№ 752/9731/21 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

12 січня 2022 року

м. Київ

справа № 752/9731/21

провадження № 61-14045св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва

від 11 травня 2021 року у складі судді Колдіної О. О. та постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Крижанівської Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису.

Заява обґрунтована тим, що з 28 липня 2017 року вона та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі та проживали за адресою: АДРЕСА_1 . В шлюбі у них народились діти:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вказувала, що на момент звернення до суду у зв`язку з погіршенням стосунків, постійними конфліктами ведення спільного господарства та сумісне проживання припинено.

15 жовтня 2020 року вона звернулась до Голосіївського районного суду м. Києва з позовною заявою про розірвання шлюбу.

Зазначала, що під час спільного проживання ОСОБА_2 постійно зловживав спиртними напоями та неодноразово вчиняв відносно неї домашнє насильство, висловлювався нецензурною лайкою, завдавав їй тілесних ушкоджень, внаслідок чого вона зверталась до правоохоронних органів.

Протягом 2019-2021 років ОСОБА_2 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства.

Незважаючи на адміністративні стягнення, ОСОБА_2 не змінив своєї поведінки, створив неможливі умови для проживання, у зв`язку з чим вона змушена була залишити постійне місце проживання і разом з дітьми виїхати з власної квартири та проживати у своїх батьків з метою захисту себе та своїх дітей, оскільки не безпідставно вважає, що існує реальна загроза продовження домашнього насильства зі сторони ОСОБА_2 як до неї, так і до дітей.

ІНФОРМАЦІЯ_3 донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до бабусі та повідомила про факт її розбещення з боку батька, у зв`язку з чим вона звернулась до Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України із заявою про проведення експертного психологічного дослідження своїй дочці ОСОБА_6 . За результатами експертного психологічного дослідження виявлено наявність ознак психотравмування, пов`язаного з вищезазначеними діями батька.

Вона також звернулась до поліції з відповідною заявою і 09 квітня 2021 року Голосіївським управлінням поліції ГУНП у м. Києві внесено відомості до ЄРДР, відкрито провадження № 12021100010000860 за частиною другою статті 156 КК України. Наразі триває досудове розслідування, проводяться слідчі дії.

Враховуючи те, що від насильства з боку ОСОБА_2 постраждала не тільки вона, але і неповнолітня дитина ОСОБА_1 , просила суд видати обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 , яким визначити наступні тимчасові обмеження його прав, а саме:

- заборони перебувати за адресою: АДРЕСА_1 строком на 6 місяців;

- заборони наближатися на відстань ближче ніж 100 метрів до будинку АДРЕСА_2 , де проживає ОСОБА_1 з малолітньою донькою ОСОБА_4 та малолітньою донькою ОСОБА_5 , в тому числі до будинку АДРЕСА_3 , де проживають батьки ОСОБА_1 та сама вона проводить там багато часу з малолітньою донькою ОСОБА_4 та малолітньою донькою ОСОБА_5 , строком на 6 місяців;

- заборони спілкування з малолітньою донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 6 місяців;

- заборони спілкування з малолітньою донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строком на 6 місяців;

- заборони наближатися на відстань ближче ніж 100 метрів до місця роботи ОСОБА_1 та інших місць частого її відвідування, строком на 6 місяців;

- заборони наближатися на відстань ближче ніж 100 метрів до дитячого садочка, який відвідують малолітня донька ОСОБА_4 та малолітня донька ОСОБА_5 , та інших місць частого їх відвідування та перебування, строком на 6 місяців;

- заборони особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , малолітню доньку ОСОБА_4 та малолітню доньку ОСОБА_5 , якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними, строком на 6 місяців;

- заборони вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 , малолітньою донькою ОСОБА_4 та малолітньою ОСОБА_5 , або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб, строком на 6 місяців.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року, заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису задоволено.

Встановлено обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 шляхом встановлення наступних заходів тимчасового обмеження прав:

заборонено перебувати за адресою: АДРЕСА_1 на строк 6 місяців;

заборонено наближатися на відстань ближче ніж 100 метрів до будинку АДРЕСА_2 , де проживає ОСОБА_1 з малолітньою донькою ОСОБА_4 та малолітньою донькою ОСОБА_5 , в тому числі до будинку АДРЕСА_3 , де проживають батьки ОСОБА_1 та сама ОСОБА_1 проводить там багато часу з малолітньою донькою ОСОБА_4 та малолітньою донькою ОСОБА_5 , на строк 6 місяців;

заборонено спілкування з малолітньою донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на строк 6 місяців;

заборонено спілкування з малолітньою донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на строк 6 місяців;

заборонено наближатися на відстань ближче ніж 100 метрів до місця роботи ОСОБА_1 та інших місць частого її відвідування, на строк 6 місяців;

заборонено наближатися на відстань ближче ніж 100 метрів до дитячого садочка, який відвідують малолітня донька ОСОБА_4 та малолітня донька ОСОБА_5 та інших місць частого їх відвідування та перебування, на строк 6 місяців;

заборонено особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , малолітню доньку ОСОБА_4 та малолітню доньку ОСОБА_5 , якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними, на строк 6 місяців;

заборонено вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 , малолітньою донькою ОСОБА_4 та малолітньою ОСОБА_5 , або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб, на строк 6 місяців.

Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що заявником доведено наявність обставин, які відповідно до положень Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», дають підстави для задоволення заяви про видачу обмежувального припису. При цьому судами враховано наявність ризиків можливого застосування в подальшому ОСОБА_2 фізичного або психологічного насильства відносно заявниці та малолітніх дітей.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 грудня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц, провадження № 61-1145св19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення норм процесуального права, оскільки суди розглянули справу за відсутності учасника справи, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також заявник зазначає, що висновки, викладені в експертному дослідженні від 01 квітня 2021 року № ЕД-19-21/4561-ПС, не відповідають дійсності, оскільки він жодних протиправних дій відносно своєї дочки не вчиняв. При цьому вказує, що вказана експертиза викликає сумніви щодо її правильності, оскільки була проведена 01 квітня 2021 року, а він не проживає із сім`єю з

16 березня 2021 року з незалежних від нього причин, тому вона не може використовуватись як правомірний доказ того, що ним була нанесена психотравма дитині.

Крім того, посилається на те, що під час подачі апеляційної скарги ним було подані докази того, що ОСОБА_1 неналежно виконує свої батьківськи обов`язки, що підтверджується постановами про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 184 КУпАП України. Проте, вказані докази було проігноровано судом, що свідчить про порушення його права на своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне встановлення всіх обставин справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_8 , у якому вказано, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 28 липня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у шлюбі та мають двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

15 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 28 липня 2017 року Голосіївським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 756, розірвано.

ОСОБА_2 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства відносно заявниці, що мало фізичний та психологічний характер, що підтверджується: постановою від 24 жовтня 2019 року у справі № 752/21955/19 за статтею 173-2 КУпАП; постановою від 17 червня 2020 року у справі № 752/7677/20 за частиною першою статті 173-2 КУпАП; постановою від 28 травня 2020 року у справі № 752/8264/20 за частиною другою статті 173-2 КУпАП; постановою від 20 січня 2021 року у справі № 752/2007/21 за частиною другою статті 173-2 КУпАП.

30 січня 2021 року малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поскаржилась на дії батька відносно себе, що мали ознаки розбещення. У зв`язку з цим ОСОБА_1 звернулась до Державного науково-дослідчного експертно-криміналістичного центру МВС України із заявою про проведення експертного психологічного дослідження.

Відповідно до висновку експертного дослідження від 01 квітня 2021 року № ЕД-19-21/4561-ПС встановлено наявність ознак психотравмування дитини, пов`язаного з діями батька, а саме порушення її інтимного простору статевих органів, що спричинило ряд індивідуальних психологічних порушень у вигляді: вираженої інтенсивності та надмірної частоти травмувальних переживань, які пов`язані з постійними спогадами про дії батька, підвищеним рівнем тривожності та роздратованості, труднощами із засинанням, несформованого ставлення або емоційного відторгнення від батька, потреби у захисті та підтримки з боку дорослого.

За заявою ОСОБА_1 Голосіївським УП ГУ НП у м. Києві були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом вчинення розпусних дій щодо малолітньої ОСОБА_4 з боку ОСОБА_2 за № 12021100010000860.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана батьками та іншими законними представниками дитини, родичами дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачухою або вітчимом дитини, а також органом опіки та піклування в інтересах дитини, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».

Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, врегульовано Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: 1) постраждала особа або її представник; 2) у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування; 3) у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування.

Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

У пункті 9 частини першої статті 1 цього Закону визначено, що оцінка

ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків (родичів) у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Схожі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18, провадження № 61-4830св19; від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц, провадження № 61-12915св19; від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18, провадження № 61-271св19; від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19, провадження № 61-23053св19; від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, провадження № 61-16103св20.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 81 ЦПК України).

Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, ОСОБА_1 вказувала, що під час спільного проживання із ОСОБА_2 він висловлювався нецензурною лайкою, завдавав їй тілесних ушкоджень, внаслідок чого вона неодноразово зверталась до правоохоронних органів. Також ОСОБА_2 постійно влаштовував сварки, вчиняв відносно неї психологічне, матеріальне, сексуальне насильство.

На підтвердження вказаних доводів ОСОБА_1 надала докази притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, що вбачається з постанов від 24 жовтня 2019 року у справі № 752/21955/19 (частина перша статті 173-2 КУпАП), від 17 червня 2020 року у справі № 752/7677/20 (частина перша статті 173-2 КУпАП), від 28 травня 2020 року у справі№ 752/8264/20 (частина друга статті 173-2 КУпАП), від 20 січня 2021 року у справі № 752/2007/21 (частина друга статті 173-2 КУпАП).

Також висновком експертного дослідження від 01 квітня 2021 року № ЕД-19-21/4561-ПС встановлено наявність ознак психотравмування дитини

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пов`язаного з діями батька.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням вищевикладених норм матеріального та процесуального права, наданих ОСОБА_1 доказів, колегія суддів вважає, що заявником доведено наявність обставин, які відповідно до положень Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», дають підстави для задоволення заяви про видачу обмежувального припису, строк дії якого на час розгляду справи судом касаційної інстанції закінчився.

При цьому судами правомірно враховано наявність ризиків можливого застосування в подальшому ОСОБА_2 фізичного або психологічного насильства відносно заявниці та малолітніх дітей.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

При цьому, Верховний Суд зазначає, що на час розгляду цієї справи у суді касаційної інстанції встановлений судами попередніх інстанцій шестимісячний строк дії обмежувального припису сплив.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не повідомляли його належним чином про розгляд справи не можуть бути прийняті судом.

Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, ОСОБА_1 зазначила адресу ОСОБА_2 для отримання поштової кореспонденції: АДРЕСА_1 .

Судом першої інстанції направлялась кореспонденція на вказану адресу, проте доказів отримання ОСОБА_2 судових повісток матеріалів справи не містять.

Разом із тим, ОСОБА_2 скористався своїм правом на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, подавши апеляційну скаргу.

При цьому, зазначаючи в апеляційній скарзі про те, що він не отримував кореспонденцію за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 в апеляційній скарзі зазначив адресу свого місця проживання та реєстрації саме адресу, яку було вказано ОСОБА_1 у поданій заяві.

Крім того, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_9 брала участь у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, яке відбулось 14 липня 2021 року.

Таким чином, колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 скористався правом на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, мав можливість висловити свої заперечення проти заяви про видачу обмежувального припису в суді апеляційної інстанції, де йому було створено належні умови для реалізації його процесуальних прав.

Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що висновки, викладені в експертному дослідженні від 01 квітня 2021 року № ЕД-19-21/4561-ПС, не відповідають дійсності, й те, що вказана експертиза викликає сумніви щодо її правильності, оскільки була проведена 01 квітня 2021 року, а він не проживає із сім`єю з 16 березня 2021 року з незалежних від нього причин, не можуть бути прийняті судом, оскільки, як вбачається із вказаного висновку, ОСОБА_1 звернулась до Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС 11 березня 2021 року, тобто в той час, як вказує сам ОСОБА_2 , коли вони проживали разом.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що разом із апеляційною скаргою ним було подано докази того, що ОСОБА_1 належним чином не виконує свої батьківськи обов`язки, проте такі не було враховано під час апеляційного перегляду рішення місцевого суду, не можуть бути прийняті судом, оскільки під час розгляду справ про видачу обмежувального припису суд повинен з`ясувати, чи вчинялося особою, визначеною в заяві в якості заінтересованої особи, відносно заявника домашнє (психологічне, фізичне) насильство. Крім того, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ОСОБА_2 не позбавлений права звернутися до суду в порядку, передбаченому главою 13 Розділу IV ЦПК України.

Посилання заявника у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц не можуть бути прийняті судом, оскільки судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі, яка переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у вказаній постанові.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта