№ 752/17619/16 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 752/17619/16

провадження № 61-4893св19

Верховний Суд у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України»,

третя особа - Міністерство освіти і науки України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2017 року у складі судді Шевченко Т. М. та постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року у складі колегії суддів:

Матвієнко Ю. О., Іванової І. В., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом доДержавного підприємства «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України» (далі - ДП «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України», підприємство) про стягнення грошових коштів за договором поворотної фінансової допомоги.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що у період з березня 2013 року по серпень 2013 року він, перебуваючи на посаді директора ДП «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України», надавав підприємству поворотну фінансову допомогу у зв`язку з відсутністю належного його фінансування.

Грошові кошти надавалися на підставі відповідних договорів з кінцевим терміном їх повернення 31 грудня 2013 року, зокрема: договір № 1 про надання безвідсоткової поворотної допомоги від 20 березня 2013 року у розмірі

30 000,00 грн; договір № 2 про надання безвідсоткової поворотної допомоги

від 23 квітня 2013 року у розмірі 34 000,00 грн; договір № 3 про надання безвідсоткової поворотної допомоги від 08 травня 2013 року у розмірі

20 000,00 грн; договір № 4 про надання безвідсоткової поворотної допомоги

від 17 травня 2013 року у розмірі 26 000,00 грн; договір № 5 про надання безвідсоткової поворотної допомоги від 06 червня 2013 року у розмірі

5 000,00 грн; договір № 6 про надання безвідсоткової поворотної допомоги

від 23 липня 2013 року у розмірі 60 000,00 грн; договір № 7 про надання безвідсоткової поворотної допомоги від 29 серпня 2013 року у розмірі

65 000,00 грн, а всього він надав ДП «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України» поворотну фінансову допомогу у розмірі 240 000,00 грн, підтвердженням передачі яких є відповідні квитанції до прибуткових касових ордерів.

Відповідно до пункту 3.1 договорів, повернення грошових коштів проводиться шляхом видачі грошових коштів позикодавцю з каси позичальника або шляхом перерахування грошових коштів на особовий рахунок позикодавця в установі банку не пізніше 31 грудня 2013 року. Однак, у зазначений строк сума позик йому не була повернута.

10 жовтня 2016 року, з метою позасудового врегулювання спірних правовідносин, він звернувся до відповідача з претензією (вимогою) про повернення грошових коштів, яка не була задоволена.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ДП «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України» на його користь: грошові кошти у розмірі 240 000,00 грн за договорами поворотної фінансової позики, пеню за несвоєчасне повернення коштів у розмірі

241 893,86 грн, штраф у розмірі 24 000,00 грн, три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 20 179,00 грн та 208 942,71 грн інфляційних втрат, а всього 735 015,57 грн.

У січні 2017 року ДП «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України» звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Міністерство освіти і науки України, про визнання договорів поворотної фінансової допомоги недійсними.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що позивач не надав доказів на підтвердження наявності у нього фінансової можливості для надання грошової допомоги ДП «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України» у розмірі 240 000,00 грн, ураховуючи, що сукупний дохід ОСОБА_1 за місцем роботи за період з 2011 року до липня 2013 року становив 163 920,52 грн. Крім того, заступник директора ОСОБА_2 , яка діяла як представник ДП «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України» при укладенні оспорюваних договорів,не була ознайомлена з їх змістом, про що вона зазначила у своїх поясненнях, а тому не могла розуміти їх зміст та юридичні наслідки, що свідчить про відсутність її вільного волевиявлення на укладення оспорюваних правочинів. Крім того, у внутрішній документації підприємства не виявлено довіреності від 19 березня 2013 року №38 на укладення зазначених договорів на ім`я ОСОБА_2 .

Зазначало, що при укладенні та виконанні оспорюваних договорів відповідачем порушено вимоги частини третьої статті 92 ЦК України щодо добросовісної поведінки уповноваженої особи, статті 203 ЦК України щодо відповідності угоди інтересам держави і суспільства, його моральним засадам та вимоги частини п`ятої статті 203 ЦК України, оскільки з боку ОСОБА_1 правочин не був спрямований на реальне настання тих правових наслідків, що обумовлені ним, а метою, яку переслідував ОСОБА_1 при укладенні зазначених договорів було отримання доходу від збільшення заборгованості за рахунок штрафних санкцій і заволодіння майном підприємства, а тому оспорювані договори безвідсоткової поворотної допомоги, згідно з положенням статті 234 ЦК України, мають ознаки фіктивності.

Посилаючись на наведене, ДП «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України» просило визнати недійсними, укладені між ним та ОСОБА_1 договори про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги від 20 березня 2013 року № 1, від 23 квітня 2013 року № 2,

від 08 травня 2013 року № 3, від 17 травня 2013 року № 4, від 06 червня

2013 року № 5, від 23 липня 2013 року № 6, від 29 серпня 2013 року № 7, та застосувати наслідки недійсності вказаних правочинів.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ДП «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами про надання безвідсоткової поворотної допомогивід 20 березня 2013 року № 1,

від 23 квітня 2013 року № 2, від 08 травня 2013 року № 3, від 17 травня 2013 року № 4, від 06 червня 2013 року № 5 та від 23 липня 2013 року № 7 у розмірі

240 000,00 грн, пеню - 24 000,00 грн і штраф за порушення строку повернення грошових коштів - 24 000,00 грн, а також 2 880,00 грн на відшкодування сплаченого судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ДП «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України» відмовлено.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим виникла заборгованість за договорами безвідсоткової поворотної допомоги. Зменшуючи розмір пені на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, суд зазначив, що відповідач є державним підприємством, джерелом формування дохідної частини якого є дотації з бюджету. Відмовляючи в частині стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат (частина друга статті 625 ЦК України), суд виходив з того, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, тоді як сторони за прострочення грошового зобов`язання у кожному договорі про надання безвідсоткової поворотної допомогивстановили відповідальність у вигляді пені та штрафу.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ДП «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України», суд виходив із того, що ДП «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України» не довело відсутність в учасників оспорюваних правочинів на момент їх вчиненнянаміру створити передбачені ними юридичні наслідки. Згідно з виписками по рахунку ДП «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України», грошові кошти у загальному розмірі

240 000,00 грн були зараховані на рахунок підприємства, доказів на спростування наведеного ДП «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України» не надало.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 13 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Голосіївського районного суду

м. Києва від 06 квітня 2017 року в частині стягнення пені та штрафу скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вимог про стягнення пені та штрафу, зменшено розмір стягнутого з ДП «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України» на користь ОСОБА_1 судового збору з 2 880,00 грн до 2 400,00 грн.

В іншій частині рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2017 року залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині задоволення вимог

ОСОБА_1 про стягнення штрафу та пені, та ухвалюючи у цій частині нове рішення про відмову в їх задоволенні, апеляційний суд виходив із того, що штраф і пеня нараховані за одне і те ж порушення умов договорів, а саме несвоєчасне погашення кредиту, що є подвійним стягненням та суперечить положенням статті 61 Конституції України, відповідно до якої, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення.

Залишаючи в іншій частині рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд погодився з висновком районного суду про те, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим виникла заборгованість за договорами безвідсоткової поворотної допомоги. Зазначив, що оскільки ОСОБА_1 звернувся з претензію до відповідача про повернення грошових коштів у жовтні 2016 року, і того ж місяця звернувся до суду з позовом про стягнення грошових коштів за договорами безвідсоткової поворотної допомоги, прострочення виконання боржником грошового зобов`язання ще не відбулося, а тому відсутні правові підстави для задоволення його вимог про стягнення відповідно до частини другої статті 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня

2017 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог ДП «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України» в апеляційному порядку не оскаржувалось, а тому у зазначеній частині апеляційним судом не переглядалося.

Постановою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Апеляційного суду м. Києва від 13 червня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ДП «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України» про стягнення грошових коштів за договором поворотної фінансової допомоги скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та передаючи справу на новий розгляд до цього суду, касаційний суд вказав на те, що вирішуючи спір, апеляційний суд, вірно зазначив про заборону подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, разом з тим, відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення як пені, так і штрафу, тим самим позбавивши його права на отримання одного із видів неустойки за порушення строків виконання грошових зобов`язань, право на отримання якої передбачено умовами договорів поворотної фінансової допомоги. Крім того, апеляційний суд не надав належної оцінки доводам ОСОБА_1 про необгрунтовану відмову суду першої інстанції у задоволенні вимог про стягненні трьох процентів річних з урахуванням встановленого індексу інфляції за прострочення виконання боржником грошового забов`язання, що передбачено частиною другою статті 625 ЦК України.

Постановою Київського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2017 року в частині стягнення з ДП «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України» на користь ОСОБА_1 пені скасовано, ухвалено у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні зазначеної вимоги

В іншій частині рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що задовольняючи позов ОСОБА_1 в частині стягнення штрафу та пені, суд першої інстанції не врахував, що штраф та пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне і те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за договорами поворотної фінансової допомоги, свідчить про недотримання положень статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Вирішуючи питання про те, який саме вид неустойки підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за порушення строків виконання грошових зобов`язань, апеляційний суд виходив з того, що заявник не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині стягнення штрафу у розмірі

24 000,00 грн, а тому відсутні правові підстави для стягнення пені.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У березні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 , у якій він просив скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2017 року і постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року в частині відмови у стягненні трьох процентів річних та інфляційних втрат, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України за прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, і ухвалити у цій частині нове рішення, яким стягнути з ДП «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України» на його користь три проценти річних у розмірі 20 179,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 208 942,71 грн, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, що суд апеляційної інстанції під час нового апеляційного розгляду справи, неправильно зрозумів висновки Верховного Суду в частині вирішення зазначених вимог судом першої інстанції, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про те, що постанова Верховного Суду від 05 грудня 2018 року не містить висновку щодо скасування рішення Апеляційного суду м. Києва від 13 червня 2017 року в частині залишення без змін рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2017 року в частині вирішення судом першої інстанції вимог про стягнення з відповідача суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних, що суперечить мотивувальній частині судового рішення суду касаційної інстанції.

Вказував на те, що відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції, з висновками якого фактично погодився апеляційний суд, неправильно встановив правову природу трьох процентів річних та інфляційних втрат, і помилкового виходив з того, що сторони у договорах поворотної фінансової допомоги встановили відповідальність за прострочення грошових зобов`язань у вигляді штрафу та пені, а тому стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з урахуванням трьох процентів річних та інфляційних втрат, призведе до покладення на боржника подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення. Водночас, проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, не є штрафними санкціями. Незважаючи на подібність правової природи частини третьої статті 549 ЦК України (щодо сплати пені) та статті 625 ЦК України (щодо сплати трьох процентів річних), які в обох випадках застосовуються як відповідальність за порушення грошового зобов`язання, зазначені правові норми є різними за своєю правовою природою. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційний процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторі. Саме такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постановах від 06 червня 2012 року у справі

№ 6-49цс12 та від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-38цс11. Наведене також кореспондується з правовими висновками викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

У лютому 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ДП «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України», у якому підприємство просило залишити касаційну скаргу

ОСОБА_1 без задоволення, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року в частині стягнення з ДП «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України» на користь ОСОБА_1 штрафу у розмірі 24 000,00 грн скасувати, та ухвалити у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні зазначеної вимоги ОСОБА_1 , рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2017 року в частині стягнення з ДП «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України» на користь ОСОБА_1 основної заборгованості у розмірі 240 000,00 грн за договором поворотної фінансової допомоги залишити без змін. Суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з урахуванням трьох процентів річних та встановленого індексу інфляції, оскільки до 11 жовтня 2016 року у діловодстві підприємства не виявлено жодного звернення позивача з вимогами про повернення коштів безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, що свідчить про правильність висновків суду першої інстанції про те, що у відповідача не виникло прострочення виконання грошового зобов`язання за договорами безвідсоткової поворотної фінансової допомоги на час звернення з позовом до суду.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення суду першої інстанції у частині вирішення зустрічного позову ДП «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України», а також за позовом ОСОБА_1 про стягнення основної суми заборгованості та неустойки не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що у період з березня 2013 року по серпень 2013 року між ОСОБА_1 , який працював директором ДП «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України», та зазначеним підприємством в особі заступника директора ОСОБА_2, що діяла на підставі довіреності № 38 від 19 березня 2013 року, укладені договори про надання безвідсоткової поворотної допомоги на строк до 31 грудня

2013 року: договір № 1 про надання безвідсоткової поворотної допомоги

від 20 березня 2013 року у розмірі 30 000,00 грн; договір № 2 про надання безвідсоткової поворотної допомоги від 23 квітня 2013 року у розмірі

34 000,00 грн; договір № 3 про надання безвідсоткової поворотної допомоги

від 08 травня 2013 року у розмірі 20 000,00 грн; договір № 4 про надання безвідсоткової поворотної допомоги від 17 травня 2013 року у розмірі

26 000,00 грн; договір № 5 про надання безвідсоткової поворотної допомоги

від 06 червня 2013 року у розмірі 5 000,00 грн; договір № 6 про надання безвідсоткової поворотної допомоги від 23 липня 2013 року у розмірі

60 000,00 грн; договір № 7 про надання безвідсоткової поворотної допомоги

від 29 серпня 2013 року у розмірі 65 000,00 грн.

Відповідно до виписок по рахунку ДП «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України» грошові кошти за зазначеними вище договорами у загальному розмірі 240 000,00 грн були зараховані на рахунок підприємства. У визначений договорами про надання безвідсоткової поворотної допомоги строк (31 грудня 2013 року) сума наданої ОСОБА_1 фінансової допомоги повернута не була.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості за договорами про надання безвідсоткової поворотної допомоги, станом на 20 жовтня 2016 року убачається, що розмір заборгованостіДП «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України» становить 735 015,57 грн, з яких: сума поворотної допомоги - 240 000,00 грн, пеня - 241 893,86 грн, штраф -

24 000,00 грн, три проценти річних - 20 179,00 грн, інфляційні втрати - 208 942,71 грн.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття610, пункт 4 частини першоїстатті 611 ЦК України).

За змістом статей 524, 533-535 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Наслідки прострочення виконання грошових зобов`язань, а також забезпечення прав та інтересів кредитора в охоронних правовідносинах регламентовано частиною другою статті 625 ЦК України, якою визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Таким чином, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення грошових коштів, на вимогу кредитора нараховуються три проценти річних від простроченої суми з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Наведене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного суду, викладеними у постановах: від 10 квітня 2018 року у справі

№ 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), від 16 травня 2018 року у справі

№ 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Перевіряючи під час нового апеляційного розгляду законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що рішення суду першої інстанції, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 05 грудня 2018 року, підлягає перегляду у межах доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 лише в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про стягнення з ДП «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України» неустойки.

При цьому, апеляційний суд не звернув увагу, що скасовуючи рішення Апеляційного суду м. Києва від 13 червня 2017 року, у тому числі у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ДП «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України» про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язань за договорами поворотної фінансової допомоги, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, і направляючи справи у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам ОСОБА_1 щодо необгрунтованої відмови судом першої інстанції у задоволенні його вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, передбачених статтею 625 ЦК України, неправильно витлумачивши правову природу зазначеної норми, а тому дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог.

Відповідно до частини п`ятої статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Ураховуючи наведене, обгрунтованими є доводи касаційної скарги

ОСОБА_1 про те, що під час нового апеляційного розгляду справи, апеляційний суд зобов`язаний був переглянути законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог

ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат, однак у цій частині рішення суду першої інстанції не переглянув, помилково погодившись з його висновком про те, що стягнення трьох процентів річних та інфляційних одночасно із задоволенням вимог про стягнення за період прострочення виконання грошових зобов`язань штрафу та пені, призведене до подвійної цивільно-правової відповідальності відповідача за одне і теж порушення - прострочення виконання грошового зобов`язання .

З такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна оскільки, вони їх дійшли унаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Правом вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних кредитор наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Саме такого правового висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження

№ 14-591цс18).

У постанові від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18 Об`єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, з урахуванням зазначеного вище правового висновку Великої Палати Верховного Суду вказала, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обгрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Зважаючи на наведене, висновки судів про відсутність правових підстав для стягнення з ДП «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України» на користь ОСОБА_1 трьох процентів річних та інфляційних втрат від суми простроченої заборгованості, є необгрунтованими.

Ураховуючи, що суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи, але неправильно застосували положення частини другої статті 625 ЦК України, з ДП «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню три проценти річних та інфляційні втрати за кожним із прострочених грошових зобов`язань у межах заявлених позивачем вимог за період з 01 січня 2014 року по 20 жовтня 2016 року (1023 дні прострочення), що становить: