому провадженні, в рахунок стягнення заборгованості із ОСОБА_2 порушує право ОСОБА_1 , як співвласника цього майна, на вільне володіння, користування і розпорядження ним, що є неприпустимим.
Факт реєстрації спірного нерухомого майна на ім`я ОСОБА_2 не означає, що воно належить лише цій особі.
При цьому наявності у ОСОБА_2 зобов`язань, пов`язаних з інтересами сім`ї, судами не встановлено, а тому положення частини другої статті 73 СК України не підлягають застосуванню.
Старший державний виконавець Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Арабаджийська О. С. при проведенні оспорюваних виконавчих дій лише пересвідчилася в тому, що спірне нерухоме майно зареєстровано за боржником ОСОБА_2 , однак не з`ясувала його сімейний стан та не встановила, чи придбаний гаражний бокс у період шлюбу.
Отже, старший державний виконавець залишила поза увагою, що майно, передане на примусову реалізацію, а надалі - передане стягувачу, належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності.
Таким чином, доводи позивача ОСОБА_1 про те, що внаслідок реалізації вказаного нерухомого майна були порушені її права, є обґрунтованими.
Встановивши, що в результаті проведення електронних торгів та нереалізації майна на третіх торгах, це майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя (позивачів у справі), в цілому передано стягувачу, чим порушено право власності ОСОБА_1 , Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , з мотивів наведених у цій постанові.
Разом з тим Верховний Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_2 не підлягають задоволенню, оскільки його права як боржника у виконавчому провадженні № 53694893 щодо стягнення аліментів на утримання його неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жодним чином не порушені.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення судів першої й апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та відмову у задоволенні позовних ОСОБА_2 з підстав, наведених у мотивувальній частині цієї постанови.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на висновки Верховного Суду щодо суті касаційної скарги та задоволення позовних вимогОСОБА_1 відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України, з Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню фактично сплачений останньою судовий збір за подання позовної заяви та касаційної скарги у сумі 6 915,60 грн (2 305,20 грн + 4 610,40 грн).
Разом з тим судові витрати, понесені ОСОБА_2 , підлягають залишенню за ним.
Керуючись статтями 141 406 409 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року скасувати,ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до старшого державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Арабаджийської Оксани Сергіївни, ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог - приватний нотаріус Черняк Андрій Леонідович, про визнання недійсними та скасування акта про передачу майна стягувачеві і свідоцтва про право власності на нерухоме майно задовольнити.
Визнати недійсним та скасувати акт від 11 липня 2019 року про передачу майна стягувачу ОСОБА_3 , складений старшим державним виконавцем Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Арабаджийською Оксаною Сергіївною та затверджений начальником Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Кравчуком Максимом Володимировичем (реєстраційний номер виконавчого провадження 53694893).
Визнати недійсним та скасувати свідоцтво від 12 липня 2019 року, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черняком Андрієм Леонідовичем, зареєстроване в реєстрі за № 473, яким посвідчено, що ОСОБА_3 належить на праві власності гаражний бокс № НОМЕР_1 , загальною площею 21,00 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47763928 від 12 липня 2019 року 18:47:55, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Черняка Андрія Леонідовича.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до старшого державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Арабаджийської Оксани Сергіївни, ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог - приватний нотаріус Черняк Андрій Леонідович, про визнання недійсним та скасування акта про передачу майна стягувачеві і свідоцтва про право власності на нерухоме майно відмовити.
Стягнути з Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви та касаційної скарги у сумі 6 915,60 грн.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В. Яремко