ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 752/29821/21

провадження № 61-964св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Дочірнє підприємство «Стада-Україна» компанії «Бепха Бетайлігунгсгезельшафт фюр Фармаверте мбХ»,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 07 лютого 2023 року в складі судді Плахотнюк К. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року в складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Гуля В. В., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дочірнього підприємства «Стада-Україна» компанії «Бепха Бетайлігунгсгезельшафт фюр Фармаверте мбХ» (далі - ДП «Стада-Україна»), у якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 11 листопада 2023 року, просив поновити його на роботі на посаді начальника департаменту продажів у ДП «Стада-Україна», стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та інфляційні втрати в сумі 4 048 733,65 грн, а також моральну шкоду в сумі 10 000,00 грн.

На обґрунтування своїх вимог зазначав, що працював на посаді начальника департаменту продажів ДП «Стада-Україна».

19 листопада 2021 року його звільнили з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників.

Вважав звільнення незаконним. Фактично в ДП «Стада-Україна»не проводився процес реорганізації та скорочення штату, оскільки зі штатного розпису було виведено лише його посаду. У період вивільнення відповідач не запропонував йому всі наявні на підприємстві вакантні посади та порушив його переважне право на залишення на роботі.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

РішеннямГолосіївського районного суду міста Києва від 07 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року, у позові відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що звільнення позивача здійснено відповідачем з дотриманням норм трудового законодавства.

Посада, яку обіймав позивач, була скорочена. Позивачу були запропоновані всі вакантні на підприємстві посади, від яких він відмовився. Скороченню підлягала лише посада, яку обіймав позивач, тому відповідач не мав підстав вирішувати питання переважного право на залишення на роботі.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У січні 2024 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста від 07 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суди не врахували висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 18 вересня 2018 року в справі № 800/538/17, від 10 листопада 2022 року в справі № 525/983/21 та від 18 січня 2023 року в справі № 752/23602/20; порушення, передбачені частиною третьою статті 411 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Не врахували, що відповідач не виконав свого обов`язку по його працевлаштуванню, оскільки в період з 16 вересня 2021 року по 19 листопада 2021 року на підприємстві додатково вивільнилося п`ять посад фахівців, які відповідач йому не запропонував.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

21 травня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Відповідач подав до Верховного суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить здійснити розгляд справи за його участі в судовому засіданні.

Враховуючи положення статті 7, частини першої статті 401 ЦПК України, оскільки попередній розгляд справи в суді касаційної інстанції проводиться без повідомлення учасників справи, немає підстав для задоволення клопотання позивача про розгляд справи в судовому засіданні з викликом учасників справи.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

З 12 жовтня 2020 року ОСОБА_1 працював на посаді начальника департаменту продажів ДП «Стада-Україна».

Наказом ДП «Стада-Україна» № 18/21-о від 07 вересня 2021 року «Про організаційні зміни та скорочення штату», у зв`язку з невідповідністю результатів бізнесу STADA в Україні очікуванням інвесторів щодо продажів та прибутку, зміною стратегії щодо виходу на масовий ринок збуту та зміною бізнес-процесів щодо експортних продажів з метою покращення результатів бізнесу та раціоналізації організаційної структури, наказано, зокрема, вивести зі штатного розпису з 20 листопада 2021 року посаду начальника департаменту продажів та зазначений скоротити департамент.

07 вересня 2021 року позивача повідомлено про наступне вивільнення з займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Одночасно з цим запропоновано йому вакантні посади: фахівець по роботі з ключовими клієнтами (м. Київ): фахівець по роботі з ключовими клієнтами (м. Харків); фахівець з договірної роботи. Від запропонованих посад позивач відмовився, про що свідчить його підпис на повідомленні.

Відповідно до штатного розпису ДП «Стада-Україна», починаючи з 07 вересня 2021 року вакантні посади на підприємстві, окрім тих, які були запропоновані позивачу, відсутні.

Наказом ДП «Стада-Україна» № 161/21-к від 15 листопада 2021 року «Про звільнення з роботи» ОСОБА_1 звільнено з посади начальника департаменту продажів 19 листопада 2021 року у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Частиною другою статті 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Порядок вивільнення працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці та порядок урахування переважного права працівника на залишення на роботі встановлено статтями 42 49-2 КЗпП України.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва та праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Суди встановили, що у відповідача мали місце зміни в організації виробництва й праці, які потягли скорочення посади начальника департаменту продажів.

Одночасно з попередженням про звільнення відповідач запропонував ОСОБА_1 вакантні посади, від яких він відмовився.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів про наявність на підприємстві відповідача в період вивільнення позивача, тобто з 07 вересня 2021 року по 19 листопада 2021 року, інших вакантних посад, які не були йому запропоновані.

З огляду на викладене суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, зробив правильний висновок про те, що звільнення ОСОБА_1 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, проведено з дотриманням вимог закону.

Висновки судів не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених у касаційній скарзі постановах.

Посилання позивача в касаційній скарзі на те, що в період його вивільнення на підприємстві відповідача з`явилося п`ять додаткових вакантних посад, а саме: три посади фахівця по роботі з медичною громадськістю та дві посади фахівця із зв`язків з громадськістю та пресою, які відповідач йому не запропонував, колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки доказів на підтвердження того, що ці посади були вакантні в матеріалах справи немає. Згідно зі штатними розписами підприємства такі посади були виведені зі штатного розпису й відповідно не могли бути запропоновані позивачу.

Інші доводикасаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до власного тлумачення заявником норм законодавства та необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У травні 2024 року ДП «Стада-Україна» подало до Верховного Суду заява про розподілу судових витрат, у якій просить відшкодувати понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції в розмірі 144 720,00 грн.

На підтвердження цих витрат відповідач надала: договір про надання правової допомоги від 20 січня 2022 року, додаток № 2 до цього договору від 02 травня 2022 року, детальний опис робіт (наданих послуг) на суму 144 720,00 грн.

Позивач подав до Верховного Суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничу допомогу, у якому зазначає про те, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу є нерозумним та завищеним.

Оцінюючи заявлений стороною відповідача розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанцій, на предмет їх пропорційності складності справи, враховуючи, що представник відповідача фактично лише підготував та подав відзив на касаційну скаргу, більшість доводів якого вже були відображені ним у поясненнях, відзивах, поданих до судів попередніх інстанцій, колегія суддів погоджується з доводами позивача про їх завищений розмір.

З огляду на викладене, враховуючи складність цієї справи та обсяг виконаних адвокатом робіт, дотримуючись критерію розумності розміру понесених стороною витрат, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 5 000,00 грн на відшкодування судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Дочірнього підприємства «Стада-Україна» компанії «Бепха Бетайлігунгсгезельшафт фюр Фармаверте мбХ» про розгляд справи в судовому засіданні з викликомучасників справивідмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 07 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року залишити без змін.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Дочірнього підприємства «Стада-Україна» компанії «Бепха Бетайлігунгсгезельшафт фюр Фармаверте мбХ» 5 000,00 грн на відшкодування судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги в суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко