Постанова

Іменем України

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 752/8928/17-ц

провадження № 61-6823св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

заявник - Публічне акціонерне товариство «Сбербанк»,

заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестменеджмент»,

розглянув у порядку спрощеного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 28 березня 2019 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог заяви і рішень судів

У квітні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Сбербанк» (далі - ПАТ «Сбербанк») звернулося до суду із заявою про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Союз інвесторів України» від 27 березня 2017 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Сбербанк» заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії від 12 липня 2013 року № 10-В/13/07/КЛ-КБ та договору поруки від 12 липня 2013 року у сумі 316 147 523,62 грн, а також третейського збору в сумі 42 500,00 грн.

Свої вимоги заявник обґрунтовував тим, що боржником у добровільному порядку рішення не виконується.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2018 року заяву ПАТ «Сбербанк» задоволено. Видано виконавчий лист на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Союз інвесторів України» від 27 березня 2017 року, ухваленого в складі третейського судді Трубчанінова С. С., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Сбербанк» заборгованості за основною сумою кредитної лінії за договором про відкриття кредитної лінії від 12 липня 2013 року № 10-В/13/07/КЛ-КБ та договору поруки від 12 липня 2013 року в сумі 316 147 523,62 грн, а також витрат зі сплати третейського збору в сумі 42 500,00 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив із того, що справа, у якій ухвалено рішення підвідомча третейському суду, строк для звернення за видачою виконавчого документа не сплинув, вирішення третейським судом питання не виходить за межі третейської угоди, третейська угода не визнана недійсною, і відомості про оскарження або скасування рішення третейського суду у матеріалах третейської справи відсутні.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестменеджмент» залишена без задоволення. Ухвала суду першої інстанції залишена без змін.

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2018 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2018 року та відкрито апеляційне провадження.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 січня 2019 року справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 березня 2019 року апеляційне провадження закрито.

Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції виходив із того, що заява АТ «Сбербанк» про видачу виконавчого листа розглянута після набрання чинності редакцією ЦПК України з урахуванням змін, внесених Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII. Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII серед іншого внесено зміни до положень ЦПК України, які регулюють порядок розгляду питань про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду. Зокрема, частиною другою статті 483 ЦПК України передбачено, що заява про видачу виконавчого листа про примусове виконання рішення третейського суду подається до апеляційного суду за місцем проведення третейського розгляду протягом трьох років з дня прийняття рішення третейським судом. Відповідно до частини першої статті 487 ЦПК України за результатами розгляду заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду суд постановляє ухвалу про видачу виконавчого листа або про відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду за правилами, встановленими цим Кодексом для ухвалення рішення. Ухвала суду про відмову у видачі виконавчого листа може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку, встановленому для оскарження рішення суду першої інстанції (частина третя статті 487 ЦПК України). Таким чином, заява про видачу виконавчого листа про примусове виконання рішення третейського суду розглядається апеляційним судом як судом першої інстанції; за результатами такого розгляду апеляційний суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до суду касаційної інстанції, який уповноважений розглядати таку скаргу як суд апеляційної інстанції, тобто Верховного Суду у порядку, передбаченому Главою 1 «Апеляційне провадження» Розділу V «Перегляд судових рішень». Законом не передбачена можливість апеляційного перегляду судом апеляційної інстанції ухвали, постановленої за результатами розгляду заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду.

Закриваючи апеляційне провадження, Київський апеляційний суд послався на пункт 6 частини першої статті 411 ЦПК України, а також частину другу статті 362 ЦПК України.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У квітні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 28 березня 2019 року, в якій просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права. Вказує на те, що Голосіївський районний суд м. Києва був зобов`язаний передати цю справу для розгляду Апеляційним судом м. Києва, чи Київським апеляційним судом за інстанційною юрисдикцією; заява мала бути розглянута Апеляційним судом м. Києва чи Київським апеляційним судом (за правилами, що діють після набрання чинності новою редакцією ЦПК України), а не Голосіївським районним судом м. Києва; норми перехідних положень ЦПК України, обмежуючи суд у передачі справи за підсудністю, водночас не обмежують його у передачі справи за інстанційною юрисдикцією. Такої підстави для закриття апеляційного провадження як відкриття помилково стаття 362 ЦПК України не передбачає. Дії Київського апеляційного суду є грубим порушенням її права на «правомірне очікування» розгляду її апеляційної скарги, а також ставлять під ризик реалізацію її конституційного права на апеляційний перегляд справи.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Частиною четвертої статті 411 ЦПК України передбачено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Обставини встановлені судами

Із матеріалів справи вбачається, що не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, у грудні 2018 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 березня 2019 року апеляційне провадження закрито, оскільки суд вважав, що оскільки після набрання чинності змін до процесуального закону 15 грудня 2017 року, заява про видачу виконавчого листа про примусове виконання рішення третейського суду розглядається апеляційним судом як судом першої інстанції; за результатами такого розгляду апеляційний суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Верховного Суду, який уповноважений розглядати таку скаргу як суд апеляційної інстанції, тому Київський апеляційний суд після 15 грудня 2017 року не може здійснювати апеляційний перегляд справ за заявами про видачу виконавчого листа про примусове виконання рішення третейського суду.

Нормативно-правове обґрунтування

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон України від 03 жовтня 2017 року).

Частиною другою статті 23 ЦПК України в новій редакції встановлено, що справи щодо оскарження рішень третейських судів, оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів, про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів розглядаються апеляційними судами як судами першої інстанції за місцем розгляду справи третейським судом (за місцезнаходженням арбітражу).

Тобто змінено інстанційну юрисдикцію справ про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів. Внаслідок такої зміни, у наведеній категорії справ перегляд судових рішень можливий лише у апеляційній інстанції, можливість касаційного перегляду судових рішень скасована.

У розділі XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року зазначено, що зміни до Кодексу вводяться в дію з урахуванням особливостей, визнаних у цих Перехідних положеннях.

У підпункті 9 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (підпункт 11 пункту 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України).

Частинами третьою, четвертою статті третьої ЦПК України в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Провадження за заявою ПАТ «Сбербанк» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Союз інвесторів України» від 27 березня 2017 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Сбербанк» заборгованості, відкрито Голосіївським районним судом м. Києва до набрання чинності змін до ЦПК України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року та цим же районним судом як судом першої інстанції 12 жовтня 2018 року, тобто вже після набрання 15 грудня 2017 року чинності Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII розглянута по суті.

Перехідні положення Кодексу не містять спеціального правила щодо порядку оскарження судових рішень у справах, де змінено правила інстанційної підсудності, у тому числі і справ за заявами про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішення третейського суду, а тому системне тлумачення положень процесуального закону дає підстави для висновку, що справи про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішення третейського суду, які розпочаті розглядом судами першої інстанції за правилами ЦПК, які діяли до 15 грудня 2017 року, підлягають завершенню розглядом судами цієї інстанції. Відповідно судами апеляційної інстанції, щодо перегляду рішень, ухвалених судами першої інстанції, є апеляційні суди, а не Верховний Суд.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про порушення Київським апеляційним судом норм процесуального права, оскільки суд не мав повноважень закривати апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2018 року як суду першої інстанції, постановлену за результатами розгляду заяви ПАТ «Сбербанк» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду,оскільки провадження за заявою ПАТ «Сбербанк» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду відкрито Голосіївським районним судом м. Києва 03 травня 2017 року тобто до 15 грудня 2017 року - набрання чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає розгляду Київським апеляційним судом як судом апеляційної інстанції, який здійснює апеляційний перегляд рішень, ухвалених судами першої інстанції м. Києва та Київської області.

Тлумачення процесуального закону, здійснене Київським апеляційним судом суперечить положенням частини четвертої статі 3 ЦПК України та призводить до звуження процесуальних прав учасників процесу, оскільки передача цієї справи на розгляд Верховному Суду як суду апеляційної інстанції, унеможливлює перегляд справи в порядку касаційного провадження, як це передбачав процесуальний закон, чинний на момент відкриття судом першої інстанції провадження у справі.

Верховним Судом при цьому враховано, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

У § 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1955 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Ураховуючи викладене, оскаржувана ухвала апеляційного суду про закриття апеляційного провадження не може вважатись законною й обґрунтованою та підлягає скасуванню, а справа - передачі до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Згідно з частиною четвертою статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Відповідно до частин четвертої та шостої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

За таких обставин Верховний Суд зробив висновок, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та постановлена з порушення норм процесуального права, що відповідно до частини четвертої статті 406, частин четвертої та шостої статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 400 406 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 28 березня 2019 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко