Постанова

Іменем України

08 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 752/20920/18

провадження № 61-2900св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник - адвокат Касьяненко Артем Миколайович, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2022 року у складі судді Колдіної О. О. та постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про виселення без надання іншого жилого приміщення.

На обгрунтування позовних вимог зазначила, що їй з 22 грудня 2016 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу належить частина житлового будинку АДРЕСА_1 . Інша частина будинку належить на праві власності ОСОБА_3

05 квітня 2017 року між нею та ОСОБА_3 був укладений та нотаріально посвідчений договір поділу житлового будинку АДРЕСА_1 в натурі. За умовами договору їй в особисту приватну власність перейшов будинок під літ. «А», до складу якого входять житлові приміщення кв. 1 № 4 , допоміжні приміщення № № 1, 2, 3, житлові приміщення кв. 2 № № 4, 5, допоміжні приміщення № № 1 2, 3, 6, а також погріб під літ. «З», сарай під літ. «К», навіс під літ. «Л», навіс під літ. «М», вбиральня під літ. «Р». ОСОБА_3 переходить в особисту приватну власність житловий будинок літ. «Б», до складу якого входять житлові приміщення № № 2,3, допоміжні приміщення № № 1,4, вбиральня літ. «В», сарай літ. «Д», погріб літ. «Ж».

Разом з тим, відповідач ОСОБА_2 без жодних правових підстав вселився в буд. АДРЕСА_1 і проживає в ньому, зокрема на тій частині будинку, що згідно умов поділу належить позивачці.

ОСОБА_1 вказує, що відповідач створює їй перешкоди у користуванні належним їй майном. При цьому вона не надавала ОСОБА_2 згоди на проживання у будинку. Відповідач не є членом її сім`ї, не веде з нею спільне господарство, не несе витрат на утримання майна, договір оренди з ним не укладався. Добровільно звільнити приміщення відмовляється.

З урахуванням викладених обставин ОСОБА_1 просила суд виселити ОСОБА_2 з житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Виселено ОСОБА_2 з частини будинку АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

В іншій частині вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у нього права на проживання у спірному будинку.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_2 має інше місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 .

Частково відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на те, що звертаючись до суду, позивачка просила виселити відповідача з будинку АДРЕСА_1 , обґрунтовуючи такі вимоги порушенням її права власності, хоча ОСОБА_1 на праві власності належить лише частина спірного будинку.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник - адвокат Касьяненко А. М., оскаржив його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Касьяненко А. М., залишено без задоволення, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2022 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

28 лютого 2023 року ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Касьяненка А. М.засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу нарішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У встановлений судом строк інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

28 березня 2023 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 22 грудня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу частини житлового будинку. Відповідно до умов договору ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_1 купила частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 143,2 кв.м., житловою площею 76,4 кв.м. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дідович І. В.

05 квітня 2017 року ОСОБА_3 і ОСОБА_1 уклали договір поділу в натурі житлового будинку АДРЕСА_1 , що є спільною частковою власністю. Відповідно до умов договору сторони узгодили, що ОСОБА_3 переходить в особисту приватну власність житловий будинок літ. «Б», до складу якого входять житлові приміщення № № 2,3, допоміжні приміщення № № 1, 4, вбиральня літ. «В», сарай літ. «Д», погріб літ. «Ж». ОСОБА_1 в особисту власність перейшов будинок під літ. «А», до складу якого входять житлові приміщення кв. 1 № 4, допоміжні приміщення № № 1, 2, 3, житлові приміщення кв. 2 № № 4, 5, допоміжні приміщення № № 1 2, 3, 6, а також погріб під літ. «З», сарай під літ. «К», навіс під літ. «Л», навіс під літ. «М», вбиральня під літ. «Р». Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дідович І. В.

10 липня 2018 року ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_2 було надіслано вимогу про виселення за належного їй житлового приміщення.

Відповідач добровільно звільнити спірне житлове приміщення відмовляється.

Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_2 зазначав, що він є членом сім`ї колишнього власника будинку, а саме свого діда - ОСОБА_4 , після смерті якого його мати ОСОБА_5 фактично вступила у спадщину, а отже він має право на користування даним жилим приміщенням.

Разом з тим, згідно рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року, у справі № 752/16713/20 у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_2 , про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на частину будинку АДРЕСА_1 відмовлено.

За результатами розгляду цієї справи Голосіївський районний суд м. Києва дійшов висновку, що ОСОБА_5 не довела той факт, що вона фактично вступила в управління або володіння спадковим майном, у строки, встановлені для прийняття спадщини до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини не зверталася.

Крім того, судами встановлено, що ОСОБА_2 має інше місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

За змістом статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Разом із тим, за змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Кожному гарантується недоторканність житла (стаття 30 Конституції України).

Позивачка у своєму позові просила суд виселити ОСОБА_2 з житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Згідно із частиною четвертою статті 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

У частині третій статті 116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене згідно із законом. Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї, а також практику ЄСПЛ як джерело права.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Викладене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 проживає у житловому будинку АДРЕСА_1 без жодних правових підстав, доказів того, що він вселився у спірне житлове приміщення як член сім`ї колишнього власника житла або за згоди ОСОБА_1 , відповідач суду не надав.

Також судами встановлено, що спірне житлове приміщення не є єдиним житлом ОСОБА_2 , який має право на інше житло за адресою: АДРЕСА_3 .

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

З огляду на наведене, з урахуванням тієї обставини, що спірне житлове приміщення належить на праві власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 проживає у житловому будинку АДРЕСА_1 без будь-яких правових підстав, доказів того, що він вселився в спірне житлове приміщення як член сім`ї колишнього власника житла або за згоди ОСОБА_1 , відповідач суду не надав, з огляду на наявність у ОСОБА_2 іншого житла, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для виселення відповідача без надання іншого житлового приміщення.

Верховний Суд, оцінюючи виселення ОСОБА_2 на предмет пропорційності, встановивши, що порушені права позивача - власника житла, гарантовані як національним законодавством України, так і статтею 8 Конвенції, а також статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, вважає, що у цьому випадку за обставин цієї справи виселення відповідача зі спірного житла є законним та пропорційним заходом, переслідує легітимну мету та є необхідним.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Виселення дітей відповідача не є предметом даного позову, тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2022 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року, було зупинено ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2023 року до закінчення касаційного провадження, у зв`язку із залишенням цього судового рішення без змін необхідно поновити його дію.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник - адвокат Касьяненко Артем Миколайович, залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2022 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов