Постанова
Іменем України
11 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 752/26170/18
провадження № 61-21979св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: приватне акціонерне товариство «ОТП Банк», товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна».
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 липня 2019 року у складі судді:Шевченко Т. М., та постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк») та товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») про визнання припиненим кредитного договору.
Позов мотивований тим, що між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним банком «РайффайзенБанк» (далі - АКБ «РайффайзенБанк», банк) укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит. В той же день з метою забезпечення вимог за вказаним кредитним договором між ОСОБА_2 та АКБ «РайффайзенБанк» укладено договір поруки № SR-302/51/2005. ТОВ «ОТП Факторинг Україна», як новий кредитор на адресу позичальника направив вимогу від 29 серпня 2013 року на підставі пункту 1.9 кредитного договору про дострокове виконання боргових зобов`язань за кредитним договором в повному обсязі шляхом сплати залишку заборгованості за кредитом та суми відсотків за користування кредитом.
Позивач вважав, що після направлення банком письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості кредитний договір припинив свою дію та банк втратив можливість нарахування та стягнення з позичальника відсотків за кредитним договором, оскільки нарахування процентів за користування кредитними коштами, комісійних, неустойки поза строком дії кредитного договору не передбачено. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05 вересня 2016 року задоволено позов поручителя ОСОБА_2 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про визнання припиненим договору поруки, укладеного між ОСОБА_2 та АКБ «РайффайзенБанк» з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором. Проте у березні 2016 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернувся до суду з позовом про солідарне стягнення заборгованості, в тому числі з ОСОБА_2
ОСОБА_1 просив:
визнати припиненим кредитний договір № ML-302-51/2005 від 09 грудня 2005 року, укладений між ОСОБА_1 та АКБ «РайффайзенБанк», з 13 вересня 2013 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звертаючись у суд, ОСОБА_1 зазначає, що на підставі пункту 1.9 кредитного договору банк на адресу позичальника ОСОБА_1 направив вимогу від 29.08.2013 року про дострокове виконання боргових зобов`язань за кредитним договором в повному обсязі шляхом сплати залишку заборгованості за кредитом у розмірі 40 456,50 доларів США, суми відсотків за користування кредитом у розмірі 4 393,88 доларів США. Дана вимога була отримана ОСОБА_1 05 вересня 2013 року. Пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом, банк змінив строк виконання основного зобов`язання з 09 грудня 2020 року на вересень 2013 року та мав право звернутися до суду із позовом про дострокове стягнення заборгованості. Позивач вважає, що після направлення відповідачу письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості кредитний договір припинив свою дію та позивач втратив можливість нарахування та стягнення з відповідача відсотків за кредитним договором, оскільки нарахування процентів за користування кредитними коштами, комісійних, неустойки поза строком дії кредитного договору не передбачено.
Суд першої інстанції вказав, що 09 березня 2016 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було направлено позов до Жовтневого районного суду про стягнення заборгованості за кредитним договором № ML - 302/51/2005 від 09 грудня 2005 року та кредитним договором № ML-302/083/2008 від 26 березня 2008 року. Судовий розгляд триває. Відповідно до пункту 7.2 кредитного договору № ML - 302/51/2005 від 09 грудня 2005 року договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами обох частин цього договору і діє до виконання сторонами взятих на себе зобов`язань по цьому договору в повному обсязі. Пунктом 1.9 вказаного кредитного договору передбачено, що банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та поручителем, та/або майновим поручителем боргових та інших зобов`язань за цим договором (в тому числі але не виключно, встановлених пунктом 2.3 та статтею 3 цього договору та/або умов договору іпотеки, та/або умов договору поруки; невиконання чи неналежне виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору. При цьому, виконання боргових зобов`язань повинно бути проведено позичальником протягом 7 банківських днів з дати підписання банком відповідної вимоги. Таким чином, положення кредитного договору, на які посилається позивач, не містять вказівки на припинення зобов`язання та/або самого кредитного договору. Обставин, які б свідчили про припинення кредитного договору, визначених законом, судом також встановлено не було, оскільки зобов`язання за цим договором не виконані.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з матеріалів справи вбачається, що зобов`язання за спірним кредитним договором ОСОБА_1 виконано не було. У зв`язку з невиконанням зобов`язань за кредитним договором у позивача існує заборгованість перед банком, яка складає 42 579,20 доларів США, що еквівалентно 1 055 630,75 грн. У Жовтневому районному суді міста Дніпропетровськ відкрита справа за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № ML - 302/51/2005 від 09 грудня 2005 та кредитним договором № ML - 302/083/2008 від 26 березня 2008 року. Судовий розгляд триває. Отже, обставини, щодо зміни позикодавцем строку (терміну) виконання зобов`язань за кредитним договором мають значення і є предметом дослідження для встановлення підстав для нарахування та стягнення відсотків за користування кредитними коштами у судовому провадженні, яке відкрито Жовтневим районним судом міста Дніпропетровськ, а не є підставою для визнання кредитного договору припиненим взагалі.
Аргументи учасників справи
У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржені рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. При цьому, посилався на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що у зв`язку з направленням вимоги банк змінив строк виконання основного зобов`язання з 09 грудня 2020 року на 13 вересня 2013 року. З цієї дати кредитний договір припинив свою дію. Висновки судів про те, що наведена позивачем судова практика була зроблена в контексті вирішення спору щодо права нарахування позикодавцем та стягнення з відповідача відсотків за кредитним договором після зміни позикодавцем терміну виконання за кредитним договором є неправильним. У наведених позивачем судових рішеннях зазначено про те, що після направлення позичальнику письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості кредитний договір припинив свою дію і вказаний висновок не може мати різні значення. З приводу зазначення в оскаржуваних рішеннях про те, що положення кредитного договору, на які посилається позивач, не містять вказівки на припинення зобов`язання та/або самого кредитного договору слід зазначити наступне. Відсутність в кредитному договорі вказівки на час припинення кредитного договору у зв`язку з направленням банком вимоги про дострокове погашення заборгованості не може свідчити про неможливість припинення загального строку дії такого кредитного договору у часі.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що 09 грудня 2005 року між АКБ «РайффайзенБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ML - 302/51/2005, за умовами якого позивач отримав кредит у сумі 46 800,00 доларів США.
Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ОСОБА_2 та АКБ «РайффайзенБанк» укладено договір поруки № SR-302/51/2005, за умовами якого поручитель ОСОБА_2 зобов`язалася перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу), у розмірі, в строки та в порядку, передбачених кредитним договором.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05 вересня 2016 року в справі № 752/7445/16-ц позов ОСОБА_4 задоволено, визнано припиненою поруку за договором поруки SR-302/083/2005 від 09 грудня 2005 року, укладеним між ОСОБА_2 та АКБ «РайффайзенБанк».
ПАТ «ОТП Банк» є правонаступником усіх прав та обов`язків ЗАТ «ОТП Банк», яке, в свою чергу, є правонаступником усіх прав та обов`язків АКБ «РайффайзенБанк». Згідно з умовами договору факторингу від 22 лютого 2013 року ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором № ML-302/51/2005 від 09 грудня 2005 року, укладеним між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 .
У зв`язку з невиконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором щодо сплати суми кредиту та відсотків новим кредитором було направлено вимогу від 29 серпня 2013 року про дострокове виконання боргових зобов`язань за кредитним договором в повному обсязі шляхом сплати залишку заборгованості за кредитом у розмірі 40 456,50 доларів США, суми відсотків за користування кредитом у розмірі 4 393,88 доларів США.
01 квітня 2016 року Жовтневим районним судом міста Дніпропетровськ було відкрито провадження в справі №201/3384/16-ц за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № ML-302/51/2005 від 09 грудня 2005 та кредитним договором № ML-302/083/2008 від 26 березня 2008 року.
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровськ від 06 жовтня 2016 року було зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовими рішеннями у справах: № 752/7445/16-ц за позовною заявою ОСОБА_2 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про визнання договору поруки припиненим, предметом розгляду якої є визнання договору поруки № SR-302/51/2005 від 09 грудня 2005 року припиненим; № 752/7444/16-ц за позовною заявою ОСОБА_2 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про визнання договору поруки припиненим, предметом розгляду якої є визнання договору поруки № SR-302/083/2008/l від 26 березня 2008 року припиненим; № 752/7448/16-ц за позовною заявою ОСОБА_3 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про визнання договору поруки припиненим, предметом розгляду якої є визнання договору поруки № SR-302/083/2008/2 від 26 березня 2008 року припиненим, які знаходяться в провадженні Голосіївського районного суду м. Києва.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до пункту 7 частини другої статті 16 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) способами захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення.
Згідно з частиною першою та другою статті 598 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
У частині першій статті 599 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року в справі № 3-123гс14 зроблено висновок, що «зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК). Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.
За загальним правилом зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (стаття 598 ЦК, стаття 202 Господарського кодексу України). Перелік цих підстав наведено у статтях 599-601 604-609 ЦК. Системний аналіз зазначених норм дає змогу дійти висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору. Отже, сам факт закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов`язку».
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».
У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що «звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що «у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання».
Суди встановили, що положення кредитного договору, на які посилається позивач, не містять вказівки на припинення зобов`язання та/або самого кредитного договору. Обставин, які б свідчили про припинення кредитного договору, визначених законом, судом також встановлено не було, оскільки зобов`язання за цим договором не виконані.
У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.
Згідно частини другої статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.
Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 липня 2019 рокута постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков