№ 752/23653/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

25 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 752/23653/18

провадження № 61-1210св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Апатенко Марина Анатоліївна,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю

м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 грудня 2020 року у складі судді Колдіної О. О. та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Апатенко М. А., третя особа - Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про скасування державної реєстрації права власності та усунення перешкод у користуванні майном.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач є співвласником квартири АДРЕСА_1 . В будинку на цокольному поверсі розташовані допоміжні приміщення, що тривалий час використовувались мешканцями, у тому числі позивачем, на праві спільної сумісної власності як приміщення загального користування. Станом на даний час право власності на ці приміщення зареєстровано за ОСОБА_2 .

Вказував, що 26 січня 1999 року згідно договору купівлі-продажу Фонд приватизації комунального майна Московського району м. Києва передав у власність колективному підприємству Київський інститут «Слов`янський університет» приміщення загальною площею 448,8 кв. м.

28 лютого 2013 року згідно договору купівлі-продажу № 414 колективне підприємство Київський інститут «Слов`янський університет» передало ОСОБА_2 у власність приміщення загальною площею 448,8 кв. м, у тому числі приміщення № 63 площею 229,8 кв. м, що розташовано на цокольному поверсі в будинку АДРЕСА_2 .

У 2017 році ОСОБА_2 було проведено реконструкцію приміщень цокольного поверху. Внаслідок реконструкції замість одного приміщення

№ 63 площею 229,8 кв. м утворилося три нових приміщення загальною площею 444 кв. м: нежитлове приміщення № 63 площею 361,4 кв. м (цокольний поверх); нежитлове приміщення № 63-А, площею 41,6 кв. м (цокольний поверх); нежитлове приміщення № 63-Б, площею 41 кв. м (цокольний поверх).

Площа новоутворених приміщень цокольного поверху була збільшена на 214,2 кв. м за рахунок площі підсобних комор (кладових), що призначені для спільного користування мешканцями будинку. ОСОБА_2 встановлює в приміщеннях перегородки, здійснює різного роду перепланування, самовільно звільняє кладові від особистих речей власників квартир будинку та підлаштовує приміщення для власних потреб.

26 липня 2017 року у зв`язку з вказаною реконструкцією приміщень приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Апатенко М. А. прийнято рішення індексний номер 36312584 про державну реєстрацію права власності (із відкриттям розділу) на нежитлове приміщення АДРЕСА_3 площею 361,4 кв. м за ОСОБА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1310046280000; - рішення індексний номер 36312833 про державну реєстрацію права власності (із відкриттям розділу) на нежитлове приміщення АДРЕСА_3 площею 41, 6 кв. м за ОСОБА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1310060680000; - рішення індексний номер 36313578 про державну реєстрацію права власності (із відкриттям розділу) на нежитлове приміщення АДРЕСА_3 площею 41 кв. м за ОСОБА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1310101080000.

Вважає, що рішення відповідача є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки приміщення цокольного поверху використовуються мешканцями під кладові для зберігання особистих речей. Крім того, через приміщення

63, 63-А, 63-Б, що розташовані на цокольному поверсі будинку, проходить внутрішньо будинкова розводка трубопроводів центрального опалення та холодного водопостачання. Спірні нежитлові приміщення є допоміжними, місцями загального користування, складовою частиною будинку і не можуть бути передані у користування або у власність іншим особам без згоди усіх співвласників зазначеного будинку.

Оформлення права власності на приміщення загального користування порушує права позивача і решти власників квартир указаного будинку, оскільки станом на сьогодні обмежено доступ у ці приміщення, у зв`язку із чим мешканці будинку не мають права безперешкодного доступу до загальнобудинкових комунікацій та кладових (комор). Відсутність доступу до комунікацій створює загрозу настання аварійної ситуації в будинку.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 без згоди співвласників будинку, незаконно провела роботи з реконструкції приміщень, що перебувають у спільній власності всіх співвласників будинку, та, прийнявши рішення про державну реєстрацію прав, нотаріус жодних нотаріальних дій з нерухомим майном не вчиняла, позивач просив позов задовольнити та:

- визнати незаконними та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Апатенко М. А:

індексний номер 36312584 від 26 липня 2017 року про державну реєстрацію права власності (із відкриттям розділу) на нежитлове приміщення АДРЕСА_3 площею 361, 4 кв. м за ОСОБА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1310046280000;

індексний номер 36312833 від 26 липня 2017 року про державну реєстрацію права власності (із відкриттям розділу) на нежитлове приміщення АДРЕСА_3 площею 41, 6 кв. м за

ОСОБА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1310060680000;

індексний номер 36313578 від 26 липня 2017 року про державну реєстрацію права власності (із відкриттям розділу) на нежитлове приміщення АДРЕСА_3 площею 41 кв. м за

ОСОБА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1310101080000;

- зобов`язати ОСОБА_2 звільнити нежитлові приміщення № 63, 63-А,

63-Б, розташовані в будинку АДРЕСА_2 , в частині площі кладових від належних їй майна та речей, привівши у попередній, придатний для використання за цільовим призначенням стан, шляхом усунення здійснених нею перегородок, звільнення їх від здійснених ОСОБА_2 інших будівель та споруд у місячний строк з дня набрання рішенням суду законної сили;

- зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні кладовими, розташованими на цокольному поверсі у будинку

АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 01 грудня

2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду

від 22 грудня 2021 року, з урахуванням ухвали Київського апеляційного суду від 11 лютого 2022 року про виправлення описки, позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Апатенко М. А. індексний номер: 36312584 від 26 липня 2017 року про державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) на нежитлове приміщення АДРЕСА_3 , площею 361,4 кв. м за ОСОБА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1310046280000.

Визнано незаконним та скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Апатенко М. А. індексний номер: 36312833 від 26 липня 2017 року про державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) на нежитлове приміщення АДРЕСА_3 , площею 41,6 кв. м за ОСОБА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1310060680000.

Визнано незаконним та скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Апатенко М. А. індексний номер: 36313578 від 26 липня 2017 року про державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) на нежитлове приміщення АДРЕСА_3 , площею 41 кв. м за ОСОБА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1310101080000.

Зобов`язано ОСОБА_2 звільнити нежитлові приміщення № 63, 63-А,

63-Б, розташовані в будинку АДРЕСА_2 , в частині площі кладових від належних ОСОБА_2 майна та речей, привівши у попередній, придатний для використання за цільовим призначенням стан, шляхом усунення здійснених ОСОБА_2 перегородок, звільнення їх від здійснених ОСОБА_2 інших будівель та споруд.

Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні кладовими, розташованими на цокольному поверсі у будинку

АДРЕСА_2 .

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що приміщення, право власності на які було зареєстровано за ОСОБА_2 ( 63, 63А, 63Б ), знаходяться на цокольному поверсі, є, відповідно до інвентаризації, допоміжними приміщеннями і належать до спільної власності мешканців будинку; суду не надано доказів, що на момент реєстрації права власності на зазначені приміщення у ОСОБА_3 були документи, що підтверджували її право власності на приміщення №№ 63 , 63А , АДРЕСА_3 , а також, що реєстратору були надані докази наявності згоди всіх співвласників щодо відчуження зазначених допоміжних приміщень.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У січні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 серпня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 727/9199/16-ц, провадження № 61-15968св19, від 07 квітня 2021 року у справі № 463/2237/16-ц, провадження № 61-13898св20, від 06 серпня

2019 року у справі № 914/843/17, від 14 квітня 2021 року у справі

№ 520/17947/18, провадження № 61-15707св19, від 15 грудня 2021 року у справі № 761/8014/17, провадження № 61-10222св21, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, провадження № 12-84гс20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази, встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди при вирішенні спору визначили правовий статус приміщень на підставі неналежних та недопустимих доказів, а тому безпідставно визнали, що спірні приміщення відносяться до допоміжних приміщень житлового фонду. Довідка КП Київської міської ради «Київське МБТІ» № 06/14-7499 від 20 червня 2018 року, яку суди попередніх інстанцій прийняли як доказ, що підтверджує факт приналежності приміщень до допоміжних, є неналежним та недостовірним доказом, не дає можливості встановити дійсні обставини справи та не підтверджує належність приміщень до допоміжних, оскільки неможливо ідентифікувати, інвентаризація яких саме приміщень проводилася і чи відносились (підпадали під інвентаризацію) до них приміщення, щодо яких виник спір. При цьому інвентаризаційна справа приміщень в матеріалах справи відсутня. Додаток до договору купівлі-продажу приміщень з відміткою «схема за поверхами» та «поетажний план» власноруч підписані позивачем.

Зазначає, що судами не враховано, що спірні приміщення призначені для потреб непромислового характеру та вони є самостійними об`єктами цивільно-правових відносин, а тому не підпадають під категорію допоміжних приміщень у розумінні частини другої статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», тобто право спільної власності у співавласників багатоквартирного будинку на ці приміщення не виникло. Суди не врахували, що критерієм розмежування допоміжних та нежитлових приміщень є їх ізольованість і призначення.

Окрім того відсутні докази, що підтверджують факт використання або призначення приміщень для забезпечення експлуатації будинку чи розміщення у спірному приміщенні технічного обладнання, що використовується для обслуговування потреб будинку.

Судами не досліджено питання способу і порядку використання оспорюваних приміщень, не враховано, що про неналежність спірних приміщень до допоміжних свідчить те, що у період з 26 січня 1999 року по 28 лютого

2013 року нежитлові приміщення перебували у власності ЗАТ ВНЗ «Український славістичний університет» та використовувалися як нежитлові приміщення громадського призначення.

Також суди належним чином не з`ясували, з яких саме правовідносин сторін виник спір, чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом, чи передбачений законом ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Оскільки спірні приміщення не є допоміжними приміщеннями житлового фонду, а мають статус нежитлового приміщення, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна, то суд мав перевірити та встановити наявність порушеного права та інтересу позивача для встановлення наявності права на пред`явлення поданого позову.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з підстав того, що він (за його твердженням) є співвласником спірних приміщень, які є допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку та вибули з його володіння без його волі, а дії відповідача порушують його право власності на зазначені приміщення, тому він має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння. Тобто саме вимога про витребування майна на підставі статей 387 388 396 ЦК України відповідала б вимогам закону та є належним способом судового захисту.

Крім того, задовольняючи позов, суди не встановили та не зазначили у рішенні, відсутність яких саме документів, визначених нормами чинного законодавства, не давала підстав державному реєстратору вчиняти необхідні реєстраційні дії.

Також, скасовуючи державну реєстрацію права власності на всі приміщення, що належать відповідачу, судами не визначено, які саме приміщення (їх частину) позивач вважає спірними, у зв`язку із чим рішення судів попередніх інстанцій не можуть вважатися законними і обґрунтованими, оскільки безпідставне скасування рішенням суду права власності особи на нерухоме майно є порушенням частини четвертої статті 41 Конституції України.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_1 .

Згідно з технічним паспортом житлового будинку АДРЕСА_2 , який був побудований у 1959 році, в ньому розміщено нежитлові приміщення: дитячий садок - І поверх - 234,0 кв. м; дитячий садок -

ІІ поверх - 224,0 кв. м; сарай - І поверх - 257,0 кв. м.

Згідно з договором купівлі-продажу нежилого приміщення в частині учбового від 26 січня 1999 року Фонд приватизації комунального майна Московського району м. Києва, що діє від імені Московської районної ради народних депутатів м. Києва, продав колективному підприємству Київського інституту «Слов`янський університет» нежиле приміщення в частині учбового, що орендується колективним підприємством Київського інституту «Слов`янський університет», яке знаходиться в АДРЕСА_2 , загальною площею 448,8 кв. м.

28 лютого 2013 року згідно договору купівлі-продажу № 414, укладеного між КП Київського інституту «Слов`янський університет» та ОСОБА_2 , останній перейшли у власність приміщення загальною площею 448,8 кв. м.

В подальшому ОСОБА_2 була проведена реконструкція приміщень.

26 липня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М. А. прийняті наступні рішення:

- індексний номер: 36312584 від 26 липня 2017 року про державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) на нежитлове приміщення АДРЕСА_3 площею 361,4 кв. м за ОСОБА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1310046280000;

- індексний номер: 36312833 від 26 липня 2017 року про державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) на нежитлове приміщення АДРЕСА_3 , площею 41,6 кв. м за

ОСОБА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1310060680000;

- індексний номер: 36313578 від 26 липня 2017 року про державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) на нежитлове приміщення АДРЕСА_3 , площею 41 кв. м за

ОСОБА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1310101080000;

- індексний номер: 36312043 від 26 липня 2017 року про державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) на нежитлове приміщення АДРЕСА_6 , площею 109,7 кв. м за

ОСОБА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1310017880000;

- індексний номер: 36313938 від 26 липня 2017 року про державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) на нежитлове приміщення АДРЕСА_7 , площею 109,1 кв. м за

ОСОБА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1310120780000.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_2 : № 49 площею

109,7 кв. м, № 63 площею 361,4 кв. м, № 63-а площею 41,6 кв. м, №63-б площею 41 кв. м, № 64 загальною площею 109,1 кв. м.

Для здійснення державної реєстрації права власності ОСОБА_2 нотаріусу були надані наступні документи: договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 28 лютого 2013 року, укладений між нею та ЗТА Вищий навчальний заклад «Київський Слов`янський університет», відповідно до якого відповідач придбала нежилі приміщення, загальною площею

448,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 ; акт прийому - передачі нежилих приміщень; копія паспорта ОСОБА_2 , довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру; Декларація про початок будівельних робіт «Реконструкція нежилих приміщень №№ 49, 63, 64 з перерозподілом їх площ на п`ять окремих нежитлових приміщень 49, 63, 63А, 63Б, 64 по АДРЕСА_2 , відповідно до якої загальна площа приміщень після реконструкції становить 664,2 кв. м; Декларація про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до I-III категорії складності; технічний паспорт на приміщення.

З листа КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» від 05 травня 2018 року № 431/103-140 вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_2 перебуває в комунальній власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради, внесений до сфери управління Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, знаходиться на балансі КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва та обслуговується силами структурного підрозділу підприємства, ЖЕК-103. За наявною на підприємстві інформацією, нежитлові приміщення загальною площею 448,8 кв. м ( цоколь - прим. № 63 площею 229,8 кв. м, I поверх - прим. № 64 площею 109,7 кв. м та прим. № 49 площею 109,30 кв. м) по АДРЕСА_2 належать фізичній особі ОСОБА_2 на праві приватної власності. Інформація про те, що нежитлові приміщення, в яких розміщені кладові, були передані в приватну власність обслуговуючої організації, відсутня, як і документи, які підтверджують даний факт. До теперішнього часу нежитлові приміщення першого та четвертого під`їздів використовуються мешканцями під кладові для зберігання особистих речей.

З листа Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації

від 07 травня 2018 року № 100-7155 слідує, що через приміщення, які знаходяться на цокольному поверсі житлового будинку

АДРЕСА_2 , де і розміщені кладові, проходить внутрішньо будинкова розводка трубопроводів центрального опалення та холодного водопостачання, які на даний час обслуговуються житлово-експлуатаційною дільницею 103 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва.

КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» у листі від 20 червня 2018 року № 062/14-7499 (И-2018) повідомляло, що на цокольному поверсі будинку по АДРЕСА_2 в 1962 році були проінвентаризовані комори, які відносились до місць спільного користування будинку. Цільове призначення приміщень зазначається в проектній документації будинку, яка в матеріалах технічної інвентаризації не зберігається. Інвентаризація нежитлових груп приміщень №63-А і №63-Б в Бюро не проводилась.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що внаслідок проведення ОСОБА_2 реконструкції приміщень цокольного поверху, замість одного приміщення № 63 площею 229,8 кв. м, утворилось три нових приміщення загальною площею 444 кв. м. Вважав, що площа новоутворених приміщень цокольного поверху була збільшена на 214,2 кв. м за рахунок площі підсобних комор (кладових), що призначені для спільного користування мешканцями будинку, чим порушені, зокрема, його права як співвласника квартири

№ 3 у цьому будинку. 2 . Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення судів попередніх інстанцій є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Отже, частина друга статті 382 ЦК України визначає правовий режим допоміжних приміщень і приміщень загального користування житлового будинку у дво- або багатоквартирному будинку. Зокрема, за власниками квартир у таких будинках на праві спільної сумісної власності закріплюються приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше ніж одну квартиру. Ця норма спрямована на врегулювання порядку користування мешканцями квартир зазначеними приміщеннями та обладнанням.

Усі зазначені об`єкти становлять єдине ціле з квартирами і житловим будинком, призначені вони для постійного обслуговування і забезпечення відповідної експлуатації всього будинку.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року у справі № 1-22/2011 власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі

№ 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19) вказала, що для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

Отже, нормами законодавства визначено, що допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому відсутні підстави стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим.

Нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Такий підхід щодо визначення правового статусу нежилих і допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку відповідає сталій судовій практиці і сформульовано Верховним Судом, зокрема, у постановах

від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 904/1040/18, від 15 травня 2019 року у справі № 906/1169/17,

від 06 серпня 2019 року у справі № 914/843/17.

Отже, співвласники багатоквартирного будинку мають право користування допоміжними приміщеннями, право отримувати доступ до технічної документації, інформації про технічний стан, умови утримання та експлуатації, витрати на утримання, надходження від використання таких приміщень.

Щодо нежитлових приміщень, то співвласники багатоквартирного будинку таких прав не мають. Всі права належать виключно власнику конкретного приміщення.

Як вбачається з технічного паспорту житлового будинку АДРЕСА_2 , який був побудований у 1959 році, в ньому розміщено нежитлові приміщення: дитячий садок - І поверх - 234,0 кв. м; дитячий садок - ІІ поверх - 224,0 кв. м; сарай - І поверх - 257,0 кв. м.

Згідно з договором купівлі-продажу нежилого приміщення в частині учбового від 26 січня 1999 року колективне підприємство Київського інституту «Слов`янський університет» придбало нежиле приміщення в частині учбового, яке знаходиться в АДРЕСА_2 , загальною площею 448,8 кв. м., яке в подальшому було відчужено ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу № 414 від 28 лютого 2013 року.

Згодом ОСОБА_2 була проведена реконструкція приміщень, а 26 липня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М. А. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) на нежитлове приміщення

АДРЕСА_3 площею 361,4 кв. м; на нежитлове приміщення № 63-а в цьому ж будинку площею 41,6 кв. м; на нежитлове приміщення

№ 63-б в цьому ж будинку площею 41 кв. м.

109, 7 кв. м, № 63 площею 361,4 кв. м, № 63-а площею 41,6 кв. м, №63-б площею 41 кв. м, № 64 загальною площею 109,1 кв. м.

Таким чином, після проведення реконструкції, за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на нежитлові приміщення загальною площею 662,8 кв. м.

Задовольняючи позов, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що приміщення, право власності на які було зареєстровано за ОСОБА_2 ( 63, 63а, 63б ), знаходяться на цокольному поверсі будинку, є відповідно до інвентаризації допоміжними приміщеннями і є об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, і відповідачем не доведено, що площа приміщення № 63, яка до реконструкції складала 229,8 кв. м, була збільшена за рахунок приміщень, які були ізольованими, не належали до житлового фонду і були самостійними об`єктами нерухомого майна.

За змістом частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Згідно статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті

89 ЦПК України).

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій та вважає, що позивач надав належні та допустимі докази того, що в цоколі будинку знаходяться допоміжні приміщення, що не спростовано відповідачкою.

При цьому, нормами чинного законодавства не конкретизовано, якими саме доказами має доводитися належність приміщення до допоміжного.

Виходячи з інформації, яка наведена в листах уповноважених органів, а саме з листа КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» від 05 травня 2018 року № 431/103-140, листа Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації

від 07 травня 2018 року № 100-7155 та листа КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 20 червня 2018 року

№ 062/14-7499 (И-2018) вбачається, що через приміщення, які знаходяться на цокольному та першому поверхах житлового будинку АДРЕСА_2 , де і розміщені кладові, проходить внутрішньо будинкова розводка трубопроводів центрального опалення та холодного водопостачання, які на даний час обслуговуються житлово-експлуатаційною дільницею 103 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва».

Таким чином, позивачем доведено, що в приміщеннях, які знаходяться на цокольному поверсі вказаного будинку, розміщені обладнання та комунікації, які призначені для обслуговування будинку, а отже вказані приміщення є допоміжними.

Зазначені обставини відповідачкою не спростовані.

Крім того, відповідачкою не надано доказів, що реконструкція та збільшення площі приміщення № 63 була проведена нею не за рахунок цих допоміжних приміщень.

Також, суд касаційної інстанції зазначає, що відповідачка не довела, що вона придбала та зареєструвала право власності на нежитлові приміщення в цоколі, оскільки, як вбачається з технічного паспорту будинку АДРЕСА_2 , в ньому було розміщено нежитлові приміщення на першому та другому поверхах, а саме: дитячий садок - І поверх - 234,0 кв. м; дитячий садок - ІІ поверх - 224,0 кв. м; сарай - І поверх - 257,0 кв. м,

а згідно з договором купівлі-продажу нежилого приміщення в частині учбового від 26 січня 1999 року КП КІ «Слов`янський університет» придбало нежиле приміщення в частині учбового загальною площею 448,8 кв. м, яке в подальшому було відчужено ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу

№ 414 від 28 лютого 2013 року.

Отже, відповідачкою не доведено, що частина придбаних нею нежитлових приміщень була розташована в цоколі цього будинку.

З огляду на вказане вище у сукупності, суд касаційної інстанції вважає безпідставними доводи касаційної скарги про те, що скасовуючи державну реєстрацію права власності на всі приміщення, що належать відповідачці, судами не визначено, які саме приміщення (їх частину) позивач вважає спірними, а безпідставне скасування рішенням суду права власності особи на нерухоме майно є порушенням частини четвертої статті 41 Конституції України.

Відповідачкою не спростовано, що державна реєстрація права власності на приміщення № 63, 63-А та 63-Б була проведена на підставі реконструкції та збільшення площі належного їй приміщення за рахунок приміщень, які є допоміжними, неподільними та спільними для користування усіма співвласниками багатоквартирного житлового будинку, та за відсутності згоди всіх співвласників на їх відчуження, чим порушено права позивача як співвласника житлового будинку.

При цьому, відповідачка не позбавлена можливості зареєструвати своє право власності на приміщення, придбані нею за договором купівлі-продажу № 414 від 28 лютого 2013 року.

Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії) (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, провадження № 12-84гс20).

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Враховуючифактичні обставини цієї справи, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , що в даному випадку буде ефективним способом захисту порушених прав позивача та відновить його відповідні права.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі

№ 727/9199/16-ц, провадження № 61-15968св19, від 07 квітня 2021 року у справі № 463/2237/16-ц, провадження № 61-13898св20, від 06 серпня

2019 року у справі № 914/843/17, від 14 квітня 2021 року у справі

№ 520/17947/18, провадження № 61-15707св19, від 15 грудня 2021 року у справі № 761/8014/17, провадження № 61-10222св21, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, провадження № 12-84гс20, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги є безпідставними, так як зводяться до особистої незгоди заявника із оскаржуваними судовими рішеннями, що не може бути підставою для їх скасування, а також зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент (Проніна проти України, № 63566/00,

§ 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

Виходячи з меж доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 грудня

2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович