Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 752/20370/15-ц

провадження № 61-8986св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 березня 2018 року у складі судді Чередніченко Н. П. та постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її до стану придатного для використання за цільовим призначенням.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, загальною площею 0,0832 га з кадастровим номером 8000000000:90:040:0021 на АДРЕСА_1 , (далі - земельна ділянка). Підтвердженням даного факту є рішення Київської міської ради від 08 жовтня 2015 року № 155/2058 про передачу йому у власність земельної ділянки, свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер 47952987 від 19 листопада 2015 року

СТВ 195900, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію речових прав та їх обтяжень індексний номер 47953625 від 19 листопада 2015 року ЕКМ № 281234.

У 2013 році, поки Київська міська рада розглядала його клопотання про відведення земельної ділянки, відповідачі більшу частину вищевказаної земельної ділянки самочинно відокремили парканом та огородили спільно з суміжними земельними ділянками, що використовували раніше. Площа цієї відокремленої частини його власності складає приблизно 0,0449 га. На самовільно зайнятій земельній ділянці відповідачі здійснюють будівельні роботи, влаштували фундамент та бетонний майданчик, кладуть тверде покриття, складають будівельні матеріали, утримують автомобілі тощо.

З відповідачами чи іншими суб`єктами господарювання позивач не укладав жодних цивільно-правових угод або договорів, які б надавали право користування чи забудови належної позивачу земельної ділянки. Факт самовільного зайняття земельної ділянки підтверджується актом обстеження земельної ділянки № 1171/01, що складений головним спеціалістом відділу землеустрою та моніторингу земель Голосіївського районного управління землеустрою та моніторингу земель 10 грудня 2015 року. Відповідно до зазначеного акту, в результаті проведеного обстеження було виявлено самовільне використання ОСОБА_2 земельної ділянки.

Раніше, відповідно до рішення Київради від 18 вересня 2014 року № 205/205 позивачу був наданий дозвіл на розроблення проекту землеустрою для відведення йому земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га. Після виявлення факту самовільного зайняття земельної ділянки, на його звернення, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснив обстеження земельної ділянки на АДРЕСА_2 (акт обстеження земельної ділянки № 1548/01 від 26 листопада 2014 року) та перевірку дотримання вимог земельного законодавства (акт дотримання вимог земельного законодавства № 3/01 від 30 січня 2015 року). Наведені вище акти свідчать про самовільне зайняття земельної ділянки орієнтовною площею 0,1 га. Про це були повідомлені правоохоронні органи. Голосіївським районним управлінням ГУ МВС України в місті Києві було відкрито кримінальне провадження від 05 листопада 2014 року

№ 12014100010010030 та розпочато досудове розслідування за фактом самовільного зайняття зазначеної землі. Від Державної інспекції сільського господарства в місті Києві позивач отримав акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 23 березня 2015 року. 20 лютого

2015 року позивач завершив розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки площею 0,10 га, але 25 лютого 2015 року йому відмовили у реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі через перетин ділянок. Наведене сталося у зв?язку з самовільним заняттям земельної ділянки відповідачкою ОСОБА_3 .

У вказаних діях має місце порушення земельного законодавства, відповідачі самовільно зайняли та використовують земельну ділянку по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просив зобов?язати відповідачів звільнити земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:040:0021 площею 0,0832 на АДРЕСА_1 у відповідності до координат зовнішніх меж земельної ділянки, що зазначені у проекті землеустрою, привівши у придатний для використання за цільовим призначенням стан, шляхом звільнення її від будівель та споруд у місячний термін з дня набрання рішенням законної сили. Стягнути судові витрати з відповідачів на користь позивача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва

від 06 березня 2018 року, з урахуванням ухвал Голосіївського районного суду міста Києва від 29 березня 2018 року, 07 червня 2018 року, 13 червня 2018 року про виправлення описок, позовні вимоги задоволено.

Зобов?язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнити земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:040:0021 (площею 0,0832 га) на АДРЕСА_1 (у відповідності до координат зовнішніх меж земельної ділянки, що зазначені у проекті землеустрою), привівши у придатний для використання за цільовим призначенням стан, шляхом звільнення її від будівель та споруд у місячний термін з дня набрання рішенням законної сили.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 472,20 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 відповідачам у відповідності до закону у власність та/або користування не передавалась, правовстановлюючі документи на вказану земельну ділянку у відповідача відсутні, натомість наявні відповідні документи у позивача, а тому суд прийшов до висновку про наявність порушеного права позивача, яке підлягає судовому захисту.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 07 листопада

2018 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 березня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її до стану придатного для використання за цільовим призначенням залишено без задоволення.

Постановою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 березня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

26 квітня 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 через засоби поштового зв`язку подали до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просять скасувати заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду

від 11 лютого 2019 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачем по справі заявлялись клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду справи

№ 752/4094/17-ц, які безпідставно не були задоволенні.

Розгляд справи в суді першої інстанції відбувся без участі відповідачів, які не були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Після зміни позовних вимог, відповідачі з цими змінами не були належним чином ознайомлені, вказані зміни не були надіслані на адресу відповідачів, та суд не надав відповідачам додатковий строк на подання додаткових доказів на змінені позовні вимоги. Суди в оскаржуваних рішеннях послалися на неналежні та недопустимі докази.

Доводи інших учасників справи

26 серпня 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без задоволення, а заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2019 року поновлено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження заочного рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 березня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Голосіївського районного суду міста Києва.

Зупинено виконання заочного рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 березня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року до закінчення касаційного провадження.

У жовтні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 на заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Згідно частини першої та другої статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Згідно із положеннями статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

За правилами частини першої статті 130 ЦПК України судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE

(No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня

2011 року).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що на судове засідання, призначене на 06 березня 2018 року, судом першої інстанції відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 направлялися судові повістки. Проте відомостей про їх вручення матеріали справи не містять.

Тобто матеріали справи не містять документів, які б підтверджували, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були належним чином повідомлені про розгляд судом їх справи 06 березня 2018 року.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Аналіз змісту апеляційної скарги представника ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , свідчить, що в апеляційній скарзі вказувалося про неповідомлення судом першої інстанції відповідачів про дату, час і місце розгляду справи.

Проте суд апеляційної інстанції на пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України увагу не звернув.

Крім того, на час ухвалення Голосіївським районним судом міста Києва заочного рішення від 06 березня 2018 року процедура апеляційного оскарження ОСОБА_3 такого судового рішення врегульована статтями 284 288 352 ЦПК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 284 ЦПК України, заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення (частина четверта статті 287 ЦПК України).

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому статтею 352 ЦПК України.

Системний аналіз вказаних норм процесуального права, дає підстави дійти висновку про те, що законодавець персоніфікував процедуру оскарження заочного рішення відповідачами.

Ураховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_3 оскаржила заочне рішення у загальному порядку без подання заяви про перегляд заочного рішення, чим порушила визначений процесуальним законом порядок оскарження заочного рішення, суд апеляційної інстанції відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 і розглянув її апеляційну скаргу безпідставно.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на статтю 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

У зв`язку з вказаними вище порушеннями судом апеляційної інстанції норми процесуального права, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права у справі не перевіряється.

За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова Київського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року - скасуванню, а справа - направленню для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року скасувати.

Справу № 752/20370/15-ц направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. М. Коротун В. П. Курило