Постанова

Іменем України

22 липня 2021 року

м. Київ

справа № 752/8820/17

провадження № 61-17670св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Відділ державної виконавчої служби Слов`янського міськрайонного управління юстиції, ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Михайленко Сергій Анатолійович,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 на постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Волошиної В. М., Мостової Г. І., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Слов`янського міськрайонного управління юстиції (далі - ВДВС Слов`янського МУЮ), ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Михайленка С. А. (далі - приватний нотаріус КМНО Михайленко С. А.) про визнання недійсними прилюдних торгів, проведених приватним підприємством «НИВА-В.Ш.» (далі - ПП «НИВА-В.Ш.») 12 квітня 2010 року з реалізації арештованого нерухомого майна, яке належало на праві власності ОСОБА_7 ; визнання недійсними протоколів від 12 квітня 2010 року № 12/10 ПП «НИВА-В.Ш.» про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , визнання недійсними актів державного виконавця відділу державної виконавчої служби Пролетарського районного управління юстиції у м. Донецьку Петренко Л. І. про проведені прилюдні торги від 13 квітня 2010 року з продажу квартири АДРЕСА_1 , визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 24 грудня 2015 року, виданого ОСОБА_2 приватним нотаріусом КМНО Михайленком С. А., яке зареєстроване за № 2934.

Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 , який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Під час оформлення позивачем спадкових прав стало відомо, що право власності на згадану квартиру, яка належала його батькові, зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва, виданого 24 грудня 2015 року приватним нотаріусом КМНО Михайленком С. А.

Слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у м. Києві внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12015100030010903 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України. Під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження досліджено документи, на підставі яких внесені відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме протоколи 12 квітня 2010 року № 12/10 ПП «НИВА-В.Ш.» про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , акти державного виконавця про проведені прилюдні торги від 13 квітня 2010 року, копію паспорта на ім`я ОСОБА_2 , копію свідоцтва, виданого 24 грудня 2015 року приватним нотаріусом КМНО Михайленком С. А. на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_2 , копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24 грудня 2015 року.

ОСОБА_1 посилався на те, що правочин із реалізації майна проведений із порушенням вимог чинного законодавства, оскільки ОСОБА_7 до 01 червня 2010 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . На підставі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 березня 2007 року за ним визнано право власності на спірну квартиру, а тому відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії повинні були проводитись за місцем його проживання або знаходження майна, оскільки в м. Донецьку він не працював. В ході виконавчого провадження з виконання рішення Микитівського районного суду м. Горлівка Донецької області про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 суми боргу в розмірі 1 900 000,00 грн державним виконавцем не був накладений арешт на інше майно боржника, відомості про яке були наявні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Крім того, позивач зазначав про порушення процедури проведення прилюдних торгів з реалізації спірної квартири, оскільки вона продана ПП «НИВА-В.Ш.», яка зареєстрована в м. Вінниця, а не підприємством за місцем знаходження майна або проживання боржника. Також, відповідно до інформації ВДВС Слов`янського МУЮ, на який було покладено виконання функцій відділу державної виконавчої служби Пролетарського районного управління юстиції у м. Донецьк, виконавчі провадження відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_2 не відкривались.

На підставі зазначеного позивач просив у судовому порядку визнати недійсними правочини з реалізації арештованого майна, а саме квартиру АДРЕСА_1 , оскільки ОСОБА_7 не мав будь-яких зобов`язань перед третіми особами, ВДВС Слов`янського МУЮ не мав права на проведення реалізації такого майна, а прилюдні торги проведені з порушенням встановленого порядку.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 19 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсними прилюдні торги, проведені ПП «НИВА-В.Ш.» 12 квітня 2010 року з реалізації арештованого нерухомого майна, яке належало на праві власності ОСОБА_7 .

Визнано недійсними протоколи від 12 квітня 2010 року № 12/10 ПП «НИВА-В.Ш.» про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 .

Визнано недійсними акти державного виконавця відділу державної виконавчої служби Пролетарського районного управління юстиції у м. Донецьку Петренко Л. І. про проведені прилюдні торги від 13 квітня 2010 року з продажу квартири АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 24 грудня 2015 року, видане ОСОБА_2 приватним нотаріусом КМНО Михайленком С. А., яке зареєстроване за № 2934.

Стягнуто з ВДВС Слов`янського МУЮ, ОСОБА_2 , приватного нотаріуса КМНО Михайленка С. А. на користь ОСОБА_1 в рівних частинах судовий збір у розмірі 1 920,00 грн.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції вважав приватного нотаріуса КМНО Михайленка С. А. належним відповідачем.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог до приватного нотаріуса КМНО Михайленка С. А., останній подав на нього апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення в цій частині.

Постановою Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року апеляційну скаргу приватного нотаріуса КМНО Михайленка С. А. задоволено. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 листопада 2019 року скасовано в частині задоволення позову до приватного нотаріуса КМНО Михайленка С. А. та стягнення з нього судових витрат у розмірі 640,00 грн. У цій частині ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса КМНО Михайленка С. А. відмовлено.

Колегія суддів апеляційного суду зауважила, що зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судом першої інстанції, обставини справи підтверджують, що спір у позивача є саме із відповідачем ОСОБА_2 з приводу порушення ним права власності позивача на квартиру внаслідок дій ОСОБА_2 щодо реєстрації за ним такого права. Фізична особа, яка досягла повноліття, у цивільному процесі може бути стороною саме як така особа, а не як нотаріус, державний реєстратор тощо. Отже, на думку апеляційного суду, позовна вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, якого позивач зазначив співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції не врахував фактичних обставин справи, вимог закону, не надав оцінку всім доказам у справі і прийшов до помилкового висновку про задоволення позову до приватного нотаріуса КМНО Михайленка С. А. та стягнення із нього судових витрат, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У листопаді 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 звернувся із застосуванням засобів поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою (у січні 2021 року - із касаційною скаргою в новій редакції) на постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року у справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження заявник у касаційній скарзі посилається на пункт 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні). Зокрема, заявник у касаційній скарзі вказує на необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 15 квітня 2020 року у справі № 474/106/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18, який застосований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У касаційній скарзі заявник наполягає на тому, що правильно визначив приватного нотаріуса відповідачем у справі, а також посилається на те, що:

- приватний нотаріус КМНО Михайленко С. А. в порушення норм статей 5, 47, 49 Закону України «Про нотаріат» прийняв документи, які не відповідають вимогам законодавства, та видав свідоцтво про право власності на квартиру, усвідомлюючи незаконність своїх дій та рішень, у свою чергу судом першої інстанції правильно встановлено порушення з боку приватного нотаріуса;

- приватний нотаріус КМНО Михайленко С. А., виконуючи функції державного реєстратора, зобов`язаний був перевірити чи є заборона або арешт на спірну квартиру, у разі відсутності арешту чи заборони в реєстрах на квартиру, повинен був засумніватися у наданих документах та відмовити у вчиненні нотаріальних дій, крім того, витребувати з бюро технічної інвентаризації м. Києва довідку про власника квартири, документи, на підставі яких вона була оформлена на ОСОБА_7 , перевірити наявність або відсутність арешту чи заборони на квартиру;

- позивач на підставі наданих йому законодавством прав на власний розсуд обрав спосіб захисту своїх прав, визначив відповідачем саме приватного нотаріуса без позовних вимог до нього у справі, відсутність у позові санкції проти приватного нотаріуса за порушення ним вимог законодавства не означає відсутність його вини. Своїм судовим рішенням апеляційний суд виправдав незаконні дії приватного нотаріуса, чим позбавив позивача у подальшому на отримання відшкодування за шкоду, заподіяну внаслідок його незаконних дій, та притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

У березні 2021 року до Верховного Суду від приватного нотаріуса КМНО Михайленка С. А. надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 , в якому приватний нотаріус просить залишити без задоволення касаційну скаргу, оскільки вона є безпідставною.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2021 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 09 грудня 2020 року про надання строку для усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 752/8820/17 із Голосіївського районного суду м. Києва та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У лютому 2021 року матеріали справи № 752/8820/17 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

З огляду на межі апеляційного перегляду справи, зміст та доводи касаційної скарги, перегляд справи у порядку касаційного провадження здійснюється лише в частині вирішення позовних вимог щодо приватного нотаріуса КМНО Михайленка С. А.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені апеляційним судом

Судомустановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації смерті у м. Києві Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

Відповідно до матеріалів спадкової справи, заведеної Другою Київською державною нотаріальною конторою, із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 звернулись: син - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_8 , а також ОСОБА_3 , яка звернулась в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_7 .

В ході оформлення спадкоємцями своїх прав на майно, що входило до складу спадщини, стало відомо, що невстановлені особи незаконно заволоділи нерухомим та рухомим майном, що належало ОСОБА_7 на праві власності, у тому числі кв. АДРЕСА_1 .

За даним фактом Головним управлінням Національної поліції в м. Києві внесені відомості до ЄРДР за № 12015100030010903.

Як убачається з матеріалів справи квартира АДРЕСА_1 була реалізована на прилюдних торгах з реалізації арештованого нерухомого майна, що належить ОСОБА_7 , які проводились 12 квітня 2010 року в м. Донецьку ПП «НИВА-В.Ш.», про що складено протокол № 12/10.

Згідно із зазначеним протоколом переможцем торгів став ОСОБА_2

13 квітня 2010 року головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Пролетарського районного управління юстиції у м. Донецьку Петренко Л. І. складено акт державного виконавця про проведені прилюдні торги з реалізації квартири АДРЕСА_1 , при примусовому виконанні виконавчого рішення Микитівського районного суду м. Горлівка Донецької області від 07 березня 2007 року про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 заборгованості в сумі 1 900 000,00 грн відповідно до статті 62 Закону України «Про виконавче провадження», який затверджений начальником відділу державної виконавчої служби Пролетарського районного управління юстиції у м. Донецьку Петровим С. І.

Згідно із складеним актом торги проводились ПП «НИВА-В.Ш.» 13 листопада 2013 року в м. Києві по вул. Паньківська, 5.

Крім того, 13 квітня 2010 року головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Пролетарського районного управління юстиції у м. Донецьку Петренко Л. І. складено акт державного виконавця про проведені прилюдні торги з реалізації квартири АДРЕСА_1 , при примусовому виконанні виконавчого рішення Микитівського районного суду м. Горлівка Донецької області від 07 березня 2007 року про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 заборгованості в сумі 1 900 000,00 грн відповідно до статті 62 Закону України «Про виконавче провадження».

Зазначений акт також складений на підставі протоколу № 12/10 проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, яке належить ОСОБА_7 , але вже квартири АДРЕСА_1 .

24 грудня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу на підставі акта державного виконавця про проведені прилюдні торги, затвердженого відділом державної виконавчої служби Пролетарського районного управління юстиції у м. Донецьку 13 квітня 2010 року, ОСОБА_2 , який проживає в АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_2 , видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_7 .

На підставі зазначеного свідоцтва відомості про право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 18 березня 2016 року власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 18 березня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко О. Г.

Згідно з відповіддю від 17 травня 2016 року № 1269 ВДВС Слов`янського МУЮ Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на даний відділ покладено виконання функцій відділу державної виконавчої служби Пролетарського районного управління юстиції у м. Донецьку.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_2 відділом державної виконавчої служби Пролетарського районного управління юстиції у м. Донецьку виконавчих проваджень не відкривалось.

Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області надана інформація від 30 січня 2018 року № 2-7-6, відповідно до якої ОСОБА_9 , на посаді начальника відділу Пролетарського РУЮ у м. Донецьку, та ОСОБА_10 , на посаді головного державного виконавця пролетарського РУЮ у м. Донецьку, у трудових правовідносинах із Головним управлінням юстиції у Донецькій області не перебували.

Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд

За змістом частини першої статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на дату подання позовної заяви та відкриття провадження у справі, далі - ЦПК України 2004 року), частини першої статті 4 ЦПК України (у редакції, чинній на дату прийняття судами рішень) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 3 частини другої статті 119 ЦПК України 2004 року), ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 2, 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 30 ЦПК України 2004 року, частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України 2004 року).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частина перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).

Із матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 пред`явив позов до відповідачів - ВДВС Слов`янського МУЮ юстиції, ОСОБА_2 , приватного нотаріуса КМНО Михайленка С. А., треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання прилюдних торгів недійсними, визнання недійсними протоколів про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна, визнання недійсними актів державного виконавця, визнання недійсним свідоцтва про право власності, виданого приватним нотаріусом.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

За змістом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пункті 36 постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.

У справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності нотаріуса при реалізації ним функцій державного реєстратора, якщо позовні вимоги спрямовані на захист приватного (майнового) права, заснованого на приписах цивільного законодавства, нотаріус має залучатися до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Аналогічний висновок щодо суб`єктного складу учасників справи зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 14-233цс18, Верховний Суд у складі колегії Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18.

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано (пункти 57, 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16).

У пункті 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 вказано, що позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

У постанові Верховного Суду у складі колегії Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 листопада 2020 року у справі № 200/3452/17 зроблено висновок про те, що спори за позовами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом вирішуються судом у порядку цивільного судочинства за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа. За правилами цивільного судочинства як спір про право в позовному провадженні розглядаються позови про оскарження дій нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства. Тобто нотаріус не може бути відповідачем у цій категорії справ, оскільки предметом позову є спір про право, зокрема позивач заперечує наявність у нього суми заборгованості перед кредитором, яка вказана у виконавчому написі.

У справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним таких односторонніх правочинів як: видача довіреності - належним відповідачем є особа, яка видавала довіреність, а не нотаріус чи нотаріальна контора; прийняття спадщини - належним відповідачем є особа, яка приймає спадщину, а не нотаріус чи нотаріальна контора (висновок Верховного Суду у складі колегії Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2020 року у справі № 201/16327/16-ц).

Отже, з урахуванням викладених норм та послідовної практики суду касаційної інстанції, обґрунтовано виходячи з того, що спір у позивача є саме із відповідачем ОСОБА_2 з приводу порушення ним права власності позивача на квартиру внаслідок дій ОСОБА_2 щодо реєстрації за ним такого права, що підтверджується матеріалами справи, апеляційний суд правильно вказав, що спір про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно, а тому позовна вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірну квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса КМНО Михайленка С. А., якого позивач зазначив співвідповідачем.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, пункт 31.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц).

Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, пункти 37, 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц).

Суд першої інстанції неправильно визначився із характером спірних правовідносин та суб`єктним складом відповідачів, у результаті чого помилково прийняв рішення про задоволення позову до приватного нотаріуса КМНО Михайленка С. А. та стягнення із нього судових витрат, а суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував його у відповідній частині, виправивши допущену судом першої інстанції помилку.

За таких обставин, відсутні підстави для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 15 квітня 2020 року у справі № 474/106/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18, на чому наполягав заявник у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги про те, що приватний нотаріус КМНО Михайленко С. А. прийняв документи, які не відповідають вимогам законодавства, повинен був за установленою процедурою перевірити наявність або відсутність арешту чи заборони на квартиру, засумніватися у наданих документах та відмовити у вчиненні нотаріальних дій, неправомірно видав свідоцтво про право власності на спірну квартиру, не приймаються, оскільки стосуються саме суті спору, а з огляду на межі апеляційного та касаційного оскарження, що стосувалися правильності визначення співвідповідачем приватного нотаріуса, не перевіряються судом касаційної інстанції.

Відхиляються доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд своєю постановою позбавив позивача у подальшому на отримання відшкодування за шкоду, заподіяну внаслідок незаконних дій приватного нотаріуса, та притягнення його до дисциплінарної відповідальності, оскільки такі вимоги у даній справі не заявлялись.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Інші доводи заявника не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та висновків суду апеляційної інстанції, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваної постанови, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки і містять посилання на факти, що були предметом дослідження апеляційного суду.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик