ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2025 року
м. Київ
справа № 752/5046/22
провадження № 61-3762св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І., рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 листопада 2023 року у складі судді Мазура Ю. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В., Матвієнко Ю. О.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором безвідсоткової позики.
Позов мотивований тим, що 14 грудня 2021 року між ОСОБА_1
і ОСОБА_2 було укладено договір безвідсоткової позики, за умовами якого позивач надав у позику відповідачу кошти в сумі 258 550,00 дол. США, які той зобов`язався повернути у строк до 22 лютого 2022 року. ОСОБА_2 вказану суму коштів у визначений строк не повернув.
ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором безвідсоткової позики в сумі 258 550,00 дол. США.
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на рухоме майно, яке належить ОСОБА_2 , а саме: транспортний засіб «JEEP WRANGIER», об?єм двигуна 1995 куб. см. 2018 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 .
Заява мотивована тим, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на транспортний засіб, що належить на праві власності ОСОБА_2 , до ухвалення судом рішення у справі є необхідним і єдиним способом забезпечити в майбутньому виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 08 червня 2022 року
в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Ухвала мотивована тим, що позивач належним чином не обґрунтував заяви про забезпечення позову в частині того, що існує ризик реалізації вказаного майна під час розгляду справи. Із вказаної заяви та доданих до неї документів не вбачається ризиків здійснення відповідачем будь-яких дій, направлених на відчуження вказаного майна. Врахувавши предмет позову, а також можливий негативний вплив і наслідки на відновлення порушеного права позивача у разі встановлення неправомірних дій відповідача, суд дійшов висновку, що позивач не довів, а суд не встановив підстав для накладення арешту на рухоме майно, яке належить ОСОБА_2 , а саме: транспортний засіб «JEEP WRANGIER»,
об?єм двигуна 1995 куб. см, 2018 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 . Крім того, позивач не надав підтверджень, що вказане майно належить відповідачу, також не надано оцінки майна, на яке позивач просить накласти арешт, що позбавляє суд встановити співмірність заходу забезпечення позову з ціною позову.
Постановою Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Стрикалем О. В. , задоволено.
Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 08 червня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задоволено.
Накладено арешт на транспортний засіб «JEEP WRANGIER», об?єм двигуна
1995 куб. см, 2018 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно не забезпечив позов зазначеним способом та дійшов помилкового висновку про те, що немає підстав для забезпечення позову, оскільки між сторонами виник спір, який має майновий характер, і без указаного забезпечення позову може утруднитись виконання можливого рішення суду.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 28 листопада 2023 року позов задоволено.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором безвідсоткової позики від 14 грудня 2021 року у розмірі 258 550,00 дол. США.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 кошти
у розмірі 258 500,00 дол. США, що позивач довів та про що позичальник написав письмову розписку (договір безвідсоткової позики). Проте в обумовлений
у договорі строк ОСОБА_2 коштів не повернув, порушив грошове зобов`язання, у результаті чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню у визначеній сторонами у договорі валюті - доларах США.
Постановою Київського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 листопада 2023 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився
з висновком суду першої інстанції та зазначив, що ОСОБА_2 не надав суду жодних доказів на підтвердження безгрошовості позики, або ж на підтвердження виконання ним зобов`язань за договором в повному обсязі.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
16 березня 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року та залишити в силі ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 08 червня 2022 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд зробив передчасний висновок про те, що забезпечення позову в обраний позивачем спосіб
є необхідним і виправданим. Позивач не обґрунтував, а суд не встановив та не перевірив, у чому полягають об?єктивні ризики невиконання чи утруднення виконання майбутнього можливого рішення суду, та не надав оцінки співмірності обраному заходу забезпечення позову із заявленими вимогами. Заявник зазначає, що суд не повідомив відповідача про розгляд справи, відповідно, порушив норми процесуального права щодо виклику сторін.
07 травня 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
у якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від
28 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди необґрунтовано відмовили
у задоволенні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, а також у задоволенні клопотання про зупинення провадження у зв?язку з відкритим кримінальним провадженням № 12024100060000736 та судовим провадженням № 760/4216/24 у справі про визнання договору безвідсоткової позики неукладеним, що призвело до ухвалення незаконних і необґрунтованих судових рішень. Вказує, що договору безвідсоткової позики не укладав, коштів від позивача не отримував. ОСОБА_1 вчинив примушування із погрозою застосування насильства в разі не виконання цивільно-правового зобов?язання ОСОБА_2 як керівником Обслуговуючого кооперативу «Орсей Україна 2» (далі - ОК «Орсей Україна 2»), пов?язаного з раніше укладеним ОСОБА_1 договором з ОК «Орсей Україна 2» про пайову участь для інвестування коштів
у розмірі 300 000,00 дол. США в будівництво.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі
№ 567/792/22, від 17 квітня 2024 року у справі № 758/7498/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження відзивів на касаційні скарги
22 травня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Стрикаль О. В. подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого
2023 року - без змін.
Відзив мотивований тим, що касаційна скарга ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року ґрунтується на припущеннях, доказів того, що з часу ухвалення судового рішення про забезпечення позову він отримав негативні наслідки, немає. Роблячи висновок про задоволення заяви про забезпечення позову, апеляційний суд врахував, що між сторонами виник спір, який має майновий характер, і без вказаного забезпечення позову може утруднитись виконання можливого рішення суду.
05 липня 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року - без змін.
Відзив мотивований тим, що аргументи ОСОБА_2 про те, що договору безвідсоткової позики він не укладав, коштів не отримував, позивач вчинив примушування із погрозою застосування насильства в разі не виконання цивільно-правового зобов?язання, - неправдиві, надумані та не відповідають дійсності. Висновки судів про наявність між сторонами правовідносин зобов?язального характеру, які виникли з договору позики, є правильними.
Рух касаційних скарг та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року у справі та витребувано її матеріали з Голосіївського районного суду м. Києва.
29 травня 2023 року матеріали справи за заявою про забезпечення позову надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2024 року ОСОБА_2 поновлено строк на касаційне оскарження рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 листопада 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від
02 квітня 2024 року. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від
28 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року у справі та витребувано її матеріали з Голосіївського районного суду м. Києва.
Зупинено виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва
від 28 листопада 2023 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року, до закінчення їх перегляду
в касаційному порядку.
20 січня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційних скарг, урахувавши аргументи, наведені
у відзивах на касаційні скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.
Короткий зміст фактичних обставин справи
14 грудня 2021 року між ОСОБА_1 (позикодавець) і ОСОБА_2 (позичальник) укладено письмовий договір безвідсоткової позики, за умовами якого позикодавець передає позичальникові безпроцентну позику на суму
258 550,00 дол. США, а позичальник зобов`язується повернути зазначену суму позики в обумовлений пунктом 3 цього договору строк. Відповідно до пункту 2 договору позика передається при підписанні договору. Підписання договору свідчить про факт передання коштів. Пунктом 3 договору безвідсоткової позики визначено, що повернення зазначеної в договорі суми позики повинно відбутися 22 лютого 2022 року (а. с. 11).
З Єдиного державного реєстру судових рішень відомо, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 07 червня 2024 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2024 року,
у справі № 760/4216/24 у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання неукладеним договору безвідсоткової позики від 14 грудня 2021 року відмовлено.
У справі № 760/4216/24 суди встановили, що 14 грудня 2021 року між
ОСОБА_1 як позикодавцем і ОСОБА_2 як позичальником укладено договір безвідсоткової позики, відповідно до умов якого позикодавець
ОСОБА_1 передає позичальникові ОСОБА_2 безпроцентну позику на суму
258 550,00 дол. США, а позичальник зобов`язується повернути зазначену суму позики в обумовлений пунктом 3 цього договору строк, тобто 22 лютого
2022 року. Факт підписання договору безвідсоткової позики від 14 грудня
2021 року позивач визнав під час розгляду справи, про що також вказують його доводи на обґрунтування позовних вимог. Вказані обставини свідчать про те, що договір безвідсоткової позики від 14 грудня 2021 року не може вважатись неукладеним. Факту неотримання коштів ОСОБА_2 не довів.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.
Щодо заяви про забезпечення позову
Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.
Забезпечення позову - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження суд встановлює в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
У статті 150 ЦПК України визначені види забезпечення позову, зокрема заборона вчиняти певні дії.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов`язана з необхідністю збереження об`єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти чи заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких критеріїв: розумності, обґрунтованості
і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі
№ 381/4019/18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі
№ 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зроблено висновок, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Достатньо обґрунтованою для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується цивільним судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19).
Отже, апеляційний суд правильно встановив, що такий вид забезпечення позову, як накладення арешту на майно, не призведе до невиправданого обмеження майнових прав ОСОБА_2 , оскільки невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення. Між сторонами виник спір, який має майнових характер, а без вказаного забезпечення позову може утруднитись виконання майбутнього рішення суду, тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для забезпечення позову.
Такі заходи забезпечення позову є необхідними та співмірними із заявленими вимогами та забезпечать поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача в разі задоволення позову.
Аргументи заявника про те, що суд не повідомив його про розгляд справи,
є необґрунтованими, оскільки кореспонденція, а саме судова повістка-повідомлення про розгляд справи 15 лютого 2023 року о 15:30 год, яка була адресована ОСОБА_2 , повернена до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 75).
З огляду на те що кореспондеція, яка була адресована ОСОБА_2 , повернена до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», то відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України він
є таким, що її отримав.
Враховуючи наведене, колегія суддів не встановила підстав для скасування постанови Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року, оскільки аргументи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Щодо суті спору
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням
є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
У частині першій статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частинами першою, другою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками,
а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, його умов.
Такі правові висновки щодо застосування статей 1046 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року
у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження
№ 61-30435сво18) вказано: «У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. Тлумачення абзацу
1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов`язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: «зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); «позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)» (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України)».
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У частинах першій, другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Установивши, що між позивачем і відповідачем 14 грудня 2021 року укладено договір безвідсоткової позики, згідно з яким відповідач отримав від позивача суму позики, що також встановлено судовими рішеннями у справі
№ 760/4216/24, однак у визначений строк коштів, одержаних у позику, не повернув, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню неповернена сума боргу.
Вказане спростовує аргументи заявника про те, що він не отримував коштів і не підписував 14 грудня 2021 року договір безвідсоткової позики.
Безпідставними є аргументи заявника про те, що суди необґрунтовано відмовили в задоволенні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, а також у задоволенні клопотання про зупинення провадження
у зв?язку з відкритим кримінальним провадженням № 12024100060000736
з огляду на таке.
У відповідності до статті 105 ЦПК України призначення експертизи судом
є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити:
1) характер і ступінь ушкодження здоров`я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.
Згідно з частиною першою статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу
у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Відповідно до частини першої статті 252 ЦПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі
у випадках: 1) перебування учасника справи на альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання або на строковій військовій службі;
2) захворювання учасника справи, підтвердженого медичною довідкою, що виключає можливість явки до суду протягом тривалого часу; 3) перебування учасника справи у довгостроковому службовому відрядженні; 4) розшуку відповідача в разі неможливості розгляду справи за його відсутності;
5) призначення судом експертизи; 6) направлення судового доручення щодо збирання доказів у порядку, встановленому статтею 87 цього Кодексу;
8) звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги, вручення виклику до суду чи інших документів до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави; 9) прийняття ухвали про тимчасове вилучення доказів державним виконавцем для дослідження судом;
10) перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі)
у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Оскільки в матеріалах справи клопотань про призначення почеркознавчої експертизи та про зупинення провадження немає, підстав для їх розгляду у суду не було.
Також безпідставними є аргументи заявника про те, що суд не зупинив провадження у цій справі до розгляду справи № 760/4216/24, оскільки відповідно до пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі в разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які
є предметом судового розгляду.
Зупинення провадження у справі є тимчасовим припиненням всіх процесуальних дій у справі, що зумовлене настанням зазначених у законі причин, які перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
Зупинення провадження у справі не повинно призводити до необґрунтованого зволікання з розглядом справи.
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 357/10397/19 (провадження
№ 61-5752сво21) зроблено висновок, що метою зупинення провадження
у справі згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України є виявлення обставин (фактів), які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому провадженні, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає
у тому, що рішення суду в іншій справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у справі, провадження у якій зупинено, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.
Оскільки зібрані у справі докази дозволяли встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду у справі, що переглядається, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду справи № 760/4216/24.
Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених
у касаційній скарзі, також є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє
в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права
і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Висновки за результатом розгляду касаційних скарг
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а постанови Київського апеляційного суду від 15 лютого
2023 року, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 листопада 2023 року та постанови Київського апеляційного суд від 02 квітня 2024 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.
З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
Щодо заявлених клопотань
26 грудня 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду клопотання,
у якому просить скасувати заходи забезпечення позову, а саме арешт, накладений постановою Київського апеляційного суд від 15 лютого 2023 року.
Клопотання мотивоване тим, що на забезпечення виконання ОСОБА_2
і ОСОБА_5 зобов?язань за договором позики від 30 жовтня 2018 року вони передали в заставу належний їм на праві спільної сумісної власності автомобіль «JEEP WRANGIER», 2018 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , який зареєстрований за ОСОБА_2 , про що 30 жовтня 2018 року укладено договір застави.
Вказує, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07 жовтня
2024 року у справі № 752/16550/24 в рахунок погашення заборгованості
у розмірі 47 700,00 дол. США, що станом на 29 липня 2024 року еквівалентно 1 960 374,60 грн, за договором позики від 30 жовтня 2018 року, укладеним між ОСОБА_6 і ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , звернено стягнення на предмет застави, а саме на автомобіль марки «Jeep», модель «Wrangler», чорного кольору, 2018 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN-номер) НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований за ОСОБА_2 , шляхом визнання права власності за ОСОБА_6 на цей автомобіль.
Посилаючись на пріоритетність зареєстрованого обтяження за договором застави від 30 жовтня 2018 року, ОСОБА_2 просив клопотання задовольнити.
Вивчивши заявлене клопотання, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно з частиною четвертою статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявникові без розгляду.
Суд касаційної інстанції при розгляді касаційних скарг діє в порядку та межах, визначених цивільним процесуальним законодавством України, його повноваження визначені главою 2 розділу V Перегляд судових рішень ЦПК України.
Вирішення питання про забезпечення позову (зустрічного забезпечення, скасування зустрічного забезпечення або скасування заходів забезпечення позову) правилами зазначеної глави ЦПК України не передбачене і до компетенції Верховного Суду не належить.
Відповідно до визначених процесуальним законом повноважень та функцій Верховний Суд здійснює перевірку рішень судів першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість вирішення процесуального питання щодо забезпечення позову (зустрічного забезпечення, скасування зустрічного забезпечення або скасування заходів забезпечення позову) на цій стадії розгляду справи (постанова Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі
№ 333/2736/18 (провадження № 61-16707св19)).
Ураховуючи наведене, клопотання ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову підлягає залишенню без розгляду та поверненню заявникові.
Керуючись статтями 183 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Клопотання ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову, вжитих на підставі постанови Київського апеляційного суду від
15 лютого 2023 року у справі № 752/5046/22, залишити без розгляду та повернути заявникові.
Касаційні скарги ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суд від 02 квітня 2024 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва
від 28 листопада 2023 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
Є. В. Коротенко
М. Є. Червинська