№ 752/23057/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

20 липня 2022 року

м. Київ

справа № 752/23057/19

провадження № 61-1127св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В.,

Кулікової С. В., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовну заяву мотивовано тим, що 01 серпня 2016 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір позики, за умовами якого останній отримав у борг 30 000,00 дол. США та зобов`язався повернути кошти

до 30 листопада 2016 року.

Також 01 серпня 2016 року між ним та ОСОБА_2 укладена додаткова угода до договору позики від 01 серпня 2016 року, за умовами якої вони встановили, що позичальник має сплатити за користування позикою 15 % річних, які нараховуються кожного дня та підлягають виплаті щомісяця готівкою у валюті долар США.

ОСОБА_2 у строк, встановлений договором, позику не повернув.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд стягнути зі ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики від 01 серпня

2016 року у розмірі 3 565 037,62 грн, з яких: прострочена заборгованість

за основним боргом становить 744 600,00 грн, 15 % річних за користування чужими грошовими коштами - 37 320,00 грн, пеня - 2 717 790 грн, 3 % річних за простроченою заборгованістю - 65 417,62 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня

2021 року у складі судді Шевченко Т. М. позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що підпис у договорі позики

від 01 серпня 2016 року та додатковій угоді до нього від 01 серпня 2016 року виконано ОСОБА_2 , а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня

2021 року скасовано.

Ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено частково.

Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 01 серпня 2016 року в розмірі 1 591 847,62 грн з яких: заборгованість за основним боргом у розмірі 744 600,00 грн, 15 % річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 37 230,00 грн, пеня у розмірі 744 600,00 грн, 3 % річних за простроченою заборгованістю у розмірі 65 417,62 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що відповідач не довів належними доказами, що підпис на договорах виконаний не ним, а іншою особою. Отже, зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за основним боргом у розмірі 744 600,00 грн, що

в еквіваленті становить 30 000,00 дол. США за курсом продажу долара США комерційними банками України, що передбачено пунктом 2.2 договору позики. Крім того, зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 15 % річних за користування чужими грошовими коштами

у розмірі 37 230,00 грн, що передбачено пунктом 2 додаткової угоди до договору позики від 01 серпня 2016 року, та 3 % річних за простроченою заборгованістю у розмірі 65 417,62 грн на підставі частини другої

статті 625 ЦК України.

Позовна вимога про стягнення пені у розмірі 2 717 790,00 грн підлягає частковому задоволенню, враховуючи, що розмір пені значно перевищує розмір боргу, апеляційний суд, керуючись частиною третьою

статті 551 ЦК України, вважав можливим зменшити розмір пені

з 2 717 790,00 грн до 744 600,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2022 року до Верховного Суду,

ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2022 року справу призначено

до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції застосував положення статті 81 ЦПК України без врахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі

№ 183/3811/16-ц (провадження № 61-28961св18).

Також апеляційний суд самостійно, в порушення вимог частини третьої статті 13 ЦПК України, порушив порядок призначення експертизи, встановлений частиною третьою статті 103 ЦПК України, не призначивши судової почеркознавчої експертизи, визначив, що відповідачу необхідно було поставити експертам питання про те, чи різними ручками виконаний підпис, чи в різний час зроблені записи прізвища та підпису. При цьому суд апеляційної інстанції оскаржуваний договір не досліджував (чим порушив принцип безпосередності дослідження наявних у справі доказів, визначений статтею 89 ЦПК України) та проігнорував висновок судового експерта про наявність у досліджуваних підписах розбіжностей, які не можуть слугувати підставою для висновку про тотожність підписів відповідача та особи, яка підписала спірний договір як позичальник.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін.

Вважає, що апеляційний суд обґрунтовано задовольнив його позов, оскільки за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 05 серпня 2021 року № 3346/3347/21-32 експерти встановили, що рукописні написи « ОСОБА_2 » у договорі позики від 01 серпня

2016 року та додатковій угоді до нього виконані самим відповідачем, а що стосується підписів, то експерти не змогли встановити, чи виконані вони відповідачем.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 30 000,00 дол. США, які останній зобов`язався повернути в установлений договором строк.

Згідно з пунктом 2.1 цього договору позичальник зобов`язаний повернути усю суму до 30 листопада 2016 року.

Пунктом 2.2 сторони передбачили, що позика повертається у розмірі

в еквіваленті 30 000,00 дол. США за курсом продажу готівкового

долара США комерційними банками України.

Відповідно до пункту 3.2 договору у разі порушення позичальником строку повернення позики, передбаченого пунктом 3.1 договору, позичальник сплачує позикодавцю штраф у розмірі 20 % від суми невиконаного грошового зобов`язання. А також пеню у розмірі 1 % від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення.

01 серпня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали додаткову угоду до договору позики від 01 серпня 2016 року.

Відповідно до пункту 2 додаткової угоди до договору позики від 01 серпня 2016 року відсотки за користування позикою становлять 15 % річних, які нараховуються щодня і підлягають сплаті щомісяця готівкою у доларах США.

Згідно з висновком експертів за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 05 серпня 2021 року № 3346/3347/21-32 рукописні записи « ОСОБА_2 », що містяться у нижньому правому куті першого аркуша та у розділі «Реквизиты сторон» в графі «Заемщик ОСОБА_3 » на другому аркуші договору позики

від 01 серпня 2016 року, укладеному між ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 , виконані самим ОСОБА_2 .

Рукописний запис « ОСОБА_2 », що міститься у розділі «Реквизиты сторон» в графі « Заемщик ОСОБА_2 » у додатковій угоді від 01 серпня 2016 року до договору позики від 01 серпня 2016 року, укладеній між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , виконаний самим ОСОБА_2 .

Встановити, чи виконані підписи від імені ОСОБА_2 самим

ОСОБА_2 , не можливо, у зв`язку із вкрай обмеженою кількістю

у складі транскрипції досліджуваних підписів почергової інформації, яка б характеризувала письмові навички виконавця.

Експертами вказано, що виявити більшу кількість як збіжних, так

і розбіжних почергових ознак не можливо через відносно малий обсяг графічного матеріалу у досліджуваних підписах та простоту побудови їх елементів, а також у зв`язку з відсутністю в розпорядженні експерта вільних зразків підпису ОСОБА_2 , що виконані до дати складання досліджуваних документів (тобто до 01 серпня 2016 року).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними

в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору

з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку

ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики),

а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)

у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Позивач на підтвердження позовних вимог надав суду першої інстанції договір позики від 01 серпня 2016 року та додаткову угоду до договору

від 01 серпня 2016 року.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими

і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами першою та другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи від 05 серпня 2021 року № 3346/3347/21-32 рукописні записи « ОСОБА_2 », що містяться у нижньому правому куті першого аркуша та у розділі «Реквизиты сторон» в графі «Заемщик ОСОБА_3 » на другому аркуші договору позики від 01 серпня 2016 року, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , виконані самим ОСОБА_2 .

Ураховуючи, що висновком судової почеркознавчої експертизи

від 05 серпня 2021 року № 3346/3347/21-32 встановлено, що рукописний запис « ОСОБА_2 », що міститься у розділі «Реквизиты сторон»,

в укладених між сторонами договорах, виконаний самим ОСОБА_2 ,

а відповідач доказів на підтвердження повернення суми боргу суду не надав, як і не надав належних достовірних та достатніх доказів на підтвердження того, що він не підписував договір позики від 01 серпня

2016 року та додаткову угоду до цього договору, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

При цьому апеляційний суд зазначив, що безпосередньо дії відповідача не сприяли можливості експертам встановити, чи виконаний підпис на договорах самим ОСОБА_2 . Адже ухвалу суду про проведення експертизи експерти неодноразово повертали до суду через те, що відповідач не надавав вільні зразки свого підпису, що виконані до дати складання досліджуваних документів.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у зв`язку

з невиконанням ОСОБА_2 боргових зобов`язань за договором позики від 01 серпня 2016 року та додаткової угоду до цього договору, оскільки доказами у справі підтверджено, що відповідач порушив умови договору позики та у строк, обумовлений договором, гроші не повернув.

Під час розгляду справи обґрунтованість вказаного експертного висновку відповідачем не спростовано, що в силу вимог статей 12 81 ЦПК України

є його процесуальним обов`язком.

Доводи касаційної скарги про те, що у висновку проведеної у справі судово-почеркознавчої експертизи зазначено про наявність у досліджуваних підписах розбіжностей, які не можуть слугувати підставою для висновку про тотожність підписів відповідача та особи, яка підписала спірний договір як позичальник, спростовуються висновками апеляційного суду, яких він дійшов за результатами перевірки таких же аргументів, зокрема тим, що висновок експерта є достатньо обґрунтованим, дослідження проведено

з використанням науково-методичних рекомендацій щодо проведення почеркознавчої експертизи, а його результати узгоджуються з іншими доказами по справі.

Інших доводів ОСОБА_2 не зазначає, а відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України Верховний Суд розглядає справу у межах доводів та вимог касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року

у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 400 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець