№ 752/19392/14-ц - Судова практика України

Постанова

Іменем України

30 вересня 2022 року

місто Київ

справа № 752/19392/14-ц

провадження № 61-2911св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Кредит Європа Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14 липня 2021 року, постановлене суддею Скрипкою О. І., та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у березні 2014 року звернувся до суду з позовом, підстави якого змінив під час розгляду справи, до Публічного акціонерного товариства «Кредит Європа Банк» (далі - ПАТ «Кредит Європа Банк», банк) про захист прав споживача, визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту від 09 червня 2008 року № 00015-0000000040, укладеного між Закритим акціонерним товариством «Кредит Європа Банк» (далі - ЗАТ «Кредит Європа Банк», банк), правонаступником якого є ПАТ «Кредит Європа Банк».

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 09 червня 2008 року з банком уклав кредитний договір, який від імені кредитної установи підписаний неуповноваженими особами. Грошові кошти за кредитним договором не отримував.

На переконання позивача, погашення кредиту в іноземній валюті заборонено з 16 жовтня 2011 року, проте відповідач не змінив умови договору щодо валюти кредиту, чим порушив правила частини першої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Станом на 09 червня 2008 року видача відповідачем валютного кредиту в доларах США без наявності індивідуальної або генеральної ліцензії законодавством не передбачалася.

ОСОБА_1 зазначав, що перед укладенням договору кредитодавець не повідомив його як споживача у письмовій формі про умови кредитування відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (далі - Правила № 168), не попередив про валютні ризики, що спричинило порушення балансу рівності прав сторін договору про надання споживчого кредиту.

Ануїтетна схема кредитування, застосована банком, є вкрай невигідною для позичальника, оскільки є дорожчою для нього на суму у понад 100 000, 00 дол. США. Несправедливою є умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів на користь банку за дії, які не є послугою. Також не відповідають вимогам законодавства умови договору про те, що банк має право в односторонньому порядку на власний розсуд без згоди позичальника змінити процентну ставку за кредитом та про те, що за ненадання банку будь-яких документів, що передбачені умовами надання кредиту, клієнт повинен сплатити кредитору штраф.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

ПАТ «Кредит Європа Банк» заперечувало проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами. Просило застосувати правило про наслідки спливу позовної давності.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 14 липня 2021 року Деснянський районний суд міста Києва відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що банк надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі, й щодо сукупної вартості кредиту, процентної ставки та деталізованого графіку погашення боргу. Суд зробив висновок, що надання кредитів у валюті за наявності в банку відповідної генеральної ліцензії не суперечить вимогам чинного законодавства України. Кредитний договір укладено в письмовій формі, підписано сторонами та скріплено печаткою банку. Сторони кредитного договору досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали потрібний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо договірних умов та у подальшому виконував умови оспорюваного договору.

Постановою від 19 січня 2022 року Київський апеляційний суд частково задовольнив апеляційні скарги ОСОБА_1 , рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14 липня 2021 року змінив у мотивувальній частині, виклав його в редакції постанови суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14 липня 2021 року залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що встановлення комісії за обслуговування кредиту є платою за послуги, що супроводжують кредит, що є незаконним в силу частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Отже, вимоги позивача в частині незаконного встановлення відповідачем плати за обслуговування кредиту під час укладення оспорюваного договору, є обґрунтованими. Водночас суд апеляційної інстанції врахував заяву відповідача про застосування позовної давності та зробив висновок про те, що позивач пропустив позовну давність, що є підставою для відмови у позові в частині визнання недійсними

пунктів 2.7 та 2.8 кредитного договору. З іншими висновками суду першої інстанції погодився апеляційний суд.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 23 лютого 2022 року через підсистему «Електронний Суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм процесуального права та порушенням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що:

- суд першої інстанції не розглянув клопотання про виклик до суду експертів, призначення судової економічної експертизи, повторної судової почеркознавчої експертизи;

- висновок суду першої інстанції про наявність технічної помилки у номері договору не відповідає дійсним обставинам справи. Суд не врахував, що у матеріалах справи наявні два різних договори з відмінними номерами, змістом та підписані різними представниками банку;

- поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що у банку немає доказів видання кредиту за оспорюваним договором, а також у матеріалах кредитної справи немає належних доказів того, що банк повідомляв споживача про умови кредитування відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил № 168;

- суд першої інстанції розглянув справу за відсутності позивача, який не був належним чином сповіщений про час та місце розгляду справи;

- суд апеляційної інстанції, усупереч нормам процесуального права, не дослідив зібрані у справі докази;

- апеляційний суд не надав оцінку наявній у матеріалах справи заяві позивача про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з позовом та невірно встановив початок перебігу позовної давності у спірних правовідносинах;

- суд апеляційної інстанції не врахував правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15, відповідно до якого Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору;

- апеляційний суд усупереч нормам процесуального права залишив без розгляду клопотання позивача про призначення у справі судової економічної та повторної судової почеркознавчої експертиз.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

АТ «Кредит Європа Банк» у травні 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслало до Верховного Суду відзив, у якому просило залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 31 березня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та відмовив у задоволенні клопотання про зупинення дії оскаржуваних судових рішень.

У зазначеній ухвалі Верховний Суд зазначив, що така підстава касаційного оскарження, як те, що суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 8 частини першої статті 411Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)), не викладена заявником належним чином. У касаційній скарзі не зазначено, чиїх прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків стосуються оскаржувані судові рішення, а тому такий довід касаційної скарги не може бути підставою для відкриття касаційного провадження у справі та касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.

Також Верховний Суд зробив висновок про те, що не можуть бути підставою касаційного оскарження судових рішень посилання заявника на їх невідповідність постановам Пленуму Верховного Суду України та правовим позиціям, висловленим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, оскільки це не є підставою касаційного скарження, визначеною процесуальним законом України.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ЗАТ «Кредит Європа Банк», правонаступником якого є АТ «Кредит Європа Банк», мало банківську ліцензію Національного банку України від 16 червня 2007 року № 232-1 та додаток до неї, у тому числі, на операції з валютними цінностями, залучення та розміщення іноземної валюти на ринку України.

09 червня 2008 року ЗАТ «Кредит Європа Банк» та ОСОБА_1 уклали договір про надання споживчого кредиту № 00015-ML-0000000040, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 300 000, 00 дол. США на споживчі потреби строком на 180 місяців з датою остаточного погашення кредиту 09 червня 2023 року, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 14 % річних.

Зі сторони відповідача зазначений договір підписали представники банку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які діяли на підставі довіреностей, виданих Головою правління Ц. Мете Алтін 19 лютого 2008 року № 27А/08 та 12 березня 2008 року № 30А/08.

Право, застосоване судом

Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України

(далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частини друга, третя статті 215 ЦК України).

Згідно зі статтею 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

На предмет несуперечності вимогам законодавства правочин оцінюється судом з урахуванням вимог того законодавства, що діяло на момент його вчинення.

Відповідно до частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (тут і далі - у редакції, яка діяла на момент укладення договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема, мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої та сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Згідно з частинами першою, другою, шостою статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 просив визнати недійсним кредитний договір № 00015-ML-0000000040. Під час розгляду справи у суді першої інстанції позивач уточнив свої позовні вимоги та просив визнати недійсним кредитний договір № 00015-ML-000000000040. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову про визнання недійсним кредитного договору № 00015-0000000040. Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції позивач зазначив, що ним оспорюється кредитний

договір № 00015-ML-0000000040 і саме він був предметом розгляду у суді першої інстанції. Представник банку в судовому засіданні суду апеляційної інстанції пояснив, що дійсно сторони уклали один кредитний договір від 09 червня 2008 року № 00015-ML-0000000040, будь-яких інших договорів банк з позивачем не укладав.

Суди першої та апеляційної інстанцій дослідили надані учасниками справи докази та встановили, що позивач отримав кредитні кошти в розмірі 300 000, 00 дол. США, що підтверджується меморіальним ордером від 09 червня 2008 року № 6000026942, випискою за зазначеним особовим рахунком.

Суди врахували правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18),та зробили обґрунтований висновок про те, що як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить законодавству, яке діяло на час укладення оспорюваного кредитного договору.

Суди визнали доводи позивача про несправедливість умов договору щодо валюти зобов`язання безпідставними, оскільки кредитний договір сторони уклали 09 червня 2008 року, тобто до запровадження заборони на видачу кредитів в іноземній валюті Законом України від 22 вересня

2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не містить викладу підстав касаційного оскарження, визначених у частині другій статті 389 ЦПК України, щодо зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до вимоги здійснити переоцінку досліджених судами першої та апеляційної інстанцій доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

Також, як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з приводу усіх істотних його умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Позивач на момент укладення оспорюваного договору не заявляв додаткових вимог щодо умов оспорюваного договору.

ОСОБА_1 підписав додаток № 3 до договору про надання споживчого кредиту, в якому зазначено сукупну вартість кредиту та реальну відсоткову ставку кредитування, а також бюлетень про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту, що доводить те, що позивачу у повному обсязі надана інформація відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Підписавши кредитний договір та зазначені документи, позивач погодився зі встановленими умовами, у подальшому сплачував кредитну заборгованість протягом тривалого періоду часу та не звертався до банку з приводу роз`яснень положень договору чи надання іншої інформації щодо виконання зобов`язань, не пред`являв жодних претензій з приводу того, що йому є незрозумілими умови кредитного договору.

Установивши, що оспорюваний позичальником кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов, мали потрібний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; на момент укладення спірного договору відповідач не заявляв додаткових вимог щодо надання додаткової інформації щодо умов договору та у подальшому виконував їх; зміст кредитного договору та додатків до нього містить повну інформацію про умови кредитування, вартість кредиту, процентну ставку, суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували положення статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного правочину, та зробили обґрунтованих висновків про невстановлення підстав для визнання недійсним кредитного договору в цілому, оскільки під час розгляду справи суди не здобули доказів на спростування презумпції правомірності правочину у цілому.

Безпідставними є й доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15, відповідно до якого Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Висновки апеляційного суду, зроблені у справі, що переглядається, не суперечать зазначеному висновку Верховного Суду України.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не розглянув клопотання про виклик до суду експертів, призначення судової економічної та повторної судової почеркознавчої експертиз, а апеляційний суд залишив без розгляду клопотання позивача про призначення у справі судової економічної та повторної судової почеркознавчої експертиз.

За змістом пункту третього частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

У суді першої інстанції позивач 14 травня 2018 року клопотав про призначення судової почеркознавчої експертизи для вирішення питання, чи виконано підпис у кредитному договорі від 09 червня 2008 року № 00015-ML-0000000040, умовах надання споживчих кредитів «Кредит під заставу нерухомості» ЗАТ «Кредит Європа Банк», додатку № 3 «Таблиця визначення сукупної вартості кредиту та реальної відсоткової ставки» ОСОБА_1 чи іншою особою, яке задоволено ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2018 року.

Відповідно до висновку експертів за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 01 липня 2019 року

№ 16964-16966/19-32/17168-17177/19-32, підписи в зазначених документах виконані без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів самим ОСОБА_1 .

Також у суді першої інстанції позивач 14 травня 2018 року заявляв клопотання про призначення судової економічної експертизи для вирішення питання, якими є реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту, який обсяг складає документально обґрунтований щомісячний платіж за умовами кредитного договору.

Проте, у судовому засіданні 18 жовтня 2018 року, після оголошення головуючим суддею клопотань про призначення судової почеркознавчої експертизи та судової економічної експертизи, представник позивача Черьомуха Олена Василівна просила вирішити виключно клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, тому клопотання про призначення судової економічної експертизи суд першої інстанції не розглядав.

10 жовтня 2019 року позивач подав клопотання про виклик судового експерта для роз`яснення та надання відповідей на питання, чому порівняння підписів у досліджуваних документах проводилося в межах саме цих підписів як єдиного матеріалу почерків та які вільні й експериментальні зразки підпису ОСОБА_1 використані експертами для порівняльного дослідження із зразками підписів, що попередньо визначені експертами як єдиний матеріал почерків.

Порядок розгляду заяв та клопотань визначено у статті 222 ЦПК України, згідно з частиною першою якої головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин у підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.

Клопотання про виклик судового експерта не вирішено судом першої інстанції, оскільки в судове засідання, призначене на 03 грудня 2019 року, не з`явився представник банку, а в подальші судові засідання не з`являвся також позивач та його представники, у зв`язку з чим розгляд справи неодноразово відкладався й зазначене клопотання не могло бути поставлене судом першої інстанції на обговорення учасників справи та вирішене в порядку, визначеному статтею 222 ЦПК України.

Водночас в касаційній скарзі ОСОБА_1 не обґрунтував, яким чином невирішення клопотань про призначення судової економічної експертизи та про виклик судового експерта унеможливило встановлення обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, та призвело до помилкових висновків судів по суті спору.

Верховний Суд також врахував, що проведення судової економічної експертизи може мати значення при вирішенні спору про стягнення заборгованості, втім нагальна потреба у її проведенні в межах спору про визнання недійсним кредитного договору заявник належно в поданому клопотанні не обґрунтував.

Також заявник не навів достатнього обґрунтування для виклику експерта, оскільки у висновку експертизи експерти зазначили, що при порівняльному дослідженні ними використовувалися вільні та експериментальні зразки підпису ОСОБА_1 та навели, в яких саме документах містяться вільні зразки. Додатково експерти обґрунтували свій висновок про те, чому досліджувані підписи використовувалися як єдиний почерковий матеріал, збіжністю транскрипції підпису, загальними та суттєвими окремими ознаками почерку, які утворюють індивідуальну сукупність та є достатніми для висновку про виконання підписів однією особою.

В апеляційних скаргах представники позивача просили вирішити питання про призначення повторної судової почеркознавчої та судової економічної експертиз щодо кредитного договору № 00015-ML-000000000040, які вирішені судом апеляційної інстанції 19 січня 2022 року. Апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотань через їх безпідставність, оскільки питання, для вирішення яких позивач просив призначити судові експертизи, не стосуються обставин, що входять у предмет доказування, оскільки предметом цього спору є кредитний договір від 09 червня 2008 року

№ 00015-ML-0000000040. Суд апеляційної інстанції з урахуванням пояснень учасників справи зазначив, що інший кредитний договір від 09 червня 2008 року № 00015-ML-000000000040, щодо якого позивач просив призначити судові експертизи, між сторонами не укладався, а позивач оспорює саме кредитний договір № 00015-ML-0000000040.

Суд апеляційної інстанції врахував доводи ОСОБА_1 про те, що встановлення плати за обслуговування кредиту є порушенням вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до пункту 3.6 Правил № 168 банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни, або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

З наведених підстав суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що встановлення комісії за обслуговування кредиту є платою за послуги, що супроводжують кредит, що є незаконним відповідно до частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», тому відповідно до частини сьомої статті 18 зазначеного Закону є підстави для визнання недійсними несправедливих положень кредитного договору.

Водночас суд апеляційної інстанції врахував подану відповідачем заяву про застосування наслідків пропуску позовної давності, встановив, що з дня укладення оспорюваного договору, тобто з 09 червня 2008 року, позивач міг дізнатися про порушення його прав. Апеляційний суд не встановив поважних причин пропуску цього строку, тому відмовив у позові в частині визнання недійсними пунктів 2.7 та 2.8 кредитного договору у зв`язку зі спливом позовної давності.

Касаційна скарга ОСОБА_1 в частині цих висновків не містить належних підстав касаційного оскарження, зокрема доводів про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду; чи про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; або ж про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

У справі, що переглядається, Верховний Суд врахував, щовідповідно до правового висновку Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18), положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій у силу статті 228 ЦК України є нікчемними. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) зробила висновок, що визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

З урахуванням наведених висновків Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що умови пунктів 2.7 та 2.8 кредитного договору суперечать вимогам законодавства, проте немає підстав визнавати окремо зазначені положення договору недійсними та враховувати положення про позовну давність, оскільки зазначені умови оспорюваного договору є нікчемними.

Проте касаційна скарга ОСОБА_1 не містить відповідних доводів, а підстав вийти за межі доводів касаційної скарги, передбачених у частині третій статті 400 ЦПК України, Верховний Суд не встановив. Зазначена обставина істотно не впливає на вирішення цього спору, оскільки суди зробили обґрунтованих висновків по суті спору щодо відсутності підстав для визнання недійсним кредитного договору в цілому.

Нікчемність пунктів 2.7 та 2.8 кредитного договору підлягає врахуванню судом при вирішенні іншої судової справи № 754/14065/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредит Європа Банк» заборгованості за кредитним договором. Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності позивача, який не був належно сповіщений про час та місце розгляду справи, є безпідставними.

Представник позивача адвокат Стужук Андрій Олександрович 14 липня 2021 року подав до суду першої інстанції клопотання про відкладення розгляду справи, призначеної на 14 липня 2021 року, що доводить його обізнаність про час та місце розгляду справи, а відтак і про обізнаність позивача про дату розгляду справи 14 липня 2021 року.

Врахувавши належне повідомлення позивача та його представника про час та місце розгляду справи, зазначене клопотання про відкладення розгляду справи, а також те, що починаючи з лютого 2020 року ані позивач, ані жоден з його представників в судові засідання не з`являлися, подаючи клопотання про відкладення судового розгляду з різних підстав, суд першої інстанції правомірно зробив висновок про те, що позивач мав достатньо часу та можливості для реалізації права на захист, тому вважав за можливе розглянути справу у його відсутність на підставі наданих учасниками справи доказів.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, тому суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

З урахуванням встановлених судами обставин справи, що переглядається, та законодавчо визначених меж розгляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про брак підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції, в незміненій в результаті апеляційного перегляду частині, та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами першої та апеляційної інстанцій, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстави для нового розподілу судових витрат не встановлені.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14 липня 2021 року, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак