Постанова

Іменем України

25 січня 2023 року

м. Київ

справа № 752/26843/17

провадження № 61-18323св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Технічне промислове постачання», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мамай Ірина Володимирівна, Департамент з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації,

треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрінформсервіс», Закрите акціонерне товариство «Київгума», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Людмила Іванівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гоменюк Олена Миколаївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колесник Олена Олександрівна, Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, Прокуратура міста Києва,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічне промислове постачання», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мамай Ірини Володимирівни, Департаменту з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрінформсервіс», Закрите акціонерне товариство «Київгума», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Людмила Іванівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гоменюк Олена Миколаївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колесник Олена Олександрівна, Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, Прокуратура міста Києва, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса, скасування запису про право власності та витребування майна із чужого незаконного володіння

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Саліхова В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року позивачі звернулися до суду з позовом, у якому, збільшивши позовні вимоги, просили визнати недійсним договір купівлі-продажу дачного будинку від 04 лютого 2015 року № 224, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Технічне промислове постачання» (далі - ТОВ «Технічне промислове постачання») і ОСОБА_2 , щодо дачного будинку АДРЕСА_1 , та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гоменюк О. М.;

визнати недійсним договір купівлі-продажу дачного будинку від 19 січня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , щодо дачного будинку АДРЕСА_1 , та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О. О.;

визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мамай І. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 34515709 від 29 березня 2017 рок, у стосовно реєстрації права власності ОСОБА_4 на дачний будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1210087480000, номер запису про право власності 19700774;

скасувати в Державному реєстрі прав на нерухоме майно запис № 19700774 про право власності на дачний будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1210087480000, та закрити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідний розділ;

витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на який зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1210087480000, номер запису про право власності 19700774.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі посилалися на те, що на підставі інвестиційного договору від 18 жовтня 2005 року № ІД-1-CD21/АТ, укладеного між ними і Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрінформсервіс» (далі - ТОВ «Укрінформсервіс»), додаткової угоди від 11 грудня 2008 року № 1, додаткової угоди від 01 жовтня 2009 року № 2 та акта приймання-передачі об`єкта незавершеного будівництва від 12 грудня 2008 року вони є єдиними законними власниками об`єкта незавершеного будівництва - житлового корпусу АДРЕСА_3 .

Спірний об`єкт нерухомого майна був переданий Закритому акціонерному товариству «Київгума» (далі - ЗАТ «Київгума») як замовнику реконструкції комплексу та законному користувачу земельною ділянкою на підставі акта приймання-передачі об`єкта незавершеного будівництва від 03 грудня 2008 року.

У 2014 році належний їм на праві власності об`єкт нерухомого майна внаслідок протиправних дій арбітражного керуючого--ліквідатора ЗАТ «Київгума» був юридично трансформований в інший об`єкт нерухомого майна, що дозволило в подальшому на підставі укладених недійсних правочинів відчужувати цей об`єкт на користь інших осіб. Так, на підставі договору купівлі-продажу від 22 жовтня 2014 року № 7 ЗАТ «Київгума» здійснило незаконне відчуження належного їм об`єкта нерухомого майна (під виглядом продажу бувших у використанні будівельних матеріалів) на користь ТОВ «Технічне промислове постачання», від імені якого діяло Товариство з обмеженою відповідальністю «Консультаційна фірма Welcom».

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 03 листопада 2014 року за ТОВ «Технічне промислове постачання» визнано право власності на об`єкти нерухомого майна, зокрема і на дачний будинок АДРЕСА_3 .

До набрання вказаним рішенням суду законної сили ТОВ «Технічне промислове постачання» незаконно зареєструвало право власності на об`єкт за собою, і на підставі договору купівлі-продажу від 04 лютого 2015 року здійснило незаконне відчуження цього об`єкта ОСОБА_2 .

Разом з цим Апеляційний суд міста Києва рішенням від 25 лютого 2015 року скасував рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 листопада 2014 року і відмовив ТОВ «Технічне промислове постачання» у задоволенні позову.

У свою чергу, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 28 липня 2015 року відчужив спірний об`єкт нерухомого майна ОСОБА_3 , який на підставі договору купівлі-продажу від 19 січня 2016 року продав це майно ОСОБА_4 .

Додатковим рішенням Апеляційного суду міста Києва від 18 листопада 2015 року скасовано державну реєстрацію права власності на дачні будинки, зокрема і на будинок АДРЕСА_4 , який зареєстровано за ТОВ «Технічне промислове постачання» як об`єкт незавершеного будівництва. У березні 2016 року додаткове рішення апеляційного суду було виконано.

Своє право на спірне майно як об`єкт незавершеного будівництва вони зареєстрували в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22 серпня 2016 року, реєстраційний номер 1007654080000. Однак 29 березня 2017 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мамай І. В. без відповідної правової підстави, здійснила повторну державну реєстрацію права власності на спірне майно за ОСОБА_4 як на дачний будинок АДРЕСА_4 .

З огляду на те що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мамай І. В. протиправно здійснила відкриття в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно нових розділів та реєстрацію дачного будинку АДРЕСА_4 за ОСОБА_4 за наявності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими за ними речовими правами, вважають, що зазначене рішення приватного нотаріуса є протиправним та підлягає скасуванню, а укладений 04 лютого 2015 року між ТОВ «Технічне промислове постачання» і ОСОБА_2 правочин, та всі подальші правочини щодо цього майна відповідно до закону мають бути визнані недійсними. Оскільки належне їм майно перебуває у чужому незаконному володінні ОСОБА_4 , є законні підстави для витребування цього майна на їх користь. У зв`язку з викладеним просили позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Голосіївський районний суд міста Києва рішенням від 23 січня 2020 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, оскільки позивачі не надали доказів виконання ними зобов`язань за умовами інвестиційного договору, зокрема, після завершення добудови об`єкта до стану повної готовності та забезпечення прийняття об`єкта в експлуатацію. Крім того, позивачі не підтвердили належними доказами, що зареєстроване за ними 22 серпня 2016 року право власності на об`єкт нерухомого майна - незавершене будівництво, загальною площею 407,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_5 , і предмет оспорюваних договорів - дачний будинок АДРЕСА_4 площею 392,2 кв. м є одним і тим самим об`єктом нерухомості.

Оскільки позивачі не довели факт трансформування об`єкта незавершеного будівництва, який їм належить, в об`єкт нерухомого майна як дачний будинок, що перебуває у власності останнього власника ОСОБА_4 , а також своє право на оскарження спірних договорів про відчуження, їх вимоги про витребування майна суд вважав такими, що не підлягають задоволенню.

Також суд виходив з того, що на час розгляду справи чинним є рішення про проведення аукціону та протокол до нього щодо продажу ЗАТ «Київгума» об`єктів нерухомого майна на АДРЕСА_2 , зокрема майна, яке позивачі вважають належним їм. На думку суду, з часу, коли ЗАТ «Київгума» (2009 рік) було оголошено банкрутом, позивачі не скористалися своїм правом та не вживали дієвих заходів щодо оскарження дій ЗАТ «Київгума» та пред`явлення вимог на об`єкт нерухомого майна - незавершене будівництво, загальною площею 407,6 кв. м.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Київський апеляційний суд постановою від 18 листопада 2020 року рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 січня 2020 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. Визнав недійсним договір купівлі-продажу дачного будинку від 04 лютого 2015 року № 224, укладений між ТОВ «Технічне промислове постачання» і ОСОБА_2 щодо дачного будинку АДРЕСА_1 , та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гоменюк О. М.

Визнав недійсним договір купівлі-продажу дачного будинку від 19 січня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , щодо дачного будинку АДРЕСА_1 , та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О. О.

Визнав протиправним та скасував рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мамай І. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29 березня 2017 року, 13:48:07, індексний номер 34515709, стосовно реєстрації прав власності ОСОБА_4 на дачний будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1210087480000; номер запису про право власності 19700774.

Скасував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 19700774 про право власності на дачний будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1210087480000, та закрив у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідний розділ.

Витребував з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_1 об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1210087480000, номер запису про право власності 19700774.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що позовні вимоги є обґрунтованими і доведеними, оскільки 17 жовтня 2011 року між позивачами і ЗАТ «Київгума» був укладений договір про передання функцій замовника будівництва, за умовами якого з дати укладання такого договору функції замовника будівництва в частині об`єкта нерухомого майна в комплексі було передано від ЗАТ «Київгума» на користь позивачів. Тобто укладеними договорами чітко визначено, що право власності на об`єкт нерухомого майна в комплексі переходить від ЗАТ «Київгума» через ТОВ «Укрінформсервіс» на користь позивачів. А оскільки реконструкція комплексу на момент передання об`єкта незавершеного будівництва не була остаточно завершена і об`єкт нерухомого майна не був уведений до експлуатації, це майно станом на 2011 рік мало статус об`єкта незавершеного будівництва. Таким чином, доводи позивачів про те, що вони є власниками об`єкта нерухомого майна - житлового комплексу АДРЕСА_3 є такими, що підтверджені належними доказами. Також апеляційний суд встановив, що визначення зазначеного спірного об`єкта нерухомості як «дачний будинок» з`явилось саме в результаті незаконної реєстрації цього об`єкта на підставі рішення суду, яке в подальшому було визнано незаконним та скасовано. У зв`язку з цим апеляційний суд вважав, що доводи позивачів про те, що об`єкт нерухомого майна - житловий комплекс АДРЕСА_4 , та дачний будинок АДРЕСА_4 загальною площею 392,2 кв. м за тією ж адресою є одним і тим самим об`єктом нерухомості, - знайшли своє підтвердження, і ці об`єкти дійсно фізично є тим самим об`єктом нерухомого майна, який належить їм і який в результаті його неодноразового незаконного відчуження перебуває у чужому незаконному володінні ОСОБА_4 , а тому позовні вимоги про витребування належного позивачам об`єкта нерухомого майна підлягають задоволенню.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У грудні 2020 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 січня 2020 року залишити без змін.

Підставою касаційного оскарження вказує те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), зокрема, від 03 квітня 2019 року у справі № 712/15369/12, від 30 квітня 2020 року у справі № 908/61/13-г, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 01 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16, від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-37106/054, від 27 лютого 2019 року у справі № 2-856/12, від 23 червня 2020 року у справі № 906/516/19; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України); суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України); суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 2 частини третьої статті 411 ЦПК України); суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зробив протилежний висновку суду першої інстанції висновок про те, що право власності на об`єкт нерухомого майна в комплексі законно перейшло від ЗАТ «Київгума» через ТОВ «Укрінформсервіс» на користь позивачів на підставі статті 331 ЦК України. При цьому в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції задовольнив одночасно зобов`язальні вимоги - на підставі визнання недійсними угод (купівлі-продажу), укладених без волевиявлення позивачів з третіми особами, та вимоги віндикаційного (речово-правового) позову, що суперечить висновкам щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеним у постановах Верховного Суду, зокрема щодо того, що є неправомірним одночасне поєднання різних способів захисту, які по суті виключають один одного.

Суд апеляційної інстанції не правильно застосував статтю 5 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, через що дійшов висновків, які суперечать висновкам Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у його постановах. Разом з цим суд не врахував, що на час укладення позивачами інвестиційного договору правовідносини щодо залучення коштів фізичних осіб з метою фінансування будівництва, порядку управління цими коштами регулювалися законами України від 19 червня 2003 року № 978-IV «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» та від 18 вересня 1991 року № 1560-ХІІ «Про інвестиційну діяльність», якими визначено порядок оформлення права власності (здійснення державної реєстрації права власності) на об`єкт інвестування після прийняття такого об`єкта до експлуатації. Водночас пунктом 7.1 інвестиційного договору передбачено, що право одержання у власність виникає у інвесторів після виконання ними зобов`язань за цим договором та вводу об`єкта нерухомості в експлуатацію. Так само і в договорі про передання функцій замовника будівництва від 17 жовтня 2011 року, укладеного між ЗАТ «Київгума» і позивачами, не міститься жодної умови, за якої позивачі мали би право отримати у власність об`єкт незавершеного будівництва до його введення в експлуатацію. Тобто жодним правочином не передбачено права позивачів на отримання у власність об`єкта незавершеного будівництва. У спірному випадку, позивачі не набули у законний спосіб у власність ані матеріали та обладнання, ані нову річ, оскільки матеріали були відчужені з аукціону єдиним належним на той момент власником ЗАТ «Київгума» на користь ТОВ «Технічне промислове постачання». У свою чергу, позивачі не є особами, які виготовили б (створили) зі своїх матеріалів річ - об`єкт нерухомості, іншого вони не довели. Установивши, що предметом договорів є майнові права на нерухоме майно, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про визнання за позивачами права власності, оскільки за змістом укладених між сторонами договорів позивачі отримали лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно.

Апеляційний суд задовольнив позовну вимогу про скасування запису державного реєстратора, що є неналежним способом захисту, адже не передбачений Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Суд апеляційної інстанції помилково обґрунтував свою постанову, зокрема, тим, що реєстрація за ТОВ «Технічне промислове постачання» права власності на дачний будинок АДРЕСА_4 відбулася на підставі рішення Печерського районного суду місті Києва від 03 листопада 2014 року у справі № 757/30321/14-ц про визнання за цим товариством права власності, яке не набрало чинності. Той факт, що після спливу строку на апеляційне оскарження воно було оскаржене та постановою суду апеляційної інстанції від 25 лютого 2015 року скасоване, не впливає на законність спірної реєстраційної дії на час її вчинення.

Також апеляційний суд безпідставно розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Водночас суд першої інстанції правильно виходив з відсутності доказів того, що позивачі дійсно придбали передбачені інвестиційним договором від 18 жовтня 2005 року № ІД-1-СО21/АТ облігації та сплатили їх вартість, а емітент здійснив достроковий викуп облігацій для оплати інвесторами об`єкта нерухомості, і що така оплата дійсно була здійснена у реконструкцію спірного майна.

У січні 2021 року позивачі подаливідзив на касаційну скаргу, в якому просили відмовити в її задоволенні, а оскаржувану постанову - залишити без змін, оскільки це судове рішення є законним і обґрунтованим, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав їм належну правову оцінку. Також позивачі просили передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки ця справа містить виключну правову проблему у контексті того, що внаслідок укладення низки незаконних правочинів, без визнання недійсними яких є неможливим витребування з незаконного володіння ОСОБА_4 спірного майна, яке вибуло з володіння позивачів поза їх волею, оскільки останній незаконний власник, який набув право власності на підставі договору купівлі-продажу, за правилом презумпції правомірності правочину вважатиме себе правомірним власником спірного майна.

У лютому 2021 року ЗАТ «Київгума» подало письмові пояснення, в яких просило касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

У березні 2021 року позивачі подали заперечення на письмові пояснення ЗАТ «Київгума» та просили зазначені пояснення не враховувати.

У лютому 2022 року ОСОБА_4 подала письмові пояснення.

У серпні 2022 року та січні 2023 року ОСОБА_4 також подала письмові пояснення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

25 січня 2021 року справа № 752/26843/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду касаційне провадження у цій справі було зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 359/5719/17.

Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2022 року касаційне провадження поновлено.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 08 липня 2002 року № 1330 ЗАТ «Київгума» надано дозвіл на проєктування та реконструкцію дитячого оздоровчого комплексу за адресою: АДРЕСА_2 .

На підставі цього розпорядження Товариство з обмеженою відповідальністю «Печерська архітектурна майстерня» (далі - ТОВ «Печерська архітектурна майстерня») розробило проєкт реконструкції зазначеного дитячого дошкільного оздоровчого табору під дитячий оздоровчий комплекс сімейного типу.

Зазначена реконструкція корпусів табору № 7, 16, 17, 18, 20, 21, 32, 42, 43 відбувалась на земельній ділянці площею 9,42 га за адресою: АДРЕСА_2 , переданій ЗАТ «Київгума» в оренду для експлуатації та обслуговування дитячого оздоровчого табору на підставі рішення Київської міської ради від 29 травня 2003 року № 487/647 «Про оформлення права користування земельними ділянками» та договору оренди земельної ділянки від 20 серпня 2003 року № 79-6-00140.

17 грудня 2004 року між ЗАТ «Київгума» і ТОВ «Укрінформсервіс» був укладений договір про пайову участь у реконструкції № 17-12/04, за умовами якого ЗАТ Київгума» виступило замовником реконструкції, а TOB «Укрінформсервіс» зобов`язалося здійснити випуск облігацій та фінансування реконструкції дитячого оздоровчого комплексу.

Згідно з пунктом 5.1.3 договору про пайову участь в реконструкції під майновими правами ТОВ «Укрінформсервіс» розуміється його право вимоги від ЗАТ «Київгума» до TOB «Укрінформсервіс» об`єктів нерухомості (будь-яких їх частин), які виникнуть у зв`язку зі здійсненням ТОВ «Укрінформсервіс» фінансування реконструкції та/або створення відповідних об`єктів нерухомості (або їх частин), а згідно з пунктом 5.2 цього договору кожна з сторін має право відчужувати, передавати в заставу чи іншим способом розпоряджатись своїм майновим правом без згоди іншої сторони.

Пунктом 1.3 договору про пайову участь в реконструкції передбачено, що ТОВ «Укрінформсервіс» бере пайову участь в реконструкції комплексу шляхом оплати будівельно-монтажних робіт та інших витрат, пов`язаних з реконструкцією, з метою отримання частини комплексу у власність.

Пунктом 6.9 цього договору визначено, що ТОВ «Укрінформсервіс» має право залучати кошти третіх осіб для оплати вартості будівельно-монтажних робіт та інших витрат, пов`язаних з реконструкцією житлових корпусів (нежитлових приміщень) комплексу, а також укладати договори з третіми особами про залучення грошових коштів, які передбачають наступну передачу таким особам у власність житлових корпусів або об`єктів незавершеного будівництва.

ТОВ «Укрінформсервіс» надається право у будь-який час до моменту введення до експлуатації житлових корпусів, які входять до складу комплексу, оформити право власності на будь-який з профінансованих об`єктів незавершеного будівництва на власну користь або на користь третіх осіб згідно з укладеними договорами (пункт 5.3 договору про пайову участь в реконструкції).

Згідно з пунктом 9.6 цього договору з метою захисту власних інтересів чи інтересів третіх осіб, що забезпечили фінансування реконструкції окремих житлових корпусів і споруд Комплексу, ТОВ «Укрінформсервіс» має право у будь-який час ініціювати введення окремих збудованих корпусів в експлуатацію або оформлення недобудованих корпусів і споруд як об`єктів незавершеного будівництва та передачу їх від ЗАТ «Київгума» на користь ТОВ «Укрінформсервіс» та/або указаних ним третіх осіб (у спірному випадку - позивачів).

18 жовтня 2005 року між ТОВ «Укрінформсервіс» як емітентом і ОСОБА_1 , ОСОБА_1 як інвесторами був укладений інвестиційний договір № ІД-1-С021/АТ, за умовами якого інвестори забезпечують фінансування реконструкції об`єкта нерухомості (корпус типу «D» за № 21 загальною розрахунковою площею згідно з проєктною документацією 404,00 кв. м в оздоровчому комплексі сімейного типу, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 ) шляхом придбання у власність облігацій, випущених емітентом, і мають право одержати у спільну власність об`єкт нерухомості, розрахувавшись за нього з використанням облігацій, а емітент зобов`язаний здійснити достроковий викуп облігацій для оплати факторами об`єкта нерухомості на умовах, визначених цим договором.

Згідно з пунктом 6.2 інвестиційного договору позивачі стають власниками майнових прав на об`єкт нерухомого майна з моменту передання ТОВ «Укрінформсервіс» дострокового викупу 99,99 % облігацій, необхідних для виконання умов інвестиційного договору.

Позивачі свої зобов`язання виконали належним чином та стали власниками майнових прав на об`єкт нерухомого майна - житловий корпус (нежитлового приміщення) типу «D» в об`єкті реконструкції № 21, що підтверджується актом передавання-отримання цінних паперів від 17 жовтня 2006 року, за яким позивачі передали ТОВ «Укрінформсервіс» необхідну кількість облігацій, визначену умовами інвестиційного договору.

03 грудня 2008 року між ЗАТ «Київгума» і ТОВ «Укрінформсервіс» складено акт приймання-передачі об`єкта незавершеного будівництва до договору про пайову участь у реконструкції від 17 грудня 2004 року № 17-12/04, за умовами якого між сторонами було досягнуто згоди передати ТОВ «Укрінформсервіс» об`єкти незавершеного будівництва, зокрема житловий корпус № 21 типу D.

З додаткової угоди від 03 лютого 2009 року, укладеної між ЗАТ «Київгума» та ТОВ «Укрінформсервіс», встановлено, що сторони зазначили про належне виконання ТОВ «Укрінформсервіс» своїх зобов`язань за договором про пайову участь в реконструкції та дійшли, зокрема, згоди про передачу стороні TOB «Укрінформсервіс» права власності на частину об`єктів, які відповідають її пайовій частці згідно з пунктом 1.5 додаткової угоди, тобто на всі 44 житлові корпуси.

При цьому сторони домовилися, що підставою для отримання TOB «Укрінформсервіс» права власності на об`єкти незавершеного будівництва є належність їй майнових прав на ці об`єкти, переданих відповідно до пункту 5.1.3 договору, та зобов`язання сторони ЗАТ «Київгума», закріплені у пунктах 1.5, 1.6 договору, щодо передачі стороні ТОВ «Укрінформсервіс» документів, необхідних для оформлення у власність корпусів, належних товариству згідно з додатком 2 до договору, а також що кожен з об`єктів незавершеного будівництва, що був предметом цієї додаткової угоди, є відокремленою будівлею з інженерними мережами, що прилягають до неї, спорудження яких здійснювалось на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 30 листопада 2004 року № 1260-Гл/т.

11 грудня 2008 року та 01 жовтня 2009 року між ТОВ «Укрінформсервіс» і ОСОБА_1 , ОСОБА_1 були укладені додаткові угоди № 1 та № 2 до інвестиційного договору від 18 жовтня 2005 року, а 12 грудня 2008 року вони підписали акт приймання-передачі об`єкта незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 , а саме «реконструкція дитячого дошкільного оздоровчого табору під дитячий комплекс сімейного типу», житловий корпус типу D за № 21, згідно з яким емітент передав, а інвестори прийняли об`єкт незавершеного будівництва житловий корпус типу D за № 21, загальною площею 407,6 кв. м.

17 жовтня 2011 року між ЗАТ «Київгума» і ОСОБА_1 , ОСОБА_1 був укладений договір про передання функцій замовника будівництва, за умовами якого ЗАТ «Київгума» на умовах і в порядку, передбачених цим договором, передало ОСОБА_1 частину функцій замовника реконструкції корпусу в об`єкті реконструкції № 21 загальною площею 407,6 кв. м, який розташований на земельній ділянці площею 9,4204 га.

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 03 листопада 2013 року ЗАТ «Київгума» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру щодо боржника відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнанні його банкрутом» строком на 12 місяців.

Згідно з висновком комісійної судової будівельно-технічної (оціночно-будівельної) експертизи від 25 листопада 2013 року № СЕ-1-1-140/13 експерти, оглянувши корпуси № 20-21 за адресою: вул. Столичне шосе, 149 у місті Києві, встановили відсутність елементів, передбачених проєктом реконструкції дитячого дошкільного оздоровчого табору під дитячий оздоровчий комплекс сімейного типу 67/2-2002, розробленого ТОВ «Печерська архітектурна майстерня», та визначили, що вартість будівельних робіт із завершення будівництва житлових корпусів № 20-21 становить 2 496 860,00 грн. За результатами проведеної експертизи було визначено перелік робіт, які передбачені проєктом та необхідні для завершення будівництва, зокрема, житлових корпусів № 20-21.

22 жовтня 2014 року між ЗАТ «Київгума» і ТОВ «Консультаційна фірма Welcome» був укладений договір купівлі-продажу № 7, за умовами якого сторони договору згідно з проведеним 21 жовтня 2014 року аукціоном та підписаним протоколом проведення аукціону від 21 жовтня 2014 року № 7 прийняли на себе зобов`язання, а саме: продавець - передати у власність, а покупець - прийняти та оплатити бувші у використанні будівельні матеріали, які будуть отримані в процесі розбирання житлового корпусу АДРЕСА_3 .

24 жовтня 2014 року між ЗАТ «Київгума» і ТОВ «Консультаційна фірма Welcome» був складений акт № 7 про передання права власності на куплене нерухоме майно, відповідно до якого продавець передав, а покупець прийняв у власність в сукупному складі бувші у використанні будівельні матеріали, які будуть отримані в процесі розбирання житлового корпусу АДРЕСА_3 . На замовлення ТОВ «Консультаційна фірма Welcome» було замовлено технічний паспорт на нежитловий будинок корпус АДРЕСА_4 за зазначеною адресою.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 03 листопада 2014 року у справі № 757/30321/14-ц за ТОВ «Технічне промислове постачання» як за комітентом визнане право власності, зокрема, на дачний будинок АДРЕСА_6 .

04 лютого 2015 року на підставі рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 листопада 2014 року за ТОВ «Технічне промислове постачання» було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна - дачний будинок АДРЕСА_1 .

Цього ж дня між ТОВ «Технічне промислове постачання» та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу дачного будинку АДРЕСА_4 площею 392,2 кв. м, розташованого на земельній ділянці площею 9,4204 га, кадастровий номер 8000000000:90:415:003.

У подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 28 липня 2015 року ОСОБА_2 відчужив майно ОСОБА_3 .

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року, рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 листопада 2014 року в частині визнання права власності за ТОВ «Технічне промислове постачання» скасовано і в цій частині ухвалено нове судове рішення про відмову товариству в задоволенні його вимог.

Додатковим рішенням Апеляційного суду міста Києва від 18 листопада 2015 року були скасовані записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію за ТОВ «Технічне промислове постачання» права власності, зокрема, на дачний будинок АДРЕСА_6 , яке було зареєстроване за ТОВ «Технічне промислове постачання» на підставі рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 листопада 2014 року у справі № 757/30321/14-ц.

19 січня 2016 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу дачного будинку АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колесник О. О. та зареєстрований в реєстрі за номером 06.

22 серпня 2016 року державний реєстратор Комунального підприємства «Спецжитлофонд» Коровайко О. С. на підставі інвестиційного договору від 18 жовтня 2005 року № ІД-1-CD21AT, додаткової угоди від 11 грудня 2008 року № 1, додаткової угоди від 01 жовтня 2009 року № 2, акта приймання-передачі нерухомого майна від 12 грудня 2008 року, договору про передачу функцій замовника будівництва від 17 жовтня 2011 року, договору про оренду земельної ділянки від 04 вересня 2003 року, дозволу на виконання будівельних робіт від 04 грудня 2008 року № 0973-Гл/Т, технічного паспорта від 02 грудня 2004 року провів реєстрацію за ОСОБА_1 і ОСОБА_1 права власності на об`єкт нерухомого майна - незавершене будівництво, загальною площею 407,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 .

23 березня 2017 року між ЗАТ «Київгума» і ОСОБА_4 був укладений договір суборенди земельної ділянки, за умовами якого ЗАТ «Київгума» передало, а ОСОБА_4 прийняла в строкове платне користування земельну ділянку, площею 0,1 га, кадастровий номер 8000000000:90:415:0176, за адресою: АДРЕСА_2 , а також складено акт приймання-передачі зазначеної земельної ділянки. Цього ж дня приватний нотаріус провів реєстрацію права власності ОСОБА_4 на вказаний об`єкт нерухомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

21 червня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено інформацію про державну реєстрацію припинення юридичної особи ТОВ «Укрінформсервіс» за рішенням засновників.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтями 263-265 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. У мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Зазначеним вимогам оскаржувана постанова відповідає не повною мірою.

Так, за встановленими судами у цій справі обставинами позивачі на підставі інвестиційного договору від 18 жовтня 2005 року та інших правочинів набули право на об`єкт незавершеного будівництва - житловий корпус АДРЕСА_3 . Також позивачі зареєстрували за собою право власності на це майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Разом з цим, ТОВ «Технічне промислове постачання» на підставі рішення суду набуло право власності на спірний об`єкт нерухомого майна та зареєструвало це право у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Після цього спірний об`єкт нерухомого майна неодноразово відчужувався на підставі цивільно-правових угод.

Водночас рішення суду, на підставі якого ТОВ «Технічне промислове постачання» набуло право власності на спірний об`єкт нерухомого майна, було скасоване, як і скасовано реєстрацію права власності цього майна за вказаним товариством.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

У постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що в разі виконання інвестором власних інвестиційних зобов`язань після завершення будівництва об`єкта інвестування відповідно до вимог закону майнові права інвестора трансформуються у право власності, яке підлягає державній реєстрації за інвестором як первісним власником. Оскільки після виконання умов інвестиційного договору інвестор набуває майнові права на об`єкт інвестування, які після завершення будівництва об`єкта нерухомості та прийняття його до експлуатації трансформуються у право власності інвестора на проінвестований об`єкт з необхідністю державної реєстрації інвестором такого права за собою, то забудовник позбавлений права відчужувати об`єкт інвестування на користь будь-якої іншої особи. Таким чином, інвестор наділений правом вимагати повернення належного йому об`єкта інвестування від будь-якої іншої особи.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Власник має право витребовувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина перша статті 387 ЦК України).

У частині перші статті 388 ЦК України визначено перелік підстав, за яких власник майна має право витребовувати своє майно, зокрема, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (підпункт 3 зазначеної статті).

Якщо майно було набуте безпідставно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребовувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (див. постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (пункт 55) та від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункт 6.31)).

Державну реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомого майна позивачі здійснили у серпні 2016 року, що також підтверджується обставинами, встановленими у судових рішеннях у справах № 752/6166/17 та № 911/3132/17.

Таким чином у позивачів, які зареєстрували право власності на проінвестований об`єкт нерухомого майна, виникло право на його витребування.

Враховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про задоволення позову в частині вирішення вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки за встановлених у цій справі обставин спірний об`єкт нерухомого майна вибув з володіння позивачів не з їх волі і в подальшому на підставі незаконних правочинів був набутий ОСОБА_4 без відповідної правової підстави, а задоволення позову в цій частині є ефективним способом захисту порушеного права позивачів.

При цьому безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанцій неправильно застосував статтю 5 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», чинного на час виникнення спірних правовідносин, через що дійшов хибного висновку про наявність у позивачів майнових прав на об`єкт нерухомості тільки на підставі акта приймання-передачі об`єкта незавершеного будівництва, складеного 12 грудня 2008 року між ТОВ «Укрінформсервіс» і позивачами, оскільки такі висновки апеляційний суд зробив на підставі наявних у матеріалах справи доказів. Зокрема, суд дав оцінку договору про пайову участь в реконструкції, інвестиційному договору, додатковим угодам від 11 грудня 2008 року № 1 та від 01 жовтня 2009 року № 2, договору про передачу функцій замовника будівництва. При цьому суд встановив, що позивачі виконали належним чином свої зобов`язання та стали власниками майнових прав на об`єкт нерухомого майна - житловий корпус (нежитлового приміщення) типу «D» в об`єкті реконструкції № 21, що підтверджується актом передавання-отримання цінних паперів від 17 жовтня 2006 року, за яким позивачі передали ТОВ «Укрінформсервіс» необхідну кількість облігацій, визначену умовами інвестиційного договору.

Аргументи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків апеляційного суду, а зводяться до незгоди заявника з ухваленим у справі судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінку доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Водночас, оцінюючи спірні правовідносини, Верховний Суд вважає, що апеляційний суд безпідставно задовольнив іншу частину заявлених у цій справі позивачами вимог.

Судове рішення про задоволення позовної вимоги про витребування від (стягнення з) відповідача нерухомого майна є підставою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Такий висновок сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово нагадувала, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься лише у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування норм статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Схожі за змістом висновки наведені, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80) та багатьох інших.

Таким чином, можливість задоволення вимоги про визнання недійсним правочину завжди залежить від фактичних обставин справи та порушеного права, за захистом якого звернувся позивач, отже, за обставинами справи не може вважатися ефективним способом захисту.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), яка ухвалена після подання касаційної скарги в цій справі, зазначено, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (пункт 148 постанови). Під час розгляду справи за позовною вимогою про застосування належного способу захисту (зокрема у спорі за віндикаційним позовом) відмова в позові з тих мотивів, що державний акт, рішення про державну реєстрацію, відомості чи запис про державну реєстрацію права на майно не визнані недійсними, або що вони не оскаржені, відповідні позовні вимоги не пред`явлені, не допускається (пункт 154 постанови). Велика Палата Верховного Суду вважає, що можливість віндикації майна, його витребування від особи, яка незаконно або свавільно заволоділа ним, має нормативну основу в національному законодавстві. Зокрема, пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України передбачений такий спосіб захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, а статтею 387 ЦК України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння. Зазначені положення є доступними для заінтересованих осіб, чіткими, а наслідки їх застосування - передбачуваними. Віндикація майна, його витребування в особи, яка незаконно або свавільно порушила чуже володіння, має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства (пункти 183-188 постанови).

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про задоволення вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу дачного будинку від 04 лютого 2015 року та від 19 січня 2016 року, оскільки за встановленими у справі обставинами незаконність вибуття майна з володіння позивачів підтверджується судовими рішеннями, які набрали законної сили.

Крім того, апеляційний суд безпідставно задовольнив вимоги позову про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса, скасування запису про право власності, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння є достатнім та ефективним способом поновлення порушених прав позивачів, а тому оскаржувана постанова в частині вирішення зазначених вимог підлягає скасуванню.

Водночас не може бути залишене в силі й рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 січня 2020 року в частині відмови в задоволенні вказаних вимог, оскільки місцевий суд відмовив у задоволенні позову через його недоведеність, а тому рішення місцевого суду в частині вирішення зазначених вимог слід змінити на підставі статті 412 ЦПК України, виклавши мотивувальну його частину в редакції цієї постанови.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Оцінюючи спірні правовідносини, касаційний суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13 січня 2021 року у справі № 753/905/18 (провадження № 61-12528св19), в якій, крім іншого, розглядалося питання щодо скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. У зазначеній постанові суд касаційної інстанції, врахувавши зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду, дійшов висновку про те, що приватний нотаріус є неналежним відповідачем, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса необхідно відмовити саме із цієї підстави.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 зробила висновок, що «[…] позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зазначено, що «спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано».

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивачів виник із ОСОБА_4 щодо спірного об`єкта нерухомого майна, а тому приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мамай І. В., Департамент з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації є неналежними відповідачами. Проте апеляційний суд зазначеного не врахував та дійшов помилкового висновку про задоволення вимог, пред`явлених до цих відповідачів, і стягнення з них судового збору,хоча за обставинами цієї справи у задоволенні вимог до нотаріуса та Департаменту з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації належало відмовити через їх пред`явлення до неналежного відповідача.

Згідно з частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

У зв`язку з наведеним оскаржувана постанова в частині задоволених вимог до нотаріуса та Департаменту з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації і стягнення з них судового збору підлягає скасуванню, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 січня 2020 року в частині відмови в задоволенні вимог, заявлених до зазначених відповідачів, - зміні, з викладенням в редакції цієї постанови.

Водночас суд касаційної інстанції вважає необґрунтованими аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, оскільки апеляційний суд розглядає справи за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, крім випадків, визначених частинами першою, другою статті 369 ЦПК України.

Також підлягає скасуванню і постанова апеляційного суду в частині розподілу судових витрат з ухваленням нового рішення в цій частині з огляду на таке.

Згідно з частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд частково задовольняє касаційну скаргу, то слід провести новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої й апеляційної інстанцій, а також розподілити судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Так, у цій справі Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду щодо задоволення однієї позовної вимоги (витребування майна), яка фактично звернена до ОСОБА_4 .

За цю вимогу при поданні позовної заяви позивачі сплатили судовий збір в розмірі 4 440,00 грн.

За подання апеляційної скарги за вказану вимогу судовий збір підлягав сплаті у розмірі 6 600,00 грн.

Таким чином зазначені витрати у розмірі 11 040,00 грн підлягають стягненню з ОСОБА_4 на користь позивачів.

Водночас з позивачів на користь ОСОБА_4 має бути стягнений судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги за позовні вимоги, у задоволенні яких відмовлено, а саме в розмірі 5 120,00 грн (640,00 х 4 х 200 %).

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (частина десята статті 141 ЦПК України).

З огляду на те що на ОСОБА_4 покладається більша сума судових витрат, вона має сплатити позивачам різницю: 11 040,00 грн - 5 120,00 грн = 5 920,00 грн.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання постанови Київського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року в частині, що передбачає примусове виконання, та дію постанови Київського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року в частині, що не передбачає примусового виконання, зупинено ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року, то її виконання та дію у нескасованій касаційним судом частині необхідно поновити.

Клопотання позивачів про направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною п`ятою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частині п`ятій статті 403 цього Кодексу.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Позивачі у клопотанні не зазначили, у чому саме полягає виключна правова проблема у цій справі; аналіз судової практики не свідчить про наявність протилежних і суперечливих судових рішень та глибоких і довгострокових розбіжностей у судовій практиці щодо розгляду справ з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами.

Зважаючи на наведене, колегія суддів не встановила достатніх та обґрунтованих підстав для направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 141 400 403 409 410 412 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року в частині задоволення вимог, заявлених до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мамай Ірини Володимирівни, Департаменту з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації, скасувати, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 січня 2020 року в частині відмови у задоволенні вимог, заявлених до зазначених відповідачів, змінити, виклавши мотивувальну його частину в редакції цієї постанови.

Постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року в частині задоволення вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу дачного будинку від 04 лютого 2015 року та від 19 січня 2016 року; визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мамай І. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29 березня 2017 року, 13:48:07, індексний номер 34515709; скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису від 29 березня 2017 року № 19700774 про право власності на дачний будинок АДРЕСА_1 , скасувати, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 січня 2020 року в частині відмови у задоволенні цих вимог змінити, виклавши мотивувальну його частину в редакції цієї постанови.

Постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року в частині вирішення вимог про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_1 об`єкта нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на який зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1210087480000, номер запису про право власності 19700774, залишити без змін.

Постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року в частині розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_1 5 920 (п`ять тисяч дев`ятсот двадцять) гривень 00 копійок на відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Поновити виконання та дію постанови Київського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року у не скасованій касаційним судом частині.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов