Постанова

Іменем України

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 752/8326/15

провадження № 61-38120св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, товариство з обмеженою відповідальністю «Автопровайдер», ОСОБА_4 , товариство з обмеженою відповідальністю «Глобал-Авто»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2017 року у складі судді Мирошниченко О. В. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 07 травня 2018 року у складі колегії суддів: Панченка М. М., Волошиної В. М., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Регіонального сервісного центру МВСУ в м. Києві, товариства з обмеженою відповідальністю «Автопровайдер» (далі - ТОВ «Автопровайдер»), ОСОБА_4 , товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал-Авто» (далі - ТОВ «Глобал-Авто»), який уточнила в ході розгляду справи, та просила: визнати недійсним договір комісії від 29 січня 2015 року; визнати недійсною довідку-рахунок серії ВІА №813368 від 29 січня 2015 року; визнати недійсною довідку-рахунок серії ААЕ №246695 від 26 червня 2015 року; повернути у її власність автомобіль марки «Volkswagen Touareg», 2012 року випуску, № НОМЕР_1 ; стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та з Регіонального сервісного центру МВС України в м. Києві моральну шкоду на свою користь, з кожного по 10 000,00 грн.

Позов мотивований тим, що під час перебування у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 ними придбано за спільні кошти вказаний вище автомобіль, який є спільною сумісною власністю подружжя.

У 2015 році за відсутності її волі автомобіль знято з реєстрації та відчужено на користь ОСОБА_3 , який є батьком ОСОБА_2 .

Таким чином, починаючи з лютого 2015 року автомобіль зареєстровано у м. Маріуполі за місцем мешкання ОСОБА_3 , з присвоєнням автомобілю державного номера НОМЕР_2 .

З листа Солом`янського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 28 травня 2015 року № 50/вх.112а/з їй стало відомо, що в матеріалах справи по відчуженню та перереєстрації спірного автомобіля в УДАІ ГУ МВС України наявний договір комісії від 29 січня 2015 року, укладений між ТОВ «Автопровайдер» та ОСОБА_1 , на підставі якого була видана довідка-рахунок серії ВІА №813368 від 29 січня 2015 року та здійснено відчуження автомобіля покупцю ОСОБА_3 .

В липні 2015 року їй стало відомо, що ОСОБА_3 відчужив спірний автомобіль ОСОБА_4 , про що свідчить довідка-рахунок серії ААЕ № 246695 від 26 червня 2015 року, продаж автомобіля відбувся за участю ТОВ «Глобал-АВТО», автомобілю присвоєно новий реєстраційний номерний знак - НОМЕР_3 .

Оскільки вона указаний договір комісії не підписувала і наміру відчужувати автомобіль не мала, просить визнати договір комісії та довідки-рахунки серії ВІА №813368 від 29 січня 2015 року і серії ААЕ № 246695 від 26 червня 2015 року недійсними, повернути автомобіль у її власність.

Також, посилаючись на норми частини третьої статті 386 ЦК України, просила стягнути на свою користь з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Регіонального сервісного центру МВС України в м. Києві моральну шкоду по 10 000,00 грн. з кожного.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не надала суду достатніх та переконливих доказів, що спірний договір комісії вона не укладала і підпис в цьому договорі їй не належить.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 07 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2017 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог, оскільки позивачка не навела суду доказів укладення договору комісії від 29 січня 2015 року без її внутрішньої волі, що підпис від її імені на вказаному договорі, як комітента, їй не належить. Також суд відмовив у стягненні моральної шкоди, оскільки не встановлено заподіяння відповідачами позивачці будь-якої шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У червні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не надав оцінку діям відповідачів, які ухилились від проведення судової почеркознавчої експертизи, та не мотивував незастосування до них наслідків ухилення від проведення судової почеркознавчої експертизи, передбачені статтею 146 ЦПК України. Також суд першої інстанції не надав оцінки тому, що покупець автомобіля ОСОБА_3 під час відеоконференції повідомив суду, що він не володіє жодною інформацією щодо придбання ним вказаного автомобіля та його подальшого продажу, чим фактично підтверджено доводи позивача. Апеляційний суд не здійснив витребування необхідних документів для проведення експертизи та повторно не призначив судову почеркознавчу експертизу, належим чином не оцінив покази ОСОБА_3 .

Відзив до суду касаційної інстанції не поданий.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу № 752/8326/15-ц з Голосіївського районного суду м. Києва.

У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 грудня 2020 року справу № 752/8326/15 призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до договору купівлі-продажу від 01 березня 2012 року № 70 та додатку № 1 до нього, ОСОБА_1 придбала у власність у ТОВ «АТ Імпорт» автомобіль «Volkswagen Touareg», 2012 року випуску, № НОМЕР_1 .

Вказаний автомобіль був зареєстрований з видачею свідоцтва про реєстрацію за позивачкою, як його власником, у ВРЕВ №1 УДАІ МВС України у м. Києві від 01 березня 2012 року, з наданням права користування автомобілем ОСОБА_2 , автомобілю присвоєно номерний знак НОМЕР_4 .

Позивачка зазначала, що в лютому 2015 року вона виявила відсутність автомобіля, у зв`язку із чим звернулась до Солом`янського РУ ГУ МВС України у м. Києві, проте листом від 18 лютого 2015 року № 50/5913 їй відмовлено в порушенні кримінальної справи за відсутності ознак складу кримінального правопорушення.

З листа Солом`янського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 28 травня 2015 року №50/вх.112а/з їй стало відомо, що вказаний автомобіль був виставлений від її імені на комісійний продаж за укладеним між нею та ТОВ «Автопровайдер» договором комісії від 29 січня 2015 року.

Цього ж дня оформлено довідку-рахунок серії ВІА №813368, згідно якої автомобіль «Volkswagen Touareg», 2012 року випуску, № НОМЕР_1 , відчужений покупцю ОСОБА_3 .

Судом також встановлено, що на час розгляду справи власником спірного автомобіля є відповідачка ОСОБА_4 на підставі довідки-рахунку ААЕ № 246695 від 26 червня 2015 року, виданої ТОВ «Глобал-Авто».

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалась на те, що вона не зверталась до Регіонального сервісного центру МВС України в м. Києві про зняття належного їй автомобіля з реєстрації для продажу, а також не підписувала договір з ТОВ «Автопровайдер» від 29 січня 2015 року про виставлення на комісійний продаж автомобіля, у зв`язку із чим нею у суді першої інстанції заявлено клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 09 червня 2015 року зобов`язано Міжнародний реєстраційно-екзаменаційний відділ № 6 Управління Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві надати Голосіївському районному суду м. Києва належним чином завірені копії: технічного паспорта на автомобіль «Фольцваген Таурег», 2012 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4 , власником якого була зареєстрована ОСОБА_1 ; заяву ОСОБА_1 про зняття вказаного транспортного засобу з реєстрації для подальшого відчуження; облікову картку про зняття з обліку для реалізації вказаного транспортного засобу. Зобов`язано ТОВ «АТ Імпорт» надати суду належним чином завірену копію договору купівлі-продажу транспортного засобу №70, укладеного 01 березня 2012 року між ТОВ «АТ Імпорт» та ОСОБА_1 , з додатками. Зобов`язано ТОВ «Автопровайдер» надати суду належним чином завірену копію договору комісії від 29 січня 2015 року, укладеного між ТОВ «Автопровайдер» та ОСОБА_1 та копію довідки-рахунку серії ВІА № 813368.

20 липня 2015 року від Управління державної автомобільної інспекції Головного управління МВС України в місті Києві надійшла відповідь, що надати заяву ОСОБА_1 про зняття з обліку автомобіля, а також облікову карту про здійснення даної реєстраційної операції, не представляється можливим, оскільки транспортний засіб був перереєстрований на іншого власника на підставі довідки-рахунку ВІА №813368 від 29 січня 2015 року, виданої ТОВ «Автопровайдер».

25 червня 2015 року ТОВ «Автопровайдер» надіслало до суду копію договору комісії від 29 січня 2015 року та копію довідки-рахунку серії ВІА №813368.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2015 року зобов`язано ТОВ «Автопровайдер» надати у тимчасове розпорядження суду оригінал договору комісії від 29 січня 2015 року, укладеного між ТОВ «Автопровайдер» та ОСОБА_1 .

У грудні 2015 року на виконання ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2015 року ТОВ «Автопровайдер» надіслав відповідь, у якій зазначив, що оригінал цієї угоди втрачений.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 01 серпня 2016 року призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, на вирішення якої поставлені питання: чи виконано рукописний текст у договорі комісії від 29 січня 2015 року (довідка-рахунок серії ВІА №813368) ОСОБА_1 ; чи належить підпис рукописно проставлений в графі «Комітент» на аркуші другому договору комісії від 29 січня 2015 року ОСОБА_1

18 січня 2017 року на адресу суду надійшло повідомлення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз про неможливість надання висновку судово-почеркознавчої експертизи № 14190/14191/16-32 від 28 грудня 2016 року, оскільки експертам не було надано оригіналу договору комісії від 29 січня 2015 року та зразків вільного підпису позивачки.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно статей 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 ЦК України).

Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню».

Звертаючись до суду з цим позовом, позивачка посилалась на те, що вона не підписувала договір комісії і наміру відчужувати автомобіль не мала, у зв`язку із чим заявляла в суді першої інстанції клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

18 січня 2017 року на адресу суд надійшло повідомлення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз про неможливість надання висновку судово-почеркознавчої експертизи № 14190/14191/16-32 від 28 грудня 2016 року, оскільки експертам не було надано оригіналу договору комісії від 29 січня 2015 року та зразків вільного підпису позивачки.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Аналогічні висновки містились і в статті 60 ЦПК України 2004 року.

Встановивши, що позивачка не навела суду доказів того, що укладення договору комісії від 29 січня 2015 року не відповідало її внутрішній волі і що підпис від її імені на вказаному договорі, як комітента, їй не належить, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.

Також судами обґрунтовано відмовлено у стягненні моральної шкоди, оскільки не встановлено факту заподіяння позивачу будь-якої шкоди відповідачами.

Доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Частиною першою статті 410 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 07 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:В. С. Жданова С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко