№ 753/13398/16-ц - Судова практика України

Постанова

Іменем України

06 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 753/13398/16

провадження № 61-3849св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В. (суддя-доповідач),

Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Інкомед»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року у складі судді Даниленка В. В., додаткове заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 листопада 2020 року у складі судді Даниленка В. В., постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф., Музичко С. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф., Музичко С. Г., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Інкомед», третя особа: ОСОБА_2 , про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку після звільнення та затримки видачі трудової книжки, стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з ТОВ «Компанія «Інкомед» на свою користь середнього заробітку за весь час затримки розрахунку після звільнення та затримки видачі трудової книжки, з 22 травня 2014 року і на теперішній час, з урахуванням вимог статті 95 КЗпП України та пункту 10 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року; зобов`язати ТОВ «Компанія «Інкомед» здійснити в повному обсязі всі передбачені чинним законодавством України обов`язкові відрахування до державних фондів соціального страхування з 01 грудня 2000 року і до теперішнього часу; стягнути з ТОВ «Компанія «Інкомед» на свою користь борг з урахуванням інфляції за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми з 22 травня 2014 року і до теперішнього часу; стягнути з ТОВ «Компанія «Інкомед» на свою користь 24 000 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26 серпня 2003 року рішенням Дарницького районного суду м. Києва у справі змінено формулювання звільнення ОСОБА_1 з ТОВ «Компанія «Інкомед» за наказом № 16 від 05 грудня 2000 року із «звільнення за прогули» на «звільнення за власним бажанням», зобов`язано ТОВ «Компанія «Інкомед» видати ОСОБА_1 трудову книжку, стягнуто заборгованість по заробітній платі у сумі 432,29 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 12 591,65 грн та моральну шкоду у сумі 12 250 грн.

Оскільки рішення суду протягом дев`яти років не було виконано, ОСОБА_1 звернувся до суду вдруге із позовом.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 травня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто з ТОВ «Компанія «Інкомед» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку, починаючи з 26 серпня 2003 року до дня винесення рішення в розмірі 49 876 грн, моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 14 серпня 2014 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 травня 2014 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, 3 % річних, відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Стягнено з ТОВ «Компанія «Інкомед» на користь ОСОБА_1 3 % річних в розмірі 8 315,47 грн, інфляційні втрати в розмірі 41 487,17 грн, моральну шкоду в розмірі 70 000 грн, а всього стягнено 119 802,64 грн. Проведено розподіл судових витрат. В решті рішення суду залишено без змін.

Позивач зазначав, що і на теперішній час рішення суду не виконано в примусовому порядку.

З дня постановлення наказу про звільнення ОСОБА_1 і на теперішній час товариство не виплатило всіх належних позивачу сум, не видало трудову книжку, чим порушило трудові права позивача.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 03 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року, позов задоволено частково.

Стягнено з ТОВ «Компанія «Інкомед» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні та затримки видачі трудової книжки, з 22 травня 2014 року до дати винесення рішення суду, а саме до 16 вересня 2019 року.

Стягнено з ТОВ «Компанія «Інкомед» на користь ОСОБА_1 загальна суму боргу яка станом на 22 травня 2014 року становить 194 952,58 грн, інфляційні втрати з 01 червня 2014 року до 31 серпня 2019 року (включно) становлять 259 091,98 грн, 3 % річних з 22 травня 2015 року до 15 вересня 2019 року (включно) становлять 33 224,25 грн.

Стягнено з ТОВ «Компанія «Інкомед» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50 000 грн. В решті позову відмовлено.

Додатковим заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 03 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року, стягнено з ТОВ «Компанія «Інкомед» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні та затримки видачі трудової книжки за період з 22 травня 2014 року до дати винесення рішення суду, а саме до 16 вересня 2019 року, у сумі 24 623,50 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із наявності вини відповідача у непроведенні з позивачем розрахунків при звільненні.

Крім того, виходячи з положень частини другої статті 625 ЦК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми з 22 травня 2014 року і по теперішній час.

Стягуючи моральну шкоду у розмірі 50 000 грн, суд першої інстанції виходив із засад розумності, виваженості та справедливості та враховував характер та обсяг заподіяних позивачу моральних страждань, ступінь вини відповідача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити в повному обсязі всі передбачені чинним законодавством обов`язкові відрахування до державних фондів соціального страхування, починаючи з 01 грудня 2000 року і до теперішнього часу, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості та безпідставності такої вимоги, оскільки позивач з 05 грудня 2000 року звільнений з роботи у ТОВ «Компанія «Інкомед» на підставі наказу № 16 від 05 грудня 2000 року.

Ухвалюючи додаткове рішення та стягуючи середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні та затримки видачі трудової книжки за період з 22 травня 2014 року до дати винесення рішення суду, а саме: до 16 вересня 2019 року у сумі 24 623,50 грн, суд першої інстанції виходив із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягала стягненню за рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 серпня 2003 року за період з 05 грудня 2000 року до дня винесення рішення - 26 серпня 2003 року в розмірі 12 591,65 грн, відповідно до чого середньоденна заробітна плата становить - 18,50 грн (12 591,65 грн : 681 роб. дн.) та періоду затримки розрахунку у відповідності до заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року, починаючи з 22 травня 2014 року до дня винесення рішення, а саме 16 вересня 2019 року, що складає 1 331 робочий день.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, з урахуванням уточнень, просив скасувати заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року, додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 листопада 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу з Дарницького районного суду м. Києва.

07 червня 2021 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказував на те, що судами не було постановлено ухвали про заочний розгляд справи, що є грубим порушенням ними вимог частини першої статті 281 ЦПК України.

Щодо стягнення середнього заробітку ОСОБА_1 зазначав, що судами першої та апеляційної інстанції при обчисленні середнього заробітку було неправильно застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню.

Вказував, що з 05 грудня 2000 року і на час подання касаційної скарги, тобто, на протязі останніх понад 20 років, трудова книжка позивача знаходиться особисто у Голови ліквідаційної комісії ТОВ «Компанія «Інкомед» Радчука В. Б. З 26 серпня 2003 року безпідставно не виконується рішення суду про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що набрало законної сили з 22 жовтня 2003 року. За таких обставин, позивач фактично перебуває в трудових правовідносинах з ТОВ «Компанія «Інкомед» і днем звільнення з ТОВ «Компанія «Інкомед» буде являтись день видачі на руки трудової книжки, у відповідності до абз. 7 п.4.1 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29 липня 1993 року.

Враховуючи, що вищевказаними рішеннями суду першої інстанції від 26 серпня 2003 року та від 22 травня 2014року стягнуто з ТОВ «Компанія «Інкомед» на користь позивача середній заробіток з 05 грудня 2000 року до 21 травня 2014 року (включно), а тому з 22 травня 2014 року до 16 вересня 2019 року (до дня прийняття заочного рішення судом першої інстанції) підлягає безумовному стягненню з ТОВ «Компанія «Інкомед» середній заробіток за весь час затримки розрахунку після звільнення та затримки видачі на руки трудової книжки після звільнення з урахуванням вимог частини четвертої статті 43 Конституції України; частин третьої - п`ятої статті 95 КЗпП України, частини четвертої статті 235 КЗпП України та п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Також зазначав, що суди в порушення статті 46 Конституції України, частини четвертої статті 235 КЗпП України, абзацу 5, 6, 7 п. 4.1 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 та статей 253 - 256 КЗпП України відмовили позивачу у зобов`язанні відповідача здійснити в повному обсязі всі передбачені чинним законодавством України обов`язкові відрахування до державних фондів соціального страхування з 01 грудня 2000 року до дня видачі трудової книжки на руки.

Вказував, що жодного обґрунтування відшкодування моральної шкоди саме в розмірі 50 000 грн у рішеннях судів немає. Мінімальний розмір моральної шкоди, який має бути стягнутий на користь позивача є 2 631 360 грн.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 05 травня 2000 року до 05 грудня 2000 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Компанія «Інкомед».

Наказом № 16 від 05 грудня 2000 року ОСОБА_1 звільнений з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 серпня 2003 року змінено формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з роботи з ТОВ «Компанія «Інкомед» за наказом від 05 грудня 2000 року № 16 з «звільнення за прогули» на «звільнення за власним бажанням», зобов`язано ТОВ «Компанія «Інкомед» видати ОСОБА_1 трудову книжку, стягнено заборгованість по заробітній платі у сумі 432,29 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 12 591,65 грн та моральну шкоду у сумі 12 250 грн. У задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовлено.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 травня 2014 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «Компанія «Інкомед», третя особа: ОСОБА_2 , про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку після звільнення та затримки видачі трудової книжки, стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди задоволено частково.

Стягнено з ТОВ «Компанія «Інкомед» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку, починаючи з 26 серпня 2003 року по день винесення рішення в розмірі 49 876 грн, моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.

В решті позову відмовлено.

Стягнено з ТОВ «Компанія «Інкомед» на користь ОСОБА_1 3 % річних в розмірі 8 315,47 грн, інфляційні втрати в розмірі 41 487,17 грн, моральну шкоду в розмірі 70 000 грн, а всього стягнуто 119 802,64 грн.

Проведено розподіл судових витрат.

В решті рішення суду залишено без змін.

Обґрунтовуючи поданий позов, ОСОБА_1 зазначав, що судові рішення не виконані. З 05 грудня 2000 року і до теперішнього часу товариством не виплачено всі належні суми при звільненні та не видано трудової книжки. У зв`язку із відсутністю трудової книжки позивач позбавлений можливості реалізувати своє право на працю. Враховуючи наведене з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні та затримки видачі трудової книжки.

Також товариством не виконано грошове зобов`язання щодо виплати позивачу грошових коштів на загальну суму 194 952,58 грн, тому з відповідача підлягає стягненню сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три відсотки річних.

Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди, позивач зазначав, що незаконними діями відповідача та третьої особи йому спричинено значної моральної шкоди, яка виражена в стражданнях за незаконне звільнення, відсутність тривалий час грошових коштів на існування, відсутність на руках трудової книжки, неможливість протягом понад п`ятнадцяти років реалізувати право на працю.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У статті 4 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтями 116 117 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання зобов`язані здійснювати компенсацію громадянам втрати частин доходів у випадку порушення встановлених строків виплати заробітної плати, яка проводиться у разі її затримки на один і більше календарних місяців.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

У справі, що переглядається, судами встановлено, що на момент розгляду справи розрахунки по заробітній платі з ОСОБА_1 проведені не були, відомостей про виплату позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, починаючи з 22 травня 2014 року матеріали справи не містять, а тому суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності у відповідача заборгованості з виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку та стягнення загальної суми боргу з урахуванням індексу інфляції.

Однак суди при ухваленні рішення не врахували правового висновку щодо відсутності підстав для застосування приписів статті 625 ЦК України до трудових правовідносин, які регулює спеціальне законодавство, який наведено в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 757/14073/16-ц (провадження № 61-29305сво18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19).

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої ЦК України. Отже, приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої ЦК України). Тобто, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство. Трудове законодавство передбачає спеціальні правила відповідальності роботодавця за порушення відповідних норм, зокрема можливість стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином суди дійшли безпідставного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості, оскільки частина друга статті 625 ЦК України не застосовується до трудових відносин, які виникли у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні працівника з роботи та несвоєчасною виплатою заробітної плати, оскільки такі відносини врегульовані нормами трудового права.

Також слід зазначити, що позивач звертаючись до суду з позовом просив стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку після звільнення та затримки видачі трудової книжки, однак щодо одночасного заявлення таких позовних вимог слід зазначити таке.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Крім того, відповідно до частини п`ятої статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Отже, положеннями статей 117 235 КЗпП України передбачена відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Однак за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд зазначає, що судами було правильно розраховано заборгованість відповідача, однак помилково вказано про стягнення з відповідача середнього заробітку і за час затримки розрахунку при звільненні, і за час затримки видачі трудової книжки.

Окрім цього колегія суддів звертає увагу на те, що згідно частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися до суду з заявою про вирішення трудового спору в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. А частиною другою статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 зроблено висновок стосовно структури заробітної плати. Зокрема зазначено, що вона складається з основної і додаткової заробітної плати, як винагороди за працю. Середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення не є заробітною платою, а тому до вимог про його стягнення застосовується позовна давність, передбачена частиною першою статті 233 КЗпП України.

Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення, тому підлягає застосуванню встановлений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк позовної давності.

Щодо доводів касаційної скарги про безпідставність розгляду справи у заочному порядку слід зазначити таке.

Суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи (частина перша статті 280 ЦПК України).

Про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу (частина перша статті 281 ЦПК України).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що суд першої інстанції не постановляв ухвалу про заочний розгляд справи, умови проведення заочного розгляду справи, передбачені статтею 280 ЦПК України, були відсутні, оскільки справа розглянута без належного повідомлення відповідача.

З урахуванням наведеного, рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України визначено, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

У зв`язку з тим, що суди першої і апеляційної інстанцій розглянули справу за відсутності відповідача та третьої олсоби, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими і відповідно до статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук