№ 753/14137/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

20 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 753/14137/18

провадження № 61-15278св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Відкрите акціонерне товариство «Банк «Біг Енергія», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Порто-Франко», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Горобинська Ганна Анатоліївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Шипілов Олександр Вікторович, на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 лютого 2020 року у складі судді Трусової Т. О. та постанову Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року у складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Білич І. М., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Банк «Біг Енергія» (далі - ВАТ «Банк «Біг Енергія»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Порто-Франко» (далі - ПАТ «АБ «Порто-Франко»), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Горобинська Г. А. (далі - приватний нотаріус), про визнання недійсним договору про відступлення прав за договором застави (іпотеки), укладеного 28 січня 2014 року між ВАТ «Банк «Біг Енергія» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», посвідченого приватним нотаріусом Горобинською Г. А., запис у реєстрі за № 122.

На обґрунтування позову посилалося на те, що ВАТ «Банк «БІГ Енергія» не мало законних підстав для укладення оспорюваного договору, оскільки 25 лютого 2010 року вже уклало з ПАТ «АБ «Порто-Франко» договір застави майнових прав, відповідно до умов якого, у заставу ПАТ «АБ «Порто-Франко» було передано право вимоги за двома кредитними договорами та договором іпотеки.

Під час укладення оспорюваного договору порушено вимоги статті 50 Закону України «Про заставу», статті 514 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та пункту 3.4.2 договору застави майнових прав, що прямо порушує майнові права позивачки, яка не вважає ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» належним заставодержателем.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 не надала належних доказів на підтвердження того, що укладений між ВАТ «Банк «Біг Енергія» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» договір про відступлення прав за договором застави (іпотеки) порушує її право або цивільний інтерес.

Укладений між ВАТ «Банк «БІГ Енергія» та ОСОБА_1 договір застави не містить жодних обмежень щодо заміни застоводержателя (кредитора) у зобов`язанні.

Позивачка не надала доказів, які б свідчили про те, що особа кредитора впливає на зміст та обсяг існуючого боргового зобов`язання.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 лютого 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що заміна кредитора є внутрішньою заміною у зобов`язанні, а тому не впливає на обсяг прав та обов`язків сторін у зобов`язанні.

Позивачка не довела, що заміна кредитора ВАТ «Банк «БІГ Енергія» на ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» вплинула на зміст і обсяг існуючого боргового зобов`язання, а отже, не довела, що оспорюваним договором порушуються права чи інтереси позивачки.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У вересні 2021 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Шипілов О. В., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 23 травня 2012 року у справі № 1522/11451/12 за позовом ПАТ «АБ «Порто-Франко» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості накладено арешт на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1000 га за цією ж адресою, що є предметом застави відповідно до договору застави (іпотеки) від 25 вересня 2012 року.

Оспорюваний правочин, який передбачав відступлення прав вимоги за договором застави порушує публічний порядок, оскільки на спірне майно накладений арешт в іншій справі.

Також оспорюваний правочин укладений у порушення вимог статті 50 Закону України «Про заставу», статті 514 ЦК України та пункту 3.4.2 договору застави майнових прав від 25 лютого 2010 року № 100225/01, відповідно до якого ВАТ «Банк «Біг Енергія» зобов`язано не відчужувати майнові права в будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов`язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди ПАТ«АБ «Порто-Франко».

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16, від 24 травня 2017 року у справі № 6-640цс17, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2552цс16; Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 404/6619/17; Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 543/730/14-ц; відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 50 Закону України «Про заставу» у подібних правовідносинах.

У листопаді 2021 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що позивач не надав доказів недійсності оспорюваного правочину. Жодних обмежень щодо заміни заставодержателя (кредитора) у зобов`язанні, що випливає із договору застави закон не містить. Позивачка не надала доказів, що особа кредитора впливає на зміст та обсяг існуючого боргового зобов`язання та що оспорюваним договором порушуються її права чи інтереси.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Шипілов О. В., на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 22 серпня 2003 року між ВАТ «Банк «БІГ Енергія» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 11/20-08-2003, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит на придбання нерухомого майна у сумі 214 000,00 грн під 21% річних на строк до 22 серпня 2013 року (т. 1, а. с. 59-61).

15 вересня 2003 року між ВАТ «Банк «БІГ Енергія» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 11/15-09-2003 відповідно до умов якого, ОСОБА_1 отримала кредит на споживчі цілі в сумі 45 000,00 дол. США під 14% річних на строк до 22 серпня 2013 року (т. 1, а. с. 62-64).

Згідно з умовами, визначеними пунктами 6.5 зазначених кредитних договорів, право вимоги за кредитними договорами може бути передано банком іншій особі або перейти до неї в будь-якому порядку відповідно до чинного законодавства України.

Виконання ОСОБА_1 зобов`язань за цими кредитними договорами забезпечувалось заставою (іпотекою) згідно з договором застави (іпотеки) від 15 вересня 2003 року, посвідченим приватним Івановим П. Ю., зареєстрованим у реєстрі за № 2062 (т. 1, а. с. 65-66).

Відповідно до умов договору застави ОСОБА_1 передала в заставу банку належні їй на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1000 га за цією ж адресою.

25 грудня 2003 року між ВАТ «Банк «БІГ Енергія» та Акціонерним комерційним банком «Порто-Франко» (далі - АКБ «Порто-Франко»), правонаступником якого є ПАТ «АБ «Порто-Франко», укладено генеральну угоду № 251203/2 про порядок проведення міжбанківських операцій, предметом якої є загальні умови та порядок проведення операцій на міжбанківському валютному та грошовому ринках. Дія цієї генеральної угоди поширюється на будь-які види операцій між сторонами, які можуть бути представлені як комбінація конверсійних та/або кредитних угод, операцій з цінними паперами (т. 1, а. с. 67-71).

Постановою Правління Національного банку України від 24 лютого 2010 року № 97 починаючи з 01 березня 2010 року відкликано банківську ліцензію та ініційовано процедуру ліквідації ВАТ «Банк «БІГ Енергія».

25 лютого 2010 року між АКБ «Порто-Франко» (заставодержателем) та ВАТ «Банк «БІГ Енергія» (заставодавцем) з метою забезпечення виконання зобов`язань за генеральною угодою від 25 грудня 2003 року № 251203/2 укладено договір застави майнових прав № 100225/01. Предметом цього договору є майнові права за кредитним договором від 22 серпня 2003 року № 11/20-08-2003 та додатковими угодами до нього, укладеними між заставодавцем та ОСОБА_1 , відповідно до якого боржник повинен повернути заставодавцю суму кредиту переданого в заставу станом на 25 лютого 2010 року у сумі 543 370,00 грн і нараховані відсотки з кінцевим терміном повернення 25 лютого 2010 року та сплачувати відсотки за користування ним за ставкою 21 % річних; за кредитним договором від 15 вересня 2003 року № 11/15-09-2003 з додатковими угодами до нього, укладеними між заставодавцем та боржником ОСОБА_2 відповідно до якого, боржник повинен повернути заставодавцю суму кредиту, переданого в заставу станом на 25 лютого 2010 року у сумі 305 423,88 дол. США і нараховані відсотки з кінцевим терміном повернення 25 лютого 2010 року та сплачувати відсотки за користування ним за ставкою 16 % річних (т. 1, а. с. 72-74).

Відповідно до пункту 4.1 договору застави майнових прав (т. 1, а. с. 71) підписанням цього договору заставодавець уступає заставодержателю право вимоги до боржника, що випливає із кредитного договору від 22 серпня 2003 року № 11/20-08-2003 та усіх додаткових угод до нього у сумі 543 370,10 грн та із кредитного договору від 15 вересня 2003 року № 11/15-09-2003 та усіх додаткових угод до нього у сумі 305 423,88 дол. США, а також відсотків та інших видів платежів, що підлягають сплаті на підставі цих кредитних договорів.

Згідно з пунктом 4.2 договору застави майнових прав у частині уступки права вимоги цей договір укладено із відкладальною умовою відповідно до статті 212 ЦК України. Права вимоги переходять до заставодержателя наступного дня після настання строку виконання зобов`язань за кредитним договором, якщо вони не будуть виконані повністю або частково, або після настання випадку, передбаченого підпунктом 3.1.4 цього договору.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 06 січня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 09 квітня 2013 року, у задоволенні позову ПАТ АБ «Порто-Франко» до ОСОБА_1 про визнання права вимоги сплатити заборгованість та визнання заставодержателем у задоволенні позову відмовлено (т. 1, а. с. 75-78).

27 грудня 2013 року між ВАТ «Банк «Біг Енергія» (первісний кредитор) та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (новий кредитор) укладено договір купівлі-продажу права вимоги, за умовами якого, первісний кредитор відступає за плату, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредиторові відповідно до контракту, укладеного між первісним кредитором та боржником ОСОБА_1 , а також відповідно до договору забезпечення.

28 січня 2014 року між ВАТ «Банк «Біг Енергія» (первісний заставодержатель) та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (новий заставодержатель) укладено договір про відступлення прав за договором застави (іпотеки), за яким, новий заставодержатель набуває право замість первісного заставодержателя одержати переважно перед іншими кредиторами заставодавця, у порядку, визначеному договором застави та Законом України «Про іпотеку», задоволення всіх своїх вимог (повернення суми основної заборгованості, сплати нарахованих процентів, комісій, можливої неустойки (штраф, пеня) відшкодування збитків тощо), які випливають з умов кредитних договорів та/або договорів застави, за рахунок майна, вказаного у пункті 1.4 цього договору (т. 1, а. с. 86).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10 липня 2015 року у справі № 910/10047/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2015 року, у задоволенні позову ПАТ «АБ «Порто-Франко» до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ВАТ «Банк «БІГ Енергія» про визнання недійсними договору купівлі-продажу права вимоги від 27 грудня 2013 року № 3-233 та договору про відступлення прав за договором застави (іпотеки) від 28 січня 2014 року відмовлено (т. 1, а. с. 195-204).

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2016 року скасовано рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06 січня 2012 року у справі № 2-1460/11 та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ПАТ «АБ «Порто-Франко». Зазначеним рішенням суд звернув стягнення на предмет застави (іпотеки): житловий будинок АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 0,1000 га за цією ж адресою, для задоволення вимог ПАТ «АБ «Порто-Франко» до ОСОБА_1 у загальній сумі 3 582 424,89 грн, визначивши способом звернення стягнення продаж майна на прилюдних торгах (т. 1, а. с. 79-87).

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до змісту статей 3 15 16 ЦК України правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, виходячи зі змісту статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з статтею 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 516 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Предметом розгляду у цій справі є вимоги про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за договором застави (іпотеки), укладеного 28 січня 2014 року між відповідачами ВАТ «Банк «Біг Енергія» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія».

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3 15 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося (див. постанову Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 910/8072/20).

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/1159/19, правочини не можуть бути оскаржені в суді, допоки особи не доведуть, що цими діями порушуються їхні права.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 зазначено, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

За результатами розгляду справи суди попередніх інстанцій не встановили будь-яких порушень прав чи інтересів позивачки, яка не є стороною договору про відступлення прав за договором застави (іпотеки), укладеного 28 січня 2014 року між ВАТ «Банк «Біг Енергія» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». Оспорюваний договір не впливає безпосередньо на права та обов`язки боржника, оскільки в цьому випадку не встановлюється, не припиняється, не змінюється основне зобов`язання боржника, який має виконати свій обов`язок в обсязі і на умовах, що встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Звертаючись до суду з позовом, позивачка не зазначила конкретних фактів порушення її майнових прав та інтересів внаслідок укладення оспорюваного договору та не довела, що в результаті визнання такого договору недійсним її права будуть захищені та відновлені.

З урахуванням наведеного суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі заявниця зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували, що на момент укладення оспорюваного договору про відступленням прав вимоги за договором застави, на спірне майно був накладений арешт.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах: Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16, від 24 травня 2017 року у справі № 6-640цс17, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2552цс16; Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 404/6619/17; Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 543/730/14-ц, відповідно до яких правочин щодо відчуження майна, яке перебуває під арештом, може бути визнано недійсним за позовом заінтересованої особи, незалежно від того, чи було зареєстроване таке обтяження відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на час його укладення, якщо про встановлену заборону сторонам правочину було відомо.

Зазначені висновки не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки предметом позову у цій справі є визнання недійсним договору про відступлення прав за договором застави (іпотеки), тобто договору щодо відступлення певного обсягу прав первісного кредитора новому кредитору, а не визнання недійсним договору щодо відчуження майна, яке перебуває під арештом.

У касаційній скарзі заявниця також зазначає, що 25 лютого 2010 року між АКБ «Порто-Франко» (заставодержателем) та ВАТ «Банк «Біг Енергія» (заставодавцем) укладено договір застави майнових прав № 100225/01, відповідно до пункту 3.4.2 якого ВАТ «Банк «Біг Енергія» зобов`язаний не відчужувати майнові права в будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов`язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди ПАТ «АБ «Порто-Франко». Тому, на думку заявниці, оспорюваний договір про відступлення прав за договором застави (іпотеки), укладений 28 січня 2014 року між ВАТ «Банк «Біг Енергія» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», суперечить пункту 3.4.2 договору застави майнових прав.

Як на підставу касаційного оскарження посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 50 Закону України «Про заставу» у подібних правовідносинах.

Відповідно до статті 50 Закону України «Про заставу» при заставі прав, якщо інше не передбачено договором, заставодавець зобов`язаний: виконувати дії, необхідні для забезпечення дійсності заставленого права; не здійснювати уступки заставленого права; не виконувати дій, що тягнуть за собою припинення заставленого права чи зменшення його вартості; вживати заходів, необхідних для захисту заставленого права від посягань з боку третіх осіб; надавати заставодержателю відомості про зміни, що сталися в заставленому праві, про його порушення з боку третіх осіб та про домагання третіх осіб на це право.

Заявниця посилається на те, що оспорюваний договірпро відступлення прав за договором застави (іпотеки) від 28 січня 2014 року, укладений між ВАТ «Банк «Біг Енергія» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» суперечить пункту 3.4.2 договору застави майнових прав від 25 лютого 2010 року № 100225/01, відповідно до умов якого ВАТ «Банк «Біг Енергія» зобов`язаний не відчужувати майнові права в будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов`язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди ПАТ«АБ «Порто-Франко».

Верховний Суд відхиляє зазначені посилання, оскільки договір застави майнових прав від 25 лютого 2010 року № 100225/01 не є предметом спору у цій справі. Позивачка не є стороною зазначеного договору та не надала доказів на порушення її прав та інтересів внаслідок укладення оспорюваного договору.

Крім того, суди врахували, що рішенням Господарського суду міста Києва від 10 липня 2015 року у справі № 910/10047/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2015 року, у задоволенні позову ПАТ «АБ «Порто-Франко» до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ВАТ «Банк «БІГ Енергія» про визнання недійсними договору купівлі-продажу права вимоги від 27 грудня 2013 року № 3-233 та договору про відступлення прав за договором застави (іпотеки) від 28 січня 2014 року відмовлено (т. 1, а. с. 195-204).

Отже, посилання заявниці на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 50 Закону України «Про заставу» у подібних правовідносинах, зважаючи на предмети спору та доказування у цій справі, не заслуговують на увагу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Шипілов Олександр Вікторович, залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

Г. І. Усик