Постанова

Іменем України

31 липня 2025 року

м. Київ

справа № 752/15868/23

провадження № 61-11175св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальна організація виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Муніципальна Охорона»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Комунальної організації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Муніципальна Охорона» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 січня 2024 року у складі судді Ольшевської І. О. та постанову Київського апеляційного суду від 03 липня 2024 року у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунальної організації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Муніципальна Охорона» (далі - КО «Муніципальна Охорона») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому просив: визнати незаконним та скасувати наказ КО «Муніципальна охорона» від 05 березня 2022 року № 192/32-к «Про звільнення за прогули ОСОБА_1 »; поновити ОСОБА_1 з 05 березня 2022 року на посаді інженера пункту централізованого спостереження КО «Муніципальна охорона»; стягнути з КО «Муніципальна охорона» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 293 779,20 грн, з яких підлягають відрахуванню податки та інші обов`язкові платежі.

Позов обґрунтований тим, що згідно з наказом КО «Муніципальна охорона» від 31 серпня 2021 року № 166-к він прийнятий на роботу.

Під час збройної агресії рф проти держави України, яка повномасштабно розпочалась 24 лютого 2022 року, позивач брав участь у заходах з оборони та уклав контракт добровольця територіальної оборони з Добровольчим формуванням ІНФОРМАЦІЯ_1, про що було повідомлено відповідача. Однак позивач все таки був звільнений 05 березня 2022 року за прогули без поважних причин. Звільнення вважав незаконним, оскільки невихід позивача на роботу з 25 лютого 2022 року до 04 березня 2022 року був зумовлений веденням воєнних дій в України і пов`язаними з цим обставинами, що не залежать від волі позивача і не можуть мати наслідком його звільнення з посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, тобто у зв`язку з прогулом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 липня 2024 року, позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ КО «Муніципальна охорона» від 05 березня 2022 року № 192/23-к «Про звільнення за прогули ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 з 06 березня 2022 року на посаді інженера пункту централізованого спостереження КО «Муніципальна Охорона».

Стягнено з КО «Муніципальна Охорона» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 293 779,20 грн, з яких підлягають відрахуванню податки та інші обов`язкові платежі.

Стягнено з КО «Муніципальна Охорона» на користь держави судовий збір у розмірі 4 011,39 грн.

Допущено негайне виконання в частині поновлення на роботі та стягнення суми середнього заробітку за один місяць.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що роботодавець порушив процедуру звільнення, оскільки в матеріалах справи немає доказів виконання вимог КЗпП України щодо повідомлення позивача у будь-який спосіб про необхідність надання пояснень щодо причин відсутності на робочому місці. Водночас роботодавцю було відомо про місце перебування та рід занять позивача станом на час звільнення.

Суди встановили, що позивач не перебував на робочому місці з незалежних від його волі причин, а отже, відповідно до Конституції України та трудового законодавства такі обставини виключають вину працівника. Ці обставини, на переконання суду, свідчили про незаконність звільнення позивача за прогул.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2024 року КО «Муніципальна Охорона» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, у якій просить скасувати оскаржувані рішення і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року у справі № 359/7299/16-ц, від 19 жовтня 2020 року у справі № 341/102/18, від 08 листопада 2020 року у справі № 305/1418/19, від 19 листопада 2020 року у справі № 308/3556/17, від 26 лютого 2021 року у справі № 686/18381/17, від 01 квітня 2021 року у справі № 733/1695/17, від 16 листопада 2022 року у справі № 753/3880/20, від 16 грудня 2020 року у справі № 761/36220/17, постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1412цс17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 31 серпня 2021 року позивач прийнятий на посаду інженера пункту централізованого спостереження КО «Муніципальна Охорона», що підтверджується наказом відповідача від 31 серпня 2021 року № 166-К.

01 березня 2022 року, 02 березня 2022 року, 03 березня 2022 року та 04 березня 2022 року комісія у складі трьох співробітників відповідача склала акти про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці, в яких зазначено, що ОСОБА_1 до посадових осіб КО «Муніципальна охорона» з приводу невиходу на роботу не звертався, причини його відсутності не відомі.

За змістом доповідної головного інженера-проектувальника технічних засобів охорони ОСОБА_2 від 03 березня 2022 року, позивач з 25 лютого 2022 року до 03 березня 2022 року був відсутній на робочому місці, інформація про обставини відсутності його на робочому місці не відома.

За змістом службової записки заступника начальника управління контролю Добриніна І. від 04 березня 2022 року, в телефонній розмові ОСОБА_1 повідомив, що перебуває вдома в селі Гатне Фастівського району Київської області та виконує завдання територіальної оборони ІНФОРМАЦІЯ_1. Найближчим часом на роботу виходити не планує. Будь-які підтвердні документи щодо належності до сил територіальної оборони надати відмовився, дату виходу на роботу не вказав.

05 березня 2022 року перший заступник директора з операційної діяльності КО «Муніципальна охорона» ОСОБА_3 видав довідку № 110-80/49 про те, що ОСОБА_1 був відсутній на роботі в період з 25 лютого до 04 березня 2022 року без зазначення поважних причин своєї відсутності.

Наказом КО «Муніципальна охорона» від 05 березня 2022 року № 192/32-к про звільнення за прогули ОСОБА_1 , інженера пункту централізованого спостереження звільнено за численні прогули без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України. Підстава: довідка про відсутність на роботі від 05 березня 2022 року № 110-80/49.

За змістом довідки від 17 липня 2023 року № 223, виданої командиром добровольчого формування ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , позивач у період з 24 лютого 2022 року до 07 березня 2022 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення, інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України, перебуваючи в селі Гатне Фастівського району Київської області.

07 березня 2022 року ОСОБА_1 уклав контракт добровольця територіальної оборони, на час виконання державних та/або громадських обов`язків, перебуваючи під захистом держави, маючи усі права, свободи, гарантії, закріплені Конституцією України Кодексом законів про працю України, відповідно до Закону України «Про основи національного супротиву» від 27 січня 2022 року та Положення про добровольчі формування територіальних громад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1449.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

У статтях 43-46 Конституції України визначено основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю.

Відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

В указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (пункт 5 частини першої статті 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі його дію продовжено, і він триває дотепер.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

Згідно з пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34 38 39 41-44 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Відповідно до статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано захід стягнення у вигляді догани або звільнення.

Звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни (пункт 2 частини першої статті 147 КЗпП України). Крім встановлення власне факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причини його відсутності.

Згідно з статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (див. постанову Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 235/2284/17 (провадження № 61-72св17), постанову Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц).

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника. Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі (див. постанови Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 489/1609/17 (провадження № 61-37729св18), від 11 квітня 2024 року у справі № 127/29246/22 (провадження № 61-13250св23)).

У постанові Верховного Суду від 06 червня 2024 року у справі № 367/569/23 (провадження № 61-4703св24) викладено такий висновок: «Зважаючи на ситуацію на території України, працівники, які не виходять на роботу внаслідок обставин, пов`язаних з бойовими діями, або ті, які не мають змоги виходити на роботу у зв`язку з небезпекою для життя і здоров`я, не підлягають автоматичному звільненню чи, наприклад, за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Це обумовлено необхідністю збереження життя та здоров`я таких працівників та їх сімей і вважається як відсутність на роботі з поважних причин. Якщо з таким працівником відсутній зв`язок, до з`ясування причин і обставин його відсутності за ним зберігаються робоче місце та посада, трудові відносини не припиняються, однак час таких неявок не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, та у загальному випадку не підлягає оплаті».

Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про основи національного спротиву» доброволець Сил територіальної оборони Збройних Сил України - громадянин України або іноземець чи особа без громадянства, який перебуває в Україні на законних підставах впродовж останніх п`яти років та на добровільній основі зарахований до проходження служби у складі добровольчого формування Сил територіальної оборони Збройних Сил України.

Добровольче формування територіальної громади - воєнізований підрозділ, сформований на добровільній основі з громадян України, які проживають у межах території відповідної територіальної громади, який призначений для участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони в межах території відповідної територіальної громади (пункт 2 частини першої статті 1 Закону України «Про основи національного спротиву» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про основи національного супротиву» на членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з частиною першою статті 119 КЗпП України на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суди встановили, що у період з 24 лютого 2022 року до 05 березня 2022 року позивач брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення, інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України, перебуваючи в селі Гатне Фастівського району Київської області.

Відповідно до копії довідки від 17 липня 2023 року № 223, виданої командиром добровольчого формування ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , якій службова особа, якій підпорядковувався позивач з 24 лютого 2022 року, підтвердила статус ОСОБА_1 як добровольця територіальної оборони, який виконував поставлені перед ним завдання щодо підвищення обороноздатності країни під час воєнної агресії рф.

Таким чином, встановивши, що позивач не перебував на робочому місці з не залежних від нього причин, які є поважними, оскільки з 24 лютого 2022 року ОСОБА_1 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення, інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України, виконання ним завдань територіальної оборони, суди дійшли правильного висновку, що ОСОБА_1 незаконно звільнено, чим порушено його трудові права, що є підставою для його поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до положень статті 235 КЗпП України.

Переглянувши в касаційному порядку судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду апеляційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав уважати, що суд порушив норми матеріального чи процесуального права, то касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення - залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

Щодо судових витрат

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунальної організації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Муніципальна охорона» залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 січня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

Є. В. Коротенко

М. Є. Червинська