№ 752/18942/21 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

09 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 752/18942/21

провадження № 61-5832св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 грудня 2021 року у складі судді Чередніченко Н. П. та постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2022 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Немировської О. В., Ящук Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування шкоди.

На обґрунтування позову зазначала, що вона є працівником Верховного Суду. 13 квітня 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов лист-заява, де останній стверджує, що вона як працівник судового органу, використовуючи своє службове становище, тисне на працівників соціальних служб, лікарів, працівників дошкільного закладу, а також на працівників поліції та суддів Голосіївського та Солом`янського районних судів м. Києва.

Вказана заява підписана відповідачем 11 квітня 2021 року.

15 квітня 2021 року на підставі заяви відповідача від 11 квітня 2021 року наказом керівника апарату Верховного Суду № 708-к відносно неї порушено дисциплінарне провадження.

20 травня 2021 року наказом керівника апарату Верховного Суду № 1062-к дисциплінарне провадження закрито, у зв`язку з відсутністю у її діях як державного службовця дисциплінарного проступку та відсутністю підстав для притягнення її до дисциплінарної відповідальності.

Позивачка вважає, що у вказаній заяві відповідач поширив відносно неї недостовірну інформацію, а у самій заяві та доданих до неї документах, крім іншого, містилась конфіденційна інформація, яка стосувалась приватного, сімейного життя, на поширення якої вона згоди не давала.

Зазначає, що поширена відповідачем у заяві інформація є неправдивою, принизливою та такою, що шкодить її діловій репутації, у зв`язку з чим вона вимушена додатково вживати заходів для відновлення своєї ділової репутації, пояснювати колегам про її психологічний стан, приймати заспокійливі ліки. Крім цього, у неї виникла тривога, порушились емоційні реакції на події, що відбувались на роботі та загалом у житті. З того часу вона вимушена зосереджувати свою увагу лише на проблемі морально-етичної реабілітації. Неправомірні дії відповідача призвели до морального дискомфорту, знизилась активність службової соціальної діяльності позивача, погіршився настрій, порушився сон. Зміст листа є завідомо неправдивим, принизливим та образливим, завдав шкоди честі, гідності та діловій репутації як жінці, матері та впливає на її авторитет як працівника суду.

Вважає, що направлення заяви із неправдивою інформацією вчинено відповідачем свідомо, у зв`язку із чим їй завдано моральної шкоди, яка оцінена у 72 000,00 грн.

Уточнивши в подальшому позовні вимоги, позивачка просила суд:

- визнати викладену в заяві ОСОБА_2 від 11 квітня 2021 року інформацію такою, що не відповідає дійсності, принижує честь, гідність та ділову репутацію;

- зобов`язати відповідача спростувати інформацію, викладену в його заяві від 11 квітня 2021 року у такий спосіб, яким вона була поширена;

- стягнути з ОСОБА_2 на її користь моральну шкоду у сумі 72 000,00 грн, витрати на проведення соціально-психологічного дослідження у сумі 6 000,00 грн, а також в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, понесеної у зв`язку з придбанням ліків, стягнути 2 012,52 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 28 грудня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необгрунтованості.

Зокрема, суд зазначив, що відповідачем у заяві до Верховного Суду було викладено власні оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певної поведінки позивачки, а оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Крім того, суд вказав, що інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб, є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо її розповсюдження та межі критики і оцінки поведінки є більш ширшими, ніж межі критики та оцінки пересічного громадянина. А відтак державний службовець повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже він, обираючи кар`єру державного службовця, погодився на таку увагу.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою на нього.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 30 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 грудня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

28 червня 2022 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2022 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення у справі, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу 25 серпня 2022 року ОСОБА_2 просить суд у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

25 липня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що ОСОБА_1 працює у Верховному Суді з 07 вересня 2018 року, займає посаду головного спеціаліста відділу забезпечення роботи секретаря та суддів судової палати управління забезпечення роботи другої судової палати секретаріату Касаційного кримінального суду.

13 квітня 2021 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_2 від 11 квітня 2021 року, в якій він, виклавши інформацію щодо поведінки ОСОБА_1 у спілкуванні з ним, дітьми, його матір`ю, з огляду на наявність між колишнім подружжям спорів щодо визначення місця проживання спільних дітей, конфліктних ситуацій щодо поділу спільного майна подружжя, вважав, що своїми діями ОСОБА_1 порушує Правила поведінки працівника Суду, затверджені рішенням Ради суддів України від 24 грудня 2020 року № 72, та підриває довіру до працівників суду взагалі. Просив розглянути, чи може людина з такою поведінкою працювати у Верховному Суді.

Наказом керівника апарату Верховного Суду від 11 квітня 2021 року № 708-к відносно ОСОБА_1 порушено дисциплінарне провадження.

20 травня 2021 року наказом керівника апарату Верховного Суду № 1062-к, дисциплінарне провадження відносно позивачки закрито на підставі подання дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ щодо державних службовців, які займають посади служби категорій «Б» і «В» в апараті Верховного Суду, в зв`язку з відсутністю в діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Також встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з вересня 2000 року по березень 2020 року.

З 2020 року між сторонами існують спори щодо визначення місця проживання спільних дітей, конфліктні ситуації, у зв`язку з якими обидві сторони звертались до компетентних органів з метою їх вирішення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають не у повному обсязі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

У статті 201 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення (частина перша статті 1 Закону України Законом України «Про звернення громадян»).

Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи (частина перша статті 19 Закону України Законом України «Про звернення громадян»).

Згідно з статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Тлумачення статті 40 Конституції України свідчить, що у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Оскільки відповідач звернувся із заявою до відповідного державного органу щодо дій позивачки, з проханням ініціювати перевірку відповідності дій ОСОБА_1 . Правилам поведінки працівника Суду, затвердженим рішенням Ради суддів України від 24 грудня 2020 року № 72, та порушити дисциплінарне провадження щодо відповідачки як посадової особи суду та державного службовця, реалізувавши таким чином своє право на звернення до компетентних органів, уповноважених розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк, у такому разі мало місце реалізація особами конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації. Тому наявні підстави для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 (з огляду на похідність позовних вимог про відшкодування моральної та матеріальної шкоди).

Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 26 березня 2020 року у справі № 464/12824/14-ц (провадження № 61-18996св19), від 23 січня 2020 року у справі № 554/10962/16-ц (провадження № 61-44796св18), від 10 червня 2019 року у справі № 310/5745/16-ц (провадження № 61-40572св18), від 02 вересня 2020 року у справі № 554/10962/16-ц (провадження № 61-44796св18), від 09 листопада 2020 року у справі № 752/5766/16-ц (провадження № 61-9541св19), від 09 листопада 2021 року у справі № 243/4297/20 (провадження № 61-4906св21).

Разом із тим, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, зазначив, що відповідачем у заяві до Верховного Суду було викладено власні оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певної поведінки позивачки, а оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій зробили обгрунтований висновок про відмову у позові, але помилились щодо мотивів такої відмови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій змінити, шляхом викладення їх мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

Оскільки Верховний Суд змінює судові рішення, але виключно у частині мотивів їх ухвалення, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2022 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов