Постанова

Іменем України

12 січня 2022 року

м. Київ

справа № 752/6030/19

провадження № 61-4528св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Кіккасом Миколою Вікторовичем, та касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Прилепою Русланом Анатолійовичем, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 листопада 2020 року у складі судді Мазура Ю. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Кравець В. А., Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод

у користуванні квартирою, виселення та вселення.

Обґрунтовуючи позов зазначала, що їй на праві власності належить квартира

АДРЕСА_1 (далі - квартира), яку вона набула у власність за договором купівлі-продажу від 16 січня 2015 року.

Через хворобу доньки вона була змушена декілька місяців проживати разом

з нею в Криму.

Відповідач ОСОБА_2 є її чоловіком, проте на даний час вони перебувають у стані розірвання шлюбу.

03 березня 2019 року, повернувшись до Києва, вона не змогла потрапити

до квартири, оскільки відповідач змінив замки на вхідних дверях та не надає

їй доступу до квартири. Незважаючи на виклик поліції, потрапити у квартиру вона не змогла.

Вона не має іншого місця проживання та вимушена проживати у знайомих

та винаймати житло.

Посилаючись на викладене, просила зобов`язати ОСОБА_2 не чинити

їй перешкод у користуванні квартирою, вселити її у квартиру; виселити з неї ОСОБА_2 без надання іншого житлового приміщення у зв`язку

з неможливістю спільного проживання та зняти його з реєстрації за адресою спірної квартири.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 27 листопада 2020 року позов задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод

у користуванні квартирою АДРЕСА_1 .

В іншій частині позову відмовлено.

Усуваючи ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою

та відмовляючи у задоволенні вимог про виселення, суд встановив, що сторони

у справі є співвласниками спірної квартири, оскільки ОСОБА_1 набула квартиру у власність у період шлюбу, і ОСОБА_2 надавав на це згоду. Позивач не довела суду наявність підстав для примусового виселення відповідача, передбачених статтями 116 157 Житлового кодексу УРСР (далі - ЖК УРСР), а суд не встановив систематичного характеру порушень користування житловим приміщенням і правил співжиття.

Відмовляючи в задоволенні позову щодо вселення позивача у спірну квартиру, суд виходив з того, що задоволення позову в частині зобов`язання відповідача не чинити їй перешкод у користуванні кватирою є достатнім для поновлення

її прав власника квартири.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про вселення скасовано і прийнято в цій частині нову постанову про задоволення позову.

Вселено ОСОБА_1 у квартиру

АДРЕСА_1 . У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Дійшовши такого висновку, апеляційний суд урахував, що позивач посилалася

на неможливість потрапити до квартири через те, що відповідач змінив замки

на вхідних дверях до квартири, а також взяв до уваги те, що судове рішення, яким відповідача зобов`язано не чинити перешкод позивачеві у користуванні спірною квартирою не може бути виконане у спосіб, визначений статтею 67 Закону України «Про виконавче провадження», яка регулює питання виконання судових рішень про вселення. Отже, такий спосіб захисту порушеного права

не є ефективним та не вирішує по суті спір щодо поновлення права позивача

на користування квартирою.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У березні 2021 року ОСОБА_2 , від імені якого діє представник - адвокат Прилепа Р. А., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року

і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі зазначає, що судові рішення ухвалені на підставі неналежних доказів щодо психологічного стану ОСОБА_2 , обставин проживання позивача у притулку та щодо порушення відповідачем житлових прав позивача.

Звертає увагу на те, що спірна квартира є спільним сумісним майном подружжя,

і він має рівні з позивачем права на користування нею. Разом з тим немає підстав для задоволення позову про вселення позивача до спірної квартири.

У квітні 2021 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Кіккас М. В., подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Вважає, що її право на користування квартирою порушене відповідачем,

що підтверджується належними доказами. Суд дослідив обставини стосовно домашнього насильства щодо неї та доньки з боку відповідача, що, на її думку, створює достатні підстави для виселення ОСОБА_2 зі спірної квартири.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 вказує, що касаційна скарга позивача обґрунтована неіснуючими кримінальними провадженнями

або закритими через недоведеність вини. При цьому факти домашнього насильства в судовому порядку не встановлені, а суди у відповідних рішеннях вказали, що причиною конфліктів є наявність тривалого спору щодо квартири.

Зазначає, що позивач діє недобросовісно щодо нього, звернулася до суду

з близько 40 позовами з різними предметами, в яких визначила його відповідачем, до того ж матеріали справи містять докази того, що спірну квартиру позивач обіцяла оформити на нього в обмін на декілька квартир, які він залишив їй на тимчасово окупованій території Криму.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , справу витребувано з Голосіївського районного суду м. Києва.

Цією ж ухвалою зупинено виконання рішення Голосіївського районного суду

м. Києва від 27 листопада 2020 року та постанови Київського апеляційного суду

від 16 березня 2021 року до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2021 року справу призначено

до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в складі колегії з п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що з 14 лютого 2009 року до 30 травня 2019 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

У шлюбі у них народилась донька ОСОБА_3 , 1995 року народження, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

16 січня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Адапс Ріелті Груп» (далі - ТОВ «Адапс Ріелті Груп») і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажуквартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалкою Р.О., зареєстрований в реєстрі за № 300.

ОСОБА_2 надав згоду на укладення його дружиною договору купівлі-продажу, оформлену у вигляді нотаріально посвідченої заяви.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 32324509 від 16 січня 2015 року, право власності на спірну квартиру зареєстроване за ОСОБА_1 .

Суд встановив обставини щодо наявності численних конфліктів між сторонами, за якими відкрито кримінальні провадження та провадження щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

Зокрема, як вбачається з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, кримінальне провадження № 12019100010001767, внесене 03 березня 2019 року, ОСОБА_2 03 березня 2019 року приблизно о 17 год 00 хв, знаходячись

за адресою: АДРЕСА_2 , погрожував фізичною розправою ОСОБА_1 .

Згідно з висновком в. о. начальника сектору ДОП Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві (далі - Голосіївське УП ГУНП у м. Києві) від 06 березня 2018 року ОСОБА_2 притягнуто

до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

22 березня 2018 року ОСОБА_2 поставлений на облік як особа, що вчинила домашнє насильство, на строк до 21 березня 2019 року.

Довідкою Департаменту соціальної політики Київського міського центру роботи з жінками від 05 червня 2019 року № 051/28 підтверджено,

що позивач дійсно проживала у притулку для тимчасового перебування жінок, які зазнали насильства в сім`ї, з 05 червня 2019 року до 30 червня 2019 року.

Постановою Голосіївського УП ГУНП у м. Києві від 23 квітня 2019 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано потерпілою

у кримінальному провадженні № 12019100010001767 від 03 березня 2019 року, якій кримінальним правопорушенням, передбаченим частиною першою статті 129 Кримінального кодексу України (далі - КК України), завдано моральної шкоди.

26 травня 2019 року ДОП Голосіївського УП ГУНП у м. Києві видано терміновий заборонний припис стосовно кривдника ОСОБА_2

ОСОБА_2 зареєстрований у спірній квартирі з квітня 2015 року.

До суду з цим позовом ОСОБА_1 звернулась у березні 2019 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -

ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод

чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Перевіривши доводи касаційних скарг, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 , подана адвокатом Прилепою Р. А., та касаційна скарга ОСОБА_1 , подана адвокатом Кіккасом М. В., підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 3 Конституції України людина, її життя

і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Предметом позову у цій справі є вимога про усунення перешкод у користуванні квартирою, яка зареєстрована за ОСОБА_1 на праві власності

на підставідоговору купівлі-продажу, укладеного під час перебування

у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, шляхом її вселення у квартиру, а також виселення ОСОБА_2 з квартири без надання іншого житлового приміщення у зв`язку з неможливістю спільного проживання та зняття його

з реєстрації за адресою спірної квартири на підставі статті 116 ЖК УРСР.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Згідно зі статтею 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших осіб у жилому приміщенні, проживання з ними

в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

При вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК УРСР щодо осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того,

що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися

і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження

або громадського впливу не дали позитивних результатів.

При розгляді позову про виселення, обґрунтованого неодноразовими випадками вчинення щодо позивача домашнього насильства, що стало наслідком притягнення відповідача до адміністративної відповідальності, застосування обмежувального припису, судам слід давати ретельну та об`єктивну оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав

та інтересів сторін.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 03 вересня 2020 року у справі «Левчук проти України» (заява № 17496/19) зазначено,

що заявниця, на думку якої обмежувальні заходи загального характеру для протидії основній проблемі та запобіганню майбутньому жорстокому поводженню у родині не вирішили ситуацію, звернулася із цивільним позовом

на підставі статті 116 ЖК України, яка передбачає можливість виселення наймачів соціального житла за систематичні порушення. З огляду на конкретні обставини, встановленій у цій справі, формулювання статті 116 ЖК УРСР ЄСПЛ вважав, що цей цивільно-правовий засіб юридичного захисту в принципі міг виправити ситуацію, яка становила суть скарги заявниці, хоча не вбачається,

що на відміну від обмежувального припису, він міг бути ефективним

як невідкладний засіб.

Враховуючи аргумент Уряду, у цій справі стаття 116 ЖК УРСР в принципі була ефективним засобом юридичного захисту у зв`язку зі скаргою заявниці з точки зору Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція). У контексті провадження про виселення, порушеного

на підставі зазначеного положення законодавства, національні суди, які розглядали твердження заявниці, що ОСОБА_4 періодично ставалися спалахи насильства під час суперечок удома, були зобов`язані оцінити достовірність

її тверджень і ризик вчинення насильства у майбутньому, якщо сторони залишаться проживати під одним дахом. З наявних у Суду матеріалів

не вбачається, що апеляційний суд чи Верховний Суд здійснили комплексну оцінку цих елементів.

Відповідно до обставин, встановлених у справі, що переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що відповідач проживає у спірній квартири як співвласник цієї квартири, оскільки вона придбана під час перебування сторін у шлюбі, за спільні кошти подружжя, а тому не може бути виселений.

Касаційний суд вважає такий висновок передчасним.

Дійсно, ЄСПЛ неодноразово зазначав, що виселення є крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла, гарантоване статтею 8 Конвенції (рішення у справі «Кривицька та Кривицький проти України», заява № 30856/03, пункт 41, від 02 грудня 2010 року).

Однак у рішенні «Левчук проти України» Суд також зазначив, що втручання національних органів влади в особисті права, передбачені статтею 8 Конвенції, може бути необхідним для захисту здоров`я та прав інших осіб (рішення

у справах «Опуз проти Туреччини», пункт 144, «Єремія проти Республіки Молдова», пункт 52, та «Володіна проти Росії», пункт 86).

Ураховуючи обставини справи, що переглядається, висновок ЄСПЛ про те,

що з огляду на особливості національного законодавства та необхідність держави виконувати позитивні обов`язки щодо запобігання майбутньому жорстокому поводженню та надання ефективного захисту від актів домашнього насильства стаття 116 ЖК УРСР в принципі у таких справах може бути ефективним засобом юридичного захисту з точки зору Конвенції.

У контексті провадження про виселення, порушеного на підставі зазначеного положення законодавства, суд зобов`язаний оцінити достовірність тверджень позивача і ризик вчинення насильства у майбутньому, якщо сторони залишаться проживати під одним дахом, чого суд не зробив.

Крім того, слід зауважити, що у цьому випадку виселення особи на підставі статті 116 ЖК України не означає втрату права власності цієї особи, а лише слугує досягненню мети - ефективного засобу юридичного захисту позивача з огляду

на статтю 8 Конвенції від проявів домашнього насильства.

Разом з тим касаційний суд погоджується з висновком апеляційного суду про необхідність усунення ОСОБА_1 перешкод у користуванні квартирою

та задоволення вимог про вселення, обґрунтованих тим, що відповідач змінив замки на вхідних дверях до квартири, через що вона не може потрапити

до квартири, оскільки саме таким чином можливо поновити право позивача

на користування спірним житловим приміщенням.

Апеляційний суд правильно зазначив, що рішення суду, яким зобов`язано відповідача не чинити позивачеві перешкод у користуванні спірною квартирою, не може бути виконане примусово у спосіб, визначений статтею 67 Закону України «Про виконавче провадження». Отже, такий спосіб захисту порушеного права не є ефективним та не вирішує по суті спір щодо права позивача

на користування квартирою.

За таких обставин касаційний суд порушень норм процесуального права,

що призвели до неправильного вирішення справи у цій частині, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення

в частині зобов`язання не чинити перешкод та вселення, не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд

до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції Верховного Суду.

Ураховуючи встановлені у цій справі обставини, норму статті 116 ЖК УРСР

та висновки ЄСПЛ у справі «Левчук проти України» (заява № 17496/19)

від 03 вересня 2020 року, касаційний суд дійшов висновку, що постанова апеляційного суду в частині вирішення вимог про виселення ОСОБА_2 підлягає скасуванню з переданням справи в цій частині на новий розгляд

до апеляційного суду.

Під час нового розгляду апеляційному суду належить врахувати викладене у цій постанові, розглянути справу в установлені законом розумні строки

з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає за необхідне постанову апеляційного суду в частині вирішення вимог про усунення перешкод у користуванні квартирою

та вселення залишити без змін, оскільки судове рішення в цій частині

є законним і обґрунтованим, прийняте з дотриманням вимог процесуального

та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду в цій частині не спростовують.

Щодо поновлення дії оскаржуваних судових рішень

Частиною третьою статті 436 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2021 року виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 листопада 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року було зупинено

до закінчення касаційного провадження у справі та враховуючи, що в частині позовних вимог про зобов`язання не чинити перешкод у користуванні квартирою та вселення постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін, в цій частині виконання оскаржуваних судових рішень підлягає поновленню з огляду на закінчення розгляду справи касаційним судом.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 402 409 410 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Прилепою Русланом Анатолійовичем, та касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Кіккасом Миколою Вікторовичем, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення скасувати, справу в цій частині передати

на новий розгляд до апеляційного суду.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 листопада 2020 року

та постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року в частині зобов`язання ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні квартирою залишити без змін.

Постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про вселення ОСОБА_1 залишити без змін.

Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року в частині зобов`язання не чинити перешкод у користуванні квартирою та вселення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов