Постанова

Іменем України

21 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 753/10392/17

провадження № 61-1768св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Лазоренко Лідія Євгенівна,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 вересня 2018 року у складі судді Колесника О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Лазоренко Л. Є., про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , який проживав у власній однокімнатній квартирі АДРЕСА_1 . Заповіту ОСОБА_3 не складав. Він є єдиним спадкоємцем померлого ОСОБА_3 . Після смерті батька в нього виникли сумніви щодо спадкового майна і 29 березня 2017 року він отримав інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно за № 83731499, в якій власником квартири АДРЕСА_1 зазначений його двоюрідний брат - ОСОБА_2 , який нібито купив указану квартиру 16 березня 2017 року. Його права як спадкоємця порушені та не визнаються, фактично його усунуто від спадкування квартири на підставі сумнівного договору купівлі-продажу, який ОСОБА_3 не міг підписати, оскільки був дуже хворою людиною (тривалий час хворів на рак легенів). ОСОБА_3 не мав потреби у коштах, отримував достойну пенсію. Крім того, йому не відомо, де знаходяться кошти від продажу квартири. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених вимог, просив визнати недійним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 16 березня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Лазоренко Л. Є., який вчинено померлим ОСОБА_3 під впливом тяжкої для нього обставини (тяжкої невиліковної хвороби) і на вкрай невигідних умовах.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 27 вересня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 не надав доказів впливу відповідача на продавця квартири ОСОБА_3 при вчиненні оспорюваного правочину. Вказаних обставин також не було виявлено судом під час розгляду справи по суті. При укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу був наявний звіт про оцінку майна, здійснений суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_4 , за яким ринкова вартість квартири становила 267 720 грн. Сторони оспорюваного договору купівлі-продажу узгодили ціну квартири в розмірі 267 800 грн, а пунктом 3 цього договору підтвердили факт повного розрахунку за квартиру і отримання грошових коштів продавцем.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 вересня 2018 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

21 січня 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована тим, що оспорюваний договір купівлі-продажу було укладено ОСОБА_3 під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах. ОСОБА_3 був безпомічною людиною похилого віку, учасником війни, інвалідом війни, ліквідатором. Єдиним джерелом доходів ОСОБА_3 була пенсія. Спірна квартира була єдиним його житлом. ОСОБА_3 мав важке захворювання (рак легенів 4 стадії), внаслідок якого помер через тиждень після укладення оспорюваного договору. Суди не дали належної оцінки істотним умовам договору купівлі-продажу квартири, які свідчать про завідомо невигідні його умови для продавця. Так, ціна договору є заниженою та не відповідає ринковій. Крім того, суди не звернули уваги на те, що в день смерті ОСОБА_3 була видана довіреність на право керування автомобілем, який належав померлому. Автомобіль був вивезений відповідачем з гаража в місті Києві до міста Борисполя. Після звернення до правоохоронних органів стосовно вказаних обставин відповідач зателефонував йому та повідомив, що він може забрати автомобіль в місті Борисполі. Наведене свідчить про відсутність вільного волевиявлення ОСОБА_3 на продаж квартири.

25 лютого 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Новоселецька О. А. подала засобами поштового зв`язку відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що скарга базується лише на формальних, не підтверджених доказами висловлюваннях, які не мають відношення до предмета спору і не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Посилання ОСОБА_1 на наявність тяжкого захворювання ОСОБА_3 впродовж тривалого часу перед підписанням оспорюваного договору купівлі-продажу квартири є недостатнім для визнання такого договору недійсним.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 24 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Дарницького районного суду міста Києва.

19 лютого 2019 року справа № 753/10392/17 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що згідно із свідоцтвом про право власності на житло від 20 травня 1994 року, виданим Відділом приватизації житла Харківської районної державної адміністрації в місті Києві, ОСОБА_3 належала на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1 .

13 березня 2017 року за замовленням ОСОБА_3 суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_4 було складено звіт про оцінку майна, згідно з яким ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 становить 267 720 грн (без врахування ПДВ). Призначення оцінки - для укладення договору купівлі-продажу.

16 березня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого ОСОБА_3 передав у власність (продав), а ОСОБА_2 прийняв у власність (купив) належну продавцю квартиру АДРЕСА_1 , та сплатив за неї обумовлену грошову суму - 267 800 грн. Договір було посвідчено приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Лазоренко Л. Є. в день його укладення та зареєстровано в реєстрі за № 161.

Згідно з пунктами 3, 4 договору купівлі-продажу квартири від 16 березня 2017 року продаж квартири вчинено за 267 800 грн, які покупець повністю сплатив продавцю до підписання цього договору. Розрахунок здійснено відповідно до постанови правління Національного банку України від 06 червня 2013 року № 210. Сторони своїми підписами підтвердили факт повного розрахунку за продану квартиру. На час підписання цього договору сторони не мали одна до одної жодних претензій щодо проведення розрахунків.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності ОСОБА_2 на вказану квартиру було зареєстровано 16 березня 2017 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Борисполі помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 31 березня 2017 року.

Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом від 07 листопада 2017 року спадкоємцем ОСОБА_3 є його син ОСОБА_1

16 травня 2017 року Сьомою київською державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа № 60643817.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину (частина перша статті 233 ЦК України).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 23 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Відповідно до частин першої, третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив з того, що наведені позивачем обставини укладення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири не можуть бути підставою для застосування положень статті 233 ЦК України з огляду на недоведеність факту укладення вказаного договору ОСОБА_3 під впливом тяжкої для нього обставини.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

При цьому правильними є висновки судів про те, що сам по собі факт наявності у ОСОБА_3 тяжкої хвороби ще не свідчить про укладення ним правочину під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних для нього умовах.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_3 був безпомічною людиною похилого віку, учасником війни, інвалідом війни та ліквідатором, не заслуговують на увагу, оскільки наведені обставини, як і наявність у ОСОБА_3 хвороби не доводять того, що за їх відсутності оспорюваний позивачем правочин не було б вчинено взагалі або було б вчинено не на таких умовах.

У пункті 10 договору купівлі-продажу квартири від 16 березня 2017 року сторони ствердили, що цей договір не укладається під впливом тяжких для сторін обставин. Позивач не надав належних і достатніх доказів на спростування наведеного.

Аргументи заявника про занижену ціну оспорюваного договору купівлі-продажу квартири також є безпідставними, оскільки ціна договору відповідає сумі, визначеній в експертно-грошовій оцінці спірної квартири, наданій суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_4 на замовлення ОСОБА_3 , який був продавцем квартири. При цьому за пунктами 3, 4 оспорюваного договору купівлі-продажу сторони своїми підписами підтвердили факт повного розрахунку за продану квартиру, а також - відсутність в них на час підписання договору будь-яких претензій щодо проведених розрахунків. Натомість, на підтвердження своїх доводів щодо заниження вартості квартири заявник не надав належних доказів про ринкову вартість спірної квартири і не заявляв клопотання про призначення судової товарознавчої експертизи.

Посилання заявника на видання ОСОБА_3 в день його смерті довіреності відповідачу на право керування автомобілем, який був вивезений відповідачем з міста Києва до міста Борисполя, також є необґрунтованим, оскільки, як встановлено апеляційним судом, із січня 2016 року до дня смерті ОСОБА_3 проживав у місті Борисполі. Переміщення належного ОСОБА_3 автомобіля до місця його проживання, як і загалом використання цього автомобіля не стосується предмета спору і не дає підстав для висновку про відсутність вільного волевиявлення ОСОБА_3 на продаж квартири.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та спростував відповідними висновками. Ці доводи зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Згідно з частиною другою статті 80 ЦПК України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов