Постанова

Іменем України

28 липня 2022 року

м. Київ

справа № 752/5536/21

провадження № 61-19477св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження: старший державний виконавець Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кушніренко Владислав Васильович,

заінтересовані особи: Кредитна спілка «Тринадцята зарплатня», правонаступником якої є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 14 червня 2021 року під головуванням судді Машкевич К. В. та постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А. у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кушніренка Владислава Васильовича, заінтересовані особи: Кредитна спілка «Тринадцята зарплатня», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог заяви

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив скасувати постанову старшого державного виконавця Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кушніренка В. В. від 11 грудня 2020 року ВП № 63794469 про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «Тринадцята зарплатня» (далі - КС «Тринадцята зарплатня») заборгованості в сумі 2 585 668,75 грн.

Скарга обґрунтована тим, що із Єдиного реєстру боржників ОСОБА_1 стало відомо, що Бучанським міським відділом державної виконавчої служби відкрито виконавче провадження.

19 лютого 2021 року заявник ознайомився з виконавчим провадженням № 63794469 та отримав оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження від 11 грудня 2020 року.

Державним виконавцем при винесенні оскаржуваної постанови не було досліджено обставин справи, оскільки стягувачем був пропущений строк на пред`явлення виконавчого документа до виконання ще в 2016 році.

Постановою державного виконавця від 02 серпня 2016 року було відмовлено КС «Тринадцята зарплатня» у відкритті виконавчого провадження у зв`язку із пропуском строку на пред`явлення виконавчого документа до виконання. Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 12 вересня 2017 року було відмовлено КС «Тринадцята зарплатня» в задоволенні заяви про поновлення строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання. 25 жовтня 2017 року КС «Тринадцята зарплатня» звернулася до Бучанського ДВС зі скаргою на постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 18 травня 2015 року. Постановою начальника Бучанського міського відділу державної виконавчої служби від 30 жовтня 2017 року скасовано постанову Бучанського міського відділу державної виконавчої служби від 18 травня 2015 року про повернення виконавчого документа стягувачу. Постановою в.о. начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 12 жовтня 2018 року визнано неправомірними дії начальника Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Мазур А. В. щодо скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві ВП № 40656501 від 18 травня 2015 року та державного виконавця відділу Кудрановського Ю. В. щодо скасування процесуальних документів та вчинення дій по ВП № 40656501. Постановою про скасування процесуального документа начальником Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Сіпченко О. М. постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 16 листопада 2018 року скасовано у зв`язку із помилкою державного виконавця.

За таких обставин, на думку заявника, старшим державним виконавцем Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Кушніренком В.В. було неправомірно відкрито виконавче провадження № 63794469, тобто, через п`ять з половиною років після останньої постанови про повернення виконавчого листа стягувачеві від 18 травня 2015 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Голосіївський районний суд м. Києва ухвалою від 14 червня 2021 року скаргу задовольнив.

Скасував постанову старшого державного виконавця Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кушніренка В. В. від 11 грудня 2020 року у виконавчому провадженні № 63794469 про відкриття виконавчого провадження щодо солідарного стягнення з ОСОБА_1 на користь КС «Тринадцята зарплатня» заборгованості в сумі 2 585 668,75 грн.

Київський апеляційний суд постановою від 27 жовтня 2021 року апеляційну скаргу КС «Тринадцята зарплатня» залишив без задоволення, а ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 14 червня 2021 року без змін.

Постановляючи ухвалу про задоволення скарги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що постанову про відкриття виконавчого провадження винесено державним виконавцем в порушення вимог діючого законодавства - пропущенням заявником строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 14 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року в якій просив оскаржені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

У поданій касаційній скарзі заявник вказує на ту обставину, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишилась та обставина, що боржник ОСОБА_1 вчиняв дії, направлені на зловживання своїми процесуальними правами, які полягали в тому, що ним було одночасно подано дві скарги на дії державних виконавців.

Зазначає, що місцевий суд помилково відкрив провадження у справі за скаргою на дії державного виконавця у виконавчому провадженні № 63794469 попри те, що боржник пропустив десятиденний строк для звернення. Відлік строку для звернення розпочався починаючи з 08 лютого 2021 року, проте скарга підписана 24 лютого 2021 року, а подана до суду 25 лютого 2021 року.

Аргументом касаційної скарги є також те, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке виявилось у тому, що він не надав апелянту можливості довести наявність первинної, більш ранньої дати обізнаності боржника у даному виконавчому провадженні про прийняття державним виконавцем оскарженої постанови. Вказаною датою є - 03 лютого 2021 року, про яку заявнику не було відомо на час розгляду справи в суді першої інстанції.

Зазначає, що суди обох попередніх інстанцій вийшли за межі розгляду цієї справи, адже досліджували, на думку заявника неналежні та недопустимі докази, які були зібрані у попередньому виконавчому провадженні № 40656501. Вважає, що для відкриття виконавчого провадження державному виконавцю було достатньо того, що останній запис у наданому стягувачем виконавчому листі було датовано 16 листопада 2018 року, а підстава його повернення не забороняла прийняти його до виконання повторно.

Касаційна скарга також містить доводи, де з посиланням на лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2013 року № 24-152/0/4-13 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення у цивільній справі» заявник вказує, що на його думку, повноваження скасування постанов державного виконавця належить лише самому державному виконавцю.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2022 року представник ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - адвокат Соловей Ю. А, подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому у задоволенні касаційної скарг, поданої ОСОБА_2 просили відмовити, а оскаржені судові рішення залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість її аргументів.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано із Голосіївського районного суду м. Києва справу № 752/5536/21.

23 травня 2022 року цивільна справа № 752/5536/21 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 13 квітня 2010 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 15 травня 2012 року, стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь КС «Тринадцята зарплатня» 2 585 668,75 грн заборгованості по кредиту.

12 липня 2012 року КС «Тринадцята зарплатня» звернулася до Голосіївського районного суду міста Києва із заявою про видачу дублікатів виконавчих листів на примусове виконання вищевказаного рішення суду.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2012 року було частково задоволено заяву КС «Тринадцята зарплатня» про видачу дублікатів виконавчих листів у справі та видано дублікат виконавчого листа від 25 травня 2010 року № 1383/10 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 боргу в розмірі 2 585 668,75 грн.

07 грудня 2012 року КС «Тринадцята зарплатня» було отримано дублікат виконавчого листа.

02 вересня 2016 року КС «Тринадцята зарплатня» до суду було подано заяву про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа від 07 грудня 2012 року № 1383/10 до виконання щодо боржника ОСОБА_1 , оскільки постановою державного виконавця від 02 серпня 2016 року відмовлено у відкритті виконавчого провадження з підстав порушення вимог статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» - пропущено строк пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 12 вересня 2017 року в задоволенні заяви представника КС «Тринадцята зарплатня» про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання в цивільній справі за позовом КС «Тринадцята зарплатня» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24 листопада 2017 року апеляційну скаргу КС «Тринадцята зарплатня» на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 12 вересня 2017 року визнано неподаною та повернуто позивачу.

Постановою старшого державного виконавця Бучанського міського ВДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кушніренка В. В. відкрито виконавче провадження від 11 грудня 2020 року № 63794469 щодо солідарного стягнення з ОСОБА_1 на користь КС «Тринадцята зарплатня» суми заборгованості в розмірі 2 585 668,75 грн на підставі виконавчого листа № 2-1383/10, виданого 07 грудня 2012 року.

У виконавчому провадженні № 63794469 державним виконавцем проводяться дії в рамках Закону України «Про виконавче провадження».

З Інформації про виконавче провадження № 40656501 встановлено, що 08 листопада 2013 року державним виконавцем Бучанського міського ВДВС ГТУЮ у Київській області було відкрито виконавче провадження № 40656501 на підставі виконавчого листа від 07 грудня 2012 року № 2-1383/10 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у сумі 2 585 668,75 грн.

Постановою державного виконавця від 08 листопада 2013 року накладено арешт на майно боржника.

Постановою державного виконавця від 10 листопада 2014 року призначено експерта для участі у виконавчому провадженні.

Постановою державного виконавця від 18 травня 2015 року повернуто виконавчий документ на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Постановою державного виконавця від 30 жовтня 2017 року скасовано виконавчі дії від 18 травня 2015 року «Повернення ВД стягувачеві п. 9 ч. 1 ст. 47 (встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника)».

Постановою державного виконавця від 22 листопада 2017 року призначено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні.

Постановою державного виконавця від 16 листопада 2018 року повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника)».

Постановою начальника відділу від 16 листопада 2018 року скасовано виконавчі дії від 16 листопада 2018 року «Повернення ВД стягувачу п. 9 ч. 1 ст. 37 (встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника)».

Постановою начальника відділу від 16 листопада 2018 року було скасовано виконавчі дії від 22 листопада 2017 року «Призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання». Підставою вказано постанову в.о. начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 12 жовтня 2018 року, якою визнано неправомірними дії начальника Бучанського МВДВС ГТУЮ у Київській області Мазур А. В. щодо скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві № 40656501 від 18 травня 2015 року та державного виконавця відділу Кундратовського Ю. В. щодо скасування процесуальних документів та вчинення дій по виконавчому провадженню № 40656501.

Постановою начальника відділу скасовано виконавчі дії від 16 листопада 2018 року «Виправлення станів ВД/ВП».

Суди встановили, що постанова державного виконавця від 18 травня 2015 року про повернення виконавчого документу на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» є чинною. Натомість, виконавчі дії, вчинені державним виконавцем від 16 листопада 2018 року, скасовані (виправлено стан ВД/ВП) постановою в. о. начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 12 жовтня 2018 року.

У матеріалах цивільної справи № 2-1383/10 міститься постанова державного виконавця Бучанського міського ВДВС ГТУЮ у Київській області про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) від 02 серпня 2016 року, щодо солідарного стягнення з ОСОБА_1 на користь КС «Тринадцята зарплата» суми заборгованості в розмірі 2 585 668,75 грн на підставі виконавчого листа № 2-1383/10 від 07 грудня 2012 року, відповідно до якої встановлено порушення вимог статті 22 Закону України «Про виконавче провадження», а саме пропущено строк пред`явлення виконавчого документа до виконання.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди зазначали, що звертаючись до суду зі скаргою, ОСОБА_1 вказував на те, що державним виконавцем неправомірно відкрито виконавче провадження № 63794469 - через п`ять з половиною років після останньої постанови про повернення виконавчого листа стягувачеві (18 травня 2015 року).

Відповідно до частини першої статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Стаття 13 Закону України «Про виконавче провадження» вказує, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент набрання законної сили заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 13 квітня 2010 року) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Пунктом 1 частини другої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент набрання законної сили заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 13 квітня 2010 року) передбачалося, що строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року.

Згідно пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Тлумачення пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року свідчить, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності законом № 1404-VIII від 02 червня 2016 року.

Для пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм закону № 1404-VIII від 02 червня 2016 року до виконавчих документів, пред`явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності.

Суди попередніх інстанцій встановили, що постановою державного виконавця від 02 серпня 2016 року було відмовлено КС «Тринадцята зарплатня» у відкритті виконавчого провадження у зв`язку із пропуском строку на пред`явлення виконавчого документа до виконання. Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 12 вересня 2017 року, що набрала законної сили, КС «Тринадцята зарплатня» було відмовлено в задоволенні заяви представника КС «Тринадцята зарплатня» про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання в цивільній справі за позовом КС «Тринадцята зарплатня» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Отже колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про те, що неповернення стягувачу боржником боргу в сумі 2 585 668,75 грн не свідчить про те, що КС «Тринадцята зарплатня» має право на його примусове стягнення після спливу строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, у поновленні якого судом було відмовлено.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що станом на час звернення стягувача до відділу державної виконавчої служби Бучанського міського управління юстиції з заявою про повторне відкриття виконавчого провадження щодо солідарного стягнення з ОСОБА_1 заборгованості підстав для відкриття виконавчого провадження у виконавця не було.

Окрім того колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій встановили та правильно вказували, що виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі пункту дев`ятого статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

У постанові виконавця від 18 травня 2015 року зазначено, що за відомостями єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна на будинок та земельну ділянку в АДРЕСА_1 накладено арешт постановою про накладення арешту на майно від 10 липня 2012 року слідчим СВ Ірпінського МВ ГУ МВС України.

Тобто, виконавчий документ було повернуто стягувачу у зв`язку з тим, що майно перебувало під арештом, який накладений у рамках кримінального провадження, а не у зв`язку з тим, що існувала законодавчо встановлена заборона щодо звернення стягнення на майно.

Аргументи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 пропустив десятиденний строк подання до суду скарги на дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження № 63794469 колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

Суди вказували, що при зверненні до суду ОСОБА_1 у своїй скарзі зазначив, що постанову про відкриття виконавчого провадження він не отримував, а отримав її лише 19 лютого 2021 року на особистому прийомі у виконавчій службі. Скарга подана заявником 24 лютого 2021 року.

Доказів того, що оскаржувану постанову виконавця Соловей Ю. А. отримав раніше зазначеної дати стягувачем суду надано не було.

Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке виявилось у тому, що він не надав апелянту можливості довести наявність первинної, більш ранньої дати обізнаності боржника у даному виконавчому провадженні про прийняття державним виконавцем оскарженої постанови колегія судів відхиляє з огляду на таке.

За частиною третьою статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З матеріалів справи (фонограми судового засідання, що відбулося 22 вересня 2021 року та протоколу) вбачається, що судом апеляційної інстанції було заслухано позицію заявника та інших сторін із цього питання та відмовлено у задоволенні вказаного клопотання. Відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_2 апеляційний суд вказував, що останній не довів того, що заявлені у апеляційній скарзі докази він не міг долучити до матеріалів справи в суді першої інстанції, адже він неодноразово знайомився з матеріалами виконавчого провадження, крім того не довів неможливості неподання до суду першої інстанції доказів з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Аргументи касаційної скарги про те, що повноваження скасування постанов державного виконавця належить лише самому державному виконавцю колегія суддів відхиляє, оскільки, оскільки вказане твердження спростовується правильно застосованими місцевим судом нормами процесуального права, порушень застосування яких не встановлено.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм процесуального закону.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, нема.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 14 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров