ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 753/12080/18

провадження № 61-19142св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Київська міська рада, Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Дарницька районна у місті Києві державна адміністрація,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Київської міської ради на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 жовтня 2019 року, ухвалене у складі судді Трусової Т. О., та постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Саліхова В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Київської міської ради, Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Дарницька районна у місті Києві державна адміністрація,

про визнання членом сім`ї наймача квартири та визнання наймачем квартири.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 21 грудня 2006 року Деснянською районною у місті Києві державною адміністрацією її дочці - ОСОБА_2 видано ордер № 003446 серії Б на жиле приміщення, на підставі якого дочка разом із сином - ОСОБА_3 вселилася у квартиру АДРЕСА_1 . 12 вересня 2007 року дочка уклала з Комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду договір найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду.

Вказує, що дочка тяжко хворіла, у зв`язку з чим постійно перебувала на стаціонарному лікуванні. У 2008 року на прохання дочки та онука вона залишила своє місце постійне проживання та вселилася до їх квартири для догляду за хворою дочкою.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, після чого наймачем квартири за раніше укладеним договором найму визнано її онука - ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер.

Після смерті онука вона продовжувала проживати у спірній квартирі, сплачувати житлово-комунальні послуги та виконувати інші обов`язки наймача.

У подальшому вона звернулася до КП «Житло-сервіс» з проханням визнати її наймачем квартири, проте їй у цьому було відмовлено. На даний момент позивач зі своїми родичами проживає у квартирі та несе всі витрати на її утримання.

З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просила визнати її членом сім`ї наймача та наймачем квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 28 жовтня 2019 року позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Ухвалюючи рішення про визнання за ОСОБА_1 права користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач та померлі наймачі є близькими родичами, з якими позивач проживала однією сім`єю, вела з ними спільне господарство, мала спільний бюджет та спільні обов`язки з утримання квартири; понад 10 років спірна квартира є постійним місцем проживання позивача, яка вселилася до неї як член сім`ї за згодою попередніх наймачів - дочки ОСОБА_2 та онука ОСОБА_3 .

Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції вважав позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 жовтня 2019 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу Київської міської ради, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з`ясованих обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У грудні 2020 року Київська міська рада подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позов відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, оскільки суди не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надали належної оцінки зібраним у справі доказам, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заявник також вказує на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 760/7681/17, від 23 листопада 2020 року у справі № 175/719/18, у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12.

Крім того, на думку заявника, судами допущено порушення норм процесуального права, оскільки суди встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Посилаючись на зазначене, заявник просив про задоволення касаційної скарги.

Позиція інших учасників справи

У березні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Артемчук І. В. подала відзив на касаційну скаргу, в якому вказувала на безпідставність її доводів. Зазначала, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно з`ясували обставини справи, надали належну оцінку зібраним у справі доказам та ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.

Також зазначала, що члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Факт постійного проживання ОСОБА_1 разом з наймачем і ведення з ним спільного господарства підтверджується показами свідків, зокрема, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а також актами від 5 січня 2016 року та від 26 жовтня 2017 року і квитанціями про сплату житлово-комунальних послуг, які містяться в матеріалах справи.

Посилання Київської міської ради на відсутність реєстрації позивача у спірній квартирі як обов`язкового елемента, заявник вважає безпідставними, оскільки матеріали справи містять належні і допустимі докази постійного проживання позивача у спірній квартирі.

З урахуванням зазначеного, заявник просив касаційну скаргу Київської міської ради залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано з Дарницького районного суду міста Києва матеріали справи № 753/12080/18.

Відповідно до змісту ухвали Верховного Суду від 12 січня 2021 року підставами відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 760/7681/17, від 23 листопада 2020 року у справі № 175/719/18, у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12.

Також підставами для відкриття касаційного провадження були доводи заявника про порушення норм процесуального права, зокрема, встановлення судами обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі розпорядження Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації від 16 жовтня 2006 року № 1395 та ордеру № 003446 серії Б ОСОБА_2 та її син - ОСОБА_3 набули право користування квартирою АДРЕСА_1 .

12 вересня 2007 року ОСОБА_2 уклала з Комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду договір найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду, відповідно до якого наймодавець надає наймачу і члену її сім`ї - сину ОСОБА_3 у безстрокове користування квартиру АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 та бабою ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

Після ОСОБА_2 наймачем квартири АДРЕСА_1 за раніше укладеним договором визнано її сина - ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер.

З актів від 5 січня 2016 року та від 26 жовтня 2017 року, підписаних мешканцями будинку АДРЕСА_2 та засвідчених начальником відділення № 5 і заступником начальника відділення «Лівобережне» Комунального підприємства «Житло-Сервіс», суди встановили, що з 2008 року ОСОБА_1 постійно і безперервно проживала у спірній квартирі однією сім`єю з дочкою та онуком, а після смерті дочки - з онуком, вела з ними спільне господарство і мала спільний бюджет.

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Комунального підприємства «Житло-сервіс» із заявою, в якій просила визнати її наймачем квартири АДРЕСА_1 замість її онука на підставі статті 106 ЖК Української РСР.

З листа Комунального підприємства «Житло-сервіс» від 6 січня 2016 року № 110/805-Д-1459 судами встановлено, що у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено з підстав відсутності даних про родинні зв`язки з наймачами та письмової згоди наймачів на проживання у спірній квартирі.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Обґрунтовуючи незаконність судових рішень, Київська міська рада посилалась на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 760/7681/17, від 23 листопада 2020 року у справі № 175/719/18, та у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12.

Постанова Верховного Суду від 15 липня 2020 року (справі № 760/7681/17), на яку посилається заявник, прийнята за результатами розгляду касаційної скарги позивача на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 24 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 31 травня 2018 року, у справі про визнання права користування житловим приміщенням та зобов`язання здійснити реєстрацію місця проживання.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволені позову у вказаній справі, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивач вселилася у спірну квартиру з порушенням норм закону, не зареєстрована в ній та має на праві власності інше житло.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд погодився з такими висновками судів попередніх інстанцій і, як наслідок, залишив судові рішення без змін.

Постанова Верховного Суду від 23 листопада 2020 року (справа № 175/719/18), на яку посилається заявник, прийнята за результатами розгляду касаційної скарги позивача на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права користування житловою площею та зобов`язання укласти договір житлового найму.

Ухвалюючи рішення про залишення без змін постанови апеляційного суду, якою у задоволенні позову відмовлено, касаційний суд погодився з судом апеляційної інстанції, який виходив з недоведення факту набуття позивачем права користування спірним жилим приміщенням і вселення до цього житла на умовах постійного проживання однією сім`єю з наймачем. Крім того, спірне жиле приміщення надавалося одноосібному його наймачеві, а саме померлому. Позивач у спірній квартирі зареєстрована не була і на час смерті наймача залишалась зареєстрованою за іншою адресою.

У постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року (справа № 6-60цс12), на яку також посилається заявник, викладено правовий висновок про те, що у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша, друга статті 64 ЖК Української РСР).

Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК Української РСР). У разі вселення особи до жилого приміщення за договором піднайму, вона не набуває самостійного права користування цим приміщенням, якщо не буде встановлено, що ця особа вселилася як член сім`ї наймача.

Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні, наявність згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певного порядку користування жилим приміщенням, а також інші обставини, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Задовольняючи частково позов у справі, що розглядається, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що з 2008 року зі згоди наймачів позивач постійно проживає у квартирі АДРЕСА_1 .

Проте такі висновки судів першої і апеляційної інстанцій є наслідком застосування норм матеріального права без урахування висновків, викладених у згаданих постановах Верховного Суду та Верховного Суду України.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло.

У статті 61 ЖК Української РСР визначено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Статтею 64 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК Української РСР).

Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи прописані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Матеріалами справи підтверджено, що з 24 березня 1960 року місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано у селі Кухарі Іванківського району Київської області.

За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій про те, що постійним місцем проживання ОСОБА_1 є квартира АДРЕСА_1 , помилкові.

Крім того, особи, які вселились в квартиру з метою здійснення догляду за хворими родичами, є тимчасовими мешканцями і самостійного права користування житлом не набувають.

Саме такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 3 грудня 2020 року у справі № 264/7450/10.

Отже, ухвалюючи рішення про визнання за ОСОБА_1 права користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , суди попередніх інстанцій зазначене залишили поза увагою та не врахували, що постійним місцем проживання ОСОБА_1 є село Кухарі Іванківського району Київської області. Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилалась на те, що її дочка тяжко хворіла, тому з метою догляду за нею позивач змушена була переїхати до Києва.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні справи не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 760/7681/17, від 23 листопада 2020 року у справі № 175/719/18, та у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12, і помилково вважали, що тимчасове проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі є підставою для визнання за нею права користування жилим приміщенням.

Посилання заявника на встановлення судами обставин справи на підставі неналежних і недопустимих доказів підтверджується змістом судових рішень, відповідно до яких згоду наймачів на вселення і постійне проживання позивача як члена сім`ї наймачів суди встановили виключно з пояснень свідків.

З урахуванням зазначеного ухвалені судами попередніх інстанцій судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими і підлягають скасуванню.

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, касаційний суд скасовує рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року і ухвалює нове рішення про відмову у позові з наведених підстав.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку із задоволення касаційної скарги, скасуванням судових рішень судів попередніх інстанцій та ухваленням нового рішення про відмову у позові, з ОСОБА_1 на користь Київської міської ради підлягає стягненню судовий збір, сплачений при поданні апеляційної у розмірі 1 057,20 грн і касаційної скарги у розмірі 1 409,60 грн, а всього 2 466,80 грн.

Керуючись статями 400 412 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Київської міської ради задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року скасувати, з ухвалення у справі нового рішення.

ОСОБА_1 у задоволенні позову до Київської міської ради, Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Дарницька районна у місті Києві державна адміністрація, про визнання членом сім`ї наймача квартири та визнання наймачем квартири відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської міської ради у відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг, 2 466,80 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчука