Постанова

Іменем України

23 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 752/8859/18

провадження № 61-4236св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Київської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Обслуговуючий кооператив житловий кооператив «Котміст», Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна спілка», ОСОБА_2 ,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою заступника Генерального прокурора України на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 вересня 2020 року в складі судді Чередніченко Н. П. та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року в складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С., Поливач Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та просив витребувати у неї земельну ділянку площею 0, 0872 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0094, розташовану на АДРЕСА_1 , та передати її у власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, щорішенням Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 Обслуговуючому кооперативу житловий кооператив «Котміст» (далі - ОК ЖК «Котміст») передано у власність для житлової забудови та в довгострокову оренду земельні ділянки загальною площею 66, 39 га, розташовані на 21 км Столичного шосе в Голосіївському районі міста Києва.

На передані у власність ОК ЖК «Котміст» земельні ділянки площею 34, 3740, 30, 5199 та 0, 2402 га кооперативу були видані державні акти серії ЯЖ №№ 006272, 006273 та 006274, зареєстровані 08 січня 2008 року.

Вказані земельні ділянки ОК ЖК «Котміст» вніс до статутного капіталу ТОВ «Будівельна спілка», що підтверджується рішенням загальних зборів цього товариства від 21 лютого 2008 року.

На підставі договору дарування від 29 січня 2009 рокуземельну ділянку площею 6, 0799 га, яка входила до складу земельної ділянки площею 34, 3740 га, що належала ТОВ «Будівельна спілка», відчужено ОСОБА_2 .

Після поділу вказаної ділянки на 32 земельні ділянки, ОСОБА_2 отримав 32 державні акти на право власності на ці земельні ділянки, зокрема на земельну ділянку площею 0, 0872 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0094, яку на підставі договору купівлі-продажу від 05 червня 2014 рокувідчужив на користь ОСОБА_1 .

Зазначав, що рішенням Господарського суду міста Києва від 15 грудня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року, у справі № 910/3724/14 задоволено позов заступника Генерального прокурора в інтересах держави, визнано недійсними рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року№ 355/3189 та видані ОК ЖК «Котміст» державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ №№ 006272, 006273 і 006274, а також визнано відсутнім в ОК ЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка», ТОВ «Срібна затока» права власності на земельні ділянки, розташовані на 21 км Столичного шосе в Голосіївському районі міста Києва.

Посилаючись на положення статті 388 ЦК України, оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що земельна ділянка площею 34, 3740 га, до складу якої входила спірна земельна ділянка площею 0, 0872 га, протиправно відчуженаКиївською міською радою поза волею територіальної громади міста Києва, право власності територіальної громади на це майно не припинялося, а відповідно ОК ЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 це право не набули, просив позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 21 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з пропуску позовної давності, оскільки про порушення своїх прав Київській міській раді та органам прокуратури було відомо ще в 2011 році, тоді як позов пред`явлений до суду лише в травні 2018 року.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У березні 2021 року заступник Генерального прокурора України звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 12 липня 2017 року в справі № 6-2458цс16, постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 367/6105/16-ц, від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16, від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13-ц, від 05 грудня 2018 року в справі № 522/2202/15, від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц, від 27 серпня 2019 року в справі № 925/366/18, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц, від 29 січня 2020 року в справі № 752/3092/19, від 04 лютого 2020 року в справі № 911/3738/17, від 04 лютого 2020 року в справі № 911/3577/17, від 04 лютого 2020 року в справі № 911/3779/17, від 04 лютого 2020 року в справі № 911/3311/17, від 04 лютого 2020 року в справі № 911/3523/17, від 05 лютого 2020 року в справі № 911/3310/17, від 07 квітня 2020 року в справі № 372/1684/14-ц, від 20 травня 2020 року в справі № 359/2253/15-ц, від 10 червня 2020 року в справі № 366/3242/17, від 16 червня 2020 року в справі № 372/772/16, від 19 серпня 2020 року в справі № 372/2788/17, від 03 вересня 2020 року в справі № 911/3306/17, від 03 вересня 2020 року в справі № 911/3449/17, від 09 вересня 2020 року в справі № 487/5434/17, від 09 грудня 2020 року в справі № 676/2332/18, та від 10 лютого 2021 року в справі № 449/723/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не дослідили та не надали належної оцінки всім доказам у справі, не врахували його доводи про особливий статус спірної земельної ділянки та неможливість її переходу із комунальної у приватну власність, а також, що негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав її законного власника.

Окрім цього зазначає, що суди неправильно визначили момент виникнення у прокуратури права на позов, не звернули уваги на те, що юридично реалізувати це право прокуратура могла лише з 05 квітня 2017 року, після набрання законної сили рішенням Господарського районного суду міста Києва від 15 грудня 2016 року в справі № 910/3724/14 про визнання частково недійсним рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2017 року № 355/3189, внаслідок чого помилково відмовили в задоволенні позову з підстав спливу позовної давності.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

19 квітня 2021 року справа № 752/8859/18 надійшла до Верховного Суду.

Представник відповідача ОСОБА_3 надіслала відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

У касаційній скарзі заступник Генерального прокурора України заявляє клопотання про розгляд справи за участю Офісу Генерального прокурора.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Оскільки попередній розгляд справи в суді касаційної інстанції проводиться без повідомлення учасників справи, немає підстав для задоволення клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Установлено, що рішенням Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 ОК ЖК «Котміст» передано у власність для житлової забудови та довгострокову оренду земельні ділянки загальною площею 74, 69 га, розташовані на 21 км Столичного шосе в Голосіївському районі міста Києва.

На передані у власність ОК ЖК «Котміст» земельні ділянки площами 34, 3740, 30, 5199 та 0, 2402 га кооперативу було видано державні акти серії ЯЖ №№ 006272, 006273 та 006274, які зареєстровані 08 січня 2008 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Згідно з рішенням загальних зборів ТОВ «Будівельна спілка» від 21 лютого 2008 року вказані земельні ділянки ОК ЖК «Котміст» вніс до статутного капіталу цього товариства.

На підставі договору дарування, посвідченого 29 січня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корнелюк К. М., земельну ділянку площею 6, 0799 га, яка входила до складу земельної ділянки площею 34,3740 га, та належала ТОВ «Будівельна спілка» було відчужено на користь ОСОБА_4

27 квітня 2009 року ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 6, 0799 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0042, серії ЯЖ № 920172.

Вказану земельну ділянку площею 6, 0799 га ОСОБА_2 поділив на 32 земельні ділянки, після чого отримав 32 державні акти на право власності на ці земельні ділянки, зокрема, акт серії ЯЗ № 204971 на земельну ділянку площею 0, 0872 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0094.

05 червня 2014 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу відчужив на користь відповідача ОСОБА_1 спірну земельну ділянку.

У вересні 2011 року заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Київської міської ради звертався до суду з позовом, зокрема, до ОСОБА_2 про визнання недійсними державних актів на право власності на землю, визнання права власності та відновлення становища, що існувало до порушення.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 10 червня 2013 року в справі № 2-5417/11, яке набрало законної сили, у задоволенні вищевказаного позову заступника Генерального прокурора України було відмовлено в зв`язку із його недоведеністю.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15 грудня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року, у справі № 910/3724/14 задоволено позов заступника Генерального прокурора в інтересах держави, зокрема визнано недійсними рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 та видані ОК ЖК «Котміст» державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ №№ 006272, 006273 і 006274, а також визнано відсутнім в ОК ЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка», ТОВ «Срібна затока» права власності на земельні ділянки, розташовані на 21 км Столичного шосе в Голосіївському районі міста Києва

Постановою Вищого господарського суду України від 11 липня 2017 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року у вищевказаній частині залишено без змін.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, із чужого незаконного володіння закон ставить у залежність насамперед від того, є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем.

Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина п`ята статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

Установивши, що спірна земельна ділянка вибула із володіння її власника поза його волею на підставі рішення органу місцевого самоврядування, прийнятого поза межами його компетенції, яке визнано судовим рішенням недійсним, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог про витребування цієї земельної ділянки від відповідача на підставі статті 388 ЦК України.

Разом з тим установлено, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач заявив про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Згідно з частиною другою статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Одним з таких органів є прокуратура, на яку статтею 131-1 Конституції України, покладено представництво інтересів держави в суді у виключнихвипадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Виходячи зі змісту статей 256 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16 зроблено висновок про те, що закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Частиною першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що у вересні 2011 року заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Київської міської ради звертався до суду з позовом, зокрема, до ОСОБА_2 (попереднього власника спірної земельної ділянки) про визнання недійсними державних актів на право власності на землю, тобто про порушення своїх прав на спірну земельну ділянку заступнику Генерального прокурора України було відомо ще у вересні 2011 року.

Таким чином, установивши, що про незаконну передачу спірної земельної ділянки у власність ОК ЖК «Котміст» органам прокуратури було відомо ще в 2011 році, а з позовом про витребування цієї земельної ділянки від ОСОБА_1 , яка є її власником з червня 2014 року, заступник Генерального прокурора України звернувся у травні 2018 року, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно відмовив у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності.

Подібний висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 29 січня 2020 року в справі № 752/3092/19.

Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених у касаційній скарзі постановах, а тому доводи касаційної скарги в цій частині безпідставні.

Інші аргументи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судів, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстав для їх скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу заступника Генерального прокурора України залишити без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання заступника Генерального прокурора України про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовити.

Касаційну скаргу заступника Генерального прокурора України залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко