ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 752/2342/19

провадження № 61-11920св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,

Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - заступник Генерального прокурора України в інтересах Київської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Обслуговуючий кооператив житловий кооператив «Котміст», Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна спілка», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Войніканіс-Мирським Яном Сергійовичем , на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 5 лютого 2019 року, постановлену суддею Шкіраєм М. І., та постанову Київського апеляційного суду від 5 червня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог заяви про забезпечення позову

У лютому 2019 року заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся з позовом до

ОСОБА_1 про витребування з її володіння земельної ділянки площею 0,1040 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0096, розташованої

на АДРЕСА_1 , вартістю за нормативно-грошовою оцінкою 1 381 552,71 грн.

Разом із позовом заступник Генерального прокурора України подав заяву про забезпечення позову.

В обґрунтування заяви вказував, що підставою пред`явлення цього позову стало виявлення Генеральною прокуратурою України порушень Земельного кодексу України, допущених при передачі Обслуговуючому кооперативу житловому кооперативу «Котміст» (далі - ОКЖК «Котміст») безоплатно, не на конкурентних засадах земельних ділянок площею 74,69 га у власність для житлової забудови та у довгострокову оренду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15 грудня 2016 року у справі № 910/3724/14, яке набрало законної сили, встановлено, що спірні земельні ділянки набуті у власність незаконно, неодноразово відчужувалися, а також за рахунок них формувалися статутні фонди юридичних осіб.

Вказував, що передані рішенням Київської міської ради у власність

ОКЖК «Котміст» земельні ділянки одразу ж після отримання державного акта на право власності внесено цим кооперативом до статутного капіталу

ТОВ «Будівельна спілка», яке, у свою чергу, відчужило її на користь ОСОБА_2 , який продав цю земельну ділянку ОСОБА_3 . Під час розгляду господарськими судами справи № 910/3724/14 щодо правомірності надання вказаних земельних ділянок ОКЖК «Котміст» та внесення їх до статутного фонду ТОВ «Будівельна спілка» 27 грудня 2013 року ОСОБА_3 відчужила спірну земельну ділянку ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу.

На думку заявника, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких він звернувся.

За таких обставин просив накласти арешт на земельну ділянку площею 0,1040 га (кадастровий номер 8000000000:90:371:0096), розташовану на АДРЕСА_1 , і заборонити ОСОБА_1 та іншим особам здійснювати будь-які дії зі спірною земельною ділянкою, у тому числі укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 5 лютого 2019 року заяву задоволено. Накладено арешт на земельну ділянку площею 0,1040 га (кадастровий номер 8000000000:90:371:0096), розташовану на АДРЕСА_1 і заборонено ОСОБА_1 та іншим особам здійснювати будь-які дії із зазначеною земельною ділянкою, у тому числі укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї.

Постановою Київського апеляційного суду від 5 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Войніканіс-Мирським Я. С., залишено без задоволення, а ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 5 лютого 2019 року - без змін.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з наявності достатніх підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення може ускладнити чи зробити неможливим у подальшому виконання рішення суду та призвести до порушення прав держави в особі Київської міської ради, в інтересах якої поданий вказаний позов.

Суди попередніх інстанції врахували, що позивачем обґрунтовано наявність зв`язку між заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, оскільки застосування такого заходу забезпечення позову спроможне забезпечити ефективний захист порушеного права та поновлення порушених прав та інтересів держави .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У червні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Войніканіс-Мирський Я. С. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва

від 5 лютого 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 5 червня 2019 року і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що заява про забезпечення позову не відповідає обов`язковим вимогам, визначеним пунктами 3, 5, 6 частини першої та частиною четвертою

статті 151 ЦПК України, а саме у заяві не наведено доказів на обґрунтування необхідності забезпечення позову, не вказано ціну позову, про забезпечення якого просив позивач, відсутні пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення та не обґрунтована доцільність вжиття заявлених заходів забезпечення позову. Заявник вважає, що наслідком невідповідності вказаним вимогам заяви про забезпечення позову є повернення її заявнику на підставі частини дев`ятої статті 153 ЦПК України.

Вказує, що заявник не надав судам належних і допустимих доказів на підтвердження існування реальної загрози істотного ускладнення або неможливості виконання рішення суду у випадку задоволення позову. Суди не врахували, що відповідач з 27 грудня 2013 року є власником спірної земельної ділянки і протягом п`яти років її не відчужила і немає такого наміру.

На думку заявника, накладення арешту на спірну земельну ділянку є непропорційним втручанням держави у мирне володіння відповідачем її майном.

Суд першої інстанції в порушення статті 153 ЦПК України постановив ухвалу про забезпечення позову без проведення судового засідання, чим порушив право позивача на справедливий і публічний розгляд справи.

Позиція інших учасників справи

У жовтні 2019 року заступник Генерального прокурора України подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому послався на безпідставність її доводів та відповідність висновків судів попередніх інстанцій нормам матеріального і процесуального права. Просив врахувати, що з моменту вибуття спірної земельної ділянки з власності територіальної громади її неодноразово відчужували шляхом внесення до статутного фонду господарського товариства, та подальшого укладення договорів купівлі-продажу, в тому числі, і під час розгляду справи Господарським судом міста Києві. На думку прокурора, фактичні обставини справи переконливо доводять існування загрози подальшого відчуження спірної земельної ділянки.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 3 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 , поданою адвокатом Войніканіс-Мирським Я. С., на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 5 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 5 червня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).Положеннями статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову. Одним із видів такого забезпечення є накладення арешту на майно, заборона вчиняти певні дії, тощо.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі

№ 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) дійшла висновку, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Предметом спору у цій справі є витребування з власності відповідача земельної ділянки площею 0,1040 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0096 вартістю за нормативно-грошовою оцінкою 1 381 552,71 грн, розташованої

на АДРЕСА_1

Тому вжиті заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що невжиття вказаних прокурором заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті й набрання законної сили судовим рішенням може істотно ускладнити у разі задоволення позовних вимог поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Київської міської ради, призвести до зміни власника спірного майна та вплинути на виконання цього рішення.

При цьому суди врахували фактичні обставини справи щодо неодноразової зміни власника земельної після вибування спірної земельної ділянки з власності держави.

Доводи касаційної скарги про ненаведення у заяві про забезпечення позову доказів на її обґрунтування та ненадання доказів на підтвердження вимог заяви зводяться до непогодження зі встановленими судами попередніх інстанції обставинами, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Доводи заявника про відсутність у заяві про забезпечення позову інформації про ціну позову відхиляються касаційним судом, оскільки такі обставини не є самостійною підставою для відмови у забезпеченні позову, а зі змісту ухвали суду апеляційної інстанції вбачається, що вартість земельної ділянки площею 0,1040 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0096 складає

1 381 552,71 грн.

Відхиляє касаційний суд і доводи касаційної скарги про невідповідність заяви про забезпечення позову вимогам статті 151 ЦПК України, зокрема про відсутність пропозиції позивача щодо зустрічного забезпечення.

Зустрічне забезпечення - по суті це гарантія відшкодування можливих для відповідача збитків та має на меті забезпечити певний баланс сторін і нейтралізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути внаслідок застосування судом забезпечувальних заходів. Згідно з частиною першою

статті 154 ЦПК України метою цього інституту є забезпечення відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову.

За приписами частини шостої статті 154 ЦПК України питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.

Таким чином, клопотання про зустрічне забезпечення може бути подане та вирішене судом після застосування судом заходів забезпечення позову та за клопотанням іншої сторони.

Відсутність у заяві про забезпечення позову пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення та невирішення судом питання зустрічного забезпечення у спірному випадку не є підставою для скасування ухвали суду про забезпечення позову, оскільки не позбавляє права обтяженої сторони звернутися з клопотанням про таке зустрічне забезпечення окремо у встановленому законом порядку. Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд відхиляючи аналогічні доводи касаційної скарги у постанові від 21 грудня 2020 року у справі № 487/5726/19 (провадження у справі № 61-4793св20).

Колегія суддів враховує, що наслідком подання заяви про забезпечення позову без додержання вимог статті 151 ЦПК України частина дев`ята статті 153 цього Кодексу визначає повернення заяви, а за наслідком розгляду касаційної скарги заявник просить відмовити у задоволенні заяви по суті, що вказує на направлення таких доводів на скасування оскаржуваних судових рішень з формальних підстав.

Посилання заявника на відсутність у відповідача наміру відчужувати земельну ділянку на правильність висновків судів попередніх інстанцій не впливає.

Доводи касаційної скарги про те, що накладення арешту на спірну земельну ділянку є непропорційним втручанням держави у мирне володіння відповідачем її майном відхиляються касаційним судом, оскільки оцінюючи пропорційність втручання у володіння майном особи та задоволення суспільного інтереса як мети такого втручання, суди попередніх інстанцій врахували, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням відповідача у праві розпорядження вказаним майном, спір щодо земельної ділянки є реальним і носить майновий характер, а відсутність відповідного обтяження може стати дійсною перешкодою в ефективному захисті та поновленні прав, якщо факт їх порушення буде встановлений судом при вирішенні спору.

Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо постановлення ухвали про забезпечення позову без проведення судового засідання, оскільки відповідно до частини першої статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті. Визначених законом підстав для розгляду заяви про забезпечення позову з повідомленням учасників справи судом першої інстанції не встановлено.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що ухвала суду першої інстанцій та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм процесуального права, тому відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник такі не вказує.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК Україниу редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Войніканіс-Мирським Яном Сергійовичем, залишити без задоволення.

Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 5 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 5 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук